Чи існують різні типи сдвг?

Ознаки неуважності

1. Дитина часто не спроможна утримувати увагу на деталях; через недбалість, легковажність допускає помилки в шкільних завданнях, в роботі яку виконує і в інших видах діяльності.

2. Як правило дуже тяжко зберігає увагу при виконанні завдань або під час гри.

3. Часто складається враження, що дитина не слухає звернену до неї мову.

4. Дитина часто виявляється не в змозі дотримуватися інструкцій які її пропонуються і справитися до кінця з виконанням уроків, домашніх завдань або обов'язків на робочому місці (але це ніяк не пов'язане з негативною або протест-ною поведінкою, неможливістю зрозуміти завдання).

5. Часто відчуває складності в організації самостійного виконання завдань і інших

6. В основному уникає, виражає невдоволеність і чинить опір залученню до виконання завдань, які потребують тривалого збереження розумової напруги (наприклад шкільних завдань, домашньої роботи).

7. Часто губить речі, необхідні в школі і вдома (наприклад, іграшки).

8. Легко відволікається на посторонні стимули.

9. Часто проявляє забудькуватість в повсякденній ситуації.

Ознаки гіперактивності

1. Часто спостерігаються неспокійні рухи j кистів і стоп; сидячи на стільці крутиться.

2. Часто встає в класі під час уроків або в ; інших ситуаціях, коли потрібно залишитися на місці.

3. Часто проявляє безцільну рухальну активність: бігає, крутиться, намагається кудись залізти, причому в таких ситуаціях коли це недопустимо.

4. Зазвичай не може тихо, спокійно гратися або займатися будь-чим на дозвіллі.

5. Часто знаходиться в постійному русі і поводить себе так, ніби кудись поспішає.

6. Часто буває надто говірким.

Ознаки імпульсивності

1. Часто відповідає на питання не задумуючись, не вислухавши до кінця.

2. Зазвичай не може дочекатися своєї черги в різних ситуаціях.

3. Часто заважає іншим, пристає до оточуючих ( наприклад вмішується в бесіди або ігри).

Якщо при обстеженні і спостереженні за дитиною за останні 6 місяців відмічаються ознаки і неуважності, і гіперактивності, і імпульсивності, то ставиться діагноз"Змішана форма СДУГ". Ця форма найбільш розповсюджена, і складає 50-75%. Якщо у дитини виявляються 6 симптомів неуважності і декілька симптомів імпульсивності і гіперактивності, то ставлять діагноз "СДУГ з переважним порушенням уваги". На долю цієї форми припадає 20-30%. В випадку, якщо у дитини повністю відмічаються ознаки гіперактивності і імпульсивності і проявляються лише деякі ознаки неуважності, то діагноз формулюється як "СДУГ з переважною гіперактивністю і імпульсивністю". Ця форма відмічається в 15% випадків хворих.

Виходячи з того, що симптоми СДУГ можуть видозмінюватися з віком і зберігатися протягом багатьох років (а в деяких випадках і все життя), додатково до основних форм цього синдрому виділяють резидуальний тип СДУГ.

Діагноз СДУГ вважається обгрунтованим лише в тих випадках, коли симптоми які спостерігаються у дитини характеризуються значним ступенем вираженості, стабільністю і поєднуються один з одним. Окремі і тимчасові характеристики в поведінці дітей, які відмічають батьки або інші дорослі люди, які знаходяться поряд з дитиною, навіть якщо вони мають деяку схожість з СДУГ, не можуть вважатися підставою для постановки даного діагнозу.

Необхідно відмежовувати СДУГ від подібних станів, до яких потрібно віднести специфічні порушення навчання (дискаль-кулію, дислексію, дисграфію), астенічний синдром на фоні інтеркурентних захворювань, легкий ступінь розумової відсталості, шизофренію, захворювання щитовидної залози. Але також слід враховувати, що за-труднення при постановці діагнозу можуть бути і в тих випадках, якщо СДУГ поєднується з іншими патологіями (депресіями, панічними атаками, нав»язлими станами).

