Прояв темпераменту в реальному житті

Виникає правомірне запитання: представники яких типів темпераменту проявляють себе гірше або краще в навчанні або в професії? Чи існують взагалі такі відмінності? Щодо навчальної діяльності школярів та студентів, у більшості досліджень виявлена відсутність зв’язку успішності із типом темпераменту. Усі типи темпераменту виявляються і серед відмінників, і серед неуспіваючих. Проте поряд із відсутністю зв’язку із результатом навчальної діяльності, виявлений та розкритий зв’язок процесу її протікання з типами темпераменту. Після досягнення фактично однакового результату в навчанні, представники різних типів темпераменту приходять до цього по-різному, наявна різниця в стилі засвоєння матеріалу. Наведемо приклади виконання домашніх завдань чотирма школярами із «чистим» типом темпераменту:

С – може робити уроки тривалий час, проте йому зручніше змінювати види роботи в межах одного предмету або змінювати самі предмети; йому зручніше перериватися та після цього концентруватися на матеріалі.

Х – працює уривчасто, проте протягом 15–20-хвилинного натиску може засвоїти багато, потім переключається, відволікається, а потім знову включається в роботу. Це єдиний тип темпераменту, якому при роботі допомагає прослуховування музики. Розуміє матеріал швидко, при вирішенні завдань допускає помилки, потім їх виправляє.

Ф – довго зосереджується, у перші хвилини діє дуже повільно, проте потім протягом декількох годин без втоми займається тим самим предметом та глибоко його вивчає. Переключення на інший предмет викликає труднощі, уповільнення роботи, проте потім – знову глибоке вивчення. Це єдиний тип темпераменту, якому не варто робити перерву для відпочинку, прийому їжі.

М – дуже відповідально ставиться до виконання завдання, може відволікатися на другорядні деталі, особистісно сприймає матеріал, швидко втомлюється, потребує перерви.

Ці та схожі на них дії дитина зазвичай виробляє ще в дитинстві поступово протягом декількох років. Дорослі (батьки, вчителі) мають допомагати, підказувати.

Якщо розглядати манеру навчання в більш тривалому масштабі, наприклад, протягом тривалого часу (навчального півріччя), то С та Х можуть дозволити собі відволіктись від навчання на тиждень–другий, Ф буде важко наздогнати втрачене, а М це взагалі не можна робити.

Таким чином, діючи по-різному, представники різних типів темпераменту приходять до одного результату. Заради об’єктивності слід зазначити, що існує багато досліджень, які показують, що за рівних умов деяку перевагу в навчанні має С, а Ф показує низькі результати. Але при цьому слід чітко мати на увазі, що навіть якщо зв’язок між успішністю та типом темпераменту є, у реальному житті він маскується іншими, сильнішими зв’язками – успішність залежить насамперед від рівня розвитку мислення та пам’яті, від мотивації, рис характеру, а також від стану здоров’я, психологічного клімату в родині тощо. Усі ці чинники на успішність впливають сильніше, ніж темперамент.

Щодо діяльності професійної, її необхідно поділити на дві групи: 1) звичайні, масові професії; 2) порівняно рідкісні, що потребують психічного та фізичного навантаження.

Звичайні, масові професії не висувають яких-небудь виразних вимог до якостей темпераменту, їх може опанувати та досягти в них майстерності представник будь-якого типу темпераменту. Однак подібність у результатах діяльності більшою, ніж у навчанні, мірою залежить від нюансів процесів роботи, сукупність яких називають стилем діяльності. Слюсарі чотирьох різних типів темпераменту однакової продуктивності праці досягатимуть по-різному. С буде часто переходити від одних видів занять до інших, проте без зосередження надовго на чомусь одному, при цьому ще більш комфортно вести бесіду із співробітниками. Х буде працювати серіями дуже концентрованих та ефективних напорів, між якими потрібні відволікання; можливо, сперше зробить дію неточною, а потім її підкорегує. Ф буде довго виконувати серію однотипних операцій, для нього будь-яке відволікання недопустиме. М буде працювати зосереджено, проте через втомлюваність йому необхідні короткочасні перерви, при цьому він довго буде підготовлювати кожну операцію для того, щоб потім здійснити її швидко та точно. Наприклад, у відношенні прибиральниці: Ф буде поступово мити кожний метр коридору одразу начисто, а Х пройдеться по всьому коридору, а потім ще й повторить це декілька разів. Отже, буде досягнутий однаковий результат за однаковий час, проте різними шляхами.

