Механізми регуляції психомоторної дії

Регуляція рухів почуваннями. Почування – це одночасне відчуття тіла і предмета взаємодії в їхній єдності, цілісності. Щоб навчитися плавати, треба лізти у воду. Чому? Навчитися плавати, лише спостерігаючи за рухами плавця, опановуючи рухи на суші чи за підручником не можна. Навчаючись за підручником, нічого не досягнеш.

Навіть пильне спостереження за рухами іншої людини, наученість на суші рухам і ніг, і рук, мало що означає. Тому, крім навіть найточнішого уявлення про дію, треба мати ще «дещо», яке нікому не дається з першого разу. Людина пробує – відшукує ключ, зв’язок, місце з’єднання, спосіб гармонізації тіла й середовища, щоб попливти, поїхати, пройти по канату. І ось зненацька це «дещо» з’явилося. Це «дещо» є почуванням.

Виникає почування у взаємодії тіла й предмета, а потім вони втілюються одне в одне, перетворюючись на цілісність.

ПОЧУВАННЯ – зачаток регулятора рухів дії, умова її розвитку. Вони стають зародком: а) відчуттів; б) образу рухів; в) мотиву дії.

Людині, яка діє, відчуття підказують: приємне треба підтримувати і продовжувати, а неприємного в рухах треба уникати.

Відчуття мають тенденцію перетворюватися на образ рухів. Згодом виникає нове утворення – почування-образ. У чому його сила? Завдяки цьому образ рухів набуває певної самостійності: він стає образом пам’яті та зберігається як живий досвід.

Отже, образ відокремлюється від почування і стає суверенним, відображає стан тіла людини, а інша частина почувань – систему рухів.

Аналогічні видозміни відбуваються і з третім компонентом: почуванням-мотивом дії. Відокремлюючись від почувань, мотив вилучається із неусвідомлених потягів, підтриманих позитивними відчуттями. Причому зміст почування-мотиву спочатку безпредметний: людину спонукає до продовження дій бажання вдовольнити себе руховою активністю, подолати внутрішній дискомфорт. З часом мотив наповниться розумовим, моральним та естетичним змістом – усвідомленою потребою.

Основним джерелом інформації почування є чотири види сил – гравітації, інерції, реактивні (сили віддачі), активні м’язові сили, час рухів. Два види простору – схема тіла рухів і простір дії – від початку до завершення. І час живого руху.

Регуляція рухів предметом. Образ рухів у дії з предметом, як і всі інші образи, підпорядковується всім законам, притаманним образу. Регуляція рухів є результатом співвіднесення сприйняття з властивостями оригіналу, цілісності, структурності, усвідомленості, константності і метричності – продукту вимірювальної функції м’язів як органа пізнання.

Завдяки вимірювальній функції м’язів організується пошукова активність, регуляція та оцінка рухів у той час, коли відбувається дія.

Розглянемо особливості цієї регуляції рухів на прикладах.

Щоб ваші дії були успішними на футбольних воротах, у вашому розпорядженні – від моменту удару до зупинки м’яча – має бути не менше 0,35 с (без переміщення в просторі воріт). Досвідченому любителю треба буде для цього 0,25 с, а майстру – 0,15 с.

Ознайомившись з такими показниками часу, які потрібні для успішних дій, фізіолог скаже: це неможливо! Оскільки розрізнювальна здатність мозку людини – 10 операцій за секунду, тобто по 0,1 с на одну розумову операцію!

Адже воротар має за цей короткий період здійснити значно більше операцій. Ось вони: а) побачити м’яч; б) прийняти вихідну позицію; в) простягти руки в напрямку м’яча; г) розрахувати приблизну силу удару, щоб бути в змозі її погасити; д) схопити м’яч руками.

Найбільш загально – 5 складних операцій, що вимагають дуже тонких і точних розрахунків часу, вимірювання простору, випередження думкою польоту м’яча, стеження за його змінною траєкторією тощо.

Мозку треба витратити щонайменше 0,5 с, щоб відреагувати. А воротар відбиває м’ячі.

