Тема 1. Поняття менеджменту

Яроміч С.А.

Навчально-методичні вказівки

До дисципліни

„Основи менеджменту”

ОДЕСА- 2009

Тема 1. Поняття менеджменту.

1.1. Підходи до визначення менеджменту. Характеристика процесу управління.

Управлінська праця в організації.

Менеджер та його обов’язки.

Методи менеджменту.

Тема 2. Еволюція управлінської думки.

Історичний розвиток передумов сучасного менеджменту.

Сучасні теорії менеджменту.

Тема 3. Планування.

3.1Процес стратегічного планування.

Аналіз матриці БКГ

Процес планування реалізації стратегії.

Тема 4. Організація в системі управління. Стр.51

Поняття делегування, відповідальності та повноважень.

Організаційна структура та її аспекти.

Класифікація організаційних структур управління.

Тема. 5 Основи теорії мотивації.

Механізм дії мотивації до праці через потреби.

Мотивація та компенсація.

Змістові теорії мотивації.

Процесуальні теорії мотивації.

Тема 6. Прийняття управлінських рішень

Класифікація управлінських рішень.

Процес вироблення раціонального рішення.

Групове управління рішень.

Прийняття управлінських рішень на підставі моделювання.

Тема 7. Коммунікації

7.1. Поняття комунікації

Тема 8. Контроль

Поняття «контроль в управлінні».

Ознаки та характеристики контролю.

Процес контролю.

8.4..Системи контролю.

Тема 1. Поняття менеджменту.

- Підходи до визначення менеджменту. Характеристика процесу управління.

- Управлінська праця в організації.

- Менеджер та його обов’язки.

- Методи менеджменту.

1. Управління — це цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку в зв’язку зі зміною обставин. Складовим елементом управління є менеджмент, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців для виконання поставлених завдань та досягнення визначеної мети. Термін “менеджмент” походить з англійської мови і означає “керувати, управляти, стояти на чолі, завідувати, бути здатним, упоратися з чимось, якоюсь проблемою”.

Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, вперше виданий ще у 1933 р., дає такі тлумачення:

1) Менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).

2) Менеджмент — це влада та мистецтво керівництва.

3) Менеджмент — це уміння та адміністративні навики організувати ефективну роботу апарату управління (служб працівників).

4) Менеджмент — це орган управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

Сучасна теорія менеджменту виділяє предельний підхід в управлінні, який був вперше запропонований представниками класичної школи в менеджменті. Різноманітність концепцій управління обумовлює існування багатьох визначень менеджменту (мал. 1).

Підходи до визначення менеджменту;

1. Як процес — це інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації і керують ними.

2. Як функції управління за допомогою яких менеджери забезпечують умови для ефективної праці працівників організації:

1. планування – виявляють цілі задачі, забезпечують єдину направленість зусиль колективу;

2. організування – проектування структури організації, визначення конкретних завдань, розподіл їх між працівниками;

3. координування – узгодження; взаємоув’язка дій різних підрозділів і працівників;

4. мотивування – створення системи стимулів, завдяки якій дії працівників будуть спрямовані на досягнення поставленої мети;

5. контролювання – безперервне порівняння фактичних результатів роботи підлеглих з запланованими, оцінка і коректування їх діяльності.

3. Як люди, керуючі організацією — це керівники ринкової орієнтації, які своєчасно реагують на кон'юнктуру і динаміку пропозицій.

4. Як орган або апарат управління є складовою частиною любої організації. Головне завдання — ефективне використання і координація всіх ресурсів організації.

5. Як наука управління основу якої складає вся сума накоплених знань у вигляді концепцій, теорій, принципів і форм управлінської діяльності. Виявляє фактори і умови, при яких спільна праця людей виявляється найбільш корисною.

6. Як мистецтво управління базується на тому, що організації — це складні системи, на функціонування яких діють різні фактори. Цей процес потребує розвитку особистих якостей менеджера.

Відповідно до одного з трактувань, менеджмент — це процес планування, організації, приведення до дії та контролю на підприємстві з тим, щоб досягти координації людських та матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного досягнення завдань.

