Особливості спілкування з родичами хворого.

Тема: Психологія спілкування медичних працівників і пацієнтів з різними захворюваннями.

Актуальність теми:

План заняття

Моделі взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів.

Психічний стан пацієнтів хірургічного, онкологічного, неврологічного, терапевтичного профілю.

3. Проблемні питання психологічного характеру в діагностиці, догляді та лікуванні захворювань у дітей і підлітків.

Взаємовідносини з пацієнтами в акушерстві та гінекології.

Вагітність у неповнолітніх, аборти, статева орієнтація, венеричні захворювання та СНІД, безпліддя.

Особливості спілкування з родичами хворого.

Цілі заняття:

Знати:

Ø Моделі взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів.

Ø Психічний стан пацієнтів хірургічного, онкологічного, неврологічного, терапевтичного профілю.

Ø Проблемні питання психологічного характеру в діагностиці, догляді та лікуванні захворювань у дітей і підлітків.

Ø Взаємовідносини з пацієнтами в акушерстві та гінекології.

Ø Вагітність у неповнолітніх, аборти, статева орієнтація, венеричні захворювання та СНІД, безпліддя.

Ø Особливості спілкування з родичами хворого

Вміти:

Ø Визначати психічний стан залежно від захворювання упацієнтівпевного профілю

Ø Виробити свою поведінку при спілкуванні з хворими

Хвороба змiнює сприйняття i ставлення хворого до навколишнiх подiй i до самого себе. Змiнюються настрiй, свiтосприйняття, поведiнка людини, її плани. Порушується звичний ритм життя, працi, вiдпочинку, сну i стану безсоння. Велика кiлькiсть iнтероцептивних сигналiв заповнює всi iнтереси хворого i набуває чималої значущостi. Внаслідок хвороби у людини створюється особливе положення серед близьких, iнший стан у суспiльствi. У мовi часто домiнують стiйкi iпохондричнi iдеї. Змiни характеру часто заважають чи утруднюють одужання, призводять до iнвалiдностi, створюють конфлiкти у лiкувальних установах, викликають негативне ставлення до пацiєнтiв, оточуючих.

Медичному працівникові слід знати все це і брати до уваги при побудові взаємовідносин з хворим.

Моделі взаємовідносин між пацієнтом і медпрацівником:

1. Патерналістська (від лат.слова pater- батько) – коли медперсонал ставиться до пацієнта так, як до дитини.

2. Інженерна – це та модель, яка повністю виключає міжособові взаємовідносини пацієнта та медперсоналу, коли спілкування відбувається лише на рівні хвороби.

3. Колегіальна модель характеризується повною взаємною довірою між пацієнтом і медиком.

4. Контрактна – це негласний договір між пацієнтом і медпрацівником, при якому медик діє на користь хворого, вважає це за пріоритетну мету. При тому в даному випадку вагоме значення надається бажанню хворого.

У соматичних хворих вiдбувається обмеження iнтересiв i відокремлення їх вiд зовнiшнього свiту до власних вiдчуттiв, до функцiй власного тiла. При цьому проходять різноманiтнi змiни усiх сторiн особистостi: змiнюються афективний настрій, моторика, мова, сприйняття часу у виглядi його прискорення чи сповiльнення при вiдчуттi серйозної загрози життю i благополуччю; виникають напливи спогадiв. Найтиповiши змiни психологiчного стану людини: астенiя, страх, тривога, подавленiсть. Iнодi хвороба заходить так далеко, що людина стає повнiстю залежна вiд неї. I вже не лише не може, але й не хоче вiд неї вiдмовлятися, не бажає лiкуватися. Формується специфiчна хвороблива життєва позицiя.

