Судово-психологічна експертиза в справах, що виникають із зобов’язальних правовідносин

Цивільно-правова відповідальність має на меті не лише задоволення матеріального інтересу потерпілого, а й запобігання вчиненню цивільних правопорушень. У зв’язку з цим стаття 1166 ЦК встановлює, що особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Таким чином, відповідальність в цивільному праві виникає за наявності вини.

Вина — це суб’єктивна умова цивільно-правової відповідальності. Вона являє собою таке психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки, в якому проявляється нехтування інтересами суспільства чи окремих осіб. На відміну від кримінального права, у разі притягнення до цивільної відповідальності, як правило, встановлення форми вини (умисел чи необережність), не має значення. Проте суд повинен враховувати форму вини при визначенні розмірів відповідальності.

У поняття вини входять два компоненти: інтелектуальний (здатність усвідомлено приймати рішення і передбачати шкідливі наслідки) і вольовий (здатність свідомо керувати своїми діями). Зрозуміло, що виявлення цих факторів, а отже, і встановлення наявності вини є компетенцією суду і було б некоректно ставити таке завдання перед експертом-психологом. Але для того, щоб встановити як інтелектуальний, так і вольовий елементи вини, суд повинен з’ясувати умови, в яких приймалося рішення, процес формування рішення, можливість вибору суб’єктом своєї поведінки, а також фактори, що могли повпливати на прийняття такого рішення. Всі ці обставини, мають психологічну природу і можуть бути предметом судово-психологічної експертизи, а їх аналіз допоможе суду об’єктивно оцінити ситуацію і прийняти правильне рішення.

У залежності від особливостей юридичного змісту самої справи, а також наявності в спорі обставин психологічного характеру Т.Сахнова [161, c.88-93] називає окремим предметом такі види судово-психологічних експертиз:

1. Встановлення здатності сторони у справі (частіше відповідача) повністю усвідомлювати фактичний зміст своїх дій і свідомо керувати ними.

2. Психологічна експертиза встановлення здатності сторони (свідка) правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, правильно запам’ятовувати інформацію про них і правильно її відтворювати у формі свідчень.

3. Психологічна експертиза дослідження особистісних особливостей сторін, які беруть участь у справі (психологічний портрет).

4. Судово-психологічна експертиза визначення психічного (емоційного) стану сторони (сторін).

Щодо першої групи, то особливу увагу слід звернути на справи, котрі виникають із позадоговірних зобов’язань, коли заподіювачем шкоди є особа з частковим рівнем дієздатності (неповнолітні у віці від 14 до 18 років), а також на справи, в яких дієздатна особа перебувала у стані, коли не могла розуміти значення своїх дій чи керувати ними.

Завданням судово-психологічною експертизи буде визначення рівня інтелектуального розвитку і рівня розвитку емоційно-вольової сфери підекспертного, а також індивідуально-типологічних особливостей особистості, що можуть мати значення при вирішенні цієї справи. Наприклад, експертиза може встановити схильність підлітка до фантазування, його схильність до навіювання та ін.

Щоб оцінити здатність усвідомлювати значення вчинюваних дій і керувати ними, експерту-психологу можна ставити такі запитання:

Які інтелектуальні та індивідуально-психологічні характеристики підлітка?

Чи міг він повністю усвідомлювати значення вчинюваних ним дій, враховуючи особливості його психічного розвитку?

Якими були особливості психічного стану підекспертного в період вчинення ним цих дій?

Якою мірою він міг керувати своїми діями, враховуючи особливості психічного розвитку підекспертного і особливості його психічного стану?

Якщо піддослідний не міг у повністю усвідомлювати фактичний зміст своєї поведінки чи здатність до вольової регуляції у нього була деформована, то він не може відповідати за свої проступки. Лише свідомі дії суб’єкта, якими він міг керувати, можуть піддаватися юридичній оцінці.

У другій групі справ, що виникають із зобов’язальних правовідносин, судово-психологічна експертиза може бути не лише джерелом доказів, а й способом перевірки правдивості показань учасників спору.

Ще в ХIХ ст. в Англії, досліджуючи психологічні аспекти показань свідка, було висунуто чотири гіпотези стосовно достовірності відтворення сприйнятої інформації: 1) свідок говорить правду, але помиляється; 2) говорить неправду і не помиляється; 3) говорить неправду, але помиляється; 4) говорить правду і не помиляється. Як випливає з цієї теорії, достовірність показань свідка становить 1/4 повідомленої ним інформації. Очевидно, що суд у своєму рішенні може посилатися лише на правдиві докази у справі. Тому встановлення достовірності свідчень науковим способом має важливе значення для суду.

