Соціальна робота як парадигмальна теорія і практика

Тут описані основні моделі соціальної роботи!!!!

Теоретичні основи практики соціальної роботи

1.1. Значення теорій для практики соціальної роботи

Методологія соціальної роботи ґрунтується на науко­вих знаннях, результатах досліджень та аналізі практич­ної діяльності соціальних працівників, її теоретичне об­ґрунтування постійно змінюється, розвивається відповід­но до потреб клієнтів і суспільства.

Розвиток теорій і моделей соціальної роботи зумовле­ний досягненнями споріднених наук (психології, соціоло­гії, філософії та ін.), осмисленням емпіричного досвіду, створенням нових методик роботи. Теорії сприяють пі­знанню загальних властивостей явищ, пояснюють події, збагачують ідеями, знаннями закономірностей, завдяки чому розвивається безпосередня практика.

Соціальна робота як парадигмальна теорія і практика

Соціальна робота відбувається в складному, змінному середовищі, там, де реалізовується взаємодія людей з їх­нім оточенням. Вона покликана допомагати людям якомо­га повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя, запобігати виникненню соціальних дисфункцій (порушень, розладів). У ній немає готових рецептів, як поводитися в кожному конкретному випадку, як спілкувати­ся з клієнтом, які техніки втручання застосовувати. Соці­альній роботі властивий творчий характер, синтез різних ідей і підходів. Оскільки вона є частиною суспільства, сус­пільним інститутом, її зміст і методи роботи змінюються відповідно до суспільних трансформацій, розвитку індиві­дуальних і групових потреб, а також можливостей органі­зацій, які її здійснюють.

Водночас соціальна робота вибудовує свою методоло­гію на здобутих у процесі досліджень доказових знаннях, аналізі реальної практики з урахуванням специфіки її контексту. Важливими для неї є теоретичні пояснення природи соціальних проблем і контексту їх розв'язання, ,,,» прийнятності застосування конкретних технік втручан­ня, обґрунтування практичних дій соціальних працівни­ків. Отже, практичне здійснення соціальної роботи відбу­вається у єдності з її теоретичним аналізом, прогнозуван­ням, моделюванням тощо.

Теорія соціальної роботи — сукупність сформованих у процесі пізнавальної, практичної діяльності уявлень, концепцій, понять, які відображають закони, закономірності, принципи, тенденції розвитку соціальної роботи, обґрунтовують моделі практики і тех­ніки втручання.

З огляду на загальні ознаки теорії як системи понять, уявлень про дійсність і особливості соціальної роботи як науки, прикладної діяльності вчені по-різному обґрунто­вують і розкривають зміст поняття «теорія соціальної ро­боти».

Зосередившись на конкретних і повторюваних соціаль­них процесах у практиці соціальної роботи, російський на­уковець Євдокія Холостова, а також деякі українські дос­лідники тлумачать теорію соціальної роботи як науку про закономірності і принципи функціонування й розвитку конкретних соціальних процесів, явищ, відносин, а також їх динаміку під цілеспрямованим впливом організацій­них, психолого-педагогічних і управлінських факторів при захисті громадянських прав і свобод у суспільстві. Од­нак це тлумачення не враховує знань, що допомагають зро­зуміти контекст соціальної роботи, використання на прак­тиці теорій різних дисциплін. Орієнтація на прикладний характер соціальної роботи простежується у виданні «Со­ціальна робота: Короткий енциклопедичний словник», в якому стверджується, що теорія соціальної роботи — це: 1) логічне узагальнення досвіду суспільної практики, яке ґрунтується на глибокому зануренні в суть досліджуваного явища і розкриває його закономірності; 2) комплекс поглядів та ідей, які допомагають витлумачувати і пояс­нювати факти; 3) найрозвинутіша форма наукового знан­ня, яке цілісно відображає найважливіші зв'язки у певній галузі дійсності.

Певною мірою упускаючи з поля зору сутнісні ознаки теорії як абстрактних пізнавальних образів дійсності, зо­середжуючись переважно на потребах практики, сучасний британський фахівець Малком Пейн тлумачить теорію як «твердження стосовно того, чим є соціальна робота. Вона також визначає, що повинен робити соціальний працівник у різних ситуаціях». У кожній теорії, яка стосується прак­тики соціальної роботи, автор розглядає перспективу (зна­чення теорії для розвитку соціальної роботи), теоретичну базу (концепції та ідеї, на які спирається застосування теорії в соціальній роботі), модель практики (стратегії і техніки втручання, які пропонує конкретна теорія).

