Історія розвитку шлюбних стосунків від прадавності до сучасності
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра соціальної допомоги, загальної та медичної психології
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ
Навчальна дисципліна «Психологія сім’ї»
для спеціальності 6.030101 «Практична психологія»
Лекція № 1 «Історичні зміни сім’ї та шлюбу» - 2 год.
Курс 3 Факультет 3-й медичний
Лекцію обговорено на методичній нараді кафедри
«28» серпня 2015р.
Протокол № 1
Зав. кафедри проф. Аймедов К.В.
Одеса – 2015р.
Лекція № 1 «Історичні зміни сім’ї та шлюбу»
1. Актуальність теми. Обґрунтування теми:необхідно систематизувати уявлення студентів про наукові та інші засоби пізнання існуючої дійсності; місце психології сімї серед інших фундаментальних наук різної спрямованості. Знання завдань, предмету та об’єкту дослідження, методів психологічних студіювань допоможе розкрити сутність та зміст базових категорій психології сімї.
2. Цілі лекції (мета):
- навчальні:
¾ виділити предмет та задачі психології сімї;
¾ усвідомити взаємозв’язок між розділами психології сімї;
¾ знати основні психологічні поняття, які подані в даній темі.
- виховні:
¾ виховувати професіоналізм та відповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків.
План та організаційна структура лекції
| № з.п. | Основні етапи лекції та їх зміст | Цілі у ступенях абстракції | Тип лекції. Обладнання лекції. | Розподіл часу |
| І. 1. 2. ІІ. 3. ІІІ 4. 5. 6. | Підготовчий етап Визначення навчальної мети. Забезпечення позитивної мотивації. Основний етап Викладення лекційного матеріалу за планом: 1.Історія розвитку шлюбних стосунків від прадавності до сучасності. 2.Національні особливості сімейних стосунків. 3.Особливості розвитку української сім’ї. Заключний етап Резюме лекції. Загальні висновки. Відповідь лектора на можливі запитання. Завдання для самопідготовки. | У відповідності з виданням: «Методичні рекомендації щодо планування, підготовки та аналізу лекції». Список літератури, питання, завдання. | 5% 85 – 90% 5% |
4. Зміст лекційного матеріалу:
- структурно-логічна схема змісту теми:
Перевірка рівня підготовки до заняття.
Обговорення теми лекції.
Самостійна робота з тестовими завданнями.
Висновки заняття.
- текст лекції:
Текст лекції
Історія розвитку шлюбних стосунків від прадавності до сучасності
Сім'ї й шлюбу присвячено безліч досліджень зі стародавності до наших днів. Ще античні мислителі обґрунтовували свої погляди на шлюб і сім'ю, критикували типи родини свого часу й висували проекти їх перетворення. Наука має у своєму розпорядженні велику й достовірну інформацію про характер сімейних взаємовідносин в історії розвитку суспільства. Зміни у сім'ї еволюціонували від проміскуїтету (безладних статевих зв'язків), групового шлюбу, матріархату й патріархату до моногамії. Сім'я переходила від нижчої форми до вищої, відповідно тому як суспільство піднімалося по щаблях свого розвитку [(Силяєва)].