Що стосується прогнозу СДУГ, то він вважається відносно благоприємним. У багатьох дітей симптоми зникають в підлітковому віці. У 30% деякі ознаки (надмірна імпульсивність, розсіяність, забудькуватість, непосидючість, нетерпеливість, неперед-баченість, швидка зміна настрою), можуть спостерігатися і в дорослому віці.

Неможливо з впевненістю сказати, що в наш час СДУГ зустрічається частіше, але ясно, що кількість діагнозів СДУГ за останнє десятиліття зросло. Частково це можна пояснити пильною зацікавленістю до цієї проблеми преси, інформованістю батьків і вчителів, а також доступністю і ефективністю лікування. Деякі експерти вважають, що діагноз СДУГ ставлять надто часто, інші — що надто рідко. Так що невідомо, чи дійсно кількість хворих збільшилась, чи ні. Але в будь-яких випадках це потребує комплексної діагностики і не тільки медичної, але і психологічної і педагогічної корекції.

4.

АНКЕТА ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СИМПТОМІВ ГІПЕРАКТИВНОСТІ

Для встановлення проявів смптомів гіперактивності необхідна наявність шести або більше зазначених симптомів, які проявляються протягом не менш ніж 6 місяців настільки, що свідчать про недостатню адаптацію й невідповідність нормальним віковим характеристикам.

Цю анкету заповнюють вихователі. Разом із психологом аналізують результати. Ефективність її в тому, що вихователі самостійно роблять висновок, що деякі діти, яких вони називали «гіперактивними», не проявляють

достатньою мірою симптомів ГРДУ. Анкета корисна ще й тим, що коли за ре-

зультатами обстеження виявляється, що дитина не має симптомів ГРДУ, для вихователя й психолога стає зрозумілим, на що саме звернути увагу під час корекційної роботи з нею.

Серед обстежених дошкільників, які вважаються такими, що потребують посиленої психолого-педагогічної уваги, 78 % показали симптоми ГРДУ. У 1 % дітей не було діагностовано ні проявів порушень уваги, ні рухової розгальмованості, ні імпульсивності, 1 % дітей показав підвищену імпульсивність, 1 % — високу рухову розгальмованість, у 75 % обстежених підтвердилися симптоми ГРДУ.

Отже, використання цієї анкети допомагає діагностувати порушення уваги, рухову розгальмованість, імпульсивність. Це дозволяє в подальшому досягти позитивних змін у виховній і корекційній роботі.

АНКЕТА

№ Симптоми гіперактивності Прізвище, ім’я дитини

Неуважність

1 Дитина часто не в змозі утримувати увагу на деталях; через недбалість і

легковажність допускає помилки в роботі, що виконує

2 Зазвичай дитині складно утримувати увагу під час виконання завдань або ігор

3 Часто не може дотриматись інструкцій і справитися до кінця з виконанням завдань

або доручень, що ніяк не пов’язано з поведінкою протесту або нездатністю

зрозуміти завдання

4 Часто складається враження, що дитина не слухає, коли до неї звертаються

5 Часто відчуває труднощі в організації самостійного виконання завдання та інших

видів діяльності

6 Зазвичай уникає, висловлює невдоволення й пручається залученню до виконання

завдань, що вимагають тривалого збереження розумової напруги

7 Часто губить речі, необхідні в садку і вдома (іграшки, олівці)

8 Легко відволікається на сторонні стимули

9 Часто проявляє забудькуватість у повсякденних ситуаціях

Рухова розгальмованість

1 Часто спостерігаються неспокійні рухи кистей і стоп; крутиться на стільці, не може

всидіти

2 Часто встає під час занять або в інших ситуаціях, коли треба залишатися на місці

3 Часто проявляє безцільну рухову активність: бігає, крутиться, намагається кудись

залізти, причому в ситуаціях, коли це неприйнятно

4 Зазвичай не може тихо, спокійно грати або займатися будь-чим на дозвіллі

5 Часто перебуває в постійному русі й поводиться так, ніби до неї «прив’язали

мотор»

6 Часто буває балакучою

Імпульсивність

1 Часто відповідає на питання не замислюючись, не вислухавши їх до кінця

2 Їй важко дочекатися своєї черги в різних ситуаціях

3 Часто заважає іншим, чіпляється до інших (наприклад, втручається в бесіду та гру)

Самопідготовка:

1.

