Метод контрольних запитань

Як відомо, давні греки вважали наймудрішою на світі людиною Сократа. А він вважав, що добре вміє робити тільки одне - задавати запитання. За допомогою його запитань співрозмовники самі знаходили істину. Цілком можливо, що відсутність під рукою у кожного винахідника свого Сократа спонукала ряд дослідників пошукової діяльності замінити співрозмовника-мудреця списком контрольних запитань.

Ці списки дуже важко класифікувати. Їх не можна віднести до правил, прийомів або методів пошуку, тому що деякі з них містять і одне і друге, а іноді й фрагменти третього. Перші списки з'явилися разом з першими методами, а нові списки продовжують з'являтися і зараз. Не можна віднести їх і до раціональних або ірраціональних засобів пошуку, тому що навіть в одному й тому ж списку можна знайти запитання або рекомендації, пов'язані як з раціональною організацією мислення, так і з активізацією підсвідомості.

Метод контрольних запитань - це свого роду коротка пам'ятка винахіднику та раціоналізатору, щось на зразок “винахідницьких шпаргалок". Списки запитань пропонувалися різними авторами. Один з них - автор мозкової атаки А.Осборн. У його списку 9 груп запитань: "1 - Яке нове застосування технічному об'єкту ви можете запропонувати? ... 3 - Які модифікації технічного об'єкта можливі? ... 5 - Що можна зменшити в технічному об'єкті?.." Остання зі згаданих груп містить, зокрема, такі запитання: Що можна змінити? Чи можна що-небудь ущільнити? Стиснути? Згустити? Зконденсувати? Зменшити? Прискорити? Звузити? Подрібнити?

Деякі списки містять не запитання, а короткі рекомендації, в інших є і одне й друге. У своїй статті "Прийоми налагодження творчого колективу" Т.Ейлоарт навів власне такого роду список, котрий відносять до числа найбільш вдалих.

Досвідчений винахідник може відзначити подібність деяких списків контрольних запитань до "Незамінного посібника для створення ювілейних статей, табельних фейлетонів, а також парадних віршів, од і спітчів" Остапа Бендера, котрий він запропонував у вагоні літерного поїзда за двадцять п'ять тугриків співробітнику профспілки Ухудшанському. Але на відміну від незамінного посібника списки контрольних запитань, принаймні для початкуючих раціоналізаторів і винахідників, можуть принести безперечну користь.

Розглянемо більш детально декілька пунктів зі списку Т.Ейлоарта.

Четвертий пункт рекомендує накидати фантастичні, біологічні, економічні, хімічні, молекулярні та інші аналогії. Дійсно, нерідко побачити аналогію - значить відшукати нове рішення. Так, конструктор авіаційних двигунів А. Мікулін, ще під час навчання в гімназії знайшов необхідну йому аналогію... на вулиці. Це було на початку XX століття, коли літаки з двигунами внутрішнього згоряння досить часто попадали в аварію, переважно через відмови магнето. А. Микулін йшов по вулиці і побачив мужика з підбитим лівим оком, що повністю заплило і нічого не бачить. І прийшла здогадка! А. Микулін кинувся бігти в готель до знаменитого авіатора С. Уточкіна, і між ними відбулася наступна розмова:

- У людей двоє очей, підбийте ліве - праве буде дивитися.

- Я не маю наміру нікому підбивати око, - відповів С. Уточкін.

- На вашій машині є одне магнето - поставте два!

- Чудово! - сказав С. Уточкін. - За кожний вдалий показовий політ я буду платити тобі 10 рублів.

Досвідчений винахідник знає ціну аналогіям. Але кожний користується, як правило, вузьким класом аналогій і часто застосовує їх несвідомо, стихійно. Т. Ейлоарт пропонує конструювати аналоги свідомо та вказує можливі варіанти їх побудови.

У списку Ейлоарта міститься ще декілька рекомендацій, що підштовхують винахідника до активного використання аналогій і асоціацій. Наприклад, десятий пункт: “Спробувати “національні" рішення: хитре шотландське, всеосяжне німецьке, марнотратне американське, складне китайське тощо". Або дванадцятий пункт: "Бродіть серед стимулюючого оточення (звалища металобрухту, технічні музеї, магазини дешевих речей), пролистайте журнали, комікси".