Багаторiчними дослiдженнями встановлено найтиповiші змiни психiки при рiзних соматичних захворюваннях:

Терапевтичне відділення. При серцево-судинних захворюваннях у хворих з’являється вiдчуття неясностi у головi, труднощi в зосередженні уваги, передчуття неминучої небезпеки, тривога, в деяких випадках - ейфорiя. У гострому перiодi хвороби синдром супроводжується безсонням, спостерiгаються епiзоди психозу з iлюзiями, галюцинацiями, руховим збудженням, тривога, пригнiченiсть, страх смертi, iнодi - анозогнозiя, втрата критичностi до того, що вiдбувається, ейфорiя. Надалі розвивається стiйка iпохондрiя, фобiї (кардiофобiя), астено-депресивнi i невротичнi реакцiї, хворi стiйко фiксують свою увагу на соматичних вiдчуттях. Хворi стають вразливими, не-обгрунтовано образливими, вiдзначаються коливання настрою, плаксивiсть, зниження працездатностi, дратiвливiсть, гiпомнезiя, зниження iнтелекту.

При захворюваннях шлунково-кишкового тракту для хвориххарактернi дратiвливiсть, гарячковість i конфлiктнiсть, депресiя, апатiя, фобiї, iстеричнi реакцiї. Часто трапляється сенситивний тип особистостi з переживаннями страху i внутрiшньої тривоги. У багатьох пацієнтiв розвивається канцерофобiя i патологiчна впевненiсть у онкозахворюванні.

При ендокринних захворюваннях у хворих спостерiгається пiдвищена дратівливість, виражена астенiзацiя, висока емоцiйна реактивнiсть, конфлiктнiсть, висока вразливiсть i образливiсть, явища гiпомнезiї. Хворим властивi неврiвноваженiсть, непосидючість, коливання настрою.

Шкірно-венерологічні захворювання. Хворим притаманні відчуття сором’язливостi, скутості, особливо з висипанням на вiдкритих частинах тіла, причому цi відчуття посилюються нездоровим iнтересом до них оточуючих. Хворi усамiтнюються, стають дратiвливими, неврiвноваженими. Особливо важко переносять хворобу молодi люди, у яких формуються думки про власну неповноцiннiсть. Венеричнi захворювання мають глибоко психотравмуючий характер і викликають у хворих страх перед прогнозом захворювання, необхiднiстю тривалого лiкування.

Онкологічні захворювання. В початковій стадiї захворювання з’являється понижений настрій, увага прикута до власних вiдчуттiв, результатiв дослiджень, часто загострюються риси характеру. Основними скаргами являються астенiчнi, депресивнi, суїцидальнi вислови. Хворі найчастіше діагноз захворювання сприймають як неминучість смерті.

Алкоголізм і наркоманії являються рiзновидом так званої «залежної поведінки», головною особливiстю якої є прагнення досягнення мети за допомогою хiмiчних, «психоактивних» речовин. Особистiсть таких хворих у бiльшостi випадкiв незрiла, з недостатнiстю соцiальної адаптацiї, особливо помiтнi труднощi з мiжособистiсними стосунками. З метою компенсації їх, однi бажають викликати задоволення i ейфорiю, iншi – розслабитися. Такi люди вдаються до вживання алкоголю чи наркотикiв. На II стадiї алкоголізму наступає алкогольна деградацiя особистостi, для якої характернi хвалькуватість, плоский гумор, вульгаризацiя поведiнки, цілковите звуження соцiальних iнтересiв, повна трудова i сiмейна дезадаптацiя, втрата усіх значущих ранiше зв’язкiв i iнтересiв, егоцентризм, втрата почуття совiстi, а також вищих емоцiй i вольових якостей, вiдсутнiсть критичного ставлення до того, що вiдбувається. Спостерiгається поступове зниження iнтелекту.

Хворi, що вiдважуються звернутися за лiкуванням до нарколога, проходять через тривалу i болiсну боротьбу мотивiв i бояться разголошення, глузування. Їм властиві скритнiсть, недовiра, впертiсть, грубiсть.

