Психосинтез: Роберто Ассаджіолі 1 страница

Якщо існує аналіз (розкладання на частині), то існує й синтез (створення цілого з частин). Для того, щоб знайти причину дисграмонії, неврозу, треба віддати перевагу аналі­зу, а для того, щоб створити гармонію - синтезу. Дисбаланс (психічний дискомфорт) часто виникає тому, що наші психічні процеси розрізнені або навіть суперечать один одному. Ас­саджіолі (1888-1974) вважав, що в процесі психосинтезу потрібно ці частини, бажання, прагнення, спочатку усвідо­мити, а потім об'єднати. Складна техніка психосинтезу як методу психокорекції базується на глибинному пізнанні своєї

особистості (ця стадія дуже схожа з психоаналізом, що ле­жить в основі психосинтезу), розототожнюванні і роботі над еубособистостями, розумінні свого істинного «Я»: виявленні або створенні об'єднуючого центру «Я» и як вершини - на форму­ванні або перебудові особистості навколо істинного «Я» або зов­нішнього «об'єднуючого центру» і усвідомленні гармонійно цілісної структури особистості (рис. 8).

Рис. 8. Структура особистості, або «карта внутрішнього світу» (за Р. Ассаджіолі)

На даний час у Європі, США і Канаді створено майже 100 інститутів і центрів психосинтезу, оскільки він вико­ристовується не тільки як метод лікування, але й як ме­тод виховання, самоврядування і саморозвитку особис­тості.

Структура особистості, або «карта внутрішнього світу», за Р. Ассаджіолі, включає:

1 - низьке несвідоме- заглушені бажання, комплек­си, інстинкти, витіснуті спогади; найпростіші форми психічної діяльності, що керують життям тіла; основні потяги і примітивні спонукання; неконтрольовані пара-психічні процеси.

2 - середнє несвідоме - царина, де перебувають психічні навички і стани. Тут відбувається засвоєння отриманого досвіду, зароджуються і визрівають плоди нашого розуму. Середнє несвідоме і свідомість тісно пов'язані між собою і можуть спонтанно переходити одне в одне.

3 - вище несвідоме- царина формування і джерело натхнення для творчості, інтуїції, альтруїзму та інших ви­щих почуттів. Еволюційне майбутнє людини, усе те, чого вона може досягти в процесі розвитку; царина зародження і зосередження вищих парапсихологічних функцій і духов­ної енергії.

4 - поле свідомості- безпосередньо усвідомювана нами частина особистості; безупинний потік відчуттів, уяв, ду­мок, почуттів, бажань, доступний нашому спостереженню й аналізу.

5 - свідоме особисте «Я» - центр свідомості, особис­тості. Але це неусвідомлювана нами частина особистості (поле свідомості), що зникає, коли людина засинає, пере­буваючи під наркозом. Цей елемент особистості Ассаджіоліназиває ЕГО.

6 - вище надособисте істинне «Я»(або «СВОЄ), що перебуває над потоком думки і станами тіла і не піддається їхньому впливу, а особисте, свідоме «Я» (5) вираження «ви­щого Я», його проекція на поле особистості. Усвідомлення персонального «Я» (5) - умова психічного здоров'я, реалі­зація трансперсонального Я - ознака духовної досконалості.

7 - колективне несвідоме(за К. Юнгом - «колектив­не несвідоме - передумова кожної індивідуальної психі­ки, подібно до того як море є передумова кожної окремої хвилі»). Колективне несвідоме містить у собі досвід усього людства і передається з покоління в покоління; між людиною і світом, іншими людьми увесь час протікають процеси «взаємного психічного проникнення».

8 - воля, за допомогою якої «Я» може керувати своїми психічними функціями;

9 - відчуття;

10 - емоції, почуття;

11 - імпульси, бажання;

12 ~ уява;

13 - мислення;

14 - інтуїція;

15 - субособистості - психологічні утворення, подібні до живих істот, що співіснують у загальному просторі осо­бистості. Кожна субособистість веде власний стиль життя,має свої рушійні бажання, мотиви, думки, почуття, вчин­ки, модель світу.

Концептуальна система Р. Ассаджіолі побудована на припущенні, що людина перебуває в постійному процесі зростання, актуалізуючи свій непроявленний потенціал'.

