Культура як соціальний феномен

У другій половині ХХ століття в багатьох країнах світу починають посилюватися процеси, що характеризуються прагненням народів зберегти самобутність, підкреслити унікальність своєї культури і психологічного складу. Вони супроводжуються загостреним усвідомленням своєї національної приналежності і зростанням національної самосвідомості або етнічної ідентичності в мільйонів людей. Це етнічне відродження розглядається як одна з основних рис розвитку людства в кінці XX – початку XXI століття. Майже всюди з’являється інтерес до свого коріння в окремих людей і цілих народів, що проявляється в різних формах: від спроб відтворення старовинних звичаїв і обрядів, фольклоризації професійної культури, пошуків «загадкової народної душі» до прагнення створити або відновити свою національну державність. У зв’язку із цим актуальними стають психологічні дослідження, пов’язані з вивченням особистості людини в різних культурах.

Культура (від лат. cultura – «вирощування, виховання, освіта») й психологія невіддільно пов’язані одна з одною. Культура є одним із найважливіших чинників, що формують психіку людини. Кожна культура створює свої смисли та образи, які є взірцем для наслідування. Вона підтримує і зберігає певні цінності, які повинні відображати психологічні потреби та очікування членів певного суспільства. І. В. Данилюк відзначає: «Кожен із нас є провідником культури, ми непомітно долучаємо свої культурологічні особливості в кожну ситуацію, контекст, взаємодію із світом. Оскільки культура відіграє важливу роль у формуванні нашої «Я-концепції», вона справляє глибокий вплив на всю поведінку людини у будь-яких ситуаціях» (І. В. Данилюк, 2010).

Багато дослідників займаються вивченням зв’язку між культурою і психологічними – передусім особистісними – характеристиками. При цьому психологія і культурологія часто розглядаються як близькі наукові дисципліни. Так, Д. А. Уайт (1959) уважає, що коли символізовані явища (і предмети) розглядаються у взаємозв’язку з організмом людини, тобто в соматичному контексті, їх можна називати поведінкою людини, а науку, що вивчає їх, – психологією. Коли ж вони розглядаються у взаємозв’язку один з одним, в екстрасоматичному контексті, їх можна називати культурою, а науку, що вивчає їх, – культурологією. Це дає змогу в багатьох випадках визначити психологію етнічної спільноти через культуру, а факти культури через психічний склад. На початку XXI століття саме культуру найчастіше називають основним чинником, що лежить в основі міжетнічних відмінностей психіки.

Слід зазначити складність і багатозначність поняття культури. Різні визначення її обчислюються сотнями і виходять з абсолютно різних підстав. Ю. І. Александров відмічає: «Культуру суспільства можна розглядати як структуру, представлену набором елементів (систем) і одиниць, які символізують шляхи досягнення колективних результатів в цьому суспільстві на цьому етапі його розвитку» (Y. I. Alexandrov, 2002). Згідно з О. В. Сухаревим, культуру «можна розуміти як певний тип організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі громадських норм і установ, у цінностях, у сукупності стосунків людей до природи, до себе, інших людей, релігійних уявленнях і т. д» (О. В. Сухарев, 2008).

Найкоротше і одночасно найширше визначення культури запропонував американський культурантрополог М. Херсковіц (1895–1963), який стверджував, що «культура – це частина людського оточення, створена самими людьми» (Berry et al., 1992). У цьому сенсі до культури належить кожен, навіть простий, предмет, створений людиною, будь-яка думка, що зародилася в її свідомості. «Культура» – це те, чого немає в «природі». При такому розумінні культури підкреслюється її багатоаспектність, повна неможливість перерахувати всі її елементи. Це будівлі, знаряддя, одяг, способи приготування їжі, соціальна взаємодія, вербальна і невербальна комунікація, виховання дітей, освіта молоді, релігії, естетичні переваги, філософія і багато чого іншого. Усі ці елементи складають матеріальні і духовні продукти життєдіяльності людини. У культурі фіксується якісна своєрідність історично конкретних форм життєдіяльності людей – етнічних спільностей, епох, етапів розвитку.

У багатьох визначеннях терміну «культура» відбивається її взаємозв’язок із категоріями, що описують особливості психологічного світу особистості. «Культура – це сама система переведення цінностей сьогодення, які пов’язані з минулим і майбутнім, у буття людини, у сенси її життєдіяльності», – пишуть С. Б. Кримський, Б. А. Парахонський і В. М. Мейзерський (1993). Із поняттям сенсу життя пов’язує поняття культури С. Великовський, характеризуючи культуру як «знаряддя для здобування сенсу та виготовлення сенсу». «Культура споконвіку була і буде духовним домаганням сенсу – згодою між передбачуваною правдою сутності і певною правдою особистості» (С. Великовский, 1979). О. Б. Старовойтенко відмічає: «Культура виступає несвідомим і усвідомлюваним контекстом, умовою, змістовно ціннісним наповненням життєвого самовизначення індивіда» (О. Б. Старовойтенко, 2009).

