Психоаналітична» модель сімейного виховання
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра соціальної допомоги, загальної та медичної психології
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ
Навчальна дисципліна «Психологія сімї»
для спеціальності 6.030101 «Практична психологія»
Лекція № 9 «Основні психолого-педагогічні моделі батьківсько-дитячих
взаємовідносин» - 2 год.
Курс 3 Факультет 3-й медичний
Лекцію обговорено на методичній нараді кафедри
«28» серпня 2015р.
Протокол № 1
Зав. кафедри проф. Аймедов К.В.
Одеса – 2015р.
Лекція№ 9 «Основні психолого-педагогічні моделі батьківсько-дитячих взаємовідносин»
1. Актуальність теми. Обґрунтування теми:необхідно систематизувати уявлення студентів про наукові та інші засоби пізнання існуючої дійсності; місце психології сімї серед інших фундаментальних наук різної спрямованості. Знання завдань, предмету та об’єкту дослідження, методів психологічних студіювань допоможе розкрити сутність та зміст базових категорій вікової психології.
2. Цілі лекції (мета):
- навчальні:
¾ виділити предмет та задачі психології сімї;
¾ усвідомити взаємозв’язок між розділами психології сімї;
¾ знати основні психологічні поняття, які подані в даній темі.
- виховні:
¾ виховувати професіоналізм та відповідальне ставлення до виконання своїх обов’язків.
План та організаційна структура лекції
| № з.п. | Основні етапи лекції та їх зміст | Цілі у ступенях абстракції | Тип лекції. Обладнання лекції. | Розподіл часу |
| І. 1. 2. ІІ. 3. ІІІ 4. 5. 6. | Підготовчий етап Визначення навчальної мети. Забезпечення позитивної мотивації. Основний етап Викладення лекційного матеріалу за планом: 1. «Психоаналітична» модель сімейного виховання. 2. «Біхевіорістична» модель сімейного виховання. 3. «Гуманістична» модель сімейного виховання. 4. Психологічні механізми впливу батьків на особистість дитини. 5. Типи і стилі сімейного виховання. Заключний етап Резюме лекції. Загальні висновки. Відповідь лектора на можливі запитання. Завдання для самопідготовки. | У відповідності з виданням: «Методичні рекомендації щодо планування, підготовки та аналізу лекції». Список літератури, питання, завдання. | 5% 85 – 90% 5% |
4. Зміст лекційного матеріалу:
- структурно-логічна схема змісту теми:
Перевірка рівня підготовки до заняття.
Обговорення теми лекції.
Самостійна робота з тестовими завданнями.
Висновки заняття.
- текст лекції:
Текст лекції
Основні психолого-педагогічні моделі батьківсько-дитячих взаємин
Сімя є первинною малою соціальною групою, найближчим середовищем формування особистості, сім'я впливає на потреби, соціальну активність і психологічний стан людини. У сімейному оточенні, у спілкуванні, у діалозі різних поколінь відбувається реальне становлення психіки дітей і одночасно істотно змінюється психічне життя батьків. У сучасному світі сім'я часто виявляється на перехресті соціальних і економічних проблем суспільства; вона - головний захисник особистості, притулок і фундамент, хоча сама при цьому зазнає внутрішні хворобливі протиріччя. Зв'язки «батько-дитина» мають найважливіше значення для розуміння сформованої структури сім'ї, її актуального становища й напрямків майбутнього розвитку. В житті любої дитини сімья відіграє велику роль, саме відносини з батьками, відношення батьків до дітей відіграє суттєву роль у подальшому особистісному розвитку людини. А.Г.Ковальов («Психологія современной семьи») зазначає, що вплив родини полягає у задоволенні потреби людини у реалізації людських звьязків, тобто родина дає відчуття належності до певної групи; родина дарує відчуття і дає реальні докази своєї значущості для інших, тут задовільняється потребьа у самоствердженні; родина дає можливість відчувати взаємне тепло, якщо навпаки – нерідко у людини виникає негативне ставлення до життя, схильність до песимизму, апатії (не реалізується потреба у прихільності); родина повинна формувати почуття своєї неповторності. Якщо це не відбувається – у людини розвивається відчуття власної сірості, неталановитості (не реалізується потреба у самосвідомості); родина формує зразок для наслідування, у кожної людини повинні бути ідеали, прагнення, принципи. Це надає життю сенс і можливість реалізувати людині потребу в орієнтації Вплив батьків (частіше матері) на психічний розвиток дитини пильно вивчається, починаючи з 20-х рр. XX в. Батьківська любов має вроджені біологічні компоненти, але в цілому батьківське відношення до дитини являє собою культурноісторичний феномен, історично мінливе явище, що перебуваиє під впливом суспільних норм і цінностей. В сусіпльстві відсутнє єдине уявлення про правильне виховання дітей. Педагогіка періоду радянських часів з її уявлення про трудове виховання, моральність була зруйнована. Іншої системи виховання на зміну не прийшло. Багато не обгрунтованих заборон і відсутність послідовних вимог, системи заохочень і покаран. Це все призводить до дезорієнтації дітей і батьків. У звьязку з цим підвищується рівень батьківської тривоги. Розповсюджені деструктивні засоби зниження цієї тривоги в сімьї, наприклад: неадекватне привьязування дитини за допомогою гіперопіки, інфантилізації, інвалідізації, спостерігається негнучка дистанція з дітьми. Розглянемо кілька теоретичних підходів до розуміння ролі й змісту батьківсько-дитячих відносин, сформульованих різними психологічними школами. О.