Самостійна робота студента № 2

Тема: Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки).

Мета: Залучити студентів до самостійної творчої роботи; виявити рівень знань у підборі відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

Література:

Шевчук С. В., І.В.Клименко. Українська мова за професійним спрямуванням: підруч.друге

видання доповнене і виправлене. – К.: Алерта, 2011.с. 178-188

1. Познайомитися із теоретичним матеріалом і дати відповіді на питання.

План

1. Поняття публічні виступи, їх форми.

2. Етапи публічного виступу.

3. Поради підготовки до виступу.

4. Види підготовки виступу.

5. Майстерність публічного виступу.

Готового рецепту проведення ділового спілкування і досягнення успіху немає, тому що це багато в чому залежить від ситуативних факторів.

Публічні виступи.

Публічний виступ – це монолог оратора звернений до слухачів, де він не просто говорить, а спілкується, веде з ними бесіду.

Кожен спеціаліст повинен оволодівати мистецтвом публічного виступу хоча б його основами, тому що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками лекції, промови, мітинги, присвячені певній даті, чи доповіді, робити повідомлення.

Чим же різняться значення цих слів?

повідомлення – це невеликий публічний виступ, невелика доповідь на якусь тему, 2) папір, документ, у якому про щось повідомляється, сповіщається.

виступ – 1) публічне виголошення промови, заяви, інформації, 2) публікація свого твору, статті або окремого твердження, думки з певного питання, 3) дія, спрямована проти кого-, чого-небудь;

промова – публічний виступ з якого-небудь приводу.

доповідь – це 1) прилюдне повідомлення на певну тему, 2) рідко - усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові, начальникові .

Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень.

Кожен виступаючий повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією.

Промовцям властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а слухачам - мистецтво слухання. Це особливе уміння, якому потрібно вчитися упродовж усього життя. Ще стародавні мудреці казали, що слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає.

Публічне спілкування людей під час виступу передбачає їх активну мислительну діяльність.

Хто більш активний під час виступу: промовець чи слухач? Звичайно, промовець.

Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, уміти своїм словом змусити слухачів емоційно співпереживати.

Учені застерігають, що згідно із законом психічного зараження, емоційний стан слухачів може стати таким сильним, що з ним можна не справитися і втратити контакт з людьми.

Щоб зацікавити людей, промовець повинен бути добре ерудованим, досконало розбиратися в проблемі, про яку говорить. Слухачі стають співучасниками процесу мислення промовця. Між ними встановлюється інтелектуальний контакт (свідченням цього є погляди та жести схвалення, тиша або мовчання під час паузи) та ін. Це свідчить про те, що слухачі включились у спільну з ним мислительну діяльність. Задоволення від такого спілкування отримують обидві сторони.

Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу до слухачів, дотримуватися правил етикету.

Публічний виступ складається з декількох взаємопов'язаних між собою етапів :

- докомунікативний - етап формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу;

- передкомунікативний - етап визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, пов'язаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання;

- комунікативний - центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами;

- посткомунікативний - визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі.

Види підготовки до виступу.

Є виступи підготовлені і непідготовлені. Виступити – це означає викласти перед слухачами суть певного питання, виділивши головне; висловити своє ставлення до нього, дати оцінку, підкреслити важливість для практики; побудувати звернення до слухачів таким чином, щоб їм були зрозумілі мета і зміст такого звернення.

1. Написати весь текст виступу.

2. Написати весь текст, а потім виголосити по пам’яті, коли- не-коли заглядаючи в запис.

3. Підготувати лише короткі записи.

4. Виступати без жодних записів.

Як же готуватися до виступу? Ученими розроблено ряд порад, серед яких:

- готувати повний текст публічного виступу; - надрукувати його; - прочитати для себе вголос, пам'ятаючи, що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, упорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі; - підкреслювати найважливіші думки; - виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природнім; - визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.

Текст виступу має бути логічним і послідовним. Його можна легко запам'ятати, а згодом обходитися і без нього. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, більше апелювати до слухачів, спостерігати за їхньою реакцією.

У виступі можна використовувати:

- жарт (але вміло);

- цікаву оповідку (робити це доречно);

- наочні матеріали, технічні засоби (якщо лектор уміє ними користуватися).

Для того, щоб спілкування виступаючого з аудиторією було успішним, потрібно:

• орієнтуватися в умовах спілкування (з цією метою визначити цілі та мотиви спілкування, специфіку аудиторії, знати час та місце зустрічі);

• уміти правильно визначити мотивацію спілкування (мотивації бувають соціальні, особистісні, пізнавальні, пов'язані із соціальною діяльністю)',

• прагнути, щоб виступ був цілеспрямованим (пробуджувати інтерес до нових знань, пошукової діяльності, творчої активності, до розвитку потреби у самоосвіті тощо);

• використовувати систему запитань-відповідей, які активізують пізнавальну діяльність слухачів;

• спиратися на етичні вимоги та психологічні засади.