Важливим елементом психосинтезу Ассаджіолі є по­няття субособистостей - динамічних підструктур, що існу­ють відносно незалежно. Найзвичайніші субособистості -ті, що пов'язані з ролями, які ми відіграємо в житті: сина, батька, коханого, лікаря, педагога або службовця. Кожна субособистість будується на підставі якогось бажання цілісної особистості. Можна проаналізувати, виділити ці субособистості і дати їм «своє ім'я»: Розсудливий, Вискоч­ка, Авантюрист, Беззахисна крихітка, Критик, Знавець, Саботажник, «Що подумають люди», Біс, Розумник тощо. «Ігри», в які грають ці субособистості, внутрішні голоси людини стають деструктивними в тому випадку, якщо лю­дина не усвідомлює їх та конфліктні сторони усередині себе самої. Початок вивчення сутності свого «Я» полягає в усві­домленні своїх субособистостей і просуванні до свого об'єд­нуючого психологічного центру.

2.5. Трансперсональна психологія: Станіслав Грофф

Емпіричне підтвердження трансперсональному підхо­дові до розуміння людини дали трідцятирічні дослідження Станіслава Гроффа. Він довів, що у сфері свідомості люди­ни немає чітких меж і обмежень, але необхідно віділити царини психіки, що лежать за межами вашого звичайного досвіду свідомості:

1. Сенсорний бар'єр;

2. Індивідуальне несвідоме;

3. Рівень народження і смерті (перинатальні матриці);

4. Трансперсональна царина.

Досвід роботи С. Гроффа з психоделічними препарата­ми, використання східних духовних практик, релігійних обрядів, а також сучасних підходів експериментальної пси­хотерапії, де використовуються дихання, музика, робота з тілом (ребефинг, голотропне занурення), підтверджують, що більшості людей доступні переживання, як у сфері безмеж­ної свідомості, так і на всіх рівнях за її межами*.

Перед тим, як почнеться подорож у несвідому сферу психіки, людина, яка застосовує вищезгадані практики, відчуває переживання на рівні «сенсорного бар'єра», про­ходячи:

- фізичний бар'єр - різноманітні фізичні відчуття в тілі;

- емоційний бар'єр - безадресні, очевидно, раніше часто стримувані емоції: плач, сміх, гнів, радість тощо;

- образний бар'єр - актуалізація зорових образів за закритими повіками;

- бар'єр відчуттів - відчутних на дотик, кінетичних,слухових, нюхових.

Така сфера переживань - царина індивідуального не­свідомого - може виявити якийсь нерозв'язаний конфлікт, якесь витіснуте з пам'яті і неінтегроване травмуче в ній переживання, будь-які події від моменту народження до дійсного моменту, що мають високу емоційну значущість. І Ісихологічні і тілесні травми, пережиті людиною протя­гом життя, можуть бути забуті на свідомому рівні, але збе­рігаються у несвідомій сфері психіки і впливають на роз­питок емоційних і психосоматичних розладів - депресій, страхів, сексуальних порушень, мігрені, астми тощо. Пси-хотравми, особливо ті, що сполучені з небезпекою для жит­тя, лишають незгладимий відбиток у психіці.

На наступному рівні несвідомого - народження і смерті -питання смерті універсальне, оскільки при народженні кожна людина була якусь мить на грані смерті. Цю сферу несвідомого Грофф назвав перинатальною. Переживання смерті і нового народження, що відбивають перинатальний рівень несвідомого, дуже різноманітні та складні і, витіс-нуті у несвідоме, роблять серйозний вплив на формування психіки, особистості, її відносин. Проявляється такий досвід у чотирьох «базових перинатальних матрицях», що сфор­мувалися під час чотирьох клінічних стадій біологічного народження. Існує глибокий зв'язок обставин народження людини із загальною якістю всього її життя. Досвід народ­ження визначає фундаментальне ставлення до існування, світогляд, прихильність до інших людей, співвідношення оптимізму і песимізму, довіру до себе і здатність справля­тися з проблемами і проектами, переважні емоційні реакції, тобто всю стратегію життя. Залежно від травм народження на рівні якоїсь перинатальної матриці виявлено залежність виникнення тих або інших особливостей особистості, пси­хологічних проблем, психосоматичних розладів. Патогенні наслідки народження визначаються не тільки обсягом і характером пологової травми, але й тим доглядом, що за­безпечено дитині відразу після народження.