Ще один приклад регуляції рухів предметом. Але вже не через динамічну ситуацію, яка щомиті змінюється і вимагає перебудови рухів, а через статичну. Тобто треба здійснити не лише попередні розрахунки, щоб побудувати точні рухи, а й, спираючись на образ, точно діяти, розв’язувати завдання. Це приклад гри в більярд.

Регуляція рухів образом. У кожному з нас живе незліченна кількість образів: вони не лише зберігаються в пам’яті з написом «до запитання», а й, найголовніше, – виконують функції регуляторів рухів, дій, поведінки.

Розглянемо лише: а) образі ситуації; б) образі пам’яті; в) образі уяви.

• Образ ситуації виникає в безпосередньому контакті з довкіллям, яким треба оволодіти.

• Образ пам’яті – відтворення минулих вражень із засіків пам’яті у предметній дії.

• Образ уяви – це продукт перебудови образів для створення нових рухів, відповідних наявній ситуації.

Людина, яка навчилася мислити ще в дитинстві, пройшла добру школу мислення в психомоториці, уміє не лише засвоювати власний і чужий досвід, а й робить усе набагато краще, ніж звичайні споживачі; може власні думки продуктивно втілювати у свою справу.

Механізм психомоторики можна розвивати двома шляхами:

• роботою над собою через розвиток психомоторних дій, у яких зміцнюються пізнавальні, моральні та естетичні відчуття, що набувають активної форми ще в дитинстві;

• роботою з матеріалами культури людства і розв’язанням завдань, у яких на розумові операції припадає не лише відтворення набутого, а й створення того, чого ще не існувало, нового і самодостатнього.

Регуляція дій думкою. Людина також регулює свої дії думкою. У думці вона кодує, задає параметри майбутньої дії. Думка втілюється в дії.

Ось чому людина здатна із бездушного музичного інструмента видобувати звуки, сповнені життя і пристрастей; ось чому під рукою скульптора оживає мармур, починає дихати, набуває властивостей живої істоти.

Регуляція дій символом. Символ – модель, яка породжує поведінку. Символ заряджений майже нескінченною енергією та інформацією. Він не лише відображає (це добре робити і словом, і поняттям, і іншими знаковими системами) предмети та явища, а й містить – у згорнутому вигляді – усі можливі конкретизації виявів того, що символізує.

Цим символ відкриває людині багатозначну смислову перспективу предметів і явищ у діяльності. Дає людині ключ для впливу на довкілля з метою його перебудови в більш досконалі і гармонійні форми.

Приваблива, захоплива й породжувальна сила символу в тому, що він є:

• образом, який поєднує в собі переживання творця і риси, трансформовані в ньому з багатьох людей або подій;

• каналом зв’язку між думкою і почуттям предмета, який пізнають; каналом перетворення думки про предмет або явище в дещо відмінне від них – в ідею;

• ідеєю – смислом і закликом до дій у певному напрямі;

• закликом, який починається з прислуховування до стану, за-раховують наступні дії;

• кодом, який зумовлює відгук душі.

Привабливість символу ще й у тому, що він – особливий образ, у якому відчуттєво започаткований потяг до порівняння образу, який він містить, з життям. Наслідок порівняння виражено не безпосередньо (словами або формами матеріальних конструкцій), його людина тільки відчуває, припускає як таємницю.

Тому символ примушує думати про таємницю – завдання і зумовлює прагнення збагнути її потаємний смисл. Він вимагає активності, щоб його пережити. Необхідно душею відчути символічний смисл, а психомоторикою його матеріалізувати.

Символ впливає не так на почуття та уяву людини (читача або глядача), як на мислення, на його проникливість, він дає натяк на можливість, яка існує потенційно, але ще не має чіткого вираження.

Тому символ – багатозначна мовна цілісність. Він може означати для автора – одне, для читача – друге і третє для глядача, і кожен з них намагатиметься в ньому зрозуміти щось інше, своє.