Є в списку Т.Ейлоарта і такий пункт: “Визначити ідеальне рішення, розробляти можливе". Ця рекомендація заслуговує особливих пояснень. Здавалося б, навіщо думати про ідеальне, коли не можна знайти реальне рішення. Однак принцип ідеалізації широко використовується і в науці, і в техніці. За допомогою ідеального легше зрозуміти, а значить, і сконструювати реальне. Так, за допомогою поняття "ідеальний газ" легше зрозуміти й описати властивості реальних газів. Коефіцієнт корисної дії, що дорівнює одиниці, також ідеальне поняття, але з ним легше судити про реальні можливості машин.

Всі машини в процесі вдосконалення об'єктивно розвиваються в напрямі свого ідеалу. Ідеальна машина - це коли, виконується головна функція машини, а її самої немає. Згідно з цим визначенням, як це не парадоксально, виходить, що головна тенденція розвитку всіх машин і пристроїв - тенденція до зникнення.

"Можливо, пристрої і стають все більш мініатюрними і тим самим ніби зникають, - заперечить в'їдливий читач. - Але подивіться, наприклад, на самоскиди. Вони стають все більшими".

Однак і тут прагнення до ідеалу, тобто до зникнення, виявляється в повній мірі. Треба тільки помітити, що габарити, а значить, і вага автомашин меншають не в абсолютному значенні, а відносно ваги вантажу, який перевозиться: чим більшою є машина, тим меншою є її частка в сукупності машина-вантаж.

Таким чином, уявити собі ідеальне рішення - значить правильно побачити основну тенденцію розвитку об'єкта, зробити важливий крок до нового технічного рішення. Тому рекомендація Т.Ейлоарта "визначити ідеальне рішення", як і ряд інших з його списку, корисні будь-якому винахіднику та раціоналізатору, а особливо початкуючому.

Списків контрольних запитань запропоновано досить багато (широко відомі списки контрольних запитань А.Осборна, Д.Пойа, Д.Пірсона, Е. Раудзенпома, Г.Буше та інших). Деякі з них незначно відрізняються один від одного. Якщо в сорокових роках у винахідників виникали труднощі через їх відсутність, то сьогодні з'явилася інша проблема - як вибрати найбільш відповідний.

Можна порадити скласти для себе власний список, узагальнивши декілька відомих. Це, наприклад, зробив Грегорі для інженерів-хіміків. Узагальнений список, який рекомендується ним, включає два переліки. Перший містить навіюючі запитання, другий - рекомендації для вирішення проблеми. У першому переліку навіюючі запитання для зручності розбиті так: економічні, сенсові, практичні, технічні.

Досвідчені винахідники нечасто використовують списки контрольних запитань як самостійні інструменти пошуку нових технічних рішень. Однак фрагменти з них і навіть цілі списки входять до складу низки сучасних більш складних та ефективних методів пошуку. Так, фундаментальний метод проектування, розроблений в Англії Е.Метчеттом, передбачає застосування трьох списків. Список так званого первинного кола використовується під час дослідження ситуації, в якій виникла технічна задача, в процесі пошуку та аналізу принципів, на яких міг би бути побудований засіб для задоволення основної потреби. Запитання згруповано так:

1. ЯКІ ПОТРЕБИ Є: життєво важливими? дуже важливими? важливими? бажаними?

2. Якими є ПОТРЕБИ: функційної системи? споживача? підприємства? зовнішнього світу?

3. Якими є ПОТРЕБИ НА КОЖНОМУ ЕТАПІ ІСНУВАННЯ ВИРОБУ: проектування та деталювання, відпрацювання, виготовлення деталей, збирання, випробування та відлагодження, остаточна обробка та пакування, збут, монтаж, експлуатація та правильне використання, технічне обслуговування і догляд.