Емоційні, психосоматичні і міжособистісні проблеми особистості мають не тільки біографічний і перинатальний елементи, але й корені з трансперсональної царини психі­ки. На думку С. Гроффа, трансперсональні явища виявля­ють зв'язок людини з космосом - взаємовідносини, на да­ний час незбагненні. Трансперсональні переживання інтер-

претуються тими, хто їх зазнав як повернення в історичні часи, дослідження свого біологічного і духовного минуло­го, коли людина проживає спогади з життя предків, своїх втілень. Важливою категорією трансперсонального досвіду з тансценденцією часу і простору є різноманітні явища ек­страсенсорного сприйняття - наприклад, досвід існування свідомості поза тілом, телепатія, ясновидіння, пророкуван­ня майбутнього, доступ до детальної езотеричної інформації про відповідні аспекти матеріального світу, що далеко пе­ревершує освітню підготовку, фрагменти свідомості кліти­ни, органу тощо. Трансперсональний досвід іноді включає події з мікрокосму і макрокосму, зі сфер, недосяжних без­посередньо людським органам почуттів. За С. Гроффом, ці переживання вказують, що якимось нез'ясованим поки чином кожний з нас має інформацію про увесь Всесвіт, про все існуюче, кожний має потенційний емпіричний доступ до всіх її частин і в деякому сенсі є одночасно всією кос­мічною мережею і нескінченно малою її частиною, тобто людина одночасно і матеріальний об'єкт, і велике поле свідо­мості.

Люди можуть усвідомлювати самих себе за допомогою двох різних модусів досвіду. Перший з них - хілотропічна свідомість, що має на увазі знання про себе як про речо­винну фізичну істоту з чіткими межами й обмеженим сен­сорним діапазоном, яка живе в тривимірному просторі та лінійному часі у світі матеріальних об'єктів. Переживання цього модусу систематично підтримують такі базові припу­щення:

- матерія речовинна;

- два об'єкти не можуть одночасно займати один й той же простір;

- минулі події безповоротно втрачені;

- майбутні події емпірично недоступні;

- неможливо одночасно перебувати у двох і більше місцях.

Інший емпіричний модус С. Грофф називає холотропіч-ною свідомістю: він розуміє поле свідомості без визначених

меж, що має необмежений досвідний доступ до різноман­ітних аспектів реальності без посередництва органів по­чуттів. Переживання в холотропічному модусі система­тично підтримуються протилежними (ніж у хілотропічно-му модусі) припущеннями:

- речовинність і безперервність матерії є ілюзією;

- час і простір найвищою мірою довільні: один і той самий простір може бути зайнято багатьма об'єктами;

- минуле і майбутнє можна емпірично перенести в дійсний момент;

- можна мати досвід перебування в декількох місцях відразу.

Життєвий досвід, обмежений холотропічною свідомі­стю, в остаточному підсумку позбавлений завершености і чреватий втратою смислу, хоча може обходитися без вели­ких емоційних негод. А вибір­ковий і винятковий фокус на хо­лотропічному модусі несумісний (у той час, поки таке пережи­вання триває) з адекватним функціонуванням у матеріаль­ному світі. Дотепер традиційна психіатрія розглядає всяке чи­сте переживання холотропічно-го модусу як прояв патології. Проте С. Грофф підтверджує, що цей підхід застарів, тому що в природі людини відбиті фун­даментальна двоїстість і дина­мічне напруження між досвідом окремого існування як матері­ального об'єкта і досвідом без­межного існування як недиференціиованого поля свідомості. А психологічні проблеми особистості виникають у зіткненні і негармонійному змішанні двох модусів, коли жодний з них не переживається в чистому вігляді, не інтегрується з іншим у переживанні вищого порядку.

