Протоколи слідчих і судових дій та інші документи
Поняття протоколу визначено в п. 20 ст. 32 КПК України: "Протокол - документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і результати".
Залежно від характеру слідчих дій протоколи умовно поділяються на дві групи:
а)протоколи, в яких фіксуються слідчі дії, спрямовані
на збирання і перевірку доказів у кримінальній справі;
б)протоколи, що засвідчують реалізацію відповідних
процесуальних гарантій.
Якщо з першою групою протоколів усе зрозуміло, то другу необхідно прокоментувати на прикладах для більш повного усвідомлення. Отже, до протоколів другої групи можна віднести протокол про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи, протокол пред'явлення обвинуваченому матеріалів експертизи.
Стаття 82 КПК України передбачає, що протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені у порядку передбаченому цим Кодексом, носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.
Необхідно підкреслити, що протоколи слідчих і судових дій виступають як джерела доказів при додержанні двох умов:
а)якщо вони складені й оформлені в порядку, передбаченому КПП;
б)якщо в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.
Сам протокол слідчої дії складається з трьох частин: вступної, описової і завершальної. Стаття 85 КПК України чітко визначає порядок складання протоколу слідчої дії та перелік обов'язкових реквізитів цього процесуального акту. Відступ від цих правил породжує сумніви в достовірності відомостей і може призвести до втрати доказового значення протоколу слідчої дії.
Ще одним процесуальним джерелом доказів є документи. В цьому випадку розглядаються документи, які не містять ознак речових доказів. Документ набуває статусу речових доказів, коли:
а) документ є засобом, за допомогою якого було вчинено злочин;
б) він містить на собі сліди злочину: сліди застосування злочину, переміщення злочинця чи взагалі його перебування на місці злочину, сліди інших дій злочинця, пов'язаних з досягненням злочинного результату;
в) документ є предметом злочинного посягання: на зміну
його стану, якості, кількості, зміну власника були спрямовані дії злочинця;
г) документ є матеріальним результатом – безпосередніх чи опосередкованих - злочинних дій (службове підроблення документів тощо)
Письмові документи можуть бути одержані від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.
До офіційних документів, які одержуються від юридичних осіб та посадовців, ставляться особливі вимоги. Зокрема їхній зміст має відповідати компетенції особи, яка їх підписала. Крім того, їхня форма повинна мати певні реквізити: штамп, печатку, підпис, дату і номер реєстрації.
До посвідчувальних документів належать ті, які офіційно підтверджують чи спростовують обставини, що мають значення для справи (нотаріально завірені документи, довідки про наявність чи відсутність судимості). До цих же документів слід віднести посвідчення особистості, документи, що засвідчують певні права тощо.
Цілком очевидно, що інформація, яка записана в комп'ютерній формі, є документом, оскільки вона володіє усіма ознаками документа:
1. Як і будь-який документ комп'ютерна інформація виходить від установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян.
2. Комп'ютерну інформацію, зафіксовану в файлах, можна вважати доказами лише тоді, коли наявні в ній відомості мають значення для кримінальної справи і за їхньою допомогою можна встановити обставини, що підлягають доказуванню.
3.Комп'ютерна інформація набуває статусу процесуального джерела, а відомості, що містяться в ній, - силу доказів, коли вони відповідають вимогам допустимості.
У зв'язку з цим всю наявну в мережі Інтернет інформацію можна умовно розділити на 2 групи:
1) інформація, що містить відомості про інформаційне середовище в цілому, і яка при дотриманні певних процесуальних норм може виступати як докази у кримінальній справі. Сюди можна віднести різноманітні бази даних, сайти органів державної влади та управлінь;
2) інформація, за допомогою якої слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор можуть орієнтуватися в явищах, фактах, так чи інакше пов'язаних як із злочином, що розслідується, так і власне самим процесом розслідування (наприклад, поширені в мережі Інтернет дані про подію злочину та різні обставини його вчинення тощо). В той же час потрібно пам'ятати, що правовий статус ні самої мережі Інтернет, ні інформації, яка в ній знаходиться, чітко не визначені, а наявна в ній інформація легко піддається викривленню.
Для документів як процесуального джерела доказів є характерними такі ознаки:
1.Документ може виходити від установ, підприємств, організацій, посадових осіб чи окремих громадян.
2. Документ є джерелом доказів, якщо відомості про факти, які викладені в ньому, мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню.
3. В письмовому документі відомості про ті чи інші обставини виражені у вигляді описання цих обставин і фактів особами, від яких документ виходить.
4. Для викладення в документі відомостей про обставини і факти можуть бути використані різні способи передачі інформації і різні матеріальні об'єкти, придатні для нього.
5. Документ набуває значення джерела доказів в тому випадку, коли він одержаний з дотриманням процесуальної форми, встановленої законом.
Документи, що використовуються в кримінально-процесуальній діяльності, можна розділити на декілька груп:
а) за призначенням - котрі посвідчують які-небудь факти чи права і містять певні відомості, що мають значення для справи;
б) за джерелом походження - офіційні, які виходять від державних установ, та неофіційні, котрі виходять від приватних осіб (можуть містити вказівку на автора чи бути анонімними);
в) за способом фіксації інформації - рукописні, типографські, комбіновані, фоно-, відеографічні, а також лазерні та магнітні диски;
г) за черговістю утворення - оригінал і копія;
д) за способом передачі інформації - відкриті та закодовані;
є) за юридичною природою - оригінал і підробка.
Цю класифікацію доцільно доповнити ще однією групою документів. Так, за кримінально-процесуальною формою документи можна розділити на процесуальні (пояснення, заява) і непроцесуальні (довідка, характеристика).
Перевірка та оцінка документів здійснюється за тими самими правилами, які застосовуються до інших доказів та їхніх процесуальних джерел. Хоча, звичайно, є окремі особливості. Так, письмовий документ може бути визнаний допустимим, якщо відома особа, від якої він виходить. Зміст офіційного документа має відповідати компетенції особи, яка його підписала тощо.
Документи не мають жодних переваг перед іншими процесуальними джерелами доказів. Також один вид документа не має ніякої переваги над іншим видом документів. Відомості, що містяться в документах, оцінюються в сукупності з іншими доказами у справі і можуть бути покладені в основу обвинувачення також лише в сукупності з доказами, що містяться в інших процесуальних джерелах.