Учасники юридичного конфлікту — це його суб'єкти, масштаб яких залежить від рівня са­мого конфлікту

В міжособистісному конфлікті рівень суб'єктів — конкретні особи; рівень групового, класового, соціально-професійного чи загальносоціального конфлікту (кризи) передбачає як учас­ників - соціальні групи, верстви, класи, населення регіону, етноси, соціум у цілому.

Суб'єктом масштабних соціально-правових конфліктів може виступати і держава через уособлюючі її інститути влади, органи та установи, через державних посадових осіб чи влад­ну еліту (політичну, адміністративну) в цілому.

У міжнародних, міждержавних конфліктах суб'єктами є, як правило, суверенні дер­жави, що представляють і захищають інтереси своїх народів. Отже, тільки соціальні спільноти беруть участь у юридичних конфліктах, до них приєднуються політичні партії, громадські рухи, релігійні ор­ганізації, їх керівні органи та установи. Але навіть якщо конфлікту­ючою стороною виступає політичний чи соціальний інститут, його дії все одно опосередковуються через «людський фактор» — конфліктних осіб, управлінські, професійні групи тощо.

Слід ураховувати, що конфліктуючі сторони можуть виявитися не одразу, адже і конфлікт починається не стільки з первинної агре­сивної дії, скільки після протидії у відповідь.

Це досить наявне ілю­струє кримінально-правовий конфлікт:

· доки злочинець не затрима­ний, конфлікт між ним і органами правосуддя ще має латентний ха­рактер;

· коли ж органи слідства, дізнання, суду і прокуратури розпо­чали процесуальну діяльність, протидіючі сторони конфлікту вже виявилися;

· коли підозрюваний затриманий і активізувалася проце­суальна діяльність з розкриття злочину і покарання винного, конфлікт одержує свої конкретні необхідні риси.

З позиції правового підходу в юридичному конфлікті можна ви­окремити дві групи суб'єктів: фізичних і юридичних осіб.

В. Кудярявцев вважає, що якщо йдеться про протиборство юридичних осіб, то конфлікт обов'язково набуває юридичного характеру, тому що між цими суб'єктами формуються (або вже існують) правові відносини, і розв'язання такого конфлікту, як правило, можливе лише правовим шляхом'.

Більш різнобічна ситуація складається, якщо конфлікт розгор­тається між фізичними особами (окремими індивідами, групами, на­товпом тощо).

Фізична особа, що є громадянином, вже є суб'єктом певних правовідносин, це накладає помітний відбиток на її поведінку в конфлікті.

Учасник юридичного конфлікту має узгоджувати свої вчинки з існуючими нормами права, пам'ятати, що за умов певного розвитку подій ним можуть «зацікавитися» правоохоронні органи або він може стати учасником цивільного, адміністративного чи кримінального процесу як позивач, відповідач, потерпілий, обвину­вачений чи свідок.

В окремих випадках юридичний аспект конфлікту залишається вибірковим, тобто відноситься не до всіх, а лише до ок­ремих його учасників (наприклад, організаторів безладдя).

Конфліктологія предметне розробила систему соціальних ро­лей, що їх виконують учасники конфлікту, використовуючи значною мірою юридичну термінологію.

В соціально-правовому конфлікті (рівнем не нижче групового) завжди можна виокремити «лідерів», «ідеологів», «активістів» і «керованих виконавців» — це найпростіша класифікація ролей, яка підкреслює ієрархічний статус учасників та їх функції.

Крім того, соціальні ролі учасників конфлікту можуть відображати:

· їх ранг у складі протидіючої сторони,

· міру задіяності та відповідальності за конфліктні події: підбурювач (іноді, провокатор), посібник, пасивні свідки, очевидці, організатор (несе найбільшу міру відповідальності за неправові дії та вчинки), посередники і судді (в то­му числі третейські).

Третейські судді фактично також виконують по­середницькі функції — це суто нейтральні особи, які допомагають конфліктуючим сторонам досягнути згоди шляхом переговорів.

Ні посередники, ні судді не входять до складу протидіючих сторін, їх мета діаметрально протилежна— узгодити позиції супротивників та зняти конфліктну суперечність по можливості ненасильницьким шля­хом. Високо оцінюючи гуманістичний потенціал цих ролей в юри­дичних конфліктах, цивілізовані держави (в тому числі Україна) вве­ли у чинне законодавство відповідні норми про третейський суд.

Конфліктологію в юридичному конфлікті найбільше цікавить поведінка учасників — особливий різновид індивідуальної, групової або масової активності, що потребує особливої функціональної та емоційної орієнтації суб'єктів конфлікту.

Поведінка в конфлікті ча­сто пов'язана з розміром фрустрації, афектації, стресу, що виникають внаслідок дій протилежної сторони.

