Криза освіти. Основні напрями реформування вищої освіти та науки у XXI столітті

Інститут права та психології

Кафедра теоретичної та практичної психології

ПЕДАГОГІКА І ПСИХОЛОГІЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ,

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Конспект лекції № 1

Педагогіка та психологія вищої школи, її предмет, завдання та методи

Склала:

професор кафедри ТПП, д.пс.н. Жигайло Н.І.

Обговорено та схвалено на засіданні кафедри теоретичної та практичної психології (Протокол № 1 від 25.08.2015р.)

Львів - 2015

Тема 1. ПЕДАГОГІКА ТА ПСИХОЛОГІЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ, ЇЇ ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ

План

1. Виникнення психології вищої школи як нової галузі психологічних знань.

2. Криза освіти. Основні напрями реформування вищої освіти та науки у XXI столітті.

3. Предмет і основні категорії психології вищої школи.

4. Завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні.

5. Зв'язок психології вищої школи з іншими галузями психологічних знань.

6. Методологія і принципи психологічного дослідження.

7. Класифікація методів збору та інтерпретації емпіричних психологічних фактів. Поняття про методику психологічного дослідження.

8. Дослідницькі вміння. Етика дослідника.

Основна література:

1. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – 472 с.

2. Андрущенко В. П. Освіта в пошуках нових стратегій мислення // Вища освіта України. - 2003. - №2. - О 5-6.

4. Гаженко О. П. Соціальні очікування старшокласників та їх
батьків від системи вищої освіти // Практична психологія та соціальна
робота. - 2002. - №4. - С 23-25.

5. Драгомирова І. Концептуальні аспекти формування сучасного спеціаліста // Вища школа. - 2002. - №2-3. - С 49-52.

6.О предмете психологии высшего образования // Смирнов С. Д.

7.Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности. - М.: Академия, 2001. - С. 17.

8. Шейко С. Національні та загальнолюдські засади реформування
сучасної вищої освіти в Україні // Вища школа. - 2005. - №3. - С 32-39.

9. Янчук В. А. Психологические основания образовательной
инноватики // Инновации в образовании. - 2003. - №1. - С. 15-26.

Основні поняття теми: психологія вищої школи, предмет психології вищої школи, гуманітаризація освіти, гуманізація, інтеграція наук, навчання, розвиток, виховання, синергія, методологія, методи психології вищої школи, методика дослідження, об'єкт дослідження, предмет дослідження.

Одним із пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку вищої освіти, як визначено в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, є підготовка кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження науковоємних та інформаційних технологій, конкурентноспроможних на ринку праці.

Розв'язати ці складні завдання може лише нова генерація викладачів-професіоналів, покликаних розвивати задатки, виявляти таланти, зберігати індивідуальність кожного студента. Високий рівень наукової компетентності в поєднанні з педагогічною майстерністю і психологічною культурою викладачів, впровадження здобутків логічної науки в педагогічну практику - реальна передумова вишення ефективності навчального процесу у вищій школі, реалізації принципів демократизації і гуманізації вищої освіти.

Законом України «Про вищу освіту» визначено, що на посади ово-педагогічних працівників обираються за конкурсом переважно особи які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури [Стаття 48, п. 3].

Однією зі складових змісту магістерської підготовки та навчання в аспірантурі є психолого-педагогічний блок дисциплін, серед яких особливо важливе значення має психологія вищої школи.

1.1.1. Виникнення психології вищої школи як нової галузі психологічних знань

У психології'довге минуле, але коротка історія.