Порушення потенційної здатності правильно сприймати події і давати про них достовірні показання визначається сенсорними дефектами, грубими психічними розладами у процесі сприйняття, порушенням і відсутністю відповідних задатків для адекватного функціонування психічних процесів і психологічниих структур, що забезпечують сприйняття, переробку, зберігання і відтворення інформації.

Крім того, науково доведено взаємозв’язок між мірою відповідальності заподіювала шкоди, і розміром нанесених ним збитків. Суттєво впливає на сприйняття так званий механізм атрибуції відповідальності. В основі цього феномену лежать фактори особистісної чи ситуативної схожості спостерігача (свідка) із заповнювачем шкоди. Якщо свідок не виключає особистісної схожості з правопорушником (за будь-яким критерієм — вік, голос, погляд тощо), то він (свідок) схильний приписувати заподіяну шкоду випадковості, а не звинувачувати в цьому відповідача, до якого ставитиметься цілком поблажливо. На неадекватність сприйняття впливають і інші фактори, пов’язані з особливостями пізнавальних процесів. Так, на приписування відповідальності впливає ступінь ймовірності події, що оцінюється спостерігачем (чим менша, на думку свідка, ймовірність, тим більша ступінь відповідальності приписується відповідачу) [161, c.90-91].

Щоб показати залежність результатів сприйняття від ряду факторів, які враховує і оцінює інтерпретатор, Б.Уайнер виводить психологічну формулу. На його думку, коли люди пояснюють минуле, вони, як правило, враховують чотири елементи: здатність (А), намагання (В), трудність завдання (С), доля (D). Функціональна залежність цих змінних виглядає приблизно так:

R(результат) = f(A,B,C,D).

При цьому А і В розглядаються як внутрішні фактори, а С і D - як зовнішні; А і С належать до стабільних факторів, В і D — до змінних [143, c.92].

Наступний вид судово-психологічної експертизи у справах, що виникають із зобов’язальних правовідносин, — це психологічна експертиза дослідження особистісних особливостей сторін, що беруть участь у справі (психологічний портрет піддослідного).

Цей вид експертизи проводиться у випадках, коли:

- виникають сумніви щодо наявності у справі даних про особу позивача чи відповідача;

- має місце неоднозначна оцінка індивідуальних особливостей особи;

- необхідно встановити особливості мотивів поведінки і мотивації конкретних проступків як важливих обставин, що характеризують особу;

- потрібно дослідити окремі психологічні особливості особи (наприклад, підвищена навіюваність, імпульсивність, ригідність, темп і характер вирішення розумових завдань), що здатні суттєво вплинути на поведінку суб’єкта;

- необхідно дати психологічну інтерпретацію окремих дій особи з врахуванням її індивідуально-психологічних особливостей.

Серед типових запитань, які ставлять перед експертом, можуть бути такі:

Які основні індивідуально-психологічні особливості особи підекспертного (темперамент, характер, інтелект, емоційно-вольова та мотиваційна сфери)?

Якими є особливості мотиваційної поведінки підекспертного?

Чи схильний підекспертний до підвищеної навіюваності (чи має якісь інші особливості, що цікавлять суд, наприклад, імпульсивність, ригідність, емоційною нестабільність тощо?

Чи має підекспертний індивідуально-психологічні особливості, що могли вплинути на формування у нього мотиву до вчинення певних дій?

Юридичне значення результатів такого експертного дослідження полягає в тому, що воно може послужити способом перевірки доказів (пояснень сторін). Зрозуміло, що сам висновок експерта повинен, в першу чергу, бути оцінений судом і лише після цього набути значення доказу по справі, ставши при цьому підтвердженням встановленої судом достовірності чи недостовірності пояснень позивача чи відповідача.

До четвертої групи належать спори, у яких судово-психологічна експертиза встановлює психічний (емоційний) стан сторони (сторін) у справі.

Високий ступінь емоційних переживань специфічно впливає на характер пізнавальних процесів і на структуру свідомості суб’єкта. Цей вплив зумовлює до зниження свідомості, що в свою чергу робить діяльність особи односторонньою і негнучкою. В психології відомо ряд емоційних станів, що характеризуються високою емоційною напругою. Це стани фізіологічного афекту (сильного душевного хвилювання), стрес (психічна напруга) і фрустрація.