Близьким до згаданого є визначенні процесу управління, як діяльності об’єднаних в певну структуру суб’єктів управління, направленої на досягнення поставленої мети управління шляхом реалізації певних функцій і використання відповідних методів та принципів управління.

Правильно спроектований процес управління забезпечує успіх організації. Для того, щоб цей процес правильно спроектувати, необхідно знати його внутрішню структуру (мал. 2)

Найчастіше виділяються наступні елементи процесу управління:

На сьогодні найбільш розповсюдженою є точка зору, згідно з якою процес менеджменту складається з чотирьох взаємопов'язаних функцій: планування, організації та контролю.

Планування. Функція планування передбачає вироблення рішень про те, якими повинні бути цілі, завдання організації і що повинні зробити члени організації, щоб досягти їх. Отже функція планування – це управлінська діяльність цілі та засоби їх досягнень.

Важливість функції планування зумовлюється вигодами, які отримує організація від здійснення цього виду управлінської діяльності:

· координуються зусилля персоналу шляхом визначення спільної мети для організації в цілому та її підрозділів;

· здійснюється планомірна підготовка організації до змін;

· керівництво долає умови невизначеності ляхом здійсненням комплексу заходів прогнозування змін зовнішнього середовища;

· змінюється система мислення керівників (менеджери діють активно, стимулюючи розвиток вигідних для організації подій, заперечуючи пасивність та вичікувальну позицію).

Організація. Організувати – значить створити певну структуру. Організація як функція менеджменту – це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати для досягнення спільної мети.

Необхідною умовою створення структури є виконання робіт в межах функції планування, адже чітке визначення місії організації, цілей та завдань, вироблення стратегії діяльності формують базу для побудови структури. Отже, функція організації в менеджменті повинна забезпечувати перехід від стратегії до структури.

Функцію організації в менеджменті розглядають як процес створення об’єкта управління (виробничої структури) та суб’єкта управління з регламентацією їх функцій, робіт і операцій, прав та обов’язків, а також підбір та розташування кадрів, формування штатів працівників.

Мотивація. Поведінка людей завжди мотивована.Мотивацію визначають як силу, що спонукає до дії. Мотив – це внутрішня спонукання, імпульс або намір, який змушує людину щось робити або поступати певним чином.

Одне з найбільш популярних визнань менеджменту розглядає його як вміння виконувати роботу, використовуючи знання, інтелект, досвід інших людей. І завданням функції мотивації є створення такої мотиваційної системи, при якій персонал продуктивно виконує роботу відповідно до делегованих йому обов’язків згідно з планом організації.

Контроль. Контроль – це процес забезпечення досягнення організацією своєї мети. Якщо не доводити мету до своїх підлеглих, то немає чого і контролювати. Це стосується не лише контролю за результатом, але й контролю за процесом, при чом останній слід здійснювати особливо важно. Без контролю в організації починається хаос і об’єднати діяльність людей стає неможливо.

Функція контролю в організації передбачає:

Постановка мети впливу.Конкретний бажаний результат людської діяльності називається метою. Отже, кожний процес управління здійснюється для досягнення певної мети. Тому процес управління передбачає, перш за все, постановку мети, заради якої він буде виконуватися. Кожному з процесів управління притаманна своя мета, а неправильно поставлена мета робить процес управління неефективним, а іноді і шкідливим для успішної діяльності організації.

Оцінка ситуації.Ситуація – це стан керованої підсистеми або окремого об’єкта, який оцінюється відносно мети. Ситуація в процесі управління виникає під впливом зміни характеристик внутрішніх змінних організації або чинників зовнішнього середовища, в якому працює організація.

В менеджменті ситуація має важливу особливість: багаточисельні ситуації, що впливають на організацію, як правило, взаємозв’язані. Одна ситуація викликає за собою багато інших. Тому перший процес управління, який виробляє реакцію на вплив ситуації, викликає появу інших процесів управління, а ті, в свою чергу, включають нові процеси, тим самим створюючи постійні управлінські цикли.

Ситуації в процесі управління створюють проблеми, які повинні вирішуватися менеджерами.