Природознавчі відкриття останніх десятиліть XX ст. відхиляють завісу над явищами, важко з'ясовуваними з погляду традиційної науки. Структура особистості з позицій трансперсонологів частіше за все містить гіпотези про наяв­ність «вищого Я», «тонкого світу», «абсолютної свідомості» і подвійного розуміння людської природи: як об'єкта мате­ріального світу й одночасно як поля свідомості. Псі-явища, які традиційна психологія зазвичай відносить до парапси-хологічних, вже давно вивчаються, завдяки чому з'явило­ся багато нових відкриттів і теорій устрою світобудови і психіки людини. Так, явища телекинезу, ясновидіння, те­лепатії, біолокаційний ефект, «шкірний зір», дистанційне екстрасенсорне цілительство, можливо, з'ясовні з погляду трансперсональної психології, проте потребують наукових доказів їхньої природи. Поки ми можемо говорити тільки про певні концепції, що тією або іншою мірою пояснюють природу цих феноменів. Наприклад, концепція хвильової структури світу з погляду квантової механіки перегукуєть­ся з холотропним модусом свідомості С. Гроффа так само, як і концепція багатовимірності простору-часу; гіпотеза В.І. Вернадського про наявність всесвітнього розуму (ноос­фери) пояснює теорію колективного несвідомого К. Юнга, положення теорії особистості Р. Ассаджіолі. Безумовно, це цілком новий підхід як у психології, так і в природничих науках; жодна з цих теорій поки не претендує на закінчену теорію, а отже, ми стоїмо на порозі нових відкриттів.

2.6. Гуманістичний напрямок у психології

Прихильників гуманістичних теорій особистості насам­перед цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події у своєму житті. Вони описують феноменоло­гію особистості, а не шукають їй пояснення; тому теорії даного типу іноді називають феноменологічними. Описи особистості і подій у її житті тут в основному зосереджені на дійсному життєвому досвіді, а не на минулому або май­бутньому, подаються в термінах типу «сенс життя», «цінності», «життєві цілі» тощо.

Найбільш відомими представниками цього підходу до особистості є американські психологи А. Маслоу і К. Род-жерс. Концепцію А. Маслоу ми спеціально розглянемо далі, а зараз коротко зупинимося тільки на характеристиці тео­рії К. Роджерса.

Створюючи свою теорію особистості, Роджерс виходив з того, що кожна людина має прагнення і здатність до осо­бистого самовдосконалення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, вона сама для себе визначає сенс життя, його цілі і цінності, є вищим експертом і верховним суддею. Центральним поняттям в теорії Роджерса стало поняття «Я», що включає в себе уявлення, ідеї, цілі і цінності, че­рез які людина характеризує саму себе і окреслює перспек­тиви власного розвитку. Основні питання, котрі кожна людина ставить і повинна вирішувати, такі: «Хто я?», «Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути?»

Образ «Я», що складається в результаті особистого жит­тєвого досвіду, у свою чергу впливає на сприйняття даною людиною світу, інших людей, на оцінки, що дає людина власній поведінці. Я-концепція може бути позитивною, амбівалентною (суперечливою), негативною. Індивід з по­зитивною Я-концепцією бачить світ інакше, ніж людина з амбівалентною або негативною. Я-концепція може непра­вильно відбивати реальність, бути вигаданою і перекруче­ною. Те, що не узгоджується з Я-концепцією людини, може бути витіснуте з її свідомості, відкинуте, хоча насправді може виявитися істинним. Ступінь задоволеності людини життям, міра повноти відчутого нею щастя безпосередньо залежать від того, наскільки її досвід, її «реальне Я» та «ідеальне Я» узгодяться між собою.

Основна потреба людини, відповідно до гуманістичних теорій особистості - це самоактуалізація, прагнення до са­мовдосконалення і самовираження. Визнання головної ролі самоактуалізації об'єднує всіх представників даного теоре­тичного напрямку у вивченні психології особистості, не­зважаючи на значні розбіжності в поглядах.

