Фази взаємодії особистості з групою
Взаємодія особистості з групою відбувається у три фази: адаптація, індивідуалізація та інтеграція.
Перша фаза — адаптація — це період активного засвоєння особистістю чинних у групі норм і опанування відповідних форм та засобів діяльності. Індивід не може задовольнити свою потребу, проявитись як обистість у групі раніше, ніж засвоїть групові норми і способи діяльності, якими володіють інші члени групи. У нього з'являється об'єктивна необхідність "бути таким, як усі", максимально пристосуватися до групи.
Розв'язується це завдання за рахунок суб'єктивного переживання певної відмови від своїх індивідуальних особливостей (ідеться саме про суб'єктивні переживання, оскільки фактично їх індивідуальність може існувати для інших членів групи). Цей період сприятливий для розвитку таких новоутворень особистості, які у неї раніше були відсутні, однак були наявні (або лише почали розвиватися) в інших членів групи, і які відповідають рівню групового розвитку.
Нерозв'язаність завдань адаптаційної фази (особливо якщо йдеться про значущу для індивіда соціальну групу) може призвести до розвитку конформізму, залежності від інших, невпевненості в собі та своїх можливостях, що, у свою чергу, є причиною серйозних особистіс-них деформацій.
Друга фаза — індивідуалізація — зумовлена розвитком суперечності між досягнутим результатом адаптації (індивід став "таким, як усі" у групі) і незадоволеною потребою в максимальній персоналі-зації.
Подолавши труднощі початкового етапу входження у групу, людина починає турбуватись про інше. Вона поступово усвідомлює, інколи в дуже гострій формі, що попередня тактика призводить до втрати власної індивідуальності, оскільки ця індивідуальність не існує в житті та свідомості інших членів групи. Відбувається інтенсивний пошук методів і засобів для виявлення своєї індивідуальності, її дієвої трансляції. Для цього використовується все: і спортивні успіхи, і ерудиція, і демонстративна "дорослість", і особливі манери тощо. Якщо група не приймає жодних із запропонованих особистістю індивідуальних особливостей, це сприяє розвитку негативізму, агре-, сивності, підозрілості, неадекватно високої самооцінки особистості.
Третя фаза — інтеграція — визначається суперечностями, що виникають між прагненням (успадкованим з попереднього етапу) індивіда бути ідеально прийнятим іншими членами групи зі своїми особливостями і значущими відмінностями, з одного боку, і готовністю групи прийняти, підтримати і культивувати лише ті індивідуальні особливості, які їй імпонують, відповідають груповим цінностям, стандартам, способам спільної діяльності тощо — з іншого.
Інтеграція особистості у групу відбувається тоді, коли певні індивідуальні особливості особистості приймаються і підтримуються групою. Можливий також інший варіант інтеграції, коли не стільки індивід приводить свою потребу в персоналізації у відповідність з потребами групи, скільки група трансформує свої потреби відповідно потреб індивіда, який отримує у цьому разі статус лідера. Проте в будь-якому разі йдеться про взаємну трансформацію особистості групи.
На етапі інтеграції у індивіда можуть виникати новоутворення, ні их раніше не було не лише у нього, а й, можливо, в інших членів і руни, але які відповідають потребам групового розвитку та власній потребі індивіда зробити істотний внесок у життєдіяльність групи.
Якщо ж суперечність між групою та індивідом не знято, спостерігається дезінтеграція, яка проявляється або у витісненні індивіда з цієї групи, або в його фактичній ізоляції в ній. Як наслідок закріплюються характеристики егоцентричної індивідуалізації особистості або особистість повертається на фазу адаптації до групи.
Через те що людина впродовж свого життя входить у багато відносно стабільних і референтних для себе груп, ситуація адаптації ні дезадаптації, індивідуалізації чи дезіндивідуалізації, інтеграції чи дезінтеграції повторюється для неї безліч разів. Усе це сприяє закріп-н нию відповідних особистісних новоутворень і формуванню відносно стійкої індивідуальності особистості.