Хiрургiя в пересiчному розумінні бiльшостi людей пов'язана з вирiзанням, видаленням частини якогось iз органiв, або цiлого органу. Хiрургiчне втручання є зверненням до свiту почуттiв i усвiдомлень хворого, його уявлень щодо власного тiла. Серед багатьох iнших факторiв психiчна рiвновага пiсля операцiї залежить i вiд того, чи порушилась ця схема уявлень i наскiльки особа є здатною прийняти новий стан свого тiла пiсля операцiї (наприклад, пiсля ампутацiї кiнцiвки). Хiрурги у своїй послiдовнiй практицi повиннi керуватися принципами хiрургiчної деонтологiї, пiд котрими маються на увазi сума певних правил поведiнки хiрурга протягом виконання службових обов'язкiв.

Хворий довіряє хірургу своє здоров'я і своє життя, і тому лікар зобов'язаний в доступній формі інформувати його про характер його хвороби: діагноз, причини хвороби, обставини, що викликають необхідність в операції, можливу небезпеку, пов'язану як із застосуванням операції, так і з відмовою від неї, надії на успіх і навіть в основному про загальний хід операції, що має відбутися.

Хірургам слiд iз розумiнням ставитися до природного страху i тривоги як власне хворих, так i їх родичiв. Якщо операцiя призвела до iнвалiдизацiї чи зневоднення хворого (наприклад, при ампутацiї кiнцiвки, оперативних втручаннях на обличчi), необхiдно створити для нього захисне психотерапевтичне оточення.

Для повноцiнної роботи у областi дитячої хiрургiї лiкар повинен розумiти психологiю хворої дитини та його батькiв. Хiрургiчнi втручання майже завжди пов'язанi з чималою небезпекою для дитини. Хiрургiчнi манiпуляцiї, операцiї сприяють появi у дитини почуття страху, нерозумiння того, що з нею вiдбувається, почуття беззахисностi. Тому хiрургам та спiвробiтникам хiрургiчних вiддiлень необхiдний спецiальний контакт з дитиною, який має бути налагоджений з перших же хвилин надходження дитини до приймального вiддiлення. Це особливо важливо для раннього вiку. Добре вiдомо, що дiти - найбiльш чутливий контингент хворих, i психологiчне сприйняття навколишнього у них повністю вiдрiзняється вiд сприйняття його дорослим. Дiти, вiдiрванi вiд батькiв, у першi години i днi перебування у хiрургiчному вiддiленнi знаходяться у станi переляку. Дiти раннього вiку частiше плачуть, вимагають маму, капризують, просяться додому, а школярi i навiть пiдлiтки боязко оглядаються довкола i виявляють небажання залишатися у лiкарнi.

Дитина повинна довiряти лiкарю, вбачати в ньому захисника. При швидко налагодженому контактi i повнiй довiрi своєму лiкарю дитина з меншим страхом йде на проведення тих чи iнших неприємних процедур, обстежень та оперативних втручань.

Найбiльш тяжким для дитини є перше обстеження. Вона не знає, що буде вiдбуватися, але у її уявi - це страшна, дуже болiсна процедура. Десь вона, можливо, уже чула про неї як про тяжку i дуже небезпечну. Лiкар не може розраховувати на свiдоме здолання дитиною почуття страху i болi. Дiтям, яким пропонується проведення спецiального обстеження i, можливо операцiї, необхiдно у доступнiй формi, в залежностi вiд вiку, викласти, що повиннi зробити i в якiй обстановцi це буде вiдбуватися; пояснити, що не потрiбно лякатися кiмнати, де мало свiтла, велика кiлькiсть дзеркал, ламп, блискучих машин та iнших предметiв.

Приховувати вiд дитини майбутнє обстеження i робити його зненацька, без пiдготовки є невиправданою помилкою. Обдурити дитину можна лише один раз. Якщо її обдурив лiкар, вiн втрачає довiру хворого, настроює його проти себе. Це зберiгається у пам'ятi дитини надовго. Необхiдно пам'ятати, що дiти особливо чутливі до обману, нещиростi.

Протягом пiдготовки до обстеження найбiльш доцiльним є помiстити дитину до палати, де знаходяться дiти, якi неодноразово перенесли те чи iнше обстеження. Вони розкажуть, що «це не так страшно», i дитина заспокоїться.