Г.Силяєва пропонує їх у вигляді «ідеальних» моделей правильних, успішних взаємин батьків і дітей. Під моделлю О.Г.Силяєва та інші вчені розуміють більшменш цілісне уявлення про те, як повинні будуватися ці відносини; тобто це ряд принципів, яких варто дотримуватися батькам, щоб виховати дитину «добре». Виділяючи три групи підходів до сімейного виховання, автори умовно їх назвали: психоаналітична, бихевіорістична, гуманістична моделі, автори дотримуються наступної схеми: • теоретичні джерела, психологічні теорії, що лежать в основі даного погляду на сутність батьківсько-дитячих взаємин; • представники напрямку, автори програм по «вихованню» батьків, книг, тренінгів тощо; • ключові поняття; • основні завдання, головні цілі, які повинні мати на увазі батьки як провідні особи сімейного виховання; • методи виховання й конкретні методичні прийоми впливу на поведінку й особистість дитини, пропоновані авторами даного напрямку; • особливі моменти, на які вважають потрібним звернути пильну увагу розроблювачі напрямку; характерні риси поведінки дітей, які необхідно враховувати батькам, або принципово важливі труднощі, і т.д.
Психоаналітична» модель сімейного виховання
У класичному психоаналізі З.Фрейда впливу батьків на психічний розвиток дитини приділяється центральне місце. У перші роки життя дитини батьки (і особливо мати) - це ті особи, з якими зв'язані найважливіші ранні переживання. Звичайні повсякденні дії батьків по догляду за дитиною мають важливий психологічний ефект. Спосіб і повнота задоволення біологічних потреб дитини на стадії грудного вигодовування, надання йому можливості одержання задоволення від ссання закладають основи довіри, прихильності, активності відносно інших людей на все наступне життя. Гнучкість, терпимість, розумна вимогливість батьків у процесі приучення дитини до туалету, до охайності, підтримка старань дитини контролювати себе сприяють появі адекватних форм саморегуляції, позитивної самооцінки, навіть творчого мислення. Надмірне, недостатнє або неадекватне задоволення потреб і пред'явлення вимог на ранніх стадіях психосексуального розвитку приводить, на думку 3. Фрейда, до явно виражених своєрідних відхилень в особистісному розвитку (наприклад, надовго фіксуються форми інфантильної, «залишкової» поведінки, складається «орально-пасивний» або «анально-утримуючий» тип особистості). Особливе значення для складання структури особистості, для виникнення суперего має характер відносин з батьками в тршестирічному віці. Домінуючий психосексуальний конфлікт цієї стадії «Едипів комплекс» (у дівчинок - «комплекс Електри») складається в переживанні почуття любові, неусвідомленого бажання мати батька протилежної статі й усунути батька своєї статі. До подолання комплексу, до складання більше зрілої структури особистості приводить, на думку Фрейда, ідентифікація з батьком власної статі, запозичення його норм і цінностей, збільшення подібності у вчинках і інтонаціях. Саме перші три стадії розвитку особистості мають ключове значення. Спілкування з батьками в ранні роки, їхній вплив на
способи рішення типових вікових протиріч, конфлікти й невдачі адаптації позначаються згодом, проявляються характерними проблемами вже в дорослої людини. Негативний дитячий досвід приводить до інфантилізму, егоцентричності, підвищеної агресивності, що становить особистісні передумови до утруднень у реалізації власної батьківської ролі, до неприйняття власної дитини. Відомо, що психологічне здоровья людини залежить від того яким чином задовільнялися потреби її психічного розвитку в дитинстві. Щоб людина виросла здоровою і ефективною необхідно задовільнити її базові психологічні потреби: фізіологічні потреби - потреби, які людина має задовольняти, щоб вижити (базові потреби в їжі, воді, житлі тощо); потреби в безпеці, пов’язані з прагненням до стабільного, безпечного стану, захищеного від страху, болю, хвороб та ін; соціальні потреби, тощо.. А якщо дитина народжується в сімьї для того, щоб задовільняти потреби матері, батька або інших членів сімьї, то вона не проходить всіх стадій психічного розвитку Американський психолог Э. Еріксон розглядав становлення особистості