Кожен із цих станів не контролюється ні волею, ні свідомістю. Дії суб’єкта є непрогнозованими і не пов’язуються з мотивами ситуації. За такої поведінки свобода усвідомлення і волевиявлення є обмеженими. Тому судово-психологічна експертиза не повинна обмежуватися простою констатацією факту — мав місце афект (стрес, фрустрація) чи ні. Перед експертом стоїть завдання встановити причини зв’язків емоційних реакцій підекспертного. Опис психологічних закономірностей виникнення таких реакцій допомагає суду у мотивації рішення про зменшення чи звільнення від відповідальності за дії, вчинені без вини. Тож перед експертом слід ставити такі типові запитання:

Які індивідуально-психологічні особливості піддослідного?

Які особливості міжособистісних відносин позивача та відповідача?

Як виявлені особистісні характеристики могли повпливати на особливості поведінки піддослідного у цій ситуації?

В якому психічному стані перебував піддослідний на момент вчинення цих дій?

Чи перебував піддослідний у стані фізіологічного афекту чи іншому емоційному стані, що суттєво вплинув на його поведінку?

РОЗОВ В.І. СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ // Юридична Україна, 2003. – № 6. – С. 27-34.

У процесі розгляду цивільних справ перед судовими органами постають питання психологічного змісту, котрі потребують відповіді професійного психолога. Для з'ясування обставин, які мають психологічний зміст та значення для справи, призначають судово-психологічну експертизу, її може призначити суддя під час підготовки цивільної справи або суд у процесі розгляду справи. Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у розгляді справи, зобов'язаний з'являтися на виклик суду і давати правдивий висновок щодо поставлених йому запитань.

Висновок експерта, що містить відповіді на поставлені судом запитання, є одним із джерел прямих чи непрямих доказів, на основі яких встановлюється наявність або відсутність обставин, що досліджуються у справі. Висновок може містити опис обставин, щодо яких не було поставлено запитання, але які мають значення для вирішення спору по цивільній справі та обґрунтовують вимоги й претензії сторін.

У нормах цивільного й сімейного права психологічна складова виявляється як:

 основний зміст законодавчої норми («усвідомлювати значення своїх дій або ке­рувати ними», «моральна шкода»);

 істотний елемент оціночної категорії («під впливом помилки», обману», «на­сильства», «психічного тиску», «тяжкої обставини», «душевне страждання», «пси­хічний стан», «психологічний тиск», «гідність», «честь», «ділова репутація», «індивідуальність», «сімейні відносини», «мотиви позову», «психічне насильство», «інтереси дитини», «духовний розвиток», «ставлення до виховання» або «здатність до виховання», «особа дитини», «мотиви усиновлення», «особисті якості» тощо).

Психологічну експертизу призначають, як правило, у разі, якщо психологічна складова має важливе правове значення, є істотною обставиною при розгляді цивіль­них справ: щодо визнання недійсним пра-вочину, укладеного громадянином, нездат­ним усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, укладеним під впливом по­милки, обману, насильства, психічного тиску, тяжкої обставини; щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; щодо відшкодування моральної шкоди; щодо вирішення спорів про право на виховання дітей, про визнання шлюбу недійсним тощо.

В обов'язковому порядку, як правило, призначають психологічну експертизу неповнолітнього свідка та експертизу свід­ка з фізичними вадами (зокрема сенсорно-перцептивними), які не обмежують сприй­мання обставин, що цікавлять суд. Встановлюють здатність адекватного сприймання фактичних обставин, що досліджуються у справі.

Зупинимося на аналізі окремих видів експертизи.

У цивільних позовах щодо визнання правочину недійсним проводять психоло­гічну експертизу (нездатності усвідомлю­вати значення своїх дій і (або) керувати ни­ми, експертизу впливу помилки, обману, насильства, тяжкої обставини у момент учинення правочину.

Психологічна експертиза здатності усвідомлювати значення своїх дій ,

і (або) керувати ними

Відповідно до частини 1 ст. 225 Цивіль­ного кодексу України, прийнятого Верхов­ною Радою 16 січня 2003 року (далі — ЦК), «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усві­домлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені».

Психологічним змістом цієї правової норми є (не)здатність усвідомлювати зна­чення своїх дій і (або) керувати ними. У психологічному значенні йдеться про підструктуру особистості, яка стосується во­льової довільної регуляції поведінки.

Психологічна оцінка особливостей во­льової регуляції поведінки в момент укла­дання угоди дозволяє відповісти на пи­тання щодо «вільного волевиявлення». У частині 3 ст. 203 ЦК зазначено, що «во­левиявлення учасника правочину має бу­ти вільним і відповідати його внутрішній волі».