Науковці-етнографи виділяють в історії людства три епохи: дикість, варварство й цивілізацію. Кожна з них має свої суспільні інститути, домінуючі форми відносин між чоловіком і жінкою, свої родини. Про динаміку сімейних відносин в історії розвитку суспільства відомо завдяки швейцарському історику І.Я.Бахофену, який написав книгу «Материнське право» (1861), шотландському юристу Дж.Ф.Мак-Леннану, автору дослідження «Первісний шлюб» (1865), американському етнографу Л.Г.Моргану автору книги «Первісне суспільство» (1877 р.) та ін. У прадавні часи чоловіки та жінки керувалися лише біологічними імпульсами, тому для ранніх щаблів суспільного розвитку була характерна безладність статевих стосунків, чоловіки та жінки вступали у статеві стосунки один з одним, брати з сестрами, батьки зі своїми дітьми тощо. Такий безладний засіб стосунків називають проміскуїтетом (від лат. promiscuis – змішаний, загальний). Первісне суспільство іноді називають родовим. Рід – це, зазвичай, сукупність людей, що походить від одного загального пращура. Але в первісному суспільстві у представників родів було відсутнє уявлення про пращурів, а родинність засновувалася на уявленні про загальний тотем. Тому, щоб зрозуміти розвиток шлюбних відносин необхідно розглянути такі явища як ендогамія та екзогамія. Ендогамія – біогенна дошлюбна форма співмешкання між чоловіками та жінками, шлюб всередині роду, коли кожна жінка роду належала кожному чоловіку цього роду, і навпаки, кожний чоловік – кожній жінці. Конфлікти у взаємостосунках на сексуальному підґрунті поступово стали загрозою існуванню родів. І, у визначені періоди, було введено статеве табу – повна заборона на статеві зв’язки всередині роду, а також жорстоке покарання для його порушників. Таке явище також називають агамною забороною або агамія (а – не, гамос – шлюб). Табу інцесту (заборони на кровозмішення) дослідив Е.Вестермарк. Він довів, що ця потужна соціальна норма зміцнювала сім'ю шляхом регулювання статевих стосунків. У результаті таких змін чоловіки та жінки починають шукати випадкові статеві стосунки з представниками інших родів та спільнот. У суспільстві з’являються нові екзогамні зв’язки між чоловіками та жінками. Екзогамія - це явище, яке характеризується пошуком статевих партнерів поза родом, ця вимога є похідною від ендогамії статевих стосунків всередині роду. У результаті екзогамії, народжувалися більш здорові та життєздатні діти. З'явилася кровно родинна сім'я: шлюбні групи були розділені на покоління, статевий зв'язок між батьками й дітьми був виключений. Рід складався з половин, що виникають у ході з'єднання двох лінійних екзогамних племен, або фратрій (дуальнородова організація), у кожній з яких чоловіки й жінки не могли одружуватися один з одним, а знаходили собі пару серед чоловіків і жінок іншої половини роду. Групи чоловіків і жінок жили поруч і складалися в «комунальні шлюби» - кожний чоловік вважав себе чоловіком всіх жінок. Під час переходу від дитинства до зрілісті існував обряд ініціації: підліток складав іспит (душевний і фізичний) і переходив у чоловічу або жіночу групу. Перехід юнаків у чоловічу групу психологічно мав більш складний характер. Це було наслідком того, що людина належала до складу групи, до якої належала мати і, взаємостосунки ще не були персоніфіковані, тобто існували взаємини не „особистість-особистість”, а „група-група”. Жінка в групі займала особливе становище. Через стосунки, засновані на високому положенні жінок у суспільстві (гетеризм) пройшли всі народи в напрямку до індивідуального шлюбу й сім'ї. Діти знаходилися в жіночій групі, оскільки біологічне батьківство в таких умовах встановити було важко, практично неможливо, тому родинність велась по материнській лінії й тільки діставши певного віку діти переходили в групу до чоловіків. Груповий шлюб існував до кінця кам’яного століття [(В.Дружинін, Сім’я)]. Пізніше склалася пуналуальна сім'я - груповий шлюб, який охоплював братів з їхніми дружинами або групу сестер з їхніми чоловіками. У такій сім'ї виключався статевий зв'язок між сестрами й братами. Спорідненість визначалася по материнській лінії, батьківство було невідомо, діти належали до роду, до якого належала мати, батько й мати мали роздільне господарство, тобто те, що було добуто на полюванні, те, за рахунок чого чоловік утримував жінку й дітей відривалося від роду, до якого належав чоловік. Таким чином, з самого початку свого існування сім’я входила в протиріччя з більш широкою спільнотою – родом [(В.І.