Визначення проблеми.Перелік проблем визначається зіставленням бажаного (поданого в системі цілей) і реально існуючого (визначеного ситуацією) стану системи. Проблема передбачає виявлення основних протиріч між умовами роботи організації, породженими ситуацією, і умовами, необхідними для досягнення організацією своєї мети. Встановлення характеру управлінської ситуації дозволяє виявити можливі напрями діяльності менеджера по усуненню відхилень фактичного стану організації від бажаного.

Вибираючи можливі напрями виходу із ситуації, що склалася, менеджер зобов’язаний пам’ятати про взаємозв’язок управлінських ситуацій. Тому при вирішенні проблеми необхідно використовувати системний підхід. Простог переліку змінних, викликали конкретну ситуацію та найбільше впливають на успіх організації, недостатньо для вибору кращого рішення. Для цього необхідно встановити взаємозв’язок між даними змінними і виробити комплексну реакцію на усунення небажаних впливів.

Управлінське рішення.Конкретно вплив на ситуацію здійснюється через рішення. Рішення – це заключний, відповідальний етап в процесі управління. Саме цей етап приводить до дії людські, матеріальні та фінансові ресурси. Рішення акумулює в собі вдалі і невдалі сторони попередніх етапів процесу управління і відкидає неефективні напрями діяльності керованих об’єктів або дій менеджерів.

Актуальною проблемою сучасного менеджменту є активізація людських ресурсів для досягнення успіху організації. Основу концепції управління персоналом організації в даний час становить зростала роль особистості працівника, взаємин цого мотиваціях установок, вміння їх формувати та спрямовувати відповідно до завдань, що стоять перед організацією.

Можна виділить такі параметри управлінської праці

Людина в організації виконує роль керівника (суб’єкта управління) та виконавця (об’єкта управління). Працівники організації виступають об’єктом управління тому, що вони є презуктивного силою, гловним складником будь-якого виробникого процесу. Тому планування, формування, розподіл, перерозділ і раціональне використання людских ресурсів не виробництва стновить основний зміст менеджменту переопалу.

	Сутністна характеристика відів розподілу управлінської праці

Види розподілу праці	Визначення поняття
функціональне	Виділення функцій, виконання яких закріпляється за певними працівниками апарату управління
ієрархічне	Розподіл комплексів робіт з реалізації функцій, закріплення їх за певними упрвлінськими працівниками і формування їхніх повноважень
технологічне	Розподіл процесу управління на операції з збору, передачі, зберігання і перетворення
профісійне	Диференціація управлінських працівників згідно з їх професійною підготовкою
кваліфікаційне	Розподіл робіт по функціям управлення і закріплення іх за управлінськими працівниками згідно з кваліфікацією
посадове	Розподіл управлінських працівників згідно з їх компетенцією (компетенція – сукупність прав, обов’язків і відповідальності працівника)

Табл. №1

Основна мета менеджменту персоналу – поєднання ефективного авчання персоналу, подвищення кваліфікації та трудової мотивації для розвитку здібностей працівників і стимулювання іх до виконання робіт більш високого рівня.

		Рівні керівників в системі управління

Менеджер – это руководитель или управляющий, занимающий постоянную должность и наделенный полномочиями в области принятия решения по конкретным видам деятельности фирмы, функционирующего в рыночных условиях.

Когда говорят о предпринимателе, речь ведут о человеке, который берет на себя риск, связанный с организацией нового предприятия или с разработкой новой идей, продукции, вида услуг, предлагаемых обществу. Согласно В.Далю, «предпринимать» означает затевать, решаться исполнить какое-либо новое дело, приступать к совершенствованию чего-либо значительного; «предприимчивый человек», «предприниматель» - тот, кто способен «к предприятию», к крупным оборотам, кто смел, решителен, отважен в действиях такого рода.

Менеджер же – это наемный работник, обладающий специальной профессиональной подготовкой в области менеджмента (теории и практики управления). Его доходы зависят от качества его труда.

Из этих исходных позиций вытекают предпринимателя и менеджера.

1. Стратегічна орієнтація. Менеджер зорієнтованний на виконання плану й досягнення ефективності використання тих ресурсів, які є в його розпорядженні, а підприємець – на пошук нових можливостей.