Відмітимо, у межах однієї професії умови роботи можуть бути різними, людина з будь-яким типом темпераменту з ними впорається, якщо знайде для себе комфортну нішу. Так, професія шофера включає в себе і таксиста (С, Х), і далекобійника (Ф). Професія психолога – проведення навчальних тренінгів (Х), здійснення психотерапевтичних бесід (С, Ф), роботу за комп’ютером із розшифруванням результатів експерименту М.

Щодо роботи вчителя, її успішність, результативність, неуспішність можуть бути однаково поєднані з будь-яким типом темпераменту. Є чимало С, Х, Ф, М серед вчителів успішних. Однак стилі роботи успішних вчителів з різними типами темпераменту різняться між собою.

Щодо іншої групи професій, які потребують великих фізичних навантажень, тут інша закономірність. Назвімо деякі професії та відмітимо зв’язок успішності та неуспішності роботи з типами темпераменту. Наприклад, від льотчика вимагається швидке та точне виконання різних операцій, нерідко в прискореному режимі з пильністю протягом довгого часу. Непогано з цим упорається С, а в інших типів темпераменту виникнуть проблеми.

Робота адміністратора в супермаркеті потребує спілкування з великою кількістю різних людей, у тому числі і в умовах конфліктів. Непогано із цим справляються С та Ф, а Х може допускати зриви та грубість, М буде тяжко переживати кожний конфлікт та не проявляти достатнього напору щодо впливу на співробітників.

У таких випадках застосовується правило професійного відбору: у професії обирають людей із відповідним темпераментом та рекомендують обирати іншу професію людям із темпераментом невідповідним.

Якщо у такі професії потрапить людина із невідповідним типом темпераменту, вона, по-перше, не зможе виробити свій стиль діяльності, а по-друге, якщо навіть намагатиметься, то лише завдяки високим нервово-психічним зусиллям.

Питання для самоконтролю

1. Як ви розумієте положення про змістовні та динамічні особливості індивідуальності? Наведіть приклади змістовних та динамічних проявів індивідуальності.

2. Назвіть особливості динамічних проявів особистості.

3. Назвіть відомі вам теорії темпераменту. Назвіть спільні та відмінні риси цих теорій.

4. Опишіть особливості прояву різних типів темпераменту в обраній вами навчально-професійній діяльності.

5. Напишіть, як, на вашу думку, будуть проводити уроки вчителі з різними типами темпераменту: як вони будуть пояснювати новий матеріал, проводити опитування, реагувати на правильні чи неправильні відповіді тощо. За які динамічні прояви учні будуть вчити та поважати вчителів із різними типами темпераменту та які прояви свого типу вчителям слід під час уроку стримувати.

Література

Основна

1. Загальна психологія: підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С. Д. Максименка. – К.: Форум, 2000. – 543 с.

2. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посібник. – К.: НПЦ Перспектива, 1998. – 220 с.

3. Основи психології / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – К.: Либідь, 1996. – 632 с.

4. Симонов П. В. Темперамент. Характер. Личность / Симонов П. В., Ершов П. М. – М.: Наука, 1984. – 163 с.

5. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии/ Пер. с пол. – М.: Прогресс, 1982. – 231 с.

6. Небылицын В. Д. Темперамент // Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – С. 153–159.

7. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 712 с.

8. Теплов Б. М. Проблемы индивидуальных различий. – М., 1961. – 536 с.