За А. Маслоу, до психологічних характеристик само-актуалізованої особистості належать:

- активне сприйняття дійсності та здатніть добре орієн­туватися в ній;

- прийняття себе й інших людей такими, які вони є;

- безпосередність у вчинках і спонтанність у вираженні своїх думок і почуттів;

- зосередження уваги на тому, що відбувається зовні, на противагу орієнтації тільки на внутрішній світ, а також зосередження свідомості на власних почуттях і переживан­нях;

- володіння почуттям гумору;

- розвинуті творчі здібності;

- неприйняття умовностей, але без показного їх ігно­рування;

- занепокоєність благополуччям інших людей і неза­безпечення тільки власного щастя;

- здатність до глибокого розуміння життя;

- установлення з оточуючими людьми, хоча і не з усі­ма, доброзичливих особистих взаємовідносин;

- спроможність дивитися на життя «відкритими очи­ма», оцінювати його неупереджено, з об'єктивної точки зору;

- безпосередня включеність у життя з повним зану­ренням у нього, так, як це звичайно роблять діти;

- превага в житті нових, непроторованих і небезпеч­них шляхів;

- уміння покладатися на свій досвід, розум і почуття, а не на думку інших людей, традиції або умовності, по­зиції авторитетів;

- відкрита і чесна поведінка у всіх ситуаціях;

- готовність стати непопулярним, зазнати осуду з боку більшості оточуючих людей за нетрадиційні погляди;

- здатність брати на себе відповідальність, а не уника­ти її; -максимуму зусиль для досягнення по­ставлених цілей;уміння помічати і, якщо в цьому є необхідність, пе­реборювати опір інших людей.

На головне питання його теорії «Що таке самоактуалізаціа?»А. Маслоу відповідає таким чином: «люди, які са-моактуалізуються, усе без винятку залучені до якоїсь спра-ізи... Вони віддані цій справі, вона є чимось дуже цінним для них - це свого роду покликання». Всі люди такого типу прагнуть до реалізації вищих цінностей, що, як правило, не можуть бути зведені до чогось ще більш високого. Ці цінності (серед них - добро, істина, порядність, красота, справед­ливість, досконалість тощо) виступають для них як життєво важливі потреби. Існування для особистості, яка самоакту-алізується, постає як процес постійного вибору, як первин­не вирішення гамлетівської проблеми «бути чи не бути». У кожний момент життя в особистості є вибір: просування вперед, подолання перешкод, що неминуче виникають на інляху до високої мети, або відступ, відмова від боротьби і залишення позицій. Особистість, яка самоактуалізується, завжди обирає рух вперед, подолання перешкод.

Самоактуалізація водночас передбачає спирання на власні сили, наявність у людини самостійної, незалежної думки з основних життєвих питаннь. Це - процес постійного розвитку і практичної реалізації своїх можливостей. Це «праця заради того, щоб зробити добре те, що людина хоче зробити». Це «відмова від ілюзій, рятунок від неправиль­них уявлень про себе»".

За своїми позиціями, особливо в плані розуміння сенсу життя (прагнення до вищих цілей, цінностей), гуманістич­на психологія з усіх закордонних концепцій є найбільш близькою до поглядів наших психологів.

У вітчизняній психології найбільш відомі дослідження в галузі особистості пов'язані з теоретичними роботами пред­ставників школи Л.С. Виготського. Значний внесок у розв'я­зання проблеми особистості внесли, зокрема О.М. Леонтьєв, Л.І. Божович.

Спираючись на поняття про провідну діяльність і со­ціальну ситуацію розвитку, введені Л.С. Виготським, Л.І.

Божович показала, як у складній динаміці взаємодії діяль­ності і міжособистісного спілкування дитини в різні пері­оди її життя формується певний погляд на світ, названий внутрішньою позицією. Ця позиція є однією з головних характеристик особистості, передумовою її розвитку, що розуміється як сукупність основних мотивів діяльності.

У концепції структури і розвитку особистості О.М. Ле-онтьєва центральне місце відведено поняттю діяльності.

Як і в Л.І. Божович, основною внутрішньою характе­ристикою особистості в О.М. Леонтьєва є мотиваційна сфе­ра. Іншим важливим поняттям в його теорії служить «осо-бистісний зміст». Він виражає відношення цілей діяльності людини, тобто того, на що вона в даний момент безпосеред­ньо спрямована, до її мотивів, того, що її спонукає. Чим ширше, разноманітніше віди діяльності, в які включена особистість, чим більше вони розвинуті й упорядковані (ієрархізовані), тим багатша сама особистість. Семінар 2. Сучасні психологічні теорії особистості

План

Варіант А

1. Психоаналітична концепція особистості (3. Фрейд). Достоїнства і недоліки.