Дитяча гіперактивність - це психологічний і фізичний розвиток дитини з браком уваги, підвищеною руховою активністю, імпульсивністю та збудливістю. Гіперактивна дитина намагається встигнути і зробити якомога більше, і все

відразу. Результат, поряд з цим, негативний, оскільки зайнявшись однією справою, дитина перемикається, тут же, на інше. Потім слід третє, четверте, п'яте і без того далі. Всі ці справи дитина кидає, так і не доробивши.

Перші показники гіперактивності з'являються в молодшому шкільному віці. Хлопчики більше схильні до цього захворювання.

У групу ризику потрапляють діти, які народилися за допомогою кесаревого розтину, штучно вигодувані, недоношені. Також несприятливо на психіку дитини позначається нестабільна, нервова обстановка в родині. Звичайно, не всі ці діти будуть гіперактивними.

Гіперактивність у дітей викликана поразкою тих лобових часток мозку, які відповідають за контролювання поведінки і послідовність дій. Поряд з цим, відбувається порушення доцільності поведінки, довільної регуляції усвідомленої психічної діяльності.

У мозку відбувається перерозподіл ролей. Слабкі структури мозку, що відповідають за гальмування поведінкових і емоційних реакцій, перестають функціонувати вірно. А структури, які відповідають за активізацію психічної діяльності, починають функціонувати на всю потужність. У результаті всього цього, діти не можуть достатньо сконцентруватися на своїй активній діяльності та мотивувати її.

Причинами гіперактивності у дітей можуть бути: органічне ушкодження мозку дитини ще в утробі матері, спадкова схильність і психологічні травми.

До шестирічного віку досить важко з'ясувати, гіперактівен дитина чи ні. У дошкільному віці майже всі діти поводяться голосно, набридливо і непосидючий. Але це ще не свідчить, що всі вони гіперактивні. Виключенням можна назвати тих дітей, надактивність яких виходить за всякі рамки. Така дитина може навіть принести собі шкоду, бо вона взагалі не реагує на заборони батьків і їх турботу про його безпеку. Тут теж вкрай важливо не сплутати просту активність і нав'язливу перезбудженість. Отже, говорити про гіперактивності дитини можна з упевненістю лише тоді, коли він досягне шестирічного віку. Іншими словами піде в школу, де, враховуючи вимоги до посидючості й уважності дітей, його гіперактивність буде більш помітна. Дитина просто не зможе робити всі вимоги вчителів за навчальною програмою і дисципліні. При тому, що інтелектуальні властивості дітей з гіперактивністю не поступаються властивостям інших дітей, у них починаються неприємності з навчанням. Такі діти не можуть виконати завдання вчасно, у них з'являються неприємності в спілкуванні з вчителями і однокласниками. Майже всі вимоги вчителів сприймаються гіперактивними дітьми, як щось неймовірне і нездійсненне. Тому, часто з'являються і конфліктні ситуації.

Симптоми

Яндекс.ДиректДерматит? Это плохо. Жмите! Дерматит пройдет. Потрясающий секрет как победить Дерматит.loak.ru Есть противопоказания. Посоветуйтесь с врачом.

Гіперактивні діти не можуть зосередитися ні на якому, навіть самому захоплюючому, занятті.

Вони часто втрачають (і довго не можуть знайти) свої речі.

Часто такі діти не реагують на звернення до них. Хоча добре чують його.

Гіперактивні діти всіляко намагаються уникнути нецікавих або вимагають розумової напруги занять.

Часто, вони беруться із задоволенням за заняття, але не закінчують його, залишивши на половині шляху. Настрій у таких дітей часто змінюється. Вони практично в будь-який час прагнуть отримати заохочення (при чому, тут і донині) за вдало виконане завдання.

У дітей з гіперактивністю проявляються труднощі при організації гри або навчання.

Гіперактивна дитина не може довго всидіти на одному місці. Серйозну дані часто може і забути. Він через чур балакучий, не може дочекатися своєї черги, часто проявляє напруга, перебиває в розмові інших дітей, мало спить, не підкоряється встановленим правилам (навіть в іграх), відповідає на питання, ще до його висловлювання.