Не менш важливе значення має i обстановка у кабiнетi, де проводяться манiпуляцiї: спокiй, ласкаве звернення до дитини, вiдсутнiсть розмов на теми, не пов'язанi з виконанням обстеження. Доцiльно наперед пояснити дитинi, що їй прив'яжуть руки до столу, зроблять «маленький укол» у руку i вона засне, тобто необхiдно давати такi ж вiдомостi, якi вона напередодні отримувала вiд товаришiв по палатi i свого лiкаря.

Потреба мати дiтей iснує в кожної здорової жiнки i пов'язана з iнстинктом збереження людского роду. Реалiзуючи iнстинкт продовження роду, жiнка знаходить себе у шлюбi i стає щасливою завдяки материнству. Пригнiчення природних бажань (створення сiм'ї, материнства), навiть спричинене професiйним самоутвердженням, егоцентризмом, зумовлює бiологiчнi, психiчнi та моральнi конфлiкти у сiм'ї, суспiльствi.

Вагiтнiсть i пологи є дуже чуттєвим, етапним перiодом у життi жiнки i з точки зору психологiї можуть розглядатися як кризовий стан. Перша вагiтнiсть, як правило, є бiльш важкою за другу. Душевний стан жiнки в цей перiод, психiчнi та психосоматичнi ускладнення вагiтностi та пологiв залежать вiд властивостей особистості (особливостей темпераменту, характеру, стану соматичного та психiчного здоров'я), умов життя, вiд перенесених захворювань та вражень. Iз соцiальних факторiв мають значення професiя, життевий рiвень суспiльства в цiлому i конкретної особистостi, сiмейний статус, взаємовiдносини з чоловiком та iншими членами сiм'ї, юридичнi гарантiї захисту iнтересiв матерi та дитини.

Бажана вагiтнiсть для гармонiйної особистостi у сприятливому життєвому середовищi може слугувати джерелом її розвитку та дозрiвання. Окремою проблемою є небажана вагiтнiсть з ворожим до неї ставленням. Деякi жiнки бажають мати дитину як компенсацiю невдалому шлюбу чи своїй самотностi (як ланка, що укрiплює шлюб, здiйснює недосяжнi мрiї матерi), що завжди призводить до наступних невротичних конфлiктiв, психологiчої розплати за егоцентризм. Зустрiчається хибна вагiтнiсть, що викликається невротичними, психогенними факторами (частiше у iстеричних особистостей).

Жiнки, якi мають позашлюбну вагiтнiсть, порiзному переживають цей факт. Однi з них активнi, впевненi у позитивностi ситуації, що склалася, i майбутнього. Iншi - можуть бути пасивними, знаходитися у депресивно-подавленому станi, з iдеями провини та грiховностi; третi - можуть легковажно жити по принципу «нехай, як небудь». Психотерапевтична тактика лiкаря у цих випадках буде рiзною, але за будь-яких умов необхiдно роз'ясняти, що материнство є призначенням жiнки, i воно не може бути ганебним.

У першому триместрi можуть виникнути сумнiви, пов'язанi iз втратою жiночностi, привабливостi у взаємовiдносинах з чоловiком, сомато-ендокринними змiнами. Можливий розвиток реактивної депресiї. Пiдвищується чутливiсть до рiзних запахiв, з'являються сонливiсть та втома, невротичнi розлади, часто у виглядi нудоти та блювання.

У другому триместрi можуть актуалiзуватися почутi ранiше зауваження, враження, забобони, якi призводять до появи страхiв та тривожностi за здоров'я майбутньої дитини (можливiсть вад розвитку, спадкових хвороб) - це так званi ситуацiйнi страхи чи боязнь очiкування.

