Воля як довільне управління поведінкою та діяльністю людини

Детермінація поведінки людини може мати характер: безумовно-рефлекторний, умовно-рефлекторний та довільний. Перші два види детермінації забезпечують мимовільну поведінку як ненавмисне реагування на подразники. Останній – навмисне, вольове реагування на зовнішні і внутрішні стимули.

Є. П. Ільїн (2000) розглядає співвідношення понять “управління” та “регуляція” й приходить до висновки, що терміну “управління” відповідає воля в широкому розумінні, пов'язана з тим, що називають довільною регуляцією, а терміну “регуляція” – вузьке розуміння волі, що співвідноситься з проявом “сили волі”, вольових якостей, використовуваних для утримання поведінки людини в межах норм, правил, необхідних параметрів функціонування при наявності перешкод, утруднень.

Довільне управління як більш загальний феномен, організовує довільну поведінку (в тому числі і вольову), що реалізується через довільні, тобто мотивовані (свідомі, навмисні), дії.

Вольова регуляція як різновид довільного управління, реалізується через різновид довільних дій – вольові дії, для яких більш істотним стає прояв вольових зусиль і які співвідносяться з вольовою поведінкою. Вольова регуляція виявляється в: самодетермінації (мотивації); самоініціації та самогальмуванні; самоконтролі; самомобілізації (увазі) й самостимуляції.

Воля – не стільки пояснювальне, скільки класифікаційне поняття. Воля, як і багато інших психологічних термінів (сприйняття, мислення, пам'ять) – це узагальнене поняття, що позначає певний клас психічних процесів, дій, об'єднаних єдиним функціональним завданням – свідомим і навмисним управлінням поведінкою і діяльністю людини.

Довільне управління є інтегральним психофізіологічним процесом, оскільки воно, з одного боку, включає крім вольового зусилля ряд інших психофізіологічних феноменів: мотиви (бажання, повинність), інтелектуальну активність, моральну сферу особистості, але, з іншого боку, базується на фізіологічних процесах і особливостях їх протікання (властивостях нервової системи). Остання обставина свідчить про те, що прояви волі – вольові якості – мають генетичну (біологічну) основу, а не тільки соціальну[].

Вольові дії можуть бути двох типів:

1. Прості – такі дії, коли людина без вагань йде до накресленої мети, ясно усвідомлює, чого і як їй потрібно досягати;

2. Складні, здійснення яких проходить такі етапи:

· усвідомлення мети і прагнення її досягти;

· усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

· поява мотивів, які підтверджують або заперечують ці можливості;

· боротьба мотивів і вибір;

· прийняття однієї з можливостей як рішення;

· здійснення прийнятого рішення;

· подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод на шляху здійснення рішення та досягнення мети.

Основний психологічним механізмом вольової регуляції В. А. Іванников вважає навмисну зміну сенсу дії. Вольова регуляція необхідна, коли йдеться про дію, що людині потрібно здійснити, але яка в силу різних причин позбавлена достатньої спонукальної сили ("треба, але не хочу"). Тоді вся проблема полягає в тому, щоб "перехитрити" мотивацію. Зробити це можна через зміну сенсу дії або створення (привнесення) додаткового сенсу. Основні засоби зміни сенсу дії:

1. Переоцінка значимості мотиву чи предмета потреби:

а) за допомогою оцінок і думок інших, через зовнішні символи, що нагадують про наслідки вчинку;

б) самостійно, через порівняння привабливих і негативних боків предмета потреби і навмисне зменшення привабливості одного боку при підвищенні привабливості іншого.

2. Зміна ролі, позиції.

3. Передбачення й емоційне переживання наслідків дії або відмовлення від неї

4. Сполучення в одній дії двох змістів:

а) застосування прийомів самовпливу (самоінструкція, самонаказ, самосхвалення, клятва собі, самооцінка й ін.);

б) пов'язання дії з наявними мотивами честі, боргу тощо;

в) переосмислення завдання і постановка перед собою в межах виконання заданої дії іншої, більш привабливої мети;

г) звернення до уявної ситуації.

Вольова регуляція – це підключення незначущої чи малозначущої, але обов'язкової для виконання дії, до значеннєвої сфери особистості. Тому вольова дія часто полягає в перетворенні прагматичної дії у вчинок внаслідок поєднання його з моральними мотивами і цінностями. І чим багатше мотиваційно-смисловая сфера людини, тим простіше відбувається приєднання до неї заданої дії, а чим більшому числу мотивів може потенційно відповідати дія, тим легше й охочіше вона виконується [6].