При виявленні хоча б п'яти з цих пунктів у дитини, необхідно задуматися, не гіперактівен Чи він. За таких умов варто звернутися до експерта. Можна проконсультуватися з шкільним психологом, а якщо він підтвердить побоювання, тоді вже звернутися до невропатолога.

Наслідки

Яндекс.Директ Заработать в сети легко! Научим! Бесплатный видео урок!Научим как за 37 минут заработать 1011$ в сети! Жми! 18+forexac.justclick.ru

Гіперактивність може призвести до ускладнень у розвитку особистості, формуванні характеру. У дітей з'являються труднощі в навчанні, в спілкуванні з батьками та іншими дітьми, в сприйнятті справжнього світу.

Якщо гіперактивність не лікувати (не контролювати), вона може сберігаться і в підлітковому віці. Поряд з цим, з'являється ризик соціально страшного поведінки таких підлітків.

Методи лікування і ймовірні ускладнення

Яндекс.Директзарабатывать Узнайте сейчас, как можно зарабатывать от 753$ за неделюjob-perfect.ru

У процесі дорослішання гіперактивність може і зникнути. Але це не обов'язково. Поведінка таких дітей потрібно коригувати і контролювати. Сучасні експерти не радять обмежувати активність дитини за допомогою лікарських препаратів, оскільки такий метод просто на час заспокоює дитину, але не вирішує проблему повністю.

Перш за все необхідно допомогти дитині навчитися володіти собою. Щоб контролювати негативні емоції, можна застосовувати «агресивні» гри. Гіперактивній дитині просто потрібно виплескувати свої емоції і вируючу в ньому енергію. Тому, іноді можна дозволити йому попінать небудь ногами, покидати у воду каміння, бити палицею по землі, пострибати, покричати і т.д. У той же час, корисними є і пасивні гри. Іноді можна запропонувати дитині помалювати і виліпити фігурку з пластиліну. Головне - зацікавити малюка.

Гіперактивної дитини рекомендується навчати за спеціально розробленою програмою. Таку програму потрібно підбирати особисто для кожної дитини. Складати її необхідно спільно з батьками, докторами, вчителями та психологами. Кількість занять повинен бути маленьким, щоб урок не віднімав велику кількість часу, в іншому випадку дитина просто кине таке завдання, навіть не вирішивши його. Якщо немає можливості навчати дитину за особливою програмою в шкільному закладі, то необхідно задуматися про особистих заняттях.

Основну роль у коригуванні поведінки дітей з гіперактивністю, все ж відіграють їхні батьки. Тому, дорослим необхідно запам'ятати пару серйозних правил при спілкуванні з гіперактивними дітьми. Потрібно уникати різких інтонацій голосу в розмові з дитиною, менше вживати різних «заборонено» і «ні», частіше хвалити дітей за їх удачі, намагатися не допускати перевтоми дитини, стежити за розпорядком дня, частіше гуляти, привчати дитину до занять спортом.

Слід не допускати зайвого заохочення і підвищених вимог до дитини. У той же час, варто чітко роз'яснити дітям правила і їх обов'язки. Пояснювати, як краще розподілити свої сили у виконанні завдань.

Ще одним відповідальним пунктом при роботі з гіперактивними дітьми, слід назвати вірне харчування. У меню дитини повинні знаходитися всі потрібні вітаміни і мінерали. Обмежено повинно бути споживання копченостей, смажених страв, шоколаду, газованої води. Ні за що не можна давати дитині натуральна кава, навіть з молоком.

Батькам також варто частіше говорити дитині, як вони дуже сильно люблять його. Так як любов батьків - це головна терапія.

Причини й механізми розвитку синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю складні й залишаються недостатньо виявленими, незважаючи на велику кількість досліджень. Для пояснення можливих механізмів його розвитку запропоновані нейроморфологічні, генетичні, біохімічні, нейрофізіологічні, соціально-психологічні й інші концепції. У зв'язку з можливою участю в генезис різних факторів у цей час цей синдром нерідко розглядає з позицій розгорнутої біопсихосоціальної патологічної моделі.

Пренатальні й принатальні патологічні фактори.

