Типологічна модель соціальних характерів Б. С. Братуся

Найважливішим для характеристики особистості є типовий для неї, переважаючий спосіб ставлення до іншої людини, людей і себе. З урахуванням цього, Б. С. Братусь виділяє декілька принципових рівнів у структурі особистості.

1. Егоцентричний. Визначається переважним прагненням лише до власної зручності, вигоди і престижу, ставлення до інших суто споживче – чи допомагає конкретна людина добитися особистого успіху або ні, чи вигідна вона. Отже, ближній виступає як річ. Своє особисте щастя і благо найважливіше, і не має значення, щасливі чи нещасні інші.

2. Групоцентричний. Людина ідентифікує себе з якоюсь групою, і її ставлення до інших людей залежить від того, чи входять вони в цю группу, чи ні. Якщо так, тоді вони цінні не самі по собі, а своєю приналежністю до такої групи, гідні жалості, пошани, поблажливості, пробачення, любові. Якщо якась людина до цієї групи не входить, ці почуття можуть на неї не поширюватися, тобто світ ділиться на «своїх» і «чужих». Благо і щастя пов’язані з процвітанням групи, з якою ідентифікує себе групоцентрична особа. Вона не буває щасливою, коли нещастя трапляється з її групою.

3. Просоціальний або гуманістичний визначається тим, що людина цінує себе й інших, визнає рівні права, свободи й обов’язки. Провідним для неї є принцип: «Чини з іншими так, як ти б хотів, щоб учиняли з тобою». Мається на увазі, що щастя і благополуччя поширюється на всіх людей, усе людство.

4. Духовний або есхатологічний. Погляд на людину як на істоту, життя якої не закінчається разом зі смертю, а пов’язане з духовним світом. Це рівень суб’єктивних стосунків людини з Богом, коли виникає відчуття зв’язку з Творцем і уявлення про щастя як служіння і поєднання з Ним.

Усі чотири рівні так чи інакше присутні в кожній особистості, у певні моменти і ситуації переважає якийсь один рівень, а проте можна говорити і про деякий типовий для конкретної людини профіль, типове спрямування, на формування якого впливають культура і спосіб життя певного суспільства.

Формування характеру

Риси характеру не є спадковими і не проявляються від народження, а також не є постійною і незмінною властивістю. Характер – прижиттєве утворення. Він формується і розвивається під впливом оточення, життєвого досвіду людини, її виховання. Які ж шляхи, психологічні механізми формування характеру?

На один із шляхів формування характеру вказує С. Л. Рубінштейн, який уважав, що характер людини – це закріплена в індивідові система генералізованих узагальнених спонукань. Згідно з автором, відкрити шлях до розуміння становлення характеру можна звернувшись до спонукань і мотивів поведінки. При цьому починати потрібно не з особистісних, суб’єктивних мотивів, а з ситуаційних, що визначаються збігом зовнішніх обставин. Основне питання психології характеру полягає в тому, як спонукання і мотиви, пов’язані з обставинами, у яких людина опинилася, перетворюються на стійкі властивості характеру.

Спонукання, породжувані обставинами життя, – це й є той «будівельний матеріал», з якого складається характер. Витоки характеру людини і ключ до його формування – у спонуканнях і мотивах її діяльності. Ситуаційно зумовлений мотив або спонукання до того або іншого вчинку – це й є індивідуальна риса характеру в її розвитку. Для того, щоб мотив (спонукання) став властивістю людини, він повинен генералізуватися (узагальнитися) по відношенню до ситуації, у якій він спочатку з’явився, поширитися на усі ситуації, однорідні з першою. Врешті-решт властивість характеру – це й є тенденція, спонукання, мо­тив, що закономірно з’являється у певної людини за однорідних умов.

Характер людини – і передумова, і результат її реальної поведінки в конкретних життєвих ситуаціях. Відношення, що виражається в мотивах людини до оточення, проявляючись в діях, в її справах і вчинках, через них закріплюється і, стаючи звичним, переходить у відносно стійкі риси і властивості характеру. Тож шлях до формування характеру лежить через формування належних мотивів поведінки і організацію спрямованих на їх закріплення вчинків. Звідси основне завдання того, хто займається формуванням характеру, – відбір і закріплення соціально і психологічно цінних мотивів поведінки, шляхів їх генералізації (узагальнення), переведення їх у звички, стійкі і фіксовані способи поведінки.

Існують певні вікові особливості формування характеру. Вже в переддошкільному, а тим більше – у дошкільному віці змальовуються перші контури характеру, починає складатися манера поведінки, хоча, звичайно, ні про який характер, що більш-менш склався, у дошкільника або навіть у молодшого школяра не може бути і мови.

Провідною діяльністю дитини-дошкільника є гра. У ігровій діяльності, особливо в колективних сюжетних іграх «з правилами», починає формуватися характер дошкільника, зокрема, такі його риси, як товариство і колективізм, наполегливість, сміливість, витримка, ініціативність.