Г. Еббінгауз, німецький психолог

Психологія вищої школи порівняно молода галузь психологічної науки. Систематичне дослідження психолого-педагогічних проблем вищої школи розпочалось у 60-х роках XX століття. Найвагомішими науковими здобутками того часу є роботи С І. Архангельського та С І. Зинов'єва, в яких ґрунтовно проаналізовано вузівський навчальний процес і закладене фундаторські основи розв'язання проблем оновлення вищої школи. Вони є авторами перших навчальних посібників із проблем навчання у вищій школі [Архангельский С. И. Лекции по теории обучения в высшей школе. - М.: Высшая школа, 1974. - 384 с; Зиновьев С. И. Учебный процесс в советской высшей школе. - М.: Высшая школа, 1975. - 314 с. ]. Це було поштовхом для появи низки досліджень, в яких розв'язання завдань вищої освіти почало розглядатися в контексті психологічних особливостей студентського віку та психологічних явищ, які породжуються умовами вищого навчального закладу (О. А. Абдулліна, Б. Г. Ананьев, О. О. Бодальов, М. І. Дьяченко, і. А. Зімняя, Л. А. Кандибович, Н. В. Кузьміна, В. Т. Лісовський, Н. М. Пейсахов, П. І. Підкасистий, О. Ф. Рибалко, В. О. Сластьонін, С. Д. Смирнов, Н. Ф. Тализіна, В. О. Якунін та ін.).

Перші програми з психології вищої школи були розроблені в останні десятиліття XX ст. Такий курс читався в інститутах і факультетах підвищення кваліфікації викладачів вищої школи. У 1981 році в Мінську вийшло перше видання відомого підручника М. І. Дьяченка, Л. А. Кандибовича «Психологія вищої школи», а в 1986 р. побачив світ підручник «Основи педагогіки і психології вищої школи» за редакцією А. В. Петровського.

Вагомі наукові здобутки в розробці актуальних проблем психології вищої школи належать українським ученим: психічний розвиток особистості в навчально-виховному процесі (Г. С Костюк), психологічні засади формування особистості майбутнього вчителя (Д. Ф. Ніколенко), психологічне обґрунтування методів і прийомів навчання у вищій школі (А. М. Алексюк), психолого-педагогічні умови професійної адаптації молодого педагога (О. Г. Мороз), стратегія становлення моральності особистості (І. Д. Бех), психологічні засади формування громадянської свідомості і національної самосвідомості молоді (М. Й. Боришевський), детермінанти і психологічні механізми розвитку соціальної активності дітей і молоді (О. В. Киричук), психологічні особливості сучасного студентства (О. Ф. Бондаренко, В. А. Семиченко), оптимізація взаємин викладачів і студентів (В. В. Власенко) та ін. В. М. Галузинський, М. Б. Євтух є авторами навчального посібника «Основи педагогіки і психології вищої школи в Україні» (1995 р.) Протягом 1991-2004 pp. в Україні захищені декілька докторських дисертацій, в яких досліджуються проблеми психології вищої школи, серед них: «Психологія читання навчальної і наукової літератури в системі професійної підготовки студентів» (Н. В. Чепелєва, 1992), «Психофізіологічні критерії розумової втоми та їх профорієнтаційна значущість» (В. С. Компанець, 1996), «Емоційність у структурі професійних властивостей особистості (на прикладі представників соціономічних професій)» (О. П. Саннікова, 1996), «Основи психогігієнічного забезпечення гуманістичне орієнтованої професійної підготовки студентів» (В. І. Носков, 2002), «Саморегуляція професійного мислення в системі фахової підготовки практичних психологів» (Н. І. Пов'якель, 2004).

Чим викликаний такий великий інтерес науковців до психологічних проблем вищої освіти? Яка необхідність запровадження курсу «Психологія вищої школи» і його вивчення дипломованими викладачами вищої школи, аспірантами і магістрантами?

Криза освіти. Основні напрями реформування вищої освіти та науки у XXI столітті

Лише гуманність і демократичність створять якісно нову освіту.