2. Розвиток психоаналізу: що відкинули і внесли ново­го в аналітичний напрямок у психології К. Юнг, А. Адлер, К. Хорні, А. Александер, Е. Фромм.

3. Навіщо людині потрібен психологічний захист? Що він захищає? Негативні наслідки актуалізації механізмів психологічного захисту.

4. Нейролінгвістичне програмування: «за» і «проти».

5. Розбіжності в підходах до вивчення особистості в біхевіоризмі і когнітивних теоріях особистості.

6. Причини виникнення гуманістичного напрямку в психології.

7. Трансперсональна і глибинна психологія про особистість.

Варіант Б

1. Методика «Визначення та опис Я-концепції». Аналіз, висновки.

2. Вправи на визначення репрезентативної системи (НЛП).

3. Експрес-контрольна робота № 1 - «Особистість» (дод. 2).

4. Домашнє завдання - контрольна робота № 2 (дод. 3).

Теми рефератів

1. Три основних історичних періоди у вивченні особис­тості: філософсько-літературний, клінічний, експерименталь­ний, їхні особливості і вплив на сучасний стан цієї галузі знань.

2. Психоаналіз 3. Фрейда та його вплив на розвиток психології.

3. Аналітична психологія: розвиток психоаналізу або подолання помилок 3. Фрейда. Сучасні теорії особистості, ідо увібрали в себе положення психоаналізу.

4. Вклад Г. Айзенка, Г. Оллпорта і Р. Кеттела в роз­робку проблем особистості.

5. Необхідність і сутність експериментального підходу у вивченні психології особистості.

6. Якби я був(ла) психологом, я б розглядав(ла) осо­бистість з погляду...

Література

1. Басейн Ф.В. Проблема бессознательного. О неосознаваемьіх формах вьісшей нервной деятельности. - М., 1968.

2. Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной псиохологии. - М., 1982.

3. История зарубежной психологии. 30-60-е годьі XX века. -М., 1982.

4. Лапланш Ж. Словарь по психоанализу. - М., 1996.

5. Маслоу А. Психология бьітия. - М., 1997.

6. Наранхо К. Гештальттерапия. - Воронеж, 1995.

7. Немов Р.С. Психология. В 3 т. - М., 1995. - Т. 1.Роджерс К. Клиенто-центрированная терапия. - М.,1997.

8. Сабуров А.С. Психология: Курс лекций. - К., 1996.

10. Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекций. - М., 1994.

11. Франкл В. Человек в поисках смьісла. - М., 1990.

12. Хьелл Л., Зиглер Д., Теории личности. - СПб, 1997.

13. Хрестоматия по гуманистической психотерапии. -М., 1995.

14. Ярошевский М.Я. История психологии. - М., 1995,

Додаток 2 Експрес-контрольна робота № 1 на тему «Особистість»

Інструкція.

1. Опишіть образ людини, що, на ваш погляд, є особис­тістю.

Доведіть це на описі конкретних прикладів його (її) ставлення:

- до себе;

- людей;

- світу;

- діяльності.

2. Для опису Ви можете обрати:

- людину з Вашого найближчого оточення;

- достатньо відому людину з далекого оточення («ве­ликі люди»);

- художній образ з літературного твору.

3. Позначте, у рамках якого теоретичного обгрунту­вання поняття «особистість» Ви розмірковували? Чому саме це обгрунтування здається Вам найбільш правильним? Чому
Ви відкинули інші варіанти трактування поняття?

Додаток З

Контрольна робота № 2

на тему «Психологія особистісного захисту» Варіант 1

Як Ви розумієте такий феномен у психології особистості, як «психологічний захист»? На фоні яких процесів актуалі­зується це явище? Наведіть приклади механізмів психолог­ічного захисту.

Варіант 2

На якому рівні відбувається актуалізація захисного реагування? Як може виражатися психологічний захист на поведінковому рівні? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант З

Що впливає на процес застосування психікою такого способу реагування, як психологічний захист? Чого «доби-ііається» психіка в результаті такого способу реагування? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант 4

У чому полягає травматичність стресору при викорис­танні психікою такого способу реагування, як психологіч­ний захист? Які, на Ваш погляд, позитивні і негативні на­слідки використання психікою непоміркованого психоло­гічного захисту? Наведіть приклади механізмів психологі­чного захисту.