Виникненню синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю сприяють асфіксія немовлят, уживання матір'ю під час вагітності алкоголю, деяких лікарських препаратів, паління. Тим часом установлено, що віддалені передумови патологічних впливів у значній мірі опосередковують соціально-психологічними факторами. У дітей з родин з високим соціально-економічним статусом наслідку пре- і принатальної патології в основному зникають до шкільного віку, тоді як у дітей з родин з низьким соціально-економічним статусом вони продовжують зберігатися.

Генетичні фактори.

Наявність факторів раннього органічного ушкодження центральної нервової системи вдається встановити не у всіх пацієнтів із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю. Результати вивчення різних родин також указує на існування генетичного компонента у формуванні цього синдрому.

2.

Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги (СДУГ) — найрозповсюдженіша форма порушень поведінки і труднощів навчанння у дошкільному і шкільному віці. Частота синдрому, за даними ряду авторів, варіює від 2,2 до 18% у дітей шкільного віку. Подібні відмінності пояснюються недотриманням чітких критеріїв діагнозу. За даними Американської асоціацї психіатрів, синдромом ДУГ страждають 5% дітей шкільного віку. Практично в кожному шкільному класі є по крайній мірі одна дитина з даним розладом. За даними Н.Н. Заваденко (2006 р.) СДУГ зустрічається у 4,0-9,5% дітей, співвідношення хлопчиків і дівчаток складає 5:1.

СДУГ також зустрічається у 5% дорослих, причому у 60% з них мали цей розлад в дитячому віці.

Термін СДУГ був виділений на початку 80-х років із більш широкого поняття "мінімальна мозкова дисфункція". Історія вивчення мінімальної мозкової дисфункції пов'язана з дослідженнями Е. Kahn з співавторами (1934), хоча окремі дослідження проводилися і раніше. Спостерігаючи дітей шкільного віку з такими порушеннями поведінки, як рухальна розгальмованість, відволікаємість,імпульсивність автори допускали, що причиною даних змін є пошкодження головного мозку невідомої етіології, і запропронували термін "мінімальна мозкова дисфункція". З часом, в це поняття були включені легкі розлади навчання (порушення сприймання і мови; специфічні порушення в навчанні навичкам письма, рахунку і читання). В 60-х роках на зміну моделі Е. Kahn прийшла більш гнучка модель мінімальної мозкової дисфункції, в рамках якої різні легкі порушення поведінки і навчання розглядалися, як наслідок "біологічно обумовленої недостатності функцій центральної нервової системи, частіше резидуально-органічного характеру". Але з часом виявилось, що і ця модель не може пояснити значної варіабельності клінічних проявів і різноманітності етіологічних і патогенетичних чинників. Необхідною була науково обумовлена класифікація подібних порушень, що дещо пізніше і зробила Американська асоціація психіатрів, ввівши нове діагностичне формулювання "гіперкінетичнийсиндромдитячого віку".

В 1980 році, прийнявши до уваги виявлений V. Douglas зв'язок основного дефекту, який спостерігається при синдромі з недостатністю механізмів регуляції активної уваги і тормозного контролю, Асоціація американських психіатрів замінила, запропоновану раніше формуліровку терміном "синдром дефіциту уваги" (СДУ). Причому в класифікації було виділено два варіанти розладу —СДУ з гіперактивністю і СДУ без гіперактивності.А по відношенню до дітей, що страждають СДУ з гіперактивністю, у яких прослідковується поступовий регрес гіперактивності при збереженні інших симптомів, рекомендувалося застосовувати формуліровку "резидуальний тип СДУ". В 1987 році термін СДУ був замінений терміном "синдром дефіциту уваги/гіперактивність". Замість поняття "СДУ без гіперактивності" був введений "недиференційований СДУ", який включав ще і резидуальну форму СДУ. A S. Shayvitz, В. Shayvitz і Ch. Njiokiktjien по відношенню до дітей, у яких поряд з СДУ при обстеженні мови, зорово-просторового сприймання, арифметичних навичок і короткотривалої пам'яті спостерігаються часткові когнітивні порушення, запропоновано використовувати поняття"СДУ з гіперактивністю плюс".