У другій половині XX ст. відбувається постіндустріальна революція, яка характеризується вибухом нової наукової інформації', новими досконалішими технологіями виробництва. Так, якщо на початку XX століття обсяг наукової інформації подвоювався через 20 років, то в другій половині - спочатку через 10 років, а наприкінці століття - через 5, а в окремих галузях через 3 і менше років. Лише в сфері пізнання про людину з 1990 року з'явилося майже 90% нової інформації (ці дані опубліковані). Виникає досить гостра критика науки (наприклад, Капра «Уроки мудрості», 1998).

Докорінно змінюється стратегія підготовки фахівців із вищою освітою. Головним для спеціаліста стає самостійний пошук і відбір наукової інформації, яка необхідна йому для подальшого вдосконалення професійної діяльності. Набуті знання дуже швидко старіють, якщо їх не оновлювати. Саме тому у всьому світі актуальною є проблема розвитку в майбутніх фахівців із вищою освітою бажання і вміння вчитися самостійно протягом усього трудового життя.

У цивілізованих країнах цінності саморозвитку, самоосвіти, самовиховання давно увійшли в «тіло і кров» сучасної культури. До того ж технічні засоби автоматизації деяких процесів розумової праці відкрили широкі можливості для творчості. У цих умовах освіченим стає той фахівець, який не тільки поповнює свої знання, а й виявляє творчість при розв'язанні професійних проблем.

Важливо зрозуміти і такий факт: конкурентноздатність фахівця з вищою освітою сьогодні базується не на сумі засвоєних під час навчання знань, а на вмінні їх творчого застосування та здатності самостійно поповнювати і здобувати.

Мета освіти сьогодні - виховання в молоді довіри до динамічних знань, усвідомлення потреби розвитку своїх творчих здібностей.

Проте високий професіоналізм фахівця повинен поєднуватися з розумінням наслідків своєї діяльності для суспільства, з відповідальністю перед ним (і навіть перед людством загалом). Сучасна людина технічно спроможна скоїти щось жахливе навіть у масштабах усієї планети. Стає зрозуміло, що підготовка фахівця з вищою освітою - це насамперед становлення його як особистості, людини гуманної, відповідальної, з громадянськими та моральними якостями.

Наприкінці XX ст. вчені всіх країн визнали, що масштаби недоліків У підготовці спеціалістів із вищою освітою дуже значні, тому можна говорити про кризу в системі освіти.

Риси кризи вищої освіти:

1. Виникла потреба в підготовці фахівців нової формації, але для цього не було ні наукової, ні методичної бази.

2. Тривалий час підготовка фахівців відбувалася на шкоду їх духовному й культурному розвитку (виник термін «технократичне мислення», для якого були чужими поняття «моральність», «гуманність», «гідність»).

3. Тоталітарне управління освітою, уніфікація вимог пригнічували ініціативу, творчість, відповідальність викладачів вищої школи.

Криза освіти в СРСР визначалася ще й такими факторами:

1. Низька оплата праці фахівців із вищою освітою призвела до девальвації цінності вищої освіти. Соціальний престиж спеціаліста з вищою освітою дуже знизився.

2. Десятиріччями не мав запиту професіоналізм, талант, інтелект. До особистості фахівця був усереднений підхід, що породжувало функціонерів, людей із технократичним мисленням.

Які шляхи реформування вищої освіти!

Гуманітаризація освіти, що передбачає узгодження викладання технічних, природничо-математичних дисциплін із гуманітарними -науками про суспільство та людину. Ставиться завдання підвищити правову, моральну, психологічну культуру фахівця з вищою освітою.

Потрібно формувати новий погляд на природу без роздроблення її на окремі частини. Природознавство повинно стати гуманітарною дисципліною та розглядати з «єдиних позицій еволюцію і організацію фізичних, біологічних і соціальних систем».

Гуманітаризація освіти тісно пов'язано з принципом гуманізації, який полягає у визнанні загальнолюдських цінностей формування громадянина - патріота з притаманними йому громадянською свідомістю і національною самосвідомістю. Головна цінність освіти - людина, особистість, індивідуальність із її потребами та інтересами.