Теоретична традиція наукового осмислення соціальної роботи формувалася одночасно з вивченням сутності тако­го феномену, як соціальна роль, і сенсу благодійності як явища суспільного життя, а також у зв'язку зі спробами зіставити наукове пізнання соціальної допомоги з різнома­нітними психологічними і соціологічними доктринами. Автори ранніх теоретичних праць з питань соціальної ро­боти (друга половина XIX — початок XX ст.) розглядали вплив суб'єкта соціальної допомоги на здатність особис­тості поліпшити свої соціально-побутові і фінансові спра­ви. Теоретичне обґрунтування соціальної роботи стосува­лося справедливості конкретних форм допомоги, пошуку оптимальних варіантів діяльності соціальних служб, мето­дів вивчення умов життя людей і їх соціального розвитку.

У 20—60-ті роки XX ст. у соціальній роботі домінували психологічні моделі, які пропонували різноманітні техні­ки впливу на особистість клієнта, розвиток мотивації до змін. У середині століття завдяки досягненням соціології теорія соціальної роботи збагатилася її соціально-рефор­містськими і соціально-організаційними підходами. Поси­лення уваги до соціальних аспектів суспільного розвитку зумовило інтеграцію різних підходів і утворення на цій ос­нові комплексних моделей. А зосередження уваги на соці­ально-організаційних факторах визначило ранг найважли­віших проблем. Теоретико-методологічне обґрунтування соціальної роботи, її правових аспектів сприяло створенню правової основи технології соціального захисту, актуалізу­вало значущість загальнополітичної підтримки соціальної політики тощо. Водночас у теорії соціальної роботи все по­мітнішу роль починають відігравати системні уявлення про людину і суспільство. При цьому наголошувалося на необ­хідності реформ, спрямованих на забезпечення гармонійно­го, цілісного розвитку людини, спільноти, суспільства.

Для теорії соціальної роботи найважливіше з'ясувати, що є основою соціальних проблем — суспільні відносини, суспільство загалом, соціальне середовище чи людина, в якій зосереджені детерміновані природою основні причи­ни її особистих труднощів. Якщо вважати першопричи­ною соціальної дисгармонії суспільство, його устрій, то соціальна робота має спрямовуватись передусім на його ре­формування або радикальну зміну, зосереджуватись на соціальних чинниках, які вивчає соціологія. Погляд, згідно з яким першоосновою соціальних проблем є людина, наво­дить на висновок, що для досягнення гармонії необхідно насамперед змінити особу, а не соціальне середовище. Це відкриває простір для соціально-психологічного і соціаль­но-педагогічного напрямів соціальної роботи, створення закладів, які б займалися питаннями виховання, соціалі­зації, корекції та реабілітації.

Процес соціальної роботи є складним, потребує різно­планових знань. До того ж сучасна соціальна робота поєд­нує різноманітні наукові школи, моделі практики, засно­вані на теоретичних поглядах різних шкіл. Це дає підста­ви охарактеризувати її як парадигмальну (засновану на різних наукових і науково-практичних парадигмах і під­ходах) теорію і практику.

Теоретичне обґрунтування соціальної роботи постійно змінюється. Його розвиток на сучасному етапі зумовлений поширенням філософи постмодернізму (яка виходить із рівноправності різних уподобань, стилів мислення, плюра­лізму стандартів, унікальності кожного людського життя, неповторності життєвих подій, множинності істин). Суттє­во позначилися на цьому процесі новітні ідеологічні та полі­тичні концепції, особливо неолібералізм (політична доктри­на, яка розглядає свободу вибору як найвищу цінність), а та­кож соціальні і суспільно-політичні рухи, які обстоюють права дискримінованих груп. Тому в сучасній соціальній ро­боті співіснують індивідуалізовані і суспільні теоретичні під­ходи й моделі практики, які часом конкурують між собою у виробленні стратегій розв'язання соціальних проблем.

Попри існування численних теоретичних обґрунтувань практичної соціальної роботи, її сутнісно-функціональна характеристика може реалізуватися лише в дії, спрямованій на гармонізацію відносин між окремими індивідами, індивідом і групою, індивідом і соціумом, суспільних від­носин загалом, а також на забезпечення соціального добро­буту населення країни, формування почуття особистої від­повідальності за колективне благополуччя, стійкий розви­ток соціальної системи.

Класифікація теорій і моделей соціальної роботи

Соціальна робота є синтезом наукових концепцій і на­прямів практичної діяльності, міждисциплінарною нау­кою. У зв'язку з цим існують різні класифікації її теорій і теоретичні моделі, які мають у своїй основі певні ознаки:

1. Призначення теорій. За цим критерієм виокремлю­ють такі рівні теорій соціальної роботи (табл. 1.1):

— теорії, що пояснюють цілі соціальної роботи;

— теорії, що пояснюють засоби практичної соціальної роботи;

— теорії, що пояснюють світ клієнта.