СИМВОЛ – особлива, опосередкована форма відображення. В ньому ніколи предмети не названі власними іменами.

Навпаки, символ подає нашим відчуттям відображення предметів у завуальованій формі.

Символ вчить нас у знакових або відчуттєвих образах бачити і впізнавати прихований, глибокий смисл, у підвалинах якого залягає невидиме оком і невимовне словом.

Другий приклад дії сили символу – математичний. Це – добування квадратного кореня з чисел «2» і «3». Математичні дії можуть тут тривати нескінченно, але точного результату не можна досягти, бо тут ідеться про нескінченність і символу, і кількості дій.

У символі задачу дій не запропоновано в повній формулі, а лише задано, тобто задачу кожному треба знайти й усвідомити, щоб користуватися діями для її розв’язання. Чому так?

Структура СИМВОЛУ спрямовує організацію психіки таким чином, щоб людина стала спроможною крізь поодиноке явище бачити цілісний образ світу:

• генератора енергії, яку виробляє психомоторика і для себе, і для потреб інших органів нашого тіла;

• трансформації одних видів енергії в інші, що забезпечує здоров’я і життя людини;

• формувальника наших думок, образів і відчуттів – безпосередніх регуляторів наших дій, поведінки і діяльності.

Контрольні питання:

· Що таке психомоторика?

· У чому виявляється живий рух?

· Яка будова мислячого тіла?

· У чому виявляються психомоторні процеси?

· У чому суть прямого процесу психомоторики?

· У чому суть зворотного процесу психомоторики?

· Який алгоритм побудови правильного руху?

· Які класи рухів є виявами психомоторики?

· Які особливості психомоторики?

· Яка будова психомоторики?

· Що таке ідеомоторика?

· У чому виявляються сенсомоторні процеси?

· Що таке довільні моторні процеси?

· Яким чином відчувають ідеомоторику окремі люди?

· Які функції психомоторики?

· Що є регуляторами рухів людини?

· Що належить до продукту дії?

· Який механізм регуляції психомоторики?

· Як відбувається регуляція психомоторної дії почуваннями?

· Як відбувається регуляція психомоторної дії предметом?

· Як відбувається регуляція психомоторної дії образом?

· Як відбувається регуляція психомоторної дії думкою?

· Як відбувається регуляція психомоторної дії символом?

Література:

Брушлинский А.В. Продуктивное мышление и проблемное обучение. – М., 1983.

Гальперин П.Я., Котик Н.Р. К психологии творческого мышления // Вопр. психологии. – 1982. – №5.

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: Край, 2005.

Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф., Поноаренко В.А. Образ в системе психической регулшяции деятельности. – М., 1986.

Розе Н.А, Психомоторика взрослого человека. – Л., 1985.

Калмыкова З.И. Продуктивное мышление как основа обучаемости – М., 1988.

Клименко В.В. Как воспитать вундеркинда. – Харьков: Фолио, 1996.

Клименко В.В. Механізми психомоторики людини. – К., 1997.

Клименко В.В. Психологія наукової творчості. – К.: Аверс, 1998.

Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад.. С.Д.Максименка. – К.: Форум, 2002.

Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. – М.: Педагогика, 1972.

Немов Р.С. Психология. – М.: Просвещение, 1995.

Общая психология / Под ред. С.Д. Максименко. – М.: Рефл-букс, «Ваклер», 1999.

Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1996.

Петухов В.В. Психология мышления: Учеб.-метод. пособие. – М.,1987.

Поддьяков Н.Н. Мышление дошкольника. – М., 1977.

Пономарев Я.А. Психология творчества. – М.: Наука, 1976.

Психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1968.

Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: Просвещение, 1995.

Тихомиров О.К. Психология мышления. – М., 1984.

Холодная М.А. Интегральные структуры понятийного мышления. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1983.

Эсаулов А.Ф. Психология решения задач. – М.: Высш. шк., 1972.

Эсаулов А.Ф. Проблемы решения задач в науке и технике. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1979.

Якиманская М.С. Знание и мышление школьника. – М., 1985.

Глава 33