2. Здійснення задуманого. Менеджер приймає рішення й будь-що прагне його виконати, а підприємець – ризикує й може змінювати ідею, яка виявилась нежиттездатною.

3. Залучення ресурсів. Менеджер залучає ресурси з метою забезпечення, а підприємець - для досягнення поставленої мети.

Тому менеджер зацікавлений у нагромадженні фондів, а підприємець виявляє гнучкість, ризик і використовує оренду, кредит тощо.

4. Організаційна структура. Менеджер застосовує ту організаційну структуру управління, яка склалася і має ієрархічну природу, а підприємець віддає перевагу горизонтальним організаційним структерам, що спирають на неформальні зв’язки.

В теории управления и на практике руководителей (менеджеров, управляющих) линейных и функциональных. К линейным менеджерам относятся лица, действующие на основе единоначалия, ответственные за состояние и развитие организации (предприятия) или ее подразделений (цехов, участков, бригад); это директора, начальники цехов, мастера, бригадиры. К функциональным менеджерам причисляют работников, ответственных за определенную сферу в системе управления и возглавляющих функциональные подразделения; имеются в виду, скажем, управляющий маркетингом, главный экономист, начальник отдела труда и заработной платы.

Американський екомоміст Мінцберг виділив 10 управлінських ролей (видів діяльності) менеджерів, які від поділив на три групи:

Міжособисті ролі:

— головний керівник;

— лідер;

— ланка, яка зв’язує із зовнішніми організаціями та особами.

Інформаційні ролі:

— отримувач інформації (внутрішньої і зовнішньої);

— розповсюджувач інформації;

— представник (при зовнішніх контактах організації).

Ролі, пов’язані з прийняттям рішень:

— підприємець, який веде пошук можливостей вдосконалення організації;

— ліквідатор порушень у діяльності організації;

— розподілювач ресурсів;

— відповідальний за переговори, які веде організація.

Мал. 3.

Специфика управленческого труда, сложность и многообразие управленческих функций обуславливает особые требования, предъявляемые к менеджерам.

Данная проблема всегда была в центре внимания практиков и теоретиков управления. Интересна эволюция на нее с начала ХХ в. до настоящего времени. В период становления системы управления предприятием (организацией) и далее в течение длительного времени (примерно до 70-х годов) качества, которыми должны обладать менеджеры, связывались с характером и содержанием деятельности самой организации. Причем перечень этих качеств с течением времени постоянно расширялся.

Так, по мнению классика научного менеджмента Ф.У.Тейлора, мастер обязан обладать такими качествами, как «ум, образование, специальные или технические познания, физическая ловкость или сила, такт, энергия, решительность, честность, рассудительность и здравый смысл, крепкое здоровье».

Руководителям крупных предприятий должно быть присуще, согласно утверждению другого специалиста в области управления – А.Файоля, следующее.

1. Здоровье и физическая выносливость.

2. Ум и умственная работоспособность.

3. Нравственные качества: сознательная, твердая, упорная воля; активность, энергия и (в известных случаях) отвага; мужество ответственности; чувство долга, забота об общем интересе.

4. Значительный круг общих познаний.

5. Административные способности; дар предвидения и умение разрабатывать программы действий; организаторские качества, в особенности уменье строить социальный организм; распорядительность, искусство управлять людьми, координировать и контролировать их действия.

6. Общее знакомство со всеми, что имеет отношение к существенным функциям.

7. Возможно более глубокая компетентность в характерной для данного предприятия профессии.

В 70-е годы ХХ в. акцент был сделан на том, что организация является открытой системой, активно взаимодействующей с окружающей средой, что ее функционирование зависит не только от внутренних обстоятельств, но и от внешних. Многообразие, сложность и динамизм внутренней и внешней среды отрицают возможность нахождения универсального способа управления организацией; оптимальным становится тот способ, который более всего соответствует сложившимся условиям, ситуации (ситуационный подход). Происходят, соответственно, изменения во взглядах на деятельность руководителя в организации, в критериях его оценки; главным признается умение адаптироваться к динамике условий внутренней и внешней среды.