4. ЯКІ ВІДОМОСТІ МОЖНА ОТРИМАТИ, ЯКЩО ЗАДАТИ ШІСТЬ ОСНОВНИХ ЗАПИТАНЬ АНАЛІЗУ ТРУДОВИХ ОПЕРАЦІЙ: що потрібно зробити? чому це потрібно зробити? коли це потрібно зробити? де це потрібно зробити? ким або за допомогою чого це повинно бути зроблено? як це зробити?

І так далі.

Особливий інтерес представляє третій список Е.Метчетта - список "течтэмів". Е.Метчетт вважає, що винахідник може істотно підвищити свій пошуковий потенціал, якщо навчиться керувати своїм мисленням у процесі пошуку. Для розвитку таких навиків у інженерів і винахідників він розробив цілий ряд вправ і рекомендацій. Цьому служать і течтеми - зібрані в список найпростіші розумові операції, свого роду елементи думки або дії, котрі здійснюють під час пошуку рішення. Назву їм Е.Метчетт дав, наслідуючи Гілберта, який, прочитавши своє прізвище справа наліво, назвав одиницю руху "требліг".

Течтеми полегшують винахідникові пізнання ходу власних думок і дій під час пошуку і тим самим сприяють формуванню оптимальних пошукових стратегій. Список течтемів можна порівняти з набором деталей дитячого конструктора, з елементів якого збираються різні схеми.

Течтеми розбиті на сім груп.

1. ВАРІАНТ РІШЕНЬ: визначити потребу, визначити необхідний елемент, уявити собі рішення, прийняти тимчасове рішення, прийняти остаточне рішення, відхилити рішення.

2. ВАРІАНТИ ДУМОК: уявити, зважити, зважити та порівняти, екстраполювати, залишити без змін, передбачити.

3. ВАРІАНТИ СТРАТЕГІЙ: продовжувати в тому ж напрямі, продовжувати та розширити, змінити напрям, співставити з минулим, співставити з майбутнім, уважно розглянути, розв'язати конфлікт, продовжувати більш інтенсивно, припинити.

Й інші варіанти.

Винахідники та раціоналізатори, як досвідчені, так і початківці, сприймають списки контрольних запитань по-різному. Деяких може приваблювати думка про використання цих допоміжних інструментів творчості, іншими вони будуть знехтувані. Незважаючи на позірну простоту, багато зі списків базується на серйозних принципах. Внаслідок застосування списків пошук часто змінює свій напрям, вилучаються ті області, де знаходяться лише частково допустимі рішення. Переоцінка ситуації скеровує винахідника у більш віддалені закутки простору пошуку, які спочатку могли бути виключені через помилкові або неактуальні припущення.

Потрібно враховувати також, що списки, як правило, використовуються не у всіх випадках і під час рішення не кожної задачі. В основному потреба в них виникає тоді, коли всі традиційні методи вже випробувані і не дали позитивних результатів. Тому застосування списків іноді відносять до методів ліквідації безвихідних ситуацій.

Показову ситуацію, котра мала місце у його житті, описує один з прихильників застосування методів активізації технічного пошуку: - Якось, на столі одного досвідченого винахідника я побачив акуратно переплетену саморобну книжечку. У ній знайшов кілька друкованих на машинці списків контрольних запитань.

- І часто ви користуєтеся цією книжкою? - спитав я, не приховуючи здивування, оскільки знав про скептичне відношення винахідника до всіх сучасних методів пошуку нових технічних рішень.

- Ні, - відповів він, - але, потрапивши в скрутне становище під час рішення задачі, не раз перегортав її. І не без користі. - А потім, усміхнувшись, додав: - Адже я добре пам'ятаю пораду Ходжі Насреддіна: "Якщо тобі треба прийняти важливе рішення, обов'язково порадься з дружиною, вислухай її дуже уважно... і зроби навпаки".

Метод контрольних запитань може застосовуватись або у вигляді монолога винахідника, зверненого до самого себе, або у вигляді діалогу винахідників у вигляді серії запитань, що задає, наприклад, керівник мозкового штурму членам групи «генераторів ідей». Для прикладу наведемо списки контрольних запитань, запропоновані А. Осборном і Т.Ейлоартом.