людини протягом всього її життя від народження до смерті. Виходячи спочатку із психоаналітичних посилок, він дійшов висновку про більше раціональну адаптацію людини до соціального оточення, про необхідність для кожного індивіда вирішувати, скоріше, не психосексуальні, а психосоціальні конфлікти, переборювати життєві труднощі. При цьому в ранні роки людин випробовує істотний вплив з боку сім'ї, а пізніше - з боку більше широкого соціального оточення: сусідів, однокласників, школи й інших соціальних інститутів, культурних і історичних умов. На перших стадіях життєвого шляху дитина перебуває переважно в зоні батьківського впливу. Основи формування здорової особистості - базове почуття довіри до світу (внутрішня визначеність), автономність (самостійність, почуття можливостей, що розширюються, самоконтролю), ініціативність (здатність «атакувати» завдання заради переживання власної активності - рухової і соціальної) - складаються в умовах грамотної батьківської позиції (впевненості, надійності, заохочення самостійних дій) і збільшення контрольованого самою дитиною психологічного простору. Важливо відзначити, що в зрілих роках виконання батьківської функції (у вузькому змісті - стосовно власних дітей і в широкому - турботи про молодші покоління суспільства, про їхнє майбутнє) становить один з найголовніших напрямків особистісного розвитку. Продуктивність, генеративність дорослої людини, що розуміє як допомога дітям у їхньому становленні, протистоять інертності, застою, особистісній деградації в зрілості. Досягнення нащадків, дітей, онуків, учнів вносять важливий вклад у почуття особистісної самореалізації людини в старості. Широке визнання одержала точка зору Э.Фромма на роль матері й батька у вихованні дітей, на особливості материнської й батьківської любові. Материнська любов безумовна: дитину любимо просто за те, що вона є. Це пасивне переживання, материнської любові не потрібно домагатися.
Сама мати повинна мати віру в життя, не бути тривожної, тільки тоді вона зможе передати дитині відчуття безпеки. «В ідеальному випадку материнська любов не намагається перешкодити дитині дорослішати, не намагається призначити нагороду за безпорадність»
1. Батьківська любов по більшій частині - це обумовлена любов, її потрібно й, що важливо, можна заслужити досягненнями, виконанням обов'язків, порядком у справах, відповідністю очікуванням, дисципліною.
2. Зріла людина будує образи батьків усередині себе: «У цьому розвитку від материнськьо-центрованої до батьківськоцентрованної прихильності і їхньому остаточному синтезі складається основа духовного здоров'я й зрілості» Ключові поняття програми виховання із психоаналітичної точки зору: прихильність, безпека, встановлення близьких взаємин дітей і дорослих, створення умов для налагодження взаємодії дитини й батьків у перші годинники після народження. Ставлення Ф.Дольто, представниці паризької школи фрейдизму, до особистості дитини надзвичайно поважне, навіть трепетне. Вона всіляко підкреслює, що мати повинна прагнути до встановлення з немовлям контакту, причому контакту саме мовного. Іноді це воістину питання життя й здоров'я дитини, що надзвичайно страждає при змушеній розлуці із захворілою матір'ю, але заспокоюється, за спостереженнями Дольто, якщо йому пояснити причину тимчасового розставання. Основні труднощі в проходженні дітьми етапів становлення особистості Дольто бачить не в дітях, а в батьках. Важкі батьки - що гіперопікують, авторитарні, насильно утримуючі дітей, що дорослішають у тенетах власництва. Аналіз спогадів дитинства, способів навчання в дитячому садку й школі, особливостей виховання в неповній сім'ї, відносини до грошей і покарань, всіх деталей дитячого життя виявляє величезний інтерес психоаналітика до дитинства, визнання неминущої значимості дитячих етапів розвитку. Розділити цю позицію - значить перейнятися цими почуттями кожному з батьків, кожному фахівцеві, що працює з дітьми. У роботах педагога-психоаналітика Д.В.Віннікота головна увага приділяється профілактичній роботі з батьками, виробленні в них правильних базисних установок. Мова не йде про якусь строгу систему, скоріше, навпроти, - це поради батькам, збентеженим книжковою мудрістю й численністю новітніх педагогічних рекомендацій. Батькам пропонується більше довіряти «інтуїтивної мудрості», бути природними, але послідовними й передбачуваними. Важливо не ігнорувати знахідки інших батьків у подібній ситуації, ділитися з кимсь своїми переживаннями, що дозволить глянути на них більш реалістично, як на те, із чим зустрічаються багато хто. Віннікот обговорює такі перешкоди у взаєминах з дітьми, як періодичне роздратування на дитину й наступне почуття провини через це. Він переконаний, що це нормальне явище, через якого не варто корити себе; просто «досить гарні батьки», щирі люди важливіше механічної досконалості. Приклад із практики А.