С учетом всего вышеизложенного сегодня к числу важнейших требований к менеджерам любого уровня относятся: профессиональная компетентность, наличие общей подготовки в области менеджмента; знание техники и технологии производства в отрасли, к которой принадлежит организация по виду и характеру своей деятельности (в особенности для менеджеров низового и среднего звена); осведомленность в теории экономики и прав, психологии и педагогики; владение навыками администрирования, умение самостоятельно и своевременно принимать обоснованные решения и настойчиво добиваться их исполнения путем воздействия на подчиненных; чувство нового, способность предвидеть тенденции развития фирмы. Исключительно важны, конечно, организаторские качества: целеустремленность, умение подбирать и эффективно использовать работников, определять их задачи и функции, делегировать им начатого до конца; личная организованность, без которой трудно, в частности, правильно распределять время на решение текущих и перспективных задач. Что касается умения управлять людьми, то тут требуется: знание способностей и возможностей подчиненных, защита их интересов и забота об условиях их труда и быта, способность наладить хорошие взаимоотношения в коллективе, основанные на взаимном уважении и доверии, создать, иначе говоря, благоприятный социально-психологический климат.

Среди личных качеств, которые высоко ценились и ценятся сегодня, выделяют ум, энергичность, упорство в достижении цели, принципиальность и решительность, честность и считаться с их мнением, чувство долга и ответственности.

В условиях становления рыночной экономики и общей экономической дестабилизации деятельность руководителей значительно усложняется, поскольку им приходится подчас контролировать беспрецедентные для западной практике, неуправляемые с ее позиций ситуации. Менеджеры должны уметь принимать решения в условиях высочайших риска и неопределенности, здесь требуется особая оперативность, самостоятельность и ответственность. В таких обстоятельствах менеджеры обязаны обладать и навыками собственно предпринимательскими, в частности способностями быстро ориентироваться в меняющейся рыночной ситуации, перераспределять ресурсы в наиболее выгодные сферы применения. Менеджеры вынуждены в этой связи интенсивно овладевать знаниями в области маркетинга и теории финансов, заниматься «клиентной ориентацией персонала», которая, по мнению ряда отечественных специалистов, является одной из «формул успеха» организации.

Специально следует остановиться на таком вышеотмеченном качестве менеджера, как умение работать с людьми. Это прежде всего их непосредственные подчиненные. «У »босса» есть своя работа, и он делает ее руками подчиненных», - пишет Дон Фуллер.

Почему необходима именно работа в команде? Одна из главных причин состоит в том, что все подразделения современной организации настолько тесно взаимосвязаны, что разнородные менеджерские стили просто неэффективны. Другая, не менее важная причина – многогранность и сложность решаемых проблем, их комплексный характер. Совпадение в одном лице технической компетентности, владения экономическими, правовыми и управленческими знаниями при их нынешнем объеме – явление невероятное. Истинный менеджер поэтому обязан опираться на опыт и интеллект коллег, отвечающих за различные направления деятельности в организации.

Во-первых, каждый руководитель, является официальным лидером, привык следовать принципу единоначалия, и преодолеть этот традиционный подход не так просто. Во-вторых, каждый член потенциальной команды обычно стремится к лидерству. В-третьих, в связи с необходимостью принимать быстрые конкретные решения не всегда есть время для коллективного обсуждения проблем. В-четвертых, практически во всех организациях действует система вознаграждения за личные, а не групповые результаты деятельности. В-пятых, на современных российских фирмах «наибольшую проблему для управленческой команды представляют профессионалы. Несоответствие между их высоким творческим потенциалом и необходимостью выполнять рутинную работу для зарабатывания денег нередко создает повышенную напряженность, с которой не всегда удается справляться лидеру и команде». В-шестых, командность требует общей и профессиональной культуры, каковые в большинстве случаев отсутствуют.