Додаткова

1. Акимова М. К. Динамические характеристики нервной системы и проблема природных задатков способностей // Вопр. психологии. – 1980. – № 3. – С. 101–108.

2. Ананьев Б. Г. О соотношении способностей и одаренности // Проблема способностей / Под ред. В. Н. Мясищева. – М.: АПН РСФСР, 1962. – С. 19–39.

3. Белоус В. В. Темперамент как инвариант. – Пятигорск, 1997. – 208 с.

4. Гільбух Ю. З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра: Діагностика, педагогіка. –К.: ВІПОЛ, 1992.

5. Леонтьев А. Н. Эволюция психики. – М., 1999. – 411 с.

6. Кречмер Э. Строение тела и характер. – М: Педагогика-Пресс, 1995. – С. 219–227.

7. Фрейджер Р. Личность. Теории, упражнения, эксперименты / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. – 608 с.

РОЗДІЛ 23. ХАРАКТЕР

Поняття про характер

Термін «характер» (від грецьк. χαρακτήρ – карбування, відбиток, прикмета, ознака) ввів сучасник Арістотеля – Теофраст. У творі «Етичні характери» він описав 30 типів людей, де зображуються підлесник, базіка, хвалько, гордівливий, буркотун, недовірливий і т. ін., причому кожен майстерно змальований у яскравих ситуаціях, у деяких цей тип проявляється. З того часу цей термін використовується для оцінки чи характеристики конкретної людини.

У психології поняття «характер» означає сукупність індивідуальних психічних властивостей, що складаються в діяльності і проявляються в типових для цієї людини способах діяльності і формах поведінки.

Характер разом з темпераментом є однією з найбільш значних форм прояву особистості. Якщо темперамент зумовлює динамічну сторону особистості, то характер – її зміст. Характер накладає свій відбиток на діяльність, вчинки, думки і почуття людини, за якими ми судимо про особливості особистості. Не всі її особливості входять до складу характеру, а тільки істотні і стійкі.

Характер людини досить багатогранний. Це видно вже в процесі діяльності: один робить усе швидко, інший повільно і ґрунтовно, ретельно обмірковує, діючи напевно, а третій відразу ж хапається за роботу, не подумавши, і тільки через якийсь період часу, не розв’язавши проблему, оглядається і координує свої дії з урахуванням обставин. Ці особливості, що виділяються в поведінці людини, називають рисами (або сторонами) характеру. Будь-яка риса – певний стійкий стереотип поведінки. Риси характеру не можуть бути вирвані з типових ситуацій, у яких вони проявляються, в деяких ситуаціях навіть ввічлива людина може бути грубою, тому будь-яка риса характеру – це схильність (готовність) до певної поведінки в певному класі ситуацій.

Риси характеру не існують ізольовано, а пов’язані, утворюючи більш-менш цілісну структуру характеру.

Структура характеру виявляється в закономірній залежності між окремими його рисами. Якщо людина боязка, є підстави припускати, що вона не матиме таких якостей, як ініціативність, рішучість і самостійність, самовідданість й щедрість. Разом із тим від людини боязкої за характером можна чекати приниження і догідливості, жадібності, готовності до зради, недовірливості, обережності тощо.

У найзагальнішому вигляді риси характеруможна розподілити на основні, або провідні, що задають загальну спрямованість розвитку усього комплексу його проявів, і другорядні, що визначаються основними.

Знання провідних рис дозволяє відобразити основну суть характеру, показати його основні прояви.

Хоча всяка риса характеру відбиває один з проявів ставлення людини до дійсності, це не означає, що всяке ставлення буде рисою характеру. Лише деякі відношення залежно від умов стають рисами характеру.

З усієї сукупності відношень особистості до навколишньої реальності слід виділити такі форми відношень, що утворюють характер, які мають вирішальне, первинне і загальне життєве значення тих об’єктів, до яких відноситься людина. Ці відношення одночасно виступають основою класифікації найважливіших рис характеру, які групуються в чотири групи, утворюючи тим самим структуру характеру.