Пiд кiнець вагiтностi приєднуються страхи, пов'язанi з майбутнiми пологами: страх невiдомостi, смертi, рiзних ускладнень (розриву промежини, накладання швiв, крововтрати, хвороб дитини), нездатностi до материнства, своєї невправностi. Реалiзується рефлекс, що закрiпився у людства, при якому пологи пов'язуються iз болем. В цей перiод у деяких може виникнути стан психомоторного збудження, звуженої свiдомостi, у випадку яких необхiдна як психiатрична, так i психотерапевтична допомога.

Сучасними дослiдженнями встановлено, що домiнуючими факторами формування больового синдрому при пологах є негативнi емоцiї, страх, тривога за сприятливий наслiдок пологiв, у комплексi з реакцiєю на периферiйнi подразнення. Необхідно досягти активної та свiдомої участi жiнки у пологах, усунути негативнi емоцiї, в першу чергу - емоцiю страху, та виявити новi радiснi емоцiї у зв'язку з материнством, також запевнити жiнку в безболiсностi та безпечностi пологiв, як нормального фiзiологiчного акту.

У пiсляпологовому перiодi у бiльшостi жiнок спостерiгається пiдвищена психiчна лабiльнiсть, яка зумовлена соматоендокринними змiнами. Можуть виникати стани легкої депресiї зi «сльозливими днями», невмотивованою стурбованiстю про дитину, iнших членiв сiм'ї або надмiрна ейфорiя iз запереченням свого фiзичного виснаження та необхiдностi спокою. Сiм'ю породiллi необхiдно попередити щодо коректного ставлення до таких станiв, якi зникають зазвичай при вiдновленнi гормональної рiвноваги.

До небезпечних пiсляпологових ускладнень належать так званi «психози лактацiї», або пiсляпологовi психози. Вони виникають на 3-8-й день пiсля пологiв i супроводжуються станом збудження, недовiри, хибної iнтерпретацiї окремих фактiв, появою егоїзму, галюцинацiями, агресивними дiями по вiдношенню до своєї дитини, тяжкими депресiями та суїцидальними спробами. Пiсля виписки з пологового будинку такi жiнки можуть скаржитися на слабкiсть, безсоння, загальне погане самопочуття, страхи. Як правило, вони безпораднi i дезорганiзованi, не можуть як слiд доглядати за дитиною. Такi стани потребують негайного психiатричного лiкування.

З метою попередження пiсляпологових ускладнень акушерсько-гiнекологiчна служба проводить так званий пiсляпологовий патронаж, коли в домашнiх умовах здiйснюється контроль за iнволюцiєю матки, проводяться роз'яснювальнi бесiди з приводу фiзiологiчного та психологiчного стану жiнки iз корекцiєю проблем, що виникають. У цей час жiнку вдома вiдвiдує лiкар-педiатр, контролюючи стан дитини, пояснюючи та навчаючи матiр правильному догляду за ним.

Психолопя poдичів хворого зумовлена їх особистістю, яку сформувало життя, й особливостями ставлення до хворого.

1нтереси більшості родичів звичайно зосереджуються на тому, щоб сприяти якомога швидшому одужанню хворого. Нерідко родичі більше стурбовані його недугою, ніж він сам. Якщо родичі довіряють медикам, то вони переконані, що лікарі зроблять для хворого все, що в їх силах. Своє основне завдання родичі вбачають у тому, щоб максимально допомогти хворому i медикам. Проте часто зустрічаються родичі, які надто стурбовані різноманітними питаниями про хворобу, кваліфікацією та характером лікарів i медичного персоналу, рівнем медичного закладу, можливістю медикаментозного й технічного забезнечення лікування. Якщо взяти до уваги, що як хворий, так i його родичі можуть сприймати i переживати ситуацію або спокійно або перелякано, то найменш бажаною комбінацією буде така: переляканий хворий + переляканий родич. У такій ситуації лікар i медичний персонал витратять більше часу й енергії на розмови i психотерапевтичні заходи, спрямовані на заспокоєння хворого i його родичів, ніж на надання самої медичної допомоги.

