Ґендер, дискримінація, насильство: поняття та ознаки

Тема № 1. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ФОРМИ ҐЕНДЕРНО-ЗУМОВЛЕНОГО НАСИЛЬСТВА: ВВЕДЕННЯ У ПРОБЛЕМУ

1. Ґендер, дискримінація, насильство: поняття та ознаки.

2. Поняття та види ґендерно-зумовленого насильства.

3. Насильство в сім’ї як вид ґендерно-зумовленого насильства.

Ґендер, дискримінація, насильство: поняття та ознаки.

В англ. мові розрізняються поняття соціальної статі (gender) і біологічної (sex). Необхідність розрізняти поняття «ґендер» і «стать» була доведена американським психоаналітиком Робертом Столлером у 1968 р., коли проявилася обмеженість концепцій щодо пояснення різниці соціальної поведінки чоловіків і жінок з точки зору їх анатомо-біологічних характеристик. Сучасні дослідження у галузі генетики, ендокринології та психології показали, що насправді різниця між чоловіками та жінками не така вже й суттєва. Так, встановлено, що вони не відрізняються між собою у вираженні злості і загальної агресії; не існує стійких відмінностей між побудовою та функціонуванням чоловічого і жіночого мозку, статевих органів; не існує «чоловічих» або «жіночих» гормонів; і у чоловіків, і у жінок однакова гормональна реакція на немовлят; їм однаковою мірою потрібні як сексуальні, так і емоційні відносини.

Як соціальна стать, ґендер означає сукупність поведінкових норм та позицій, які асоціюються з особами жіночої або чоловічої статі в певному суспільстві. Компонентами поняття ґендеру є ґендерні стереотипи, ґендерні норми, ґендерні ролі та ґендерна ідентичність, які в різних суспільствах є різними. (На малюнку 1712 р. – французький король Людовик ХV у віці 2 років).

Термін «дискримінація» походить від латинського слова «discriminatio» (розрізнення) і означає обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за різними ознаками. Поняття дискримінації визначені у Директиві ЄС «Про рівне ставлення» та Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012р. № 5207-VI . Зокрема, згідно законодавства України, дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

Формами дискримінації є:

пряма дискримінація;

непряма дискримінація;

підбурювання до дискримінації;

пособництво у дискримінації;

утиск.

Пряма дискримінація характеризується як намір дискримінувати особу чи групу, наприклад, бюро з працевлаштування відкидає претендента певної національної ознаки (єврея, цигана та ін.) або житлова компанія не продає квартири для осіб «кавказької національності».

Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або конкретних заходів: це відбувається тоді, коли формально нейтральні правила, критерії або практика ставлять де-факто особу або осіб певної меншини у невигідне становище у порівнянні з іншими. Прикладами можуть бути: мінімальний критерій росту для певної професії (завдяки чому серед заявників може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків); або ж не наймати людей з певним іміджем — жінок з довгими спідницями (під що підпадають мусульманки), чоловіків із довгим волоссям або із сережками у вухах (під що підпадають чоловіки із певним особистим смаком), і таке інше. Формально, ці правила є нейтральними щодо, наприклад, етнічної або релігійної приналежності, але, фактично, ставлять у нерівноправне положення різних членів суспільства, а деякою мірою — і представників етнічних та релігійних груп (наприклад, хіджаб: ознака мусульманки)

Аналіз наявної законодавчої бази свідчить про відсутність єдиної дефініції і наявність досить різноманітних точок зору щодо визначення поняття насильства. Так, у міжнародному праві Всесвітньою організацією охорони здоров’я насильство визначається як умисне застосування фізичної сили або влади, реальне або у вигляді загрози, спрямоване проти себе, проти іншої особи, групи осіб або громади, результатом якої є тілесні ушкодження чи високий ступінь їх вірогідності, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку або різного роду збитки.

Вітчизняне законодавство досить часто використовує термін «насильство», однак, як вже зазначалось вище, вкладає в нього різний зміст. Так, у Цивільному кодексі України насильство ототожнюється з тиском: ст. 231 «Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства» закріплює, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення термін «насильство» використовується лише з приводу встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї.

Кримінальний процесуальний кодекс України хоч і не надає визначення терміна «насильство», тим не менш, декілька разів його вживає: при поясненні порядку встановлення добровільності укладення сторонами угоди (ст. 74 КПК), та для конкретизації кола певних злочинів / кримінальних правопорушень, щодо яких передбачена