До першої групи відносять риси, що проявляються у відношеннях особистості до навколишнього світу, до суспільства. В основі цих рис лежить система провідних мотивів і спрямованість особи: її інтереси, почуття, ідеали.

Спонукання (мотиви), породжувані обставинами життя, виступають тим будівельним матеріалом, з якого складається характер. Якщо ситуації повторюються або людина узагальнює ситуацію й її особливості переносить на інші – на її погляд, аналогічні – то мотив закріплюється і стає властивістю людини. Тож характер людини можна розглядати і як передумову, і як результат її реальної поведінки в конкретній ситуації.

До другої групи відносять риси, що проявляються в діяльності і виражають відношення людини до праці і дорученої справи: працьовитість, старанність і працездатність або лінь, акуратність і сумлінність або неохайність, відповідальність або безвідповідальність і т. ін.

До третьої групи відносять риси, які проявляються по відношенню до інших людей: індивідуаліст або колективіст, доброзичливий або жорсткий, байдужий або чуйний, грубий або ввічливий тощо. Основа цієї групи – емпатійне або байдуже відношення до людей.

До четвертої групи відносять риси, які показують ставлення людини до самої себе. Вони проявляються через самокритичність, скромність, гордість, егоцентризм, володіння собою, гідність, самооцінку, рівень домагань тощо.

За змістом в характері переплітається індивідуальне і загальне, що утворюють єдність. Індивідуальна своєрідність життєвого шляху кожної людини формує різноманітність індивідуальних рис і їх проявів. Але оскільки люди живуть в однакових громадських умовах і загальних обставинах життя, то у них формуються і загальні риси вдачі. Кінець ХХ століття охарактеризувався небувалим інтересом до особливостей національного характеру. Психологи різних країн провели велику кількість експериментальних досліджень з виявлення характерологічних відмінностей між націями. Об’єктивних відмінностей знайдено не було. Відмінності спостерігаються в уявленнях (стереотипах) людей про свою та інші нації.

Характер нерозривно пов’язаний з усіма психічними процесами. Його структура і зміст визначаються:

· Інтелектуальними особливостями. Розсудливість, розважливість, прагматичність, легковажність – це особливості розумової діяльності, які в той же час є і рисами характеру людини.

· Емоційним фоном і специфікою прояву емоцій. Оптимістичний або песимістичний, радісний або похмурий, конфліктний або поступливий – це емоційні прояви, які супроводжують ті або інші вчинки людини, стаючи його характерними рисами.

· Динамікою волі. Вольові прояви в характері людини особливо очевидні, вони визначають силу і твердість характеру. Людина з характером і вольова людина сприймаються як синоніми. Здатність людини досягти своїх цілей багато в чому залежить від того, слабка чи сильна її воля. Вольові якості: ініціативність, організованість, цілеспрямованість, рішучість, наполегливість та ін. – це характерні способи поведінки людини.

· Спрямованістю особистості. До вимог реального світу людина відноситься активно і вибірково. Це може бути слухняність, поступливість, зацікавленість або протидія, відчуження, байдужість. Спрямованість впливає на діяльність людини і таким чином формує характерні особливості людини, що проявляються в діяльності.

· Взаємозв’язком усіх компонентів. Для структури характеру важливо, наскільки складові його компоненти злиті воєдино, гармонійні між собою або ж, навпаки, знаходяться в конфлікті, суперечать один одному.

Характер людини водночас є стійким і змінним, він багатогранний і різноманітний у своїх проявах. Разом із тим він цілісний. Цілісність досягається стрижневими, найбільш стійкими, домінуючими за силою і активністю рисами.

Усі риси характеру людини можна умовно розподілити на мотиваційні і інструментальні. Мотиваційні спонукають і спрямовують діяльність, а інструментальні надають їй певний стиль. Характер може проявлятися у виборі мети дії, тобто як мотиваційна риса особистості. Однак коли мета визначена, характер виступає більше у своїй інструментальній ролі, тобто визначає засоби досягнення поставленої мети.