Належним чином поводять себе тi родичі, які відвідують хворого так часто, наскільки дозволяє стан його здоров'я, не приносять нічого з того, що йому не дозволено (їжу, напої, ліки), не розмовляють з ним надто багато про його недугу, відволікають приємною i цікавою бесідою. 3 медиками вони розмовляють коротко, ясно i по суп. Якщо родичі потребують якогось роз'яснення або чимось незадоволені, то звертаються до лікаря, а не турбують хворого своїми сумнівами, припущеннями i здогадками.

Проте надто виражена активність родичів хворого, навіть за умов добрих нaмipiв, може призвести до розвитку неправильних стосунків. Керуючись надмірною любов'ю i турботливістю, вони не звертають ні на що уваги, не дотримуються часу, виділеного для відвідувань, демонструють при хворому своє незадоволення, приносять йому багато продуктів, які він не встигає з'їсти, що родичі розцінюють як загрозливий симптом захворювання.

1нколи налякані родичі caмi бояться операції i переконують лікаря, що "хворий її не перенесе". Недовірливі родичі можуть таємно приносити хворому ліки або засоби від знахарів i різноманітних "цілителів" внаслідок переконання, що вони дають значно кращий ефект, ніж призначені лікарем.

1нколи родичі роблять активні спроби допомогти хворому видужати без узгодження з лікуючим лікарем (наприклад, вимагають тимчасово відпустити з лікарні для консультації в авторитетного спеціаліста або для проходження "оздоровчого" сеансу цілителя чи звичайнісінького шарлатана). Іноді вони починають панікувати i вимагати дозволу цілодобово перебувати біля важкохворого, не усвідомлюючи того, що він вимагає відпочинку, а лікар i медичний персонал - спокійних умов праці.

особливості спілкування з родичами хворого. - student2.ru Є родичі, які не проявляють належної уваги до хворого, не відвідують його, не цікавляться станом здоров'я, не спілкуються з лікарем. Якщо хворого виписують, то вони неохоче вступають з ним у контакт. Це частіше стосується родичів хронічно- i психі-чнохворих, хворих похилого віку або коли хворий i родичі знаходяться у стані конфлікту. Саме ці причини є основним підгрунтям госпіталізму, коли пацієнт занурюється у лікарняне середовище, яке потім фіксує його хворобливі розлади.

Деякі відвідувачі можуть поводити себе з хворим нетактовно. Ось типова розмова з хворим: "Як же ти погано виглядаєш! Що тут з тобою роблять?!". Приятельки погіршують стан хворої плітками, повідомленнями про інтриги i конфлікти, які відбуваються у середовищі, де перебувала жінка до госпіталізації у лікарню.

Деякі відвідувачі ("трудоголіки" - орієнтовані на роботу) без узгодження з лікарем ставлять перед хворим завдання, що стосуються його роботи. Такі відвідування можуть бути сприятливими, коли хворий одужує. Тоді отримані виробничі завдання посилюють впевненість його у своїх силах, усвідомлення власної гідності, укріплюють відчуття значущості й цінності. Хворий переживає радість, очікуючи повернення на роботу i в сім'ю.

Якщо медик помічає, що стан хворого після відвідувань регулярно погіршується, то він повинен тактовно, але рішуче вжити відповідних заході!в. Це може бути "коригувальна" бесіда з відвідувачами, а за необхідності - заборона відвідувань.

Неадекватне підвищення iнтepecy родичів до хворого, незалежно від того, чи йдеться про прояви турботи стосовно самого хворого, чи недовіру до лікування, нерідко пояснюєеться наявністю своєрідного відчуття "нечистої'" совісті родичів, виправданим чи безпідставним відчуттям, ніби вони щось недогледіли та якимось чином винні у хвopoбi свого родича.

Питання на самостійне опрацювання

1. Психічні особливості вхзаємовідносин медичного працівника з пацієнтами алкогольно- та наркозалежними, хворими на СНІД та ВІЛ-інфікованими.

2. Значення 1 грудня – Дня порозуміння з ВІЛ-позитивними людьми.