Список контрольних запитань за А. Осборном

1. Яке нове застосування для технічного об’єкта Ви можете запропонувати? Чи можливі нові способи застосування? Як модифікувати відомі способи застосування?

2. Чи можливе розв’язання винахідницької задачі шляхом спрощення, скорочення, приєднання? Що нагадує Вам даний технічний об єкт? Чи викликає він аналогію або нову ідею? Чи існували в минулому аналогічні проблемні ситуації, які можна використати? Чи можна скопіювати якийсь з технічних об єктів?

3. Які модифікації технічного об’єкта можливі? Чи можлива модифікація шляхом обертання, згинання, скручування? Які можливі зміни у призначенні, функції, кольорі, формі тощо? Чи можливі інші зміни?

4. Що можна збільшити в технічному об єкті, приєднати? Чи можливе збільшення строку служби, діяння? Чи можливо збільшити частоту, розміри, міцність, підвищити якість, приєднати новий компонент, продублювати? Чи можливе множення робочих елементів або всього об’єкта, гіперболізація (перебільшення) елементів або всього об’єкта?

5. Що можна в технічному об’єкті зменшити, ущільнити, стиснути, згустити, конденсувати, мініатюризувати, пришвидшити, звузити, відокремити, роздрібнити?

6. Що можна в технічному об’єкті замінити? Що та скільки можна змішати і з чим? Інший інгредієнт, матеріал, процес, розташування? Інше джерело енергії, інший процес, колір, звук, освітлення?

7. Що можна перетворити в технічному об’єкті? Які компоненти можна взаємозамінити? Змінити модель, операції, розмітку, планування, поділ? Транспонувати (переставити) причину та ефект? Змінити швидкість чи темп, режим?

8. Що можна в технічному об’єкті повернути навпаки? Транспонувати позитивне та негативне? Чи можна поміняти місцями протилежно розміщені елементи, повернути їх спиною вперед, перевернути низ на верх, поміняти місцями інші елементи, поміняти їх ролі?

9. Які можливі нові комбінації елементів технічного об’єкта? Чи можна створити нову суміш, асортимент, гарнітур (комплект)? Комбінувати секції, вузли, блоки, агрегати, призначення, привабливі ознаки, ідеї!

Список контрольних запитань за Т. Ейлоартом

1. Перерахувати всі якості та визначення передбачуваного винаходу, змінити їх.

2. Сформулювати задачі зрозуміло. Спробувати нові формулювання. Визначити другорядні задачі та аналогічні їм. Виділити головні.

3. Перерахувати недоліки наявних рішень, їх основні принципи, нові пропозиції.

4. Накидати фантастичні, біологічні, економічні, молекулярні та інші аналогії.

5. Побудувати математичну, гідравлічну, електронну, механічну та інші моделі (моделі точніше від аналогій виражають ідею).

6. Спробувати різні види матеріалів та енергії: газ, рідину, тверде тіло, піну, пасту тощо; тепло, магнітну енергію, електричну, світло, силу удару і т.д.; різні довжини хвиль, поверхневі властивості і т.п.; перехідні стани – замерзання, конденсація, перехід через точку Кюрі і т.д.; різні ефекти тощо.

7. Встановити варіанти, залежності, можливі зв’язки, логічні співпадіння.

8. З’ясувати думку деяких зовсім некомпетентних у цьому питанні людей.

9. Влаштувати сумбурне групове обговорення проблеми, вислуховуючи всіх і кожну ідею без критики.

10. Спробувати «національні» рішення: хитре шотландське, загальне німецьке, складне китайське, марнотратне американське тощо.

11. Спати з проблемою, йти на роботу, гуляти, приймати душ, їхати, пити, грати в теніс – все з проблемою.

12. Бродити серед стимулюючої обстановки (звалища лому, технічні музеї, магазини дешевих речей); переглядати журнали, мультики, комікси.