Згідно останньої класифікації Американської асоціації психіатрів, яка використовується на сьогоднішній день виділяють три варіанта перебігу синдрому дефіцита уваги/гіперактивності:

• синдром, який поєднує дефіцит уваги і гіперактивність;

• синдром дефіциту уваги без гіперактивності;

• синдром гіперактивності без дефіциту уваги.

Стосовно міжнародноїм класифікації хвороб (МКХ), то в МКХ-10 синдром розглядається в двох підрозділах розділу F 9 "Емоційні розлади і розлади поведінки, що починаються в дитячому і підлітковому віці — підрозділі "Порушення активності і уваги" і підрозділі "Гіперкінетичні розлади поведінки". Проте, в клінічній практиці часто спостерігаються поєднання симптомів, які можна віднести не до однієї, а до декількох діагностичних критеріїв в МКХ-10.

Деякі клініцисти піддають сумніву об'єднання синдрому дефіциту уваги і гіперактивність, так як 40% всіх хворих страждають тільки дефіцитом уваги без гіперактивності. Дефіцит уваги без гіперактивності частіше буває у дівчаток.

СДУГ може бути як первинним, так і виникати в наслідок інших захворювань, тобто мати вторинний або симптоматичний характер (генетично детерміновані синдроми, психічні захворювання, наслідок перинатальних і інфекційних уражень центральної нервової системи).

Проте, етіологія СДУГ не зовсім зрозуміла і на сьогоднішній день, хоча гіпотез відносно природи цього синдрому висунуто безліч. Одні з них базуються на спостереженнях, інші — на розумовозорових висновках.

Зокрема, однією з причин появи СДУГ і називають перинатальні патологічні чинники. Це асфіксія новонароджених, паління і вживання алкоголю під час вагітності, різноманітні захворювання матері під і час вагітності , в тому числі і токсикози і еклампсія, переношена вагітність, вік матері до 20 років,тривалі пологи, хвороби дитини на першому році життя, які супроводжувалися вираженою інтоксикацією. Разом з тим встановлено, що в більшості випадків реакція патологічних впливів визначається соціальними факторами, тобто, наслідки перинатальної патології зберігаються лише у дітей із неблагополучного соціального середовища. У дітей із сімей з високим соціально-економічним статусом вони найчастіше зникають до семи років.

В 70-і роки однією із основних причин синдрому вважалося ураження активізуючої ретикулярної формації, яка приймає участь в координації навчання і пам'яті, обробці інформації яка поступає і спонтанній підтримці пам'яті. На сьогоднішній день вважається, що виникнення СДУГ пов'язане з анатомічним дефектом в лобній долі, в першу чергу орбітофронтальній корі і ростральному полюсі дифузної аксіальної системи мозку, через яку відбувається регуляція функціонального стану кори. Зміни в лобній долі однаково спостерігаються як у дітей, так і у дорослих.

Однією з гіпотез виникнення СДУГ є і генетична. На користь цієї гіпотези говорить і те, що високий ризик виникнення синдрому і спостерігається в родинах тих дітей, батьки і яких в анамнезі мали СДУГ, а також, якщо в родині один з дітей має цей розлад. Дуже висока частота ретроспективно діагностованої гіперактивності у дорослих родичів гіперактивних дітей, особливо по лінії батька. В родословних дітей з СДУГ також часто прослідковується обтяжливість по обсесивно-компульсивному синдрому (нав'язливі думки і примусові ритуали), тіки і синдром Жіль де ля Туретта. Скоріш за все, існує генетично детермінований взаємозв'язок нейромедіаторних порушень в головному мозкові при даних патологічних станах.

Не менш важливою причиною виникнення СДУГ, на думку багатьох.вчених, можуть бути тяжкі, метали, токсини або алергени. Серед чинників називають свинець, деякі харчові барвники, саліцілати. Але в дослідження останніх років ці гіпотези не знаходять достовірного підтвердження і залишаються лише припущеннями.

