Наукові школи міфології. Концепції. Представники
У другій половині ХІХ ст. дослідження міфології відбувалося у контексті таких раціонально-наукових шкіл, як 1) натуралістична (лідер – М. Мюллер), та 2) антропологічна (Е. Тейлор, Е. Ленг).
Представники першої розглядали міфологію в основному як творення солярних чи метеорологічних символів через "хворобу мови" – нездатність примітивних суспільств передавати мовними засобами абстрактні поняття, а тому використовували для цього конкретно-чуттєву символіку.
Дослідники антропологічної школи пов’язували міфологію з анімізмом та вважали результатом раціонального мислення, обмеженого конкретним історичним досвідом. Недоліком антропологічного підходу було певне знецінення міфології до пережитку, тобто явища, притаманного лише архаїчним спільнотам.
Перша з них, натхненна дослідженнями Я. Грімма і не порвала повністю з романтичними традиціями (німецькі учені А. Кун, В. Шварц, В. Манхардт, англійську М. Мюллер, росіяни Ф. І. Буслаєв, А. Н. Афанасьєв, А. А. Потебня та ін.), спиралася на успіхи наукового порівняльно-історичного індоєвропейського мовознавства і орієнтувалася на реконструкції древньої індоєвропейської міфології за допомогою етимологічних зіставлень в рамках індоєвропейських мов. М. Мюллером була створена лінгвістична концепція виникнення міфів в результаті «хвороби мови»: первісна людина позначав абстрактні поняття через конкретні ознаки допомогою метафоричних епітетів, а коли первісний зміст останніх опинявся забутий або затемнений, то в силу цих семантичних зрушень і виникав міф. Самі боги представлялися М. Мюллеру переважно солярними символами, тоді як А. Кун і В. Шварц бачили в них образне узагальнення метеорологічних (грозових) явищ.
Пізніше до астральних і лунарних міфів додалося вказівка на роль тварин у формуванні міфів. Так поступово утворилася натуралістична або солярна-метеорологічна школа. У фольклористиці її іноді називають міфологічною, оскільки прихильники школи зводили казкові і епічні сюжети до міфологічних (тобто до тих же солярних і грозових символів, метеорологічних, сонячних, місячних циклів).
Трохи пізніше, в Англії в результаті перших наукових кроків у порівняльній етнографії утворилася т. н. антропологічна або еволюціоністська школа (Е. Тейлор, Е. Ленг, Г. Спенсер та ін.). Її головним матеріалом були архаїчні племена в зіставленні з цивілізованим людством. Виникнення міфології та релігії Е. Тейлор відносив до набагато більш раннього, ніж М.Мюллер, власне первісного стану і зводив ні до «натуралізму», а до анімізму, тобто до уявлення про душу, що виникло, однак, в результаті чисто раціональних роздумів « дикуна » з приводу смерті, хвороби, снів саме чисто раціональним, логічним шляхом первісна людина, на думку Тейлора, і будувала міфологію, шукаючи відповіді на виникаючі у неї питання з приводу незрозумілих явищ.
Міфологія ототожнювалася таким чином зі свого роду раціональною «первісною наукою». З розвитком культури міфологія як би повністю позбавлялася скільки-небудь самостійного значення, зводилася до помилок і пережитків, до тільки лише наївного, донаукового способу пояснення навколишнього світу. Але такий підхід, зовні ставив вивчення міфології на строго науковий грунт і створював враження вичерпного пояснення міфу, був по суті і його повним розвінчанням.
Серйозні корективи в тейлоровскую теорію анімізму вніс Дж. Фрезер, що вийшов з англійської антропологічної школи і протиставили анімізму магію, в якій бачив найдавнішу універсальну форму світогляду. Міф для Дж. Фрезера все більше виступав не в якості свідомої спроби пояснення навколишнього світу, а просто як зліпок відмираючого магічного ритуалу, обряду. Дж. Фрезер справив великий вплив на науку про міф не тільки тезою про пріоритет ритуалу над міфом, але в набагато більшому ступені дослідженнями (зібраними головним чином в «Золотій гілці», 1890) міфів, пов'язаних з аграрними календарними культами «вмираючих» і «воскресаючих »богів.
Знецінення міфології до пережитку, тобто явища, властивого тільки архаїчним співтовариствам виразно було недоліком антропологічного підходу.
Окрім того, виник напрям дослідження, який визначається як "апологетичний", котрий протистоїть раціонально-науковим підходам до вивчення міфології. Яскравим його представником є А. Бергсон. У праці "Два джерела моралі та релігії" він формулює запитання: чому ми думаємо не так, як це робила нецивілізована людина? На його переконання, насправді свідомість функціонує однаково, але об’єктом уваги є різний історичний матеріал, неоднаковий досвід. Виходячи з цього, філософ припускає наявність міфотворчої функції, котра притаманна людським спільнотам на кожному етапі цивілізаційного розвитку. Вважаючи міфотворчу діяльність інстинктивною (поряд з магією, яка є спосіб реалізації бажань людини), А. Бергсон виділяє дві основні функції – згуртування суспільства як єдиної соціальної системи (соціалізація) та захист індивідів від страху смерті. Щодо першої, то філософу належить достатньо відома на сьогодні ідея: якщо "стерти" поверхневий шар того, що накладається на людину разом з вихованням, то ми виявимо в глибинах первісне людство. Міфотворча діяльність має безпосереднє відношення до творення цієї культурної оболонки. Щодо другої з вищеназваних функцій, то, на думку філософа, "біля витоків ... вірувань ми знаходимо захисну реакцію від гнітючого стану, джерело якого – в розумі ... Вірування означає довіру: його першоджерело – не страх, а застрахованість від страху".