Зупинимося на аналізі психологічного змісту поняття «воля». Воля — це здат­ність людини здійснювати свідомі дії, що забезпечує регуляцію суб'єктом своєї пове дінки, діяльності та психічних процесів щодо значущих для особи мотивів і відпо­відно до свідомо поставленої мети. Психо­логічна структура вольової дії складається зі спонукання до здійснення вольової дії, уявлення й осмислення мети дії, усвідом­лення способів, що потрібні для досягнен­ня поставленої мети, наміру здійсни­ти конкретну дію та її виконання. Отже, істотними характеристиками вольової ре­гуляції поведінки в момент укладення уго­ди є усвідомленість, цілеспрямованість, навмисність та довільність, тобто дія вчи­нюється за власним свідомим рішенням.

Вольова регуляція – це завжди довіль­на дія. Довільна активність має набуте життєве значення, завжди є усвідомленою, формується і виявляється тільки в ситу­ації актуальної потреби чи життєвої необ­хідності, однак не є вимушеною і може бу­ти замінена за власним вибором людини на іншу з таким самим життєвим значенням. Отже, довільна дія – це усвідомлений про­цес із набутим новим життєвим значенням (особистісним смислом), спрямованим на досягнення свідомо обраного людиною ре­зультату. Істотним є те, що дія саме спону­кається, а не змушується життєвою необ­хідністю. Отож, свідомий, цілеспрямова­ний, довільний вибір людиною мети здійс­нення правочину, поведінка в момент його вчинення відповідно до свідомого рішен­ня – це істотна ознака здатності повною мірою усвідомлювати й керувати своїми діями.

Предметом цього виду психологічної експертизи є оцінка:

1) здатності повною мірою усвідомлюва­ти значення своїх дій і (або) керувати ними в момент здійснення правочину; 2) тимча­сової нездатності свідомо приймати рішен­ня; 3) впливу афекту, стресу й інших пси­хічних (непатологічних) станів у співвід­ношенні з особистісними властивостями, які не виходять за межі психічної норми. Встановлення зазначених особливостей на­лежить до компетенції психологічної екс­пертизи, її завдання полягає в тому, щоб відповісти на запитання щодо здатності психічно здорової особи усвідомлювати сповна значення своїх дій і (або) керувати ними.

Для розуміння нездатності усвідомлю­вати свої дії (дефекту довільної регуляції) та (або) керувати ними доречним є психо­логічний аналіз зовнішніх і внутрішніх де­термінант дії щодо вчинення правочину. Знання цього дозволяють правильно ква­ліфікувати (недійсність правочину, адек­ватно оцінити відповідні правові наслідки.

Психологічна експертиза помилки

Ще одним видом психологічної експерти­зи у справах про визнання правочину недій­сним є судово-психологічна експертиза по­милки. Відповідно до частини 1 ст. 229 ЦК України, «якщо особа, яка вчинила право-чин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бу­ти визнаний судом недійсним. Істотне зна­чення має помилка щодо природи правочи­ну, прав та обов'язків сторін, таких вла­стивостей і якостей речі, які значно зни­жують її цінність або можливість викорис­тання за цільовим призначенням».

Законодавець визначає дві причини по­милки: 1) помилка через «власну недба­лість»; 2) помилка через «необережну по­ведінку» контрагента правочину.

Оціночна норма «помилка» має певний психологічний зміст. Розкрити його мож­на, проаналізувавши когнітивну підструктуру особистості: неадекватні знання та уявлення щодо обставин правочину тощо. У разі неадекватних уявлень усвідомле­ність і довільність вольової регуляції спря­мовується помилкою, пов'язаною з непра­вильними знаннями про істотні обставини вчинення правочину.

Юридичне значення мають мимовільність, ненавмисність (необережна поведін­ка) однієї із сторін правочину, через яку сформувалася помилка, з одного боку, і, незнання позивача про істотні обставини вчинення правочину, з іншого. У зазначе­ному випадку помилкові уявлення виника­ють без стороннього впливу.

Предметом психологічної експертизи помилки є особливості когнітивної (пізна­вальної) сфери особистості.

Пізнання — це процес пошуку (створен­ня), збереження й відтворення знання. До власне пізнавальних процесів, результатом яких є знання, належать відчуття, сприй­мання, мислення. Крім того, у психології пізнавальної діяльності вирізняють універ­сальні психічні процеси. Їх ще називають «наскрізними», що проходять крізь будь-яку діяльність, Це пам'ять, увага й уява.