Таблиця 1.1 Класифікація теорій соціальної роботи за їх призначенням

Тип теорії	«Формальна» теорія	«Неформальна» теорія
Теорії, що пояснюють цілі соціальної роботи	Формальний письмовий виклад сутності і цілей соціальної підтримки (наприклад, марксистські, феміністські тощо)	Моральні, етичні, культурні цінності, на які спираються фахівці соціальної роботи
Теорії, що пояснюють засоби практичної соціальної роботи	Формальний письмовий виклад суті практичної соціальної роботи (наприклад, робота з випадками, сімейна терапія, групова робота)'	Індуктивно отримані, побудовані на досвіді теорії практики соціальної роботи ^
Теорії, що пояснюють світ клієнта	Формальний письмовий виклад концепцій і уявлень соціальних наук (наприклад, стосовно особи, подружжя, сім'ї, раси, класу, роду)	Використання соціальними працівниками досвіду і загальнокультурних теоретичних надбань (сім'я як суспільний інститут, нормальна поведінка, добре батьківство)

На кожному рівні класифікації функціонують формальні теорії, що пояснюють, як організовано, систематизовано бло­ки знань психології, соціології та інших дисциплін, а також неформальні ідеї, моделі, які використовують соціальні пра­цівники, часто несвідомо, для тлумачення повсякденних ситуацій. До «неформальних» належить теорія набутої безпо­радності (пояснює, чому внаслідок постійних невдач і відсут­ності впливу на те, що трапляється в житті, люди втрачають мотивацію, стають надмірно стурбованими, пригніченими, у них виникають труднощі в спілкуванні) і теорія активізації, або наснаження (передбачає підвищення впевненості і компе­тентності самооцінки клієнтів у відстоюванні власних прав).

2.Розробники (автори) теорій. Зважаючи на це, розріз­няють:

— теорії, якими займаються вчені, їх стараннями обґрунтовано «великі теорії», які забезпечують концепту­альні підходи у поясненні соціальних явищ (наприклад, теорія систем, що пояснює взаємозв'язки між частинами цілого), і «теорії середнього рівня», що зосереджені на окре­мих аспектах суспільства (наприклад, теорія стигматизації, яка пояснює причини і наслідки негативного, упереджено­го ставлення до представників певних груп у суспільстві), а також теорії, засновані на практичних методах досяг­нення цілей (наприклад, орієнтована на завдання модель, яка пропонує чітку послідовність дій соціального праців­ника і клієнта у спільному розв'язанні проблем);

— сформульовані фахівцями соціальної роботи теорії (концепції), тобто «ситуативні теорії», спрямовані на ­поглиблене вивчення ситуації, можливих наслідків влас­­них дій. їх виникнення зумовлене незалежністю соціаль­­них працівників під час аналізу подій від усталених теорій ­і методик, налаштованістю у кожному випадку добирати ­прийнятні засоби відповідно до цілей діяльності, експери­­ментувати на шляху до результату.

3. Суб'єкт-об'єктні відносини, їх особливістю є погляд­ на клієнта не як на активного суб'єкта соціальної роботи, а­ як на об'єкт отримання соціальної допомоги. До цієї групи ­належать такі теорії соціальної роботи:

— теорія індивідуальної соціальної роботи, спрямова­­на на допомогу окремому індивіду чи сім'ї;

— теорія групової соціальної роботи, що передбачає до­­помогу клієнтові через залучення його до роботи групи, ко­­ригування завдяки цьому його поведінки й становища;

— общинна теорія (теорія роботи в громаді), спрямова­­на на активізацію учасників громади у розв'язанні колек­­тивних проблем;

—теорія соціального адміністрування і планування,­ зорієнтована на розвиток системи соціальних служб, впро­­вадження соціальних програм і послуг.

Проте теорії індивідуальної, групової, общинної (у гро­маді) соціальної роботи реалізуються скоріше як відповід­ні форми і методи діяльності соціальних працівників у розв'язанні соціальних проблем клієнтів, а не як теоретич­ні концепції. А теорія соціального адміністрування є то­тожною одній із функцій соціальної роботи.

4. Спорідненість теорій соціальної роботи із соціально-гуманітарними науками. Цю групу репрезентують:

—психологічно орієнтовані теорії, зосереджені на психо­­логічних, емоційних, а не на соціальних (структурних) чин­­никах виникнення у клієнта складних життєвих ситуацій;

— соціологічне орієнтовані теорії, які зосереджують­ основну увагу на навколишньому (фізичному і соціально­­му) середовищі клієнта;

— комплексно орієнтовані теорії, які однаково врахо­­вують психологічні і соціальні чинники виникнення у клі­­єнтів складних життєвих проблем.

Деякі вчені в цьому контексті ведуть мову не про тео­рії, а про теоретичні моделі, або моделі соціальної роботи, пропонують замість термінів «психологічно орієнтовані теорії», «соціологічне орієнтовані теорії», «комплексно орієнтовані теорії» вживати «психологічні моделі», «со­ціологічні моделі», «комплексні моделі», що є милозвуч­нішим (табл. 1.2).

Крім того, такий поділ теорій значною мірою умовний. Адже багато теорій, взятих за основу моделей соціальної роботи, є спільним надбанням соціальної психології, соціо-

Таблиця 1.2