Як випливає з указаних визначень, термін «культура» виявляється нерозривно пов’язаним із поняттями, що несуть глибинний психологічний зміст – цінностями, сенсами, самовизначенням особистості. У цьому ж контексті розглядає поняття культури і Д. Мацумото: «Я визначаю культуру як динамічну систему правил, встановлених групами з метою забезпечити своє виживання, включаючи установки, цінності, уявлення, норми і моделі поведінки, загальні для групи, але які реалізовуються по-різному кожним специфічним об’єднанням усередині групи, які передаються з покоління в покоління, є відносно стійкими, але здатні змінюватися в часі» (Д. Мацумото, 2002). Такий підхід до виявлення глибинного змісту поняття культури дозволяє вивчати психологічні феномени, що характеризують особистість людини, у різних культурних традиціях і чітко позначити відповідну область наукових досліджень.

Зокрема, американський психолог Г. Тріандіс виділяє суб’єктивну культуру як предмет етнопсихологічного дослідження. Суб’єктивною культурою він називає характерні для кожної культури способи, за допомогою яких її члени пізнають створену людьми частину людського оточення: те, як вони категоризують соціальні об’єкти, які зв’язки між категоріями виділяють, а також норми, ролі і цінності, які вони визнають своїми (Triandis, 1994). Суб’єктивна культура, що розуміється таким чином, охоплює усі уявлення, ідеї і вірування, які є об’єднуючими для того або іншого народу і здійснюють безпосередній вплив на поведінку і діяльність його членів.

Дослідження взаємозв’язку культури і психологічних феноменів виправдано і необхідно, тому що:

· існує двосторонній вплив та взаємозв’язок між культурою та особистістю;

· культура є обов’язковою умовою становлення особистості; вона імпліцитно зберігає в собі нормативний образ людини, а, отже, справляє визначальний вплив на формування можливих і належних психологічних рис особистості;

· суб’єктна культура є найбільш інтегральним поняттям у взаємозв’язку культури й психології. (І. В. Данилюк, 2010).

Специфічність елементів культури обумовлена багатьма чинниками. Психологів передусім цікавить соціально-психологічна причина різноманітності культур. Французький етнолог К. Леві-Стросс називає чинник, пов’язаний із відмінністю культур, бажанням відрізнятися від своїх сусідів, розвиваючи оригінальний стиль життя. У психологічних поняттях він визначається як потреба в ідентифікації з групою собі подібних і одночасно в диференціації від членів інших груп.

Особливе місце серед причин різноманітності культур займають об’єктивні умови природного середовища і географічного положення, які включають ландшафт, клімат, флору, фауну (звірів у лісі, риб у річках і морях), а також інші ресурси – земельні угіддя, корисні копалини і т. ін. Окрім цього, до чинників впливу слід віднести щільність населення, наявність певних технологій, особливості взаємодії з іншими культурами тощо. Дія усіх цих чинників призводила до того, що на ранніх етапах розвитку людства поведінка індивідів групи жорстко регулювалася за допомогою звичаїв і обрядів, унаслідок чого досягав високий рівень їх інтеграції в культуру. Дії, які в соціальній практиці цієї культури становилися корисними для її виживання, винагороджувалися, ставали звичаєм і складали основу відмінної від інших груп системи цінностей, норм і правил поведінки. Формування такої системи збільшувало вірогідність виживання групи, у результаті її члени відчували задоволення від приналежності до неї, а елементи культури приймалися усіма, хто міг спілкуватися між собою – жив в одному місці в один і той же час і говорив на одній мові. У наш час культури дають людині більше свободи у виборі цінностей і правил поведінки, оскільки відбувається інтенсивна взаємодія різних культурних традицій (в основному, у зв’язку з міграціями і наростаючим взаємообміном потоків інформації). Але і сучасні культури органічні: їх члени приходять і йдуть, а вони залишаються більш-менш стабільними.

У системі понять, прийнятій в етнології, культура охоплює всі прояви соціальної життєдіяльності без розподілу на сфери господарства, політики, соціальних стосунків і культури у вузькому значенні слова. Іншими словами, термін «культура» співвідносений у цілому із суспільством і навіть із етносом.