Помилки можуть бути пов'язані з будь-якими пізнавальними процесами. Психо­логи констатують, що цілком об'єктивні або ж цілком помилкові уявлення – яви­ще рідкісне. Зазвичай, будь-які знання мо­жуть містити помилкові елементи. Помил­ки можуть бути в уявленнях про істотні фактичні обставини правочину. Встановле­но, що помилки можуть бути пов'язані з приписуванням вигаданих, не властивих обставинам ознак; об'єднанням не пов'яза­них між собою фактів або ж перебільшен­ням чи зменшенням властивостей об'єкта (предмета); заміною реальних деталей об­ставин іншими тощо.

Чинниками помилкових явищ, як пра­вило, є:

 психологічні особливості процесу сприймання фактичних обставин;

 фізичні умови, в яких сприймалася фактична обставина;

 сенсорні обмеження чи психофізіологічний стан аналізатора у момент сприй­мання обставин правочину;

 індивідуально-психологічні власти­вості, пов'язані з проявами особистості усприйманні фактів. Приміром, встановлено залежність сприймання від життєвого й професійного досвіду, статі, віку, рівня інтелекту, розвитку уяви, характеру, темпераменту, спрямованості особистості тощо;

 міжособистісні особливості сприймання, зокрема, ефекти й помилки міжособистісного розуміння;

 емоційний стан у момент сприймання стотної фактичної обставини й залежність ього стану від соматичної хвороби, вжи­вання деяких лікарських препаратів, алкоголю. Встановлено, наприклад, що під вливом алкоголю спотворюється сприй­мання форми, розміру, кольору, швидкості, часу тощо;

 особливості пам'яті. Помилки і пере­кручування можуть виникати на етапі запам'ятовування, збереження й відтворення актичних обставин. Важливу роль у цьому відіграють закономірності процесу за­бування інформації.

Експертиза цих властивостей є важли­вою для доведення наявності помилки й причин її виникнення.

Якщо ж встановлено намір відповідача ввести в оману позивача, то ми маємо спра­ву зі здійсненням правочину «під впливом обману».

Психологічна експертиза обману

Правовим наслідком учинення правочи­ну під впливом обману є визнання судом його недійсності. Частина перша ст. 280 ЦК вказує на те, що «якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається су­дом недійсним. Обман має місце, якщо сто­рона заперечує наявність обставин, які мо­жуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування».

Звернемося до аналізу психологічного змісту поняття «обман». Варто зазначити, що в повсякденному спілкуванні слово «обман» використовують як синонім по­нять «брехня» і «неправда». Однак у суво­ро психологічному розумінні ці слова мають різне значення. Брехня – це свідоме перекручування відомої суб'єкту істи­ни: вона є усвідомленим продуктом мовної діяльності суб'єкта та має на меті ввести в оману співрозмовника. Брехня у психічно здорової, нормально розвиненої людини, зазвичай, обумовлена реальними мотивами і спрямована на досягнення конкретної мети.

На відміну від брехні, обман – це на­півправда, що провокує людину, котра її сприймає, на помилкові висновки з досто­вірних фактів: повідомляючи деякі справ­жні факти, ошуканець навмисно приховує інші, важливі для розуміння відомості.

Неправда, на відміну від обману і брех­ні, ґрунтується на щирій омані, що свід­чить про неповне знання щодо обставин, про які йдеться в повідомленні. Неправда, як і обман, ґрунтується на неповноті ін­формації, однак, на відміну від обману, той, хто говорить неправду, не приховує відомої інформації і не переслідує іншої мети, крім передачі неповного або перекру­ченого повідомлення.

Експериментально-психологічним шля­хом встановлено, що обман, як і брехня, наявний в тих ситуаціях, в яких досягнен­ня бажаного для індивіда результату є важким чи взагалі неможливим. Головне, що поєднує обман і брехню, — це свідоме прагнення людини спотворити істину.

Обман і брехня можуть бути детерміно­вані особистісними властивостями й ситу­ацією. Психологічні дослідження довели, що найчастіше брешуть особи з недостат­ньою толерантністю до стресу, підвищеною тривожністю, невротичністю, екстернальністю, демонстративною акцентуацією ха­рактеру, схильністю до протиправних дій тощо. Ситуативно обман частіше виникає там, де людина, яка бреше, має певну соціальну й моральну підтримку.

Для діагностики обману існує цілий ар­сенал психологічних методик, зокрема:

 аналіз мовних висловлювань;

 аналіз письмових текстів;

 аналіз невербальних ознак («невербальних детекторів») брехні;

 поліграфологічне дослідження (наразі у літературі зустрічаються дані про викорис­тання поліграфа у судово-психологічній експертизі);

аналіз особистісних і ситуативних передумов обману.

