Властивості й закономірності відчуттів та сприймання

Відчуття та сприймання людини виконують у її жит­тєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, — з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого — організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприй­мання повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації.

В історії психології були спроби трактувати відчуття та сприймання ях умовні знаки, а не зображення, образ дійс­ності. У XIX ст. німецький фізіолог І. Мюллер навів пере­конливі, на перший погляд, докази залежності відчуття від будови рецептора, органа чуття, де воно виникає, а не від природи подразника, що його викликає. Так, сітківка ока дає зорове відчуття під дією різних подразників: світла, елект­ричного струму, механічного тиску. Проте той самий под­разник може викликати різні відчуття залежно від того, на який рецептор він діє. Електричний струм, діючи на око, породжує зорове відчуття, діючи на вухо — слухове від­чуття. Але наведені приклади можна трактувати інакше, якщо розглядати їх у світлі тієї ролі, яку відіграють відчуття та сприймання у життєдіяльності.

Регуляція поведінки чуттєвими образами вимагає якнай­точнішого відображення властивостей предметів і явищ. То­му й рецепторні апарати мають бути добре пристосовані до специфічних зовнішніх подразників (електромагнітних та акустичних коливань, механічного тиску тощо). У процесі еволюції рецептори різних представників тваринного світу напрочуд досконало пристосувалися до подразників, пов'я­заних з біологічно важливими об'єктами. Наприклад, анатомо-фізіологічна будова ока кішки дає можливість цьому ніч­ному хижакові бачити один квант променевої енергії. Деякі риби здатні відчувати напругу магнітного поля.

При створенні технічних пристроїв для фіксації тих чи інших властивостей навколишнього світу людина здебіль­шого наслідувала природу. Згадаймо, наприклад, аналогії у будові ока і фотоапарата.

Наведені Мюллером факти реагування рецептора на не­адекватні подразники пояснюються тим, що рецептор, функ­цією якого є отримання інформації із середовища, виріз­няється високою чутливістю і реагує на широке коло подразників. Але його реакція на неадекватні подразники незрів­нянно менш виразніша, ніж на адекватні. Так, електричний струм, діючи на око, викликає не диференційоване зорове відчуття, яке не можна порівняти з тонким відчуттям, що його породжують електромагнітні коливання.

Чуттєві образи невіддільні від предметів, що їх викли­кають. Тому людина звичайно не розрізняє предмет, що сприймається, та його образ. Проте таке розрізнення дуже важливе, бо чуттєві образи завжди бідніші й обмеженіші порівняно з відображуваними в них предметами та яви­щами. По-перше, у фізичному світі є об'єкти, які не сприй­маються без спеціального обладнання, наприклад мікроор­ганізми. По-друге, об'єкти можуть бути сприйняті хибно, про що свідчать ілюзії та помилки сприймання. По-третє, змістовність і глибина чуттєвого відображення в різних лю­дей неоднакові залежно від попереднього досвіду, теоретич­них знань, рівня мислення, мотивації тощо. Індивідуальні відмінності у відчуттях та сприйманні свідчать про мож­ливість розвитку цих психічних процесів, завдяки чому лю­дина може отримувати більш повні та різні знання, доско­наліше пристосовуватися до дійсності та змінювати її. Наяв­ність розбіжностей між фізичним світом та його чуттєвим відображенням вимагає знань властивостей і закономірнос­тей цього відображення, щоб ураховувати їх на практиці.

Властивості та закономірності відчуттів. Відчуття як еле­ментарне відображення матеріального світу закономірно від­биває основні характеристики предметів і явищ — якісні, кількісні та просторово-часові. У цих закономірностях яск­раво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб'єк­тивним відображенням об'єктивного світу.

Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивос­тями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у люди­ни лише п'яти органів чуття — зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше. Самостійним різновидом с темпера­турні відчуття, що відіграють важливу роль у процесах теп­лообміну між організмом і середовищем. Спільними для різних органів чуття с больові відчуття, які виникають унаслідок дії занадто сильних подразників, але мають і свої самостійні рецептори. Інформацію про рух і положення на­шого тіла та про властивості предметів, з якими ми діємо, дають м'язово-суглобові відчуття (кінестетичні та статичні), їх рецептори містяться у м'язах, суглобах І зв'язках. Важливу роль у просторовому аналізі відіграють вестибуляторш від­чуття, органом яких є півколові канали та отолітовий апарат вуха.'Проміжне положення між дотиковими та слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття. Нарешті, різно­манітну інформацію про внутрішній стан людини дають ре­цептори, розташовані в органах і тканинах організму.

Органи чуття і рецептори щомиті отримують, фільтру­ють, перетворюють і передають у мозок величезні потоки інформації, яка дає можливість орієнтуватися у світі. Але для деяких життєво важливих факторів у людини немає відповідних органів чуття, бо вони виникли внаслідок тех­ногенних впливів людини на середовище. Брак відповідних відчуттів заважає, наприклад, деяким людям, які живуть у зоні радіаційного забруднення, усвідомити небезпеку та за­побігти їй.

Людство успішно долає обмеженість інформації, котру несуть органи чуття. Застосовуються технічні пристрої, що

розширюють діапазон факторів довкілля, які сприймаються людиною. Завдяки пристроям, що продовжують органи чут­тя, людина сприймає і напругу електромагнітного поля, і ультразвукові хвилі, й іонізуюче випромінення.