Ныне формируется, наконец, новый подход к рядовым работникам организации. Необходимо осознание того факта, что они являются партнерами, каждый из которых вносит свой вклад в ее развитие. Для этого в организации необходимо создать такую остановку, чтобы каждый, зная цели организации, мог увязать с ними свои личностные установки, принять участие в решении возникших проблем. И это становится одной из важнейших задач деятельности современного менеджера, для реализации которой он должен обладать способностями постоянно информировать о состоянии дел в организации. «Дайте людям свободу использовать свои способности, возложите на них ответственность, поощряйте их независимость, и они будут гореть желанием участвовать в управлении».

Данная концепция получила названия теории «партисипативного управления» и широко применяется в странах развития рыночной экономики.

5. Методы менеджмента.

Разнообразия методов управления, вызывает необходимость упорядочения всей их совокупности путем классификации по определенным критериям.

Одним из самых общих подходов к классификации – выделение групп общенаучных и специфических (частных) методов по критерию их использования в отраслях знаний.

Общенаучные методы,как следует из самого их названия, представлены методическим инструментарием, применяемым не только в науке управления, но и в других отраслях знаний. Они составляют основу системы методов менеджмента, образуют его общенаучную методологию.

Экономико-математические методы формализации процессов суть разновидность математического моделирования. Благодаря им создается возможность не только применять в исследованиях качественные оценки явлений и процессов, но и пользоваться количественными измерениями, обеспечивающими достоверность и объективность анализа. Экономико-математические методы применяются для решения задач оптимизации планов, формирование цен, распределения ресурсов и др. В связи с этим широко используются: линейное и динамическое программирование, теория массового обслуживания, теория игр, методы множественной корреляции и дисперсионного анализа.

Экспериментирование как общенаучный метод предполагает проведение экспериментов. В отличии от простого опыта эксперимент - это научно поставленный опыт, проводимый на базе методики, разработанной специалистами с целью проверки тех или иных гипотез, нововведений и изменений в системе управления. При осуществлении экспериментов используются такие важнейшие принципы, как целенаправленность, «частота» и методическая разработанность вопросов выделения и фиксирования исходных факторов; даются оценки достигнутых результатов эксперимента. Тремя возможными результатами управленческого эксперимента могут стать: 1) решение о принятии проверяемого нововведения или отрицательная его оценка; 2) формулирование, научное и практическое обоснование новых теоретических и методических положений науки управления; 3) развитие системы методов научного менеджмента, повышение их научной обоснованности.

В современных условиях перехода к принципиально новым экономическим и управленческим отношениям роль экспериментирования неизменно возрастает. Экспериментальной проверки требуют многие управленческие нововведения, направленные на изменения политики управления, его структуры, процессов, техники и др. С помощью экспериментов ведется и сам поиск научно обоснованных нововведений, полезных для решения целей и задач организации. Таким образом, ценность управленческого экспериментирования не только в его практической направленности на теоретических положениях, т.е. позволяет комплексно подойти к исследованию проблем теории и практики управления.

С помощью социологических исследований изучаются причины отклонения от запланированных целей, определяются направления действий и возможные мотивы поведения людей. В социологических исследованиях широко применяются такие методы, как анкетирование, тестирование, интервью, опрос, наблюдение, анализ документации. Результаты же могут быть представлены в виде прогнозов реакции персонала на определенные управленческие решения, рекомендаций по формированию социально-психологического климата в организации, и т.д.

В отличии от общенаучных методов второй упомянутой группы включают методический инструментарий, разработанный и используемый специально для решения проблем и задач собственно управленческой деятельности.

Специфические методы, применяемые в управлении, характеризуются большим разнообразием, отражающим множественность целей, преследуемых организацией. Этим объясняется возможность разных подходов к определению состава и выбору наиболее приемлемых для организации способов решения ее проблем. Задача облегчается проведением классификации всей известной совокупности методов менеджмента. В специальной литературе чаще всего используются такие критерии классификации методов менеджмента, как их содержание, мотивация, организационные формы и сфера применения.

По первому критерию – содержанию методов управления– выделяют группы организационно-распорядительных, экономических, социально-психологических способов воздействия.

В группу организационно-распорядительных методов включаются все способы воздействия на исполнителей путем построения и совершенствования структуры управления, установления круга полномочий, прав и обязанностей работников, а также носящие методический характер административные распоряжения, инструкции и руководящие документы, необходимые для четкого взаимодействия в процессе управления.