Для діагностики обману істотним є ви­явлення мотиваційної складової, наявності наміру, бажання ввести кого-небудь в оману. Обман – це і є навмисне, свідоме, цілеспрямоване введення в оману, прихо­вування істотних обставин правочину. То­му за наявності такого свідомого наміру будь-які дії з введення контрагента право­чину в оману (умовчання, перекручування, приховування) може бути кваліфіковано як обман.

Психологічна експертиза впливу насильства

«Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним» (частина 1 ст. 231 ЦК).

Зміст цієї правової норми потребує ана­лізу психологічного змісту явищ психічно­го насильства, психічного тиску і психоло­гічного примусу. У цьому контексті йде­ться про ті аспекти вищезгаданих явищ, що стосуються впливу з метою спонукання людини до дій, які ґрунтуються на емоціях страху, усупереч її мотивам і бажанням, проти її волі. У такий спосіб психологіч­ним чинником, що спонукає людину вчи­нити правочин, виступає страх. Він, як правило, може бути обумовлений прямими й непрямими погрозами, залякуванням. Змістом психологічного тиску може бути погроза здійснити насильство, погроза по­збавити людину важливих для неї жит­тєвих цінностей, а також фрустрації акту­альних потреб.

Страх – це емоція, котра виникає в си­туаціях, що загрожують біологічному чи соціальному існуванню людини. Залежно від інтенсивності джерела погрози стан страху може варіюватися в досить широко­му діапазоні: побоювання, страх, переляк, жах. Адаптивна роль страху полягає в то­му, що він попереджає про небезпеку і спонукає шукати шляхи виходу з ситу­ацій, пов'язаних із такою небезпекою. Вчинення правочину в таких випадках і є одним із варіантів виходу з небезпечних ситуацій у разі психологічного тиску, по­грози. Якщо джерело небезпеки є невизначеним чи неусвідомленим, то такий пси­хічний стан називають тривогою.

Слід зазначити, що страхи можуть бути обґрунтованими і необґрунтованими. Пси­хологічна експертиза обґрунтованості та­ких станів і зв'язок їх із діями відповідача дозволяє відповісти на запитання щодо на­явності підстав для цивільно-правової від­повідальності. Необґрунтовані страхи мо­жуть обумовлюватися особистісними влас­тивостями, такими, як тривожність, по­мисливість, підозрілість, боязливість тощо.

Отже, психологічна експертиза впливу насильства, тиску, примусу передбачає аналіз особистісних властивостей, психіч­них станів у момент укладання угоди, їх­ній зв'язок із діями відповідача, аналіз мо­тивів поведінки потерпілої сторони тощо.

Психологічна експертиза впливу тяжкої обставини

Ще однією підставою для визнання пра­вочину недійсним є його вчинення під впли­вом тяжкої обставини. «Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, мо­же бути визнаний судом недійсним незалеж­но від того, хто був ініціатором такого пра­вочину» (частина 1 ст. 233 ЦК).

Поняття «вплив тяжкої обставини» ста­не зрозумілим, якщо звернемося за пояс­ненням до теорії стресу. Психологічний аналіз змісту поняття «стрес» робить мож­ливим обґрунтування впливу тяжкої обста­вини (чи сукупності тяжких обставин).

Термін «стрес» використовують для по­значення великого кола станів людини, що виникають як реакція на різноманітні екс­тремальні впливи (стресори). Розрізняють фізіологічні (надмірне фізичне наванта­ження, висока чи низька температура, бо­льові стимули тощо) і психологічні стресо­ри (погроза, небезпека, образа, інформа­ційне перевантаження тощо). Стрес вияв­ляється на трьох рівнях; фізіологічному, психологічному і поведінковому. Різні форми стресових станів призводять до змін у функціонуванні психічних процесів, емо­ційних зрушень, трансформації мотивів дії, порушень рухової й мовної поведінки.

Одним із, видів стресових станів є трав­матичний стрес. Цей стан є інтенсивним та довготривалим і виникає у відповідь на сильні, несподівані, значущі для людини події, пов’язані з загрозою життю. Однією з психологічних характерис­тик травматичного стресу є усвідомленість травматичної події і стану, до якого ця по­дія призводить.

Психологи встановили, що найбільш сильними є так звані «людські стресори». Найтяжчими подіями вважають: смерть од­ного із подружжя, смерть дитини, судовий розрив шлюбу, смерть близького родича, фізичну травму чи хворобу, звільнення з ро­боти, вихід на пенсію, зміну в стані здоров'я члена родини, фінансові проблеми тощо. Су­купність цих тяжких для людини подій спричиняє інтенсивний і тривалий стрес з важкими наслідками.