Гуманітаризація передбачає інтеграцію наук, їх співдружність (синергія), створення на цій основі дисциплін, ефективних для підготовки сучасного фахівця. У 1984 році вийшов підручник Е. Стоунса «Психопедагогіка», з'являються такі науки як математична лінгвістика, фізична хімія та ін.

Чому увага вчених усього світу спрямована насамперед на удосконалення сфери освіти? Лише система освіти здатна принципово, системно та організовано, технологічно обґрунтовано виконувати функцію суспільства з підготовки молодого покоління до самостійного (трудового) життя. Підготовка пов'язана з розвитком особисті, відтворенням і збагаченням як індивідуального досвіду, так і суспільного духовного потенціалу народу, нації та людства загалом. Тому освіта повинна будуватися на вивченні проблем, які відображають глобальні зміни в світі. Основна ідея реформування системи освіти в Україні - це поетапне трансформування національної системи освіти до європейського геокультурного простору, підняття престижу вітчизняних дипломів про вищу освіту. Ці ідеї конкретизуються в таких реформаторських завданнях:

• готувати фахівців із вищою освітою до подальшої самостійної безперервної самоосвіти, озброїти їх методами теоретичного мислення і наукового пізнання;

• навчити орієнтуватися в потоці інформації, яка нарощує темпи розвитку;

• виховувати потребу в подальшій самоосвіті та професійному самовдосконаленні.

Освіченість - це насамперед уміння вчитися самостійно.

Науково-технічний прогрес не має прямого зв'язку з духовним прогресом. Забезпечення останнього предбачає також реформування виховної роботи: конкретизація виховних завдань із підвищення рівня правової, політичної, моральної культури фахівця; розробка нових методів виховання у вищій школі. У результаті здобуття вищої освіти фахівець повинен чітко уявляти не лише що?, як? і чому? треба щось робити, а й навіщо?, задля чого?

Напрями реформування вищої освіти визначені Законом України «Про вищу освіту»: «Зміст вищої освіти - це система наукових знань, умінь і навичок, а також професійних, світоглядних і громадянських якостей, що мають бути сформовані в процесі навчання і виховання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, техніки, культури та мистецтва».

По-перше, мова йде про систему наукових (теоретичних) знань, а не про окремі предметні знання. Лише узагальнення і поєднання предметних знань у систему професійних знань забезпечують вищу професійну кваліфікацію.

По-друге, Закон України висуває вимоги до особистості фахівця з вищою освітою: володіння не лише необхідними професійними, а й відповідними світоглядними й громадянськими якостями.

Це важливо, оскільки фахівці з вищою освітою - передова частина суспільства, його еліта. Це люди, які створюють теорію, розробляють методологію діяльності. Вони - рушійна сила розвитку культури суспільства.

Завдання реформування вищої освіти конкретизовано в проекті «Програми розвитку освіти в Україні на 2005-2010 pp.»:

• розвиток системи неперервної освіти впродовж життя;

• підвищення якості навчання, виховання, кваліфікації, компетентності та відповідальності фахівців усіх напрямів, їх підготовки і перепідготовки;

• інтеграція освіти і науки, розробка і запровадження нових педагогічних технологій, інформатизація освіти;

• створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного фахівця;

• сприяння розвитку здібностей і мотивації студентів у процесі навчання.

Розуміння мети і завдань, що стоять перед вищою школою, дає можливість конкретизувати їх на рівні педагогічної діяльності, тобто в процесі навчальної і виховної роботи викладачів вищої школи.

Передумовами досягнення цієї мети є:

а) засвоєння теоретичних положень (принципів) психології вищої
школи, на основі яких можна реалізувати конкретні завдання з кожної
наукової дисципліни;

б) оволодіння, розвиток навичок педагогічної взаємодії викладача
та студента;

в) конкретизація змісту самовиховання майбутнього викладача
вищої школи та ін.