13. Накидати таблицю цін, величин, переміщень, типів матеріалів і т.п.; різних рішень проблеми чи різних її частин: шукати прогалини в рішеннях чи нові комбінації.

14. Визначити ідеальне рішення, розробляти можливі.

15. Видозмінити рішення проблеми з огляду на час (швидше-повільніше), розмірів, в’язкості і т.п.

16. Уявно залізти всередину механізму.

17. Визначити альтернативні проблеми та системи, вилучити певні ланки з ланцюга і, таким чином, створити щось цілком інше, відхиляючись від потрібного рішення.

18. Чия це проблема? Чому його?

19. Хто придумав це першим? Історія питання. Які неправильні трактування цієї проблеми мали місце?

20. Хто ще розв’язував цю проблему? Яких добився результатів?

21. Визначити загальноприйняті граничні умови та причини їх встановлення.

Синектика

Автор синектики (грец. sunektikoz - поєднання різнорідних елементів) Уїльям Дж.Гордон як прототип використав мозкову атаку. Питання методології пошуку нових ідей і рішень стали його цікавити в 1944 році, коли він аналізував роботу однієї винахідницької групи, котра відзначалася високою продуктивністю. Синектика була розроблена в 1952-1959 роках, а в 1960 р. Гордон створив спеціальну фірму Synectic Incorporated, яка займалася навчанням творчому мисленню.

У повному словнику англійської мови дається таке визначення: "Синектичні групи - це групи людей різних спеціальностей, які зустрічаються з метою спроби творчих розв'язань проблем шляхом необмеженого тренування уяви та об'єднання несумісних елементів". У чому ж різниця між синектикою і мозковою атакою? Передовсім, вони відрізняються високим рівнем спеціалізації синекторів, появою "професійних генераторів" нових ідей.

Синектичні сесії проводилися спеціально сформованими групами з 5...7 осіб, котрі заздалегідь пройшли підготовку. Синектор - людина з широким кругозором, яка має, як правило, дві спеціальності (наприклад, лікар-механік, хімік-музикант). Підготовка перших груп здійснювалася в процесі роботи початкуючих синекторів з більш досвідченими і вимагала протягом року приблизно чверті робочого часу. Потім було організовано спеціальне навчання в фірмі Synectic Incorporated. До 1970 року фірма навчила понад 2000 чоловік.

Ми вже говорили про користь аналогій. Але якщо інженери та винахідники використовують аналогії, так би мовити на аматорському рівні, то синекторів навчають професійному володінню процесами "аналогізування". Тому, якщо мозкову атаку можна розглядати як колективну науково-технічну самодіяльність, то роботу групи синекторів можна уявити собі як виступ професійного пошукового ансамблю. Під час пошуку нових ідей синектори навчаються застосуванню чотирьох видів аналогій. Насамперед - це пряма аналогія. Її широко використовують всі інженери та винахідники. Розглянемо на конкретному прикладі у чому полягає суть використання цього виду аналогій синекторами.

Припустимо, вирішується така задача. По трубопроводу рухається пульпа - вода з частинками залізної руди. Для регулювання потоку пульпи використовують заслінку. Частинки руди, вдаряючись в заслінку, швидко стирають її, а це призводить до частих зупинок технологічного процесу для заміни деталі, яка вийшла з ладу. Як забезпечити її захист від швидкого зношування?

Інженер розгляне, як вирішують таку ж задачу в інших галузях промисловості: наприклад, як захищають аналогічні елементи конструкцій під час гідротранспортування інших матеріалів, зокрема руд. Синектична група розвиває цей процес далі: в ланцюжок аналогій увійдуть подібні елементи в дробоструйних апаратах; синектори розглянуть, як захищаються від пошкоджень рослини, зокрема дерева; як захищаються стравоходи риб, які харчуються “колючою" їжею, і так далі.

Інший вид аналогії - особиста, або емпатія. Синектор ототожнює себе з технічним об'єктом і уявляє собі, що б він робив сам, якби виявився на місці цього об'єкта.