Экономические методы представлены такими способами управления, как хозяйственный расчет, планирование, экономические стимулирование, а также экономическими инструментами в виде цен, финансов, кредита, и т.п.

Группу социально-психологических методов составляют способы воздействия на поведение личности, коллектива и на состояние всего общества путем активизации инициативы трудящихся и создания благоприятного климата в организациях. При этом используется такой инструментарий, как планирование социального развития, обнародование результатов социологических исследований, поддержание традиций и национальной культуры, распространение передового опыта и пр.

По мотивационномукритерию выделяются методы: а) материальной мотивации; б) моральной мотивации; в) властной, принудительной мотивации. Главная роль в этой классификации отводится повышению заинтересованности работников в реализации управленческих решений.

Поорганизационным формам методы управления подразделяются на единичные, коллегиальные и коллективные.

Посфере применения методы могут быть общими (относительно ко всей системе) и локальными (применяемыми в ее отдельных частях).

В условиях становления рыночной экономики организациям можно рекомендовать использование при классификации методов управления следующих критериев: функции управления, процессе принятия управленческих решений, функциональные подсистемы и содержание управления (см. рис. ??).

Для реализации функций управления требуется разработка и применение различных способов, приемов, подходов к планированию, организовыванию, координированию, мотивации и контролю, составляющих содержание любого процесса управления. Назовем в качестве примера методы, используемые при планировании: прогнозирование, програмно-целевые, балансовые, нормативные, сетевые и ленточные графики, дерево решений, эвристические методы и др.

Применение каждого из них зависит от вида планирования. Главной особенностью стратегического планирования в условиях рыночной экономики является отказ от посылки, согласно которой будущее должно быть обязательно лучше прошлого; первым шагом стратегического планирования становится анализ перспектив и тенденций, способных существенно изменить складывающуюся ситуацию, или моделирование предпосылок бедующего развития. Второй шаг – тщательный анализ разных ситуаций и позиций организации в бедующей конкретной борьбе. Третий шаг – сравнение перспектив разных видов деятельности, установление приоритетов и распределение ресурсов, т.е. выбор стратегии.

Ключевой в стратегическом планировании считается стадия оценки текущего состояния и распределения ресурсов.

Исходя из специфики задач стратегического планирования в процессе их решения используются следующие основные методы: исследование операций; прогнозирование (главным образом методы экспертных оценок – метод Дельфи, метод мозговой атаки); моделирование.

Основной задачей оперативно-тактического планирования является реализация стратегических программ. Она предполагает использование балансового и нормативного метода, ленточных графиков, сетевых моделей.

Выполнение функции организовывания базируется на методах, учитывающих потребности и мотивацию работающих в организации. Для ее выполнения используются организационно-распорядительные, экономические и социально-психологические методы. Они оказывают прямое и косвенное воздействие на мотивы поведения, интересы и потребности людей.

Рис. ?? Критерии классификации методов управления.

Функция координации обеспечивает непрерывность и эффективность протекания всех процессов в управлении организацией путем использования таких методов, как межличностные коммуникации, сбор, обработка и передача информации.

При выполнении функции контроля используют целый «букет» аналитических методов. В их составе методі функционально-стоимостного, дисперсионного, корреляционного, сравнительного, диагностического, качественного анализа и др.

По этапам и стандартам процесса принятия (и воплощения) управленческого решения методы управления можно подразделить на те, что применяются при диагностике проблемы, формировании ограничений и критериев принятия решения, определении и оценке альтернатив, выборе альтернатив, реализации решения, установлении обратной связи.

Методы управления функциональными подсистемами обладают соответствующим составом методического инструментария, необходимого специалистам по производству, маркетингу, персоналу, инновациям, финансам и др.

Весьма важна классификация методов управления по критериюсодержания последнего. В ней можно выделить четыре основные группы методов управления: деятельностью, людьми, связями вне организации и организационными изменениями.

В условиях реформирования экономики последняя группа методов управления особенно важна. Как показывает опыт предприятий о организаций, активно адаптирующихся к рыночным условиям, главное внимание уделяется именно организационным переменам.