Зацепін)]. Поступово подружня пара стає в змозі самостійно утримувати дітей, вести господарство, особливо з виникненням землеробства. Тому, наприкінці бронзового та залізного століття, сім’я відокремлюється від роду. Все більше відповідальність за забезпечення й здоров’я дітей покладається на батька, поступово до батька переходить і влада. Ведуча роль у родині переходить від жінки до чоловіка. По своїй суті патріархат був пов'язаний зі спадкоємним правом, тобто із владою батька, а не чоловіка. Завдання жінки зводилося до народження дітей, спадкоємців батька. Від неї вимагалося дотримання подружньої вірності, оскільки материнство завжди очевидно, а батьківство - ні. Патріархальна сім’я існувала не тільки у формі моногамії – один чоловік та одна дружина, а також і полігамії. Полігамний шлюб визначався тоді, коли один чоловік мав право володіти декількома дружинами. Така форма шлюбу передувала парному шюбу, а в деяких країнах існує і досі. У теперішній час в деяких племенах Індії, Тибету, Південної Америки можна зустріти поліандрію – багатомужжя, це сім’ї в яких жінка займає досить високе положення. У кодексі вавилонського царя Хаммурапі за кілька тисячоліть до нашої ери була проголошена моногамія, але разом з тим закріплена нерівність чоловіків і жінок. Паном у моногамній родині став чоловік-батько, зацікавлений у тім, щоб утримувати власність у руках кровних спадкоємців. Склад родини значно обмежувався, від жінки вимагалася найсуворіша подружня вірність, а перелюбство жорстоко каралося. Чоловікам, однак, дозволялося брати наложниць. Подібні закони видавалися в давні й середні століття у всіх країнах. Таким чином, законодавчим порядком закріплювалася нерівність між чоловіками та жінками. Багато вчених-етнографів відзначали, що завжди як антитеза моногамії існувала проституція. У деяких суспільствах була поширена так звана релігійна проституція: вождь племені, священик або інший представник влади мав право провести з нареченою першу шлюбну ніч. Панувало переконання, що священик, користуючись правом першої ночі, освячував шлюб. Великою честю для молодят вважалося, якщо правом першої ночі користувався сам король. У дослідженнях, присвячених проблемам родини, простежуються основні етапи її еволюції: майже у всіх народів рахунок споріднення по матері передував рахунку споріднення по батьку; на первинному щаблі статевих відносин поряд з тимчасовими (короткими й випадковими) моногамічними зв'язками панувала широка свобода шлюбних стосунків; поступово свобода статевого життя обмежувалися, зменшувалося число осіб, що мають шлюбне право на ту або іншу жінку (або чоловіка); динаміка шлюбних взаємовідносин в історії розвитку суспільства полягала в переході від групового шлюбу до індивідуального. В XIX ст. з'являються емпіричні дослідження емоційної сфери сім'ї, потягів і потреб її членів (насамперед роботи Фредерика Ле Пле). Сім'я вивчається як мала група із властивим їй життєвим циклом, історією виникнення, функціонування й розпаду. Предметом дослідження стають почуття, пристрасті, розумове й моральне життя. Далі дослідження взаємостосунків у родині концентруються на вивченні взаємодії, комунікації, міжособистісної згоди, близькості членів родини в різних соціальних і сімейних ситуаціях, на організації сімейного життя й факторах стійкості родини як групи (роботи Ж.Піаже, З.Фрейда та їх послідовників). Е.Еріксон описує німецьку родину початку ХХ ст. як конфліктну групу внаслідок заперечення батьківського авторитету. Це проявилось у юнацьких екстремістських рухах, бандах, належності до містико-романтичних культур Генія, Раси, Природи тощо. Найбільшим проявом краху нормальної сім’ї стала сім’я у СРСР. Тоталітарна держава позбавила людей соціальних та економічних можливостей забезпечувати сім’ю й нести за неї відповідальність, виховувати дітей, взяла відповідальність за все й замінила батька собою [(В.Дружинін)]. Зміни у взаємостосунках батьків і дітей також трансформувалися протягом історії. Розрізняють шість стилів відношення до дітей: інфантицидний - дітовбивство, насильство (зі стародавності до IV ст. н.е.); кидаючий - дитину віддають годувальниці, у чужу сім'ю, у монастир та ін. (IV-XVII ст.); амбівалентний - діти не вважаються повноправними членами сім'ї, їм відмовляють у самостійності, індивідуальності, «ліплять» по «образу й подобі», у випадку опору жорстоко наказують (XIV-XVII ст.); нав'язливий - дитина стає ближчою до батьків, її поведінка строго регламентується, внутрішній світ контролюється (XVIII ст.); соціалізуючий - зусилля батьків спрямовані на підготовку дітей до самостійного життя, формування характеру; дитина для них - об'єкт виховання й навчання (XIX - початок XX ст.); допомогаючий - батьки прагнуть забезпечити індивідуальний розвиток дитини з урахуванням її схильностей і здатностей, налагодити емоційний контакт (середина XX ст. - теперішній час). Розвиток суспільства детермінував зміну системи цінностей і соціальних норм шлюбу й родини, які підтримують розширену сім'ю, соціокультурні норми високої народжуваності були витиснуті соціальними нормами низької народжуваності.