Гра є важливою, але не єдиною школою розвитку характеру дитини-дошкільника. Велике значення мають прості види життєво корисної трудової діяльності, яка доступна його віку. Виконуючи деякі нескладні обов’язки із самообслуговування, суспільно корисні доручення, дитина привчається шанувати і любити працю, відчувати відповідальність за доручену справу, усвідомлювати себе членом колективу. У процесі праці відбувається опанування дітьми норм поведінки.

Уже в дошкільному віці характер виробляється і в процесі безпосереднього засвоєння моральних норм і вимог, правил і навичок громадської, культурної поведінки. Дитина сприймає роз’яснення цих правил дорослими, наслідує їх приклад. Спираючись на наслідування, можна прищеплювати дошкільникові правильні форми поведінки. Вимоги батьків і вихователів до дітей, їхній особистий приклад формують у дітей необхідні тимчасові зв’язки, гальмують випадково утворені, небажані. У процесі мовного спілкування зі старшими в дитини поступово складаються поняття про те, що «можна» і чого «не можна», і це починає визначати її поведінку, закладає основи почуття обов’язку, дисципліни, витримки; дитина привчається давати оцінку власній поведінці і поведінці інших дітей.

У віці 6–7 років у дітей вже виявляється значна стійкість «гальмівного контролю» своєї поведінки, тоді як дитині 3–4 років такий контроль ще недоступний.

Зі вступом до школи починається новий етап у формуванні характеру дитини – шкільне навчання висуває нові вимоги. Молодший школяр уперше стикається з рядом суворих правил і шкільних обов’язків, що визначають усю його поведінку в школі, удома, в громадських місцях. Прагнення до успішності в навчанні і дотриманні дисципліни розвиває в школяреві організованість, систематичність, цілеспрямованість, наполегливість, акуратність, дисциплінованість, працьовитість.

Важливу роль у формуванні характеру відіграє шкільний колектив. У школі дитина вступає в нові для неї відносини з учителями, стосунки співдружності і взаємодопомоги з товаришами, і під впливом цього підвищується її свідоме ставлення до дійсності, розвивається свідомість обов’язку і відповідальності перед колективом, почуття товариства, колективізм. На основі оцінки вчителя школяр привчається зіставляти свою поведінку з поведінкою товаришів, давати самому собі правильну оцінку.

Особливого розвитку риси характеру отримують у підлітків. Підліток значно більшою мірою, ніж молодший школяр, стає учасником життя дорослих, до нього пред’являються вищі вимоги, безпосередня опіка над ним послабляється. Він сам прагне брати активну участь у житті оточення, працювати на загальну користь. Важливу роль у розвитку його характеру відіграє свідоме ставлення до дійсності, до навчання як основного його обов’язку, до самого себе, а також той факт, що підліток у своїй навчальній і громадській діяльності вже великою мірою починає керуватися мотивами громадського порядку – почуттям обов’язку і відповідальності перед колективом.

Навчальна діяльність, громадська робота висувають певні вимоги до волі людини, тому в підлітковому віці відбувається помітний розвиток вольових рис характеру (активності, самостійності, ініціативи).

У ранній юності перед учнями постають питання про життєві цілі й подальші перспективи. Це пов’язано з формуванням переконань, з виробленням світогляду, із зростанням моральної свідомості і моральних почуттів. Мотиви громадського порядку (почуття обов’язку, честі, відповідальності) в цьому віці відіграють значну роль.

Характерне для цього віку зростання самосвідомості особи відкриває широкі можливості для самовиховання, для свідомого розвитку в собі цінних якостей особистості.

Питання для самонтролю

1. Розкрийте сутність поняття «характер».

2. Що ви знаєте про класифікацію рис характеру?

3. Охарактеризуйте чинні теоретичні і емпіричні підходи до дослідження характеру.

4. Розкажіть про концепції акцентуації характеру, запропоновані К. Леонгардом і А. Є. Личко.

5. Розкрийте поняття «соціальний характер».

6. Розкажіть про концепції характеру, запропоновані Е. Фроммом, Б. С. Братусем.

7. У чому полягає психологічний механізм формування характеру?

8. Які особливості формування характеру в дитячому віці ви знаєте?

9. Які особливості формування характеру в дошкільному і шкільному віці ви знаєте?

10. Які особливості формування характеру в підлітковому і юнацькому віці ви знаєте?

11. Що таке «самовиховання» характеру?

Література

Основна

1. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1980. – 320 с.

2. Леонгард К. Акцентуированные личности. – Киев: Вища школа, 1989. – 349 с.

3. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л.: Медицина, 1983. – 256 с.

4. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 720 с.

5. Теплов Б. М. Избранные труды: В 2-х т. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1985. – 328 с.

Додаткова

1. Братусь Б. C. Психология. Нравственность. Культура. – М.: Менеджер, Роспедагентство, 1994. – 61 с.

2. Кречмер Э. Строение тела и характер. – М.: Педагогика-Пресс, 1995. – 608 с.

3. Рувинский Л. И. Самовоспитание личности. – М.: Мысль, 1984. – 140 с.

4. Фромм Э. Иметь или быть. – М.: «АСТ», 2007. – 320 с.

РОЗДІЛ 24. ЗДІБНОСТІ