Сучасні дослідники не лише говорять про відмінності між культурами, але й намагаються виділити культурні універсалії, тобто риси культури, властиві всім народам. Наприклад, всюди на Землі в тій або іншій формі існують релігійні обряди, спільна праця, танці, освіта, спорт, вітання і багато чого іншого. Але річ у тому, що форми прояву цих культурних універсалій можуть сильно розрізнятися: вітаючи один одного, люди в різних культурах потискують руки, цілуються, труться носами або лягають ниць на землю.

Функції культури

Культура як системне поняття є не лише багатовимірною, але й багатофункціональною.

Функції культури – це сукупність ролей, які виконує культура стосовно співтовариства людей, що використовують її у своїх інтересах. Усі функції етнічної культури є соціальними, адже забезпечують саме колективний характер життєдіяльності людей, а також підтримують або корегують майже всі форми індивідуальної активності людини з огляду на її зв’язки із соціальним середовищем.

Людина формується лише внаслідок свого входження в культуру, а тому людинотвірну, або гуманістичну функцію можна назвати головною функцією феномена культури. Людинотвірна функція зумовлює всі інші функції етнічної культури (І. В. Данилюк, 2010):

· інтегративну;

· пізнавальну;

· регулятивну;

· захисну;

· знакову;

· ціннісно-орієнтаційну.

Найзагальнішою та універсальною функцією культури є інтегративна функція, що забезпечує соціальну інтеграцію людей, формує основи їх стійкого колективного існування й діяльності щодо спільного задоволення інтересів і потреб, стимулює підвищення рівня їх групової консолідованості й ефективності взаємодії та, ретранслюючи соціальний досвід, об’єднує старше і молодше покоління в єдиний потік історії. Цю функцію виконують такі феномени культури, як мова, елементи побуту, обряди, традиції та ін.

Пізнавальна функція пов’язана зі здатністю культури концентрувати соціальний досвід багатьох поколінь людей. Із кожної епохи культура відбирає ті крихти соціального досвіду, які мають суттєве значення. Тим самим вона набуває здатності примножувати знання про світ, створюючи сприятливі умови для його пізнання й освоєння. Завдяки такому добору кожне нове покоління отримує немовби концентрований досвід людства.

Ще одна функція культури – регулятивна, що певною мірою визначає поведінку особистості. Це та соціотипічна поведінка, яка, виражаючи типові програми цієї культури і регулюючи поведінку в стандартних для цієї спільності ситуаціях, звільняє індивіда від ухвалення індивідуальних рішень (О. Г. Асмолов, 1990). На рівні цієї функції культура може доволі жорстко обмежувати всі види суспільної та особистісної діяльності людини. Усіх регуляторів соціотипічної поведінки можна об’єднати поняттям «традиція». Відповідно в сучасній етнопсихології вивчаються традиції або особливості відношення людини до світу, що передаються з покоління в покоління, – цінності, інтереси, переконання, моральні норми, що є базою для її рішень і дій (традиції – у вузькому значенні слова), та стійкі форми або стереотипи поведінки (звичаї).

Захисна функція культури спрямована на психологічний захист індивіда. Кожна людина може відчувати небезпеку, яка загрожує ззовні. Етнічна культура, здійснюючи захист, відповідає не тільки за соціальне, а й за фізичне самопочуття. Різка зміна соціальних і, зокрема, політичних детермінант руйнує ціннісний світ людини, незмінність етнічної культури, традицій, на противагу соціальній інновації, що запобігає соціально-психологічної фрустрації та стресовим станам етнічної свідомості (В. І. Кайгер, 2004). У кризовій, конфліктній ситуації людина прагне сховатися в етнічній культурі як у материнському лоні. Завдяки їй людина отримує такий образ навколишнього світу, в якому всі елементи всесвіту структуровані й співвіднесені із самою людиною, так що кожна людська дія є компонентом загальної структури. У цьому полягає захисна функція етнічної культури.

Знакова або семіотична функція культури віддзеркалює знакові системи культури, які зберігають певну соціальну інформацію й передбачають їх знання. Оволодіння культурою неможливе без оволодіння її знаковими системами. Культура ж, у свою чергу, не може транслювати соціальний досвід, не кодуючи його в специфічні знакові системи: чи то системи сигналізації, пов’язані з простором й кольором, чи то національний розмовний стиль мови.

Ціннісно-орієнтаційна функція етнічної культури задає загальні життєві цінності й здійснює орієнтацію в навколишньому світі, постачаючи впорядковану інформацію. Етнічна культура, формуючи єдине символічне середовище, є своєрідним інформаційним фільтром. У сучасному суспільстві людина втягнута в постійний і хаотичний потік різноманітної й внутрішньо суперечливої інформації. Етнічна культура не тільки впорядковує й систематизує її, а й «просіює» з погляду усталених культурних цінностей та ідеалів.