Це накладає помітний відбиток на формування суб'єктивних уявлень і характер дій учасників.

Юри­дичний конфлікт часто зачіпає життєво важливі інтереси суб'єктів, що вимагає мобілізації всіх його внутрішніх ресурсів.

У малих гру­пах, соціальних спільнотах і державах за таких умов зазвичай вста­новлюють відповідний порядок і особливі норми поведінки (умови надзвичайної ситуації). Вибір суб'єктами своєї лінії поведінки у конфлікті залежить від багатьох чинників, здебільшого психологічних: емоційних, вольових, інтелектуальних, а також від сукупності зовнішніх (в тому числі випадкових) обставин. Слід ураховувати, що певні типи поведінки не одразу проявляються у всіх без винятків учасників конфлікту і в про­цесі розвитку подій можуть змінюватися. Конфліктологія розроби­ла три основні стереотипізовані моделі, які відображують певний стійкий стиль поведінки людей (чи держав, організацій) в різних конфліктних ситуаціях.

1. Деструктивний тип. За поведінкою це суб'єкт, схильний до розв'язання конфлікту та його посилення аж до повного знищення супротивника. Він використовує для цього найболючі, руйнівні та жорсткі засоби боротьби. Деструктивний тип поведінки часто зустрічається у кримінально-правових, міжнародних конфліктах. На міжнародній арені — це агресивні мілітаристські держави, ор­ганізації, що не тільки провокують війни, а й постійно блокують будь-які мирні ініціативи.

2. Конформний тип — суб'єкти скоріше схильні поступитися, підкоритися, ніж продовжувати боротьбу. Ця модель поведінки шкідлива і досить небезпечна тим, що об'єктивно сприяє чужим аг­ресивним намірам. Позитивну роль вона здатна відіграти, якщо конфлікт виник через дрібницю. В такому разі компромісна лінія по­ведінки — найкращий спосіб припинити сутичку.

3. Конструктивний тип. Ця модель поведінки повністю кон­трастує з деструктивною. Якщо деструктивний тип прагне перш за все задовольнити власні інтереси і заради цього готовий «роздувати» протиборство, то конструктивний тип намагається загасити конфлікт таким чином, щоб винайдене рішення було сприйнятли­вим для обох сторін. Він шукає інваріантні версії примирення, підби­рає посередників, вживає заходів щодо зменшення конфліктного на­пруження, щоб зняти предмет спору і врегулювати конфлікт.

Функції конфлікту

Функції конфлікту мають двоїстий характер. Той же самий конфлікт може грати позитивну і негативну роль у житті протилежних, конфліктуючих сторін, він може бути конструктивний і деструктивний у різні моменти свого розвитку.

Отже, стосовно учасників конфлікту, він може виконувати конструктивні і деструктивні функції.

Конструктивні функції:

· Конфлікт усуває цілком чи частково протиріччя, що виникають у силу недосконалості організації діяльності, помилок керування, виконання обов'язків і т.п. при вирішенні конфліктів у більш ніж 65% випадків удається цілком чи частково врішити протиріччя, що лежать у їхній основі.

· Конфлікт дозволяє більш повно оцінити індивідуально-психологічні особливості людей, що беруть участь у ньому.

· Він сприяє розкриттю не тільки негативних, але і позитивних сторін в людині. Приблизно в 10-15% конфліктних ситуацій взаємини між опонентами після завершення конфлікту кращають, ніж були до нього.

· Конфлікт дозволяє послабити психологічну напруженість, що є реакцією учасників на конфліктну ситуацію.

· Конфлікт слугує джерелом розвитку особистості, міжособистісних відносин.

· Конфлікт може поліпшити якість індивідуальної діяльності.

· При відстоюванні справедливих цілей підвищується авторитет одного з учасників, помітно поліпшується відношення товаришів по службі до нього.

· Міжособистісні конфлікти слугують засобом соціалізації людини, сприяють самоствердженню особистості.

Деструктивні функції:

· Виражений негативний вплив більшості конфліктів на психічний стан учасників. Як правило, після завершення конфлікту настрій у цілому погіршується в 31 випадку з 100 і практично ніколи не поліпшується відразу після завершення конфлікту.

· Конфлікти що розвиваються неблагоприємно можуть супроводжуватися психологічним і фізичним насильством, травмуванням опонентів.

· Конфлікт супроводжується стресом.

· Конфлікт формує негативний образ іншого - "образ ворога" - який легко відновлюється у випадку виникнення навіть незначних ускладнень відносин і нерідко приводить до виникнення нового конфлікту.

· Якщо перемога в конфлікті здобута за допомогою насильства, велика імовірність того, що згодом людина удасться в подібній ситуації до такого ж способу рішення проблеми без достатніх основ.

· Поразка в конфлікті негативно впливає на Я-концепцію людини.