На сьогоднішній день актульною в виникненні СДУГ є arousal-нa гіпотеза. (В інтерпрентації А.Р. Лурія arousal — реакція активації, яка призводить до надмірного збудження свідомості і виражається в зміні дихання, кровонаповнення судин і шкірно-гальванічної реакції, в депресії а-ритму і в ряді специфічних змін біоелектричної осі мозку). Прихильники цієї гіпотези сходяться в тому, що порушення уваги і моторики, які спостерігаються при цьому синдромі, можуть бути обумовлені змінами нейрофізіологічної реактивності відносно зовнішніх або внутрішніх стимулів. Проте, прояви «индрому вони аояенюизть з різних позицій. ПрихііДьнркй концепції надмірного впливу МШШМЙ вважають, що надмірне подразнення кори головного мозку, порушення уваги і відволікаємість у дітей з СДУГ формується по причині їх нездатності вибірково "фільтрувати" Сенсорну інформацію, що поступає. Прихильники функціональної недостатності активуючих систем мозку притримуються прямо протилежної думки. На їх погляд, відволікаємість, яка спостерігається у дітей з СДУГ обумовлена низьким рівнем arousal і слабкістю гальмівних контролюючих механізмів.

С. Gualtieri, не погоджується ні з тим , ні з іншим, причину СДУГ бачить в надмірній зміні темпу і амплітуди arousal і реактивності. На його думку, нездатність дітей з СДУГ до активної регуляції активності пов»язана з недостатньою синхронізацією різних боків arousal, розширенням параметрів реакції, значним розмахом і неперед-баченістю коливань.

За сучасними класифікаціями МКХ — 10 (ВОЗ, 1994) і DSM — IV (Американська психіатрична асоціація, 1994) СДУГ характеризується:

• віковими особливостями, які не відповідають нормальним і свідчать про недостатні і адаптаційні можливості;

• порушенням уваги;

• гіперактивністю і імпульсивністю;

• розвитком перших симптомів в віці до 7 років;

• 4 постійним збереженням симптомів протягом як мінімум і місяців так виражених, що свідчило б про слабку адаптацію 1 дитини;

• проявами недостатньої адаптації в різних ситуаціях і видах оточуючої обстановки (дома і в школі), недивлячись на відповідність рівня інтелектуального розвитку нормальним віковим показникам.

За версією DSM — IV для постанов-I ки діагнозу необхідна наявність слідуючих симптомів:

І.Шість або більше симптомів які характеризують неуважність, які зберігаються у дитини протягом як мінімум 6 місяців і виражені настільки, що свідчать про недостатню адаптацію і невідповідність нормальним віковим характеристикам.

II. Шість або більше симптомів гіперактив-ності і імпульсивності, які зберігаються протягом не менше 6 місяців і виражені настільки, що свідчать про недостатню адаптацію і невідповідність нормальним віковим характеристикам.

3.

Симптоми СДУГ включають неуважність та /або гіперактивність та імпульсивність. Це ознаки, якіпроявляються у більшості дітей на різних стадіях розвитку. Але у випадку СДУГ, синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю або, як його раніше називали, синдрому дефіциту уваги (СДВ), ці ознаки виявляються поза відповідності з віком дитини.

СДВГзазвичай буває у дітей та у підлітків, але може проявлятися і у дорослих людей. У дорослих з СДВГ симптоми можуть дещо змінюватись. Наприклад, доросла людина з СДВГ може відчувати невтомність замість гіперактивності. Крім того, у дорослих з СДВГ постійновиникають проблеми з особистими взаєминами і працевлаштуванням.

Чи існують різні типи СДВГ?

азлічают три різні тип аСДВГ:

 Комбінований СДУГ (найбільш поширений тип), при якому виявляються всісимптоми.

 СДУГ з вираженою неуважністю (раніше його називали СДВ), що характеризується порушеннями уважності і здібності до концентрації.

 Гіперактивно-імпульсивний СДУГ, при якому виявляється гіперктівность без неуважності.

Для постановки діагнозу СДВГ деякі симптоми повинні проявитися у дитини до 7 років, до того ж порушення повинні спостерігатися в різних обставинах. Наприклад, вдома і на роботі, вдома і в школі. Також повинні бути чіткі свідчення того, що ці симптоми заважають людиніправильно функціонувати будинку, в соціальному середовищі, на роботі.