Інтенсивність стресу залежить не тільки від зовнішніх обставин, а й від особис­тісних властивостей людини, таких, як локус контролю, психологічна стійкість, са­мооцінка тощо. Однак слід зазначити, що при впливі несподіваних і особливо значи­мих для особи тяжких обставин роль ін­дивідуально-психологічних властивостей є меншою, ніж за неінтенсивного, слабкого і поступового впливу стресорів.

Оцінка травматичного стресу і його на­слідків є також предметом психологічної експертизи моральної шкоди.

Психологічна експертиза моральної шкоди

Відповідно до частини 2 ст. 23 ЦК мо­ральна шкода полягає: 1) у фізичному бо­лю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких роди­чів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищен­ням чи пошкодженням її майна; 4) у при­ниженні честі, гідності, а також ділової ре­путації фізичної або юридичної особи.

Слід зазначити, що правовий зміст мо­ральної шкоди, фізичного та душевного страждання релевантний психологічному змісту таких явищ, як «стрес», «травма­тичний стрес», «психічна травма», «емо­ційні переживання», «психічний і фізич­ний дискомфорт», «дезадаптація», «кризові стани». Вважа­ємо за доцільне розглядати ці явища як «психофізіологічну ціну» адаптації позива­ча у відповідь на порушення його прав. То­му адекватнішим психологічним еквівален­том правової норми «фізичні та душевні страждання» буде категорія «психофізіоло­гічна ціна моральної шкоди». Отже, дореч­но для психологічного аналізу моральної шкоди застосовувати теорію адаптації й адаптивності. Згідно з цією концептуаль­ною парадигмою «ціну» адаптації у відпо­відь на дії того, хто спричинив моральну шкоду, можна розглядати як ступінь тих психофізіологічних витрат (психосоматич­ні, емоційні, особистісні й соціально-психо­логічні зміни), що є прямими чи опосеред­кованими наслідками заподіяння мораль­ної шкоди.

Моральна шкода, отже, може виявляти­ся на різних рівнях індивідуально-психоло­гічної структури особистості: соціально-психологічному, особистісному, емоційно­му й психосоматичному. Соціально-психо­логічна «ціна» моральної шкоди виявля­ється в порушенні міжособистісних стосун­ків у колективі, в сім'ї. Особистісна «ці­на» – в неадаптивних змінах різнорівне-вих індивідуально-психологічних властиво­стей (темпераменту, характеру, здібностей, пізнавальних та емоційно-вольових якос­тей, життєвих цінностей, мотивації тощо) внаслідок опосередкованого, пролонговано­го впливу особи, котра завдала моральної шкоди. Емоційна «ціна» виявляється в не­гативних емоційних переживаннях, що ви­никли в результаті прямого впливу непра­вомірних дій відповідача. Емоційна ціна виявляється в порушенні настрою, виник­ненні стресу, напруги, фрустрації, тривоги, афекту, суму, образи, жаху тощо. Ці стани різняться за силою (інтенсивністю) і три­валістю. Психосоматичну «ціну» моральної шкоди може бути виявлено в різноманіт­них психосоматичних захворюваннях, фі­зичному самопочутті тощо. Отже, при ви­рішенні питання щодо відшкодування мо­ральної шкоди слід дослідити різні рівні ін­дивідуальності. Ступінь несприятливих неадаптивних наслідків є істотною обстави­ною для визначення розміру матеріальної компенсації заподіяної моральної шкоди. Зазначимо, що значення для психологічної експертизи мають не окремі психосоматич­ні, органічні, дезадаптивні порушення, а їхній вплив на психіку позивача, «глибину страждань».

Психологічна експертиза моральної шкоди передбачає:

 психологічну експертизу достовірності заяви позивача, підтвердження факту на­явності моральної шкоди та її наслідків;

 психологічну експертизу індивідуально-психологічних властивостей, що є передумовами різного роду «страждань»;

 психологічну експертизу конфліктної взаємодії сторін спору;

 експертизу соціально-психологічної, особистісної, емоційної й психосоматичної «ціни» моральної шкоди у відповідь на дії відповідача.

Для оцінки «глибини фізичних та ду­шевних страждань» необхідно враховува­ти: об'єктивну ситуацію, що склалася; особистісну (суб'єктивну) значущість ситуації для позивача; наслідки моральної шкоди для подальшого життя позивача.

Прогноз можна будувати на основі спів­відношення «глибини страждань» і психодіагностичних досліджень особистості по­зивача, його типу темпераменту, характе­ру, наявності акцентуйованих рис, рівня адаптивності, особливостей психічних про­цесів, «Я-концепції» та інших прогностич­но значимих властивостей.