Варги: Дитина завжди їсть сама, тому що мати не може дивитися як дитина повільно й неохайно їсть. Взагалі, коли мати не бачить як дитина поводиться з їжею, вона меньше роздратовується і зявляється шанс уникнути конфлікту. Останній конфлік був повязанийму що з їжею. Мати кричала на дівчинку й трясла її за плечі, тому що вона цілу годину сиділа над млинцями так і не зїла. Мати накричала на доньку: «Ти чому мені одразу не сказалa, що не хочеш їсти цей млин?! Я зварила би тобі яйце». Такій матері необхідна підтримка психолога, психотерапевта. Її потрібно переконати, що вона – достатньо хороша мати, що вона робить все для своєї дитини, вона насправді любить свою дитину. Адже вона кожен раз себе карає, страждає від почуття провини після необгрунтованого гніву на дитину. У неї в голові лунає голос її власної матері: «Тебе потрібно позбавити материнських прав!». Коли ви критикуєте, ви наче приєднаєтеся до її власної матері, з якою в неї важкі взаємини. Доки ця жінка не впевниться, що вона звичайна, достатньо гарна мати, вона не зможе стати функціональною матірю. Пока ця жінка не переконається в том, что она не монстр, не злодійка, а звичайная, достатньо хорошая мама, она не сможе стати функціональною матірю. Д.В.Вінікот зупиняється на трансформації взаємин з дитиною в процесі її дорослішання. На його думку, батьківство, що розвивається передбачає проходження етапів від повної втрати особистісної незалежності батька (матері) з появою маленької дитини до її відновлення в боротьбі з домаганнями підлітка. У результаті поруч із особистістю батька формується незалежна повноцінна особистість дитини. Як на конкретний метод психолог звертає увагу на співвідношення виховання в базисі «так» (знаходження можливостей вирішення ситуацій) і в базисі «ні» (введення поняття «не можна»), між якими повинен бути знайдений оптимальний баланс. Батько не повинен підмінювати матір, у нього своя роль і у вихованні хлопчика, і у вихованні дівчинки.
Принциповими автор уважає наступні питання:
• безпека дитини (зовнішня з боку світу й внутрішня, особистісна);
• ревнощі до братів і сестер;
• моменти переходів дитини з однієї ситуації розвитку в іншу (з сім'ї в дитячий садок, у школу);
• інфантильні звички, які пропонується розглядати як підпірки в складних ситуаціях і не викорінювати їх, а з'ясовувати причини затримки розвитку;
• підліткові провокації (крадіжки, поведінкові порушення) як перевірка надійності батьківського контролю й нагляду, що ще затребуваний. Представник психоаналітичної педагогіки К. Бютнер розглядає не тільки традиційну для психоаналізу сферу сімейного виховання, але співвідношення сімейного й інституціонального виховання, зокрема зростаючий вплив відеофільмів, мультфільмів, ігор, індустрії іграшок і т.п. Хоча важко говорити про якесь остаточне рішення цього хвилюючого багатьох батьків питання, але сама його постановка в умовах появи зовсім нових іграшок (типу «тамагочі»), захоплень («покемономанія») дуже актуальна. Корені трансактного аналізу, розробленого Э. Берном, ідуть у психоаналітичні теорії особистості. Автор підкреслює, що трансактний аналіз зробив багато чого для уточнення мови психоаналітичних теорій. Так, він розрізняє три стани «я»: дитина, дорослий і батько - як способи сприйняття дійсності, аналізу одержуваної інформації й реагування.
Всі три початки в особистості людини, по Берну, розвиваються поступово й у взаємодії з навколишнім соціальним середовищем. Дитина - це спонтанність, творчість і інтуїція, все саме природне в людині. Дорослий - систематичні спостереження, раціональність і об'єктивність, проходження законам логіки. Становище батька по своїй структурі відповідає категорії суперего в теорії особистості Фрейда, містить у собі придбані норми поведінки, звички й цінності. Коли члени сім'ї спілкуються між собою, можливі три основних типи взаємодій - трансакції, що доповнюють, при яких комунікація відбувається як би на одному рівні; пересічні {перехресні) трансакції, при яких стану сторін не відповідають один одному; приховані трансакції, при яких інформація при спілкуванні передається в прихованій формі. Автор підкреслює, що ключ до зміни поведінки дитини лежить у зміні взаємин між дитиною й батьками, у зміні способу життя сім'ї. Батьки повинні самі навчитися аналізувати соціальні взаємозв'язки в сім'ї; познайомити дитину з поняттями трансактного аналізу й способами їхнього застосування в практичних життєвих ситуаціях в інших соціальних сферах; творчо й весело залучати дітей у процес пізнання себе й інших; проявляти повагу до дітей, підтримувати в них установку на щастя, задоволеність собою й життям.