У відчутті відбиваються загальні властивості подразників того чи іншого виду й особливі прояви цих властивостей у конкретному предметі. Наприклад, сітківка ока перетворює у фізіологічні процеси електромагнітні хвилі - - це прояв загальної функції рецепторів, спроможних збуджуватися під дією електромагнітного поля. Водночас кожної хвилини ре­цептори сітківки збуджуються внаслідок дії хвиль певної довжини, завдяки чому виникає відчуття певного кольору. Прикладом якостей відчуттів у більш вузькому розумінні є різні кольорові тони та відтінки, звуки різної висоти і темб­ру, певні запахи, смаки тощо.

Якість відчуття залежить-не тільки від природи подраз­ника, а й від нервово-психічного стану людини, наявної установки, схильності до навіювання тощо.

Інтенсивність дії подразників на аналізатори відбиваєть­ся в інтенсивності відчуттів. Кількісна залежність між под­разником та відчуттям досить складна. Інтенсивність від­чуття визначається не тільки силою (енергією) діючого под­разника, а й функціональним станом органу чуття, який у свою чергу залежить від стану організму, значущості под­разника, просторово-часових умов сприймання.

Для виникнення відчуття необхідна певна енергія под­разника. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижчим абсолютним порогом чутливості даного аналізатора. Для кожного виду відчуттів існують свої абсолютні пороги. Чутливість основних аналі­заторів до дії фізичних та хімічних подразників є досить значною.

Окрім нижчого, існує верхній абсолютний поріг чутли­вості. Це максимальна сила подразника, що викликає адек­ватне йому відчуття. Подальше зростання сили подразника викликає больову реакцію.

Відчуття та сприймання

як активні процеси пошуку й обробки інформації

Відображення світу через відчуття і сприймання до­сягається у взаємодії людини з довкіллям. Психічні образи не є пасивним відбитком зовнішніх впливів на людину, вони виникають у ході активного здобуття й обробки інфор­мації з середовища. На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб'єкта з довкіллям виявляється як рефлекс. Від­чуття і сприймання є кільцевими рефлекторними актами з прямими й зворотними зв'язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і передання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. До­сягнувши мозку й зазнавши певної обробки, імпульси по­вертаються до рецепторів,- змінюючи їхній функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корек­тивам оптимізується процес введення інформації, регулю­ється рівень чутливості до діючих подразників. Інформація про характер пристосувальних реакцій разом із зовнішньою стимуляцією надходить до центральної нервової системи. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення ін­формації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його три­валість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей.

Вагому роль відіграють рефлекторні зворотні зв'язки у формуванні образів сприймання. Динаміка рефлекторних про­цесів, що забезпечують акти сприймання, с уподібненням до властивостей предметів, діючих на органи чуття. Так, рука, обмацуючи предмет, повторює його обриси. При цьому ма­люнок рухів руки відтворюється у станах збудження рецеп­торів, що знаходяться в м'язах. Ця інформація передається до нервової системи. Так само діє око, що обводить контур предмета й передає інформацію як від сітківки, так і від збуджених рецепторів очних м'язів.

Необхідність рухів очей для формування зорового образу підтверджена дослідами, під час яких зупиняли ці рухи (на­приклад, за допомогою паралізуючих м'язи речовин). Неру­хоме око ставало незрячим — образ втрачав константність, починав розпадатися, і людина взагалі втрачала здатність бачити. Отже, образ сприймання так само, як і відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з об'єктом і відображає результати цієї взаємодії.

Певну роль у виникненні відчуттів та сприймання віді­грають нейрони-детектори, що розташовані на різних рів­нях нервової системи і виконують функцію вирізнення з безмежної кількості подразників точно фіксованих ознак і властивостей предметів. Наприклад, у сітківці ока жаби є детектори, які реагують лише на рухи невеликих об'єктів округлої форми (це, звичайно, комахи). Якщо в полі зору жаби немає такого об'єкта, її очі не передають до мозку суттєвої інформації. Такий характер сприймання зумовлений наявністю природжених нейронних структур, спро­ектованих на рецепторну периферію. Тепер є підстави говорити не тільки про природжені, а й про набуті в ході індивідуального розвитку детектори, їх наявність свідчить. що в процесі життєдіяльності змінюються критерії селекції інформації.

Фізіологічна рефлекторна активність організму є необ­хідною, але недостатнюю умовою відображення дійсності у відчуттях та сприйманні. Схема рефлексу не спроможна пояснити суб'єктивність чуттєвих образів, їх зумовленість установками та інтересами людини, особливостями профе­сійної діяльності тощо.

Процеси відчуття і сприймання необхідно розглядати як дії, спрямовані на розв'язання певних завдань, що станов­лять пізнавальну чи практичну діяльність суб'єкта. Такі дії, названі перцептивними, забезпечують орієнтування в конк­ретній ситуації, виділення найважливіших для розв'язання конкретного завдання аспектів, здійснюють таку обробку інформації від органів чуття, яка веде до побудови образу, адекватного як предметові, так і завданням діяльності. До перцептивних дій належать рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежує предмет, очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки. Залежно від завдання людина застосовує різні системи перцептивних дій, здобуваючи за їх допомогою необхідну ін­формацію.

Список використаної літератури:

Психологія / За ред. Трофімова Ю.Л. – К., 2000.

Словник-довідник з психології. – Харків, 2001.

План

1.Поняття про відчуття.

2. Нейрофізіологічні механізми відчуттів

3. Властивості й закономірності відчуттів та сприймання

4. Відчуття та сприймання