Діти прекрасно вміють користуватися цим видом аналогії. Емпатія - один з широко використовуваних ними інструментів пізнання світу. Дитина охоче і яскраво представляє себе і літаком, і криголамом, і навіть електричною лампочкою. Раціональні методи навчання витісняють емпатію, і в більшості дорослих людей до двадцяти п'яти років від уміння представляти себе будь-яким об'єктом не залишається й сліду. А емпатія може бути корисною для вирішення найрізноманітніших задач.

Про високу ефективність цього прийому "аналогізування" знали ще в глибоку давнину. В трактаті "Чжуан-цзи", появу якого в Китаї вчені відносять до 300 року до нашої ери, дається образ м'ясника, який досягав такого повного утотожнення з бичачою тушею, що сприймав її як щось невіддільне від себе і бачив своїм інтуїтивним поглядом всі її кістки, суглоби, сухожилля, а значить, “знав" найслабші місця. Тому, коли він рубав, то від одного удару "туша розсипалася, - говориться в трактаті, - як грудка землі".

Стихійно використовують у своїй роботі емпатію також деякі талановиті конструктори і винахідники. Академік А. Микулін, наприклад, знайшов ідею вдосконалення млина, уявивши себе зерном, прослідкувавши його шлях у процесі розмелювання.

Однак умінням уявити себе об'єктом володіє дуже небагато фахівців в галузі науки та техніки. Ми не дивуємося, коли цим прийомом добре володіють артисти. Але їх цьому вчать, а інженерів і винахідників - ні. Фірма Synectic Incorporated усуває цей недолік у підготовці професіоналів пошуку.

Як виглядає використання емпатії під час рішення винахідницької задачі, можна наочно показати на згаданому прикладі пошуку способів захисту заслінки від стирання частинками руди в потоці пульпи. Спробуйте уявити себе на місці заслінки в подібній ситуації. Наприклад, в коридорі, по якому летять різні предмети, скажімо сучкуваті поліна, і вам потрібно регулювати їх потік. Значна кількість слухачів шкіл винахідництва говорили, що вони стали б ухилятися від ударів, тобто просто не могли себе уявити в цій важкій ролі. Заслінка ж повинна “умисно" взаємодіяти з потоком руйнуючих її частинок руди. Той, хто досить реально ставив себе на місце заслінки, відразу говорив, що потрібно спіймати перше ж поліно, що летить в тебе і з його допомогою керувати потоком інших. І заслінка в потоці пульпи, ймовірно, повинна вміти робити те ж саме, щоб швидко не зношуватися.

Таку властивість неважко надати їй насправді. Досить заслінку намагнітити і вона покриється, немов бронею, шаром частинок руди. Цей шар буде постійно руйнуватися потоком пульпи, але в той же час постійно відновлюватися частинками, котрі вловлюються магнітним полем заслінки.

Третій вид аналогії - фантастична. Застосовуючи її, синектори під час пошуку нових ідей вдаються за допомогою до золотої рибки, чарівної палички, навчених тварин тощо. У книзі Дж.К.Джонса "Інженерне та художнє конструювання" описано засідання синектичної групи, яка вирішує задачу створення герметичної застібки для костюма космонавта. Один із синекторів пропонує використати павука, який міг би сплести нитку і зашити зазор. Інший, розвиваючи цю ідею, фантазує: "Павук плете нитку павутини... Віддає її мусі... Маленькі дірочки по боках... Муха влітає і вилітає в ці дірочки і закриває при цьому зазор..." А закінчується ця синектична сесія конкретною пропозицією: "Якщо цим довгим здорованем-демоном буде дріт, міркує один з синекторів, то його можна скерувати так, щоб він під час свого руху все міцно стягнув... Пружини зійдуться, закриваючи зазор... Дріт потрібно тягнути вгору... Тягнути... і він стягне краї гумового стику. Пружини потрібно вставити в гуму... і тоді стик виявиться зшитим стальним дротом".