Для вирішення питання щодо розміру матеріальної компенсації слід також вста­новити вину заподіювача моральної шкоди.

Психологічна експертиза цивільно-правової вини

Різновидами цього виду експертизи є: психологічна експертиза вини заподіювача моральної шкоди; психологічна експертиза професійних дій, пов'язаних з керуванням технічними й транспортними засобами.

Психологічна експертиза вини запо­діювана моральної шкоди передбачає до­слідження залежності між його діями і «душевними стражданнями» позивача. Та­ка залежність може бути: прямою, якщо сила впливу дорівнює інтенсивності страж­дань; опосередкованою, якщо інтенсив­ність страждань обумовлюється особистісною значимістю обставин та індивіду­ально-психологічними властивостями по­терпілого.

Психологічна експертиза професійних дій, пов'язаних з керуванням сучасною технікою, передбачає:

 оцінку психічного стану (втоми, стресу, напруження тощо) у момент вчинення дії, що має правові наслідки;

 психологічний аналіз ситуації, в якій було виконано дію і причин виникнення психічних станів у цей момент (час доби виконання дії; загострення хронічної хвороби; порушення режиму роботи й відпочинку тощо);

 психологічну оцінку когнітивної, емоційно-вольової і рухової складової дії (час і швидкість реакції на подразник, усвідомленість, вольовий контроль за дією, особливості прийняття рішення в екстремальних умовах, самоконтроль, характеристики довільної регуляції дії тощо);

 аналіз мотиваційної складової дії (структура, зміст мотивації, виявлення го­ловних і другорядних мотивів, аналіз установок, прагнень, бажань, потреб).

Результати судово-психологічної екс­пертизи можуть мати істотне доказове зна­чення при визначенні й кваліфікації різ­них форм цивільно-правової вини.

Психологічна експертиза при вирішенні цивільних справ

за Сімейним кодексом України

Ще одним видом психологічної експер­тизи в цивільному процесі є експертиза в сімейних справах, справах щодо права на виховання дитини, щодо різноманітних спорів у сімейно-шлюбних відносинах.

Потреба в судово-психологічній експер­тизі при вирішенні сімейно-шлюбних спо­рів обумовлюється великою кількістю оціночних правових норм у Сімейному ко­дексі України, що мають психологічний зміст, зокрема: «взаємини», «мотиви по­зову», «стан», «не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керува­ти ними», «психічне насильство», «духов­ний розвиток», «умови виховання», «інте­реси дитини», «спілкування», «перешкоди в спілкуванні», «ставлення до дитини», «думка дитини», «ставлення до вихован­ня», «мотиви усиновлення», «взаємовідпо-відність усиновлювача та дитини», «особа дитини», «сімейні відносини», «вікові осо­бливості», «особиста прихильність», «пси­хологічно небезпечні умови», «жорстоко поводяться», «поведінка», «особисті якос­ті особи», «бажання дитини» тощо.

Класифікація правових норм за істотни­ми психологічними ознаками дозволяє ви­ділити кілька видів судово-психологічної експертизи в сімейних справах: психоло­гічна експертиза нездатності повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними; психологічна експертиза особистісних якостей батьків, опікунів, усиновлювачів; психологічна експертиза умов виховання і розвитку; психологічна експертиза спілкування й взаємодії в сім'ї; психологічна експертиза міжособистісних стосунків і психологічної сумісності; екс­пертиза психологічно небезпечних умов тощо.

Судово-психологічна експертиза повин­на спиратися на досягнення сучасного рів­ня розвитку психології, на встановлені на­укові факти й закономірності щодо вікової психології розвитку дитини, психологіч­них умов виховання, психології міжосо­бистісних стосунків між чоловіком та жін­кою, батьками та дітьми, психології сімей­ного конфлікту, психологічної сумісності тощо.

У методичному плані психологія має у своєму розпорядженні велику кількість психодіагностичних методів для оцінки обставин, що мають доказову силу при ква-. ліфікації спірних правовідносин у сімей­них справах, спорах щодо права на вихо­вання дітей, вирішенні питання/щодо усиновлення чи його скасування, супе­речках щодо проживання дитини, позовах щодо позбавлення чи поновлення батьків­ських прав, призначенні опікуна або пік­лувальника.

Підсумовуючи, зазначимо, що судо­во-психологічна експертиза в цивільному судочинстві є одним із джерел доказів об­ставин, що мають психологічний зміст, до­помагає адекватно кваліфікувати спірні правовідносини, сприяє всебічному, повно­му та об'єктивному розгляду справи.