Варіант 5

Чому важко досліджувати використання психікою пси­хологічного захисту? Навіщо рекомендується аналізувати власну і чужу поведінку з погляду частоти і помірності використання захисного стилю реагування? Наведіть при­клади механізмів психологічного захисту.

Варіант 6

Чого, на Ваш погляд, досягає психіка в результаті ак-туализації захисного реагування? Які позитивні і негативні наслідки зафіксованих у поведінці психологічних захистів? Наведіть приклади механізмів психологічного захисту.

Варіант 7

Що Ви розумієте під терміном «психологічний захист»? Чому прийнято умовно поділяти

механізми психологічного захисту на конструктивні і неконструктивні? Що є кри­терієм цього поділу? Наведіть приклади механізмів психо­логічного захисту.

Варіант 8

Чому деякі механізми психологічного захисту гальму­ють розвиток особистості? Які негативні наслідки актуалі­зації захисного стилю реагування Ви знаєте? Наведіть при­клади механізмів психологічного захисту.

Варіант 9

Що Ви розумієте під терміном «психологічний захист»? Що впливає на «запуск» використання механізмів психо­логічного захисту? Як це виявляється на поведінковому рівні? Наведіть приклади.

Розділ З

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ. ПСИХОСОЦІАЛЬНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ Е. ЕРІКСОНА Мета цього розділу полягає в ознайомленні з роллю соціальних чинників у розвитку особистості, основними теоріями і напрямками розвитку особистості в дитинстві, у розумінні процесу соціалізації особистості і розгляді пе­ріодизації її розвитку (з поглядупсихосоціальноїконцепції розвитку особистості), а також в усвідомленні типів неправильного виховання. Особлива увага приділяється пси­хології юнацького віку й висвітленню процесу формування самосвідомості з огляду на, що юнацький період справляє величезній вплив на все подальше життя людини.

3.1. Роль дитинства в становленні особистості

Якщо стосовно розвитку пізнавальних процесів можна сказати, що дитячий вік є вирішальним у їх формуванні, то це тим більше вірно у зв'язку з розвитком особистості. Майже всі основні властивості і особистісні якості людини формуються в дитинстві, за винятком тих, що набуваються з накопиченням життєвого досвіду і не можуть з'явитися раніше того часу, коли людина досягне певного віку.

У дитинстві формуються основні мотиваційні, інстру­ментальні і стильові риси особистості. Перші належать до інтересів людини, до тих цілей і завдань, що вона ставить перед собою, до її основних потреб і мотивів поведінки. Інструментальні риси включають переважні для людини засоби досягнення відповідних цілей, задоволення актуаль- них потреб, а стильові - стосуються темпераменту, харак­теру, способу поведінки, манер. До закінчення школи осо­бистість в основному оформлюється, і ті індивідуальні особ­ливості персонального характеру, що дитина одержує в шкільні роки, звичайно зберігаються тією або іншою мірою протягом усього наступного життя.

Спираючись на дані досліджень, можна висловити при­пущення про те, що в межах дитинства існує декілька пері­одів, сензитивних (найбільш чутливих) до розвитку окре­мих груп особистих властивостей дитини. Розглянемо ці періоди.

Сензитивним періодом формування первинних мотивів людини і рис її характеру є дошкільне дитинство, від на­родження до вступу в школу. У цей час утворюються та­кож основні стильові і частково інструментальні особистісні риси, що спочатку (у ранньому дитинстві) формуються в результаті взаємодії генотипу і середовища, а потім (до стар­шого дошкільного віку) починають розвиватися вже на ос­нові соціально-психологічних законів. У дошкільному віці оформлюються задатки, проте сензитивний період розвит­ку здібностей на їх основі продовжується аж до закінчення школи. Молодший шкільний і початок підліткового віку -роки прискореного розвитку здібностей, а старший шкільний вік - час, найбільш сприятливий для розвитку моральних і світоглядних установок, системи поглядів осо­бистості на світ.

Особистісний розвиток дитини починається з народжен­ня і завершується після закінчення школи набуттям соці­ально-психологічної самостійності і незалежності, а також почуття внутрішньої свободи, характерного для високороз-виненої особистості.