Четвертий вигляд аналогії - символічна. У процесі вдосконалення методу його було перетворено в прийом знаходження метафори “назва книги". Літератори та журналісти часто користуються цим прийомом для того, щоби в назві твору яскраво розкрити суперечливу суть персонажів, що описуються, або явищ: “Без провини винні", "Живий труп", “Квіти зла", “Гарячий сніг", “Очевидне-неймовірне". Такі образні характеристики корисно давати і технічним об'єктам під час пошуку нових ідей. Ось приклади таких аналогій, запропоновані синекторами: мармур - райдужна постійність, храповий механізм - надійна уривчастість, безліч - розсудлива обмеженість, сприйнятливість - мимовільна готовність, атом - енергійна незначність.

Знайти вдалу “назву книги" навіть тренованому колективу вдається не відразу. Тому перші варіанти поправляють і уточнюють, бажаний результат звичайно знаходять після 5...10 спроб. На одному із занять з технічної творчості пошук “назви книги" для ключового слова “захист" під час рішення задачі запобігання стиранню заслінки пульпою було запропоновано такі символічні аналогії: жива броня, невидима кольчуга, незмінна пелюшка, відростаючий панцир.

Остання аналогія підказала технічне рішення: подавати до заслінки охолоджуючий реагент, вона буде покриватися льодом, що оберігатиме від стирання.

Синектори працюють за певною програмою, яка вдосконалювалася з часом, так як і програма підготовки самих синекторів. На першому етапі синектори формулюють і уточнюють “проблему, як вона дається" (ПЯД). Особливістю цього етапу є те, що, як правило, нікому з учасників сесії, крім керівника, не відомі конкретні умови задачі.

Вважається, що передчасне, конкретне формулювання задачі утруднює абстрагування, не дає відійти від звичного ходу мислення. На синектичні засідання запрошують експертів - фахівців в області проблеми, яка обговорюється. Вони допомагають прояснити проблемну ситуацію.

На другому етапі формулюють “проблему, як її розуміють" (ПЯР). Розглядають можливість перетворення незнайомої та незвичної проблеми в низку більш звичних задач. Кожен учасник, включно з експертом, зобов'язаний знайти та сформулювати одну з цілей поставленої проблеми. По суті, на цьому етапі проблему дроблять на підпроблеми.

На третьому етапі здійснюється генерування ідей. Починається “екскурсія" по різних галузях техніки, живої природи, психології тощо з метою виявлення того, як аналогічні проблеми вирішуються в цих далеких від вирішуваної задачі галузях. У процесі знаходження таких прикладів синектори використовують всі види аналогій, які були розглянуті раніше.

На четвертому етапі здійснюють перенесення виявлених в процесі генерування ідей до ПЯД або ПЯР. Важливим елементом цього етапу є критична оцінка ідей експертами. Синектичні засідання, котрі тривають звичайно декілька годин, становлять незначну частину загального часу рішення поставленої задачі. Інший час синектори вивчають та обговорюють отримані результати, консультуються з фахівцями, експериментують, займаються пошуками кращих способів реалізації рішення.

Рис. 2.2. Схема синектичного засідання

Нерідко кінцеве рішення, до якого приходять синектори, здається таким природним, що важко позбутися враження, ніби його можна було отримати і без хитромудрих процедур "аналогізування". Однак, про практичну цінність методу непрямо можна судити хоча би за тим, що послугами Synectic Incorporated постійно користуються багато відомих американських фірм, серед них такі, як General Electric, IBM, Zinger. А навчання синектичної групи обходиться недешево - від 20 до 200 тисяч доларів.

Для узагальнення на рис.2.2 наведена структурна схема синектичного засідання з виділенням розглянутих основних кроків.

Отже, в п'ятдесятих-шістдесятих роках на зміну відносно простим методам пошуку нових технічних ідей і рішень, що практично не потребують спеціального навчання, прийшли складніші - такі, як синектика. Більш детально були відпрацьовані деякі ірраціональні та раціональні прийоми. Процедури пошуку, що здавалися раніше неподільними, розчленовувалися на більш дрібні операції. Для навчання методам пошуку нових технічних ідей і рішень були створені перші спеціалізовані школи технічної творчості. Так виглядав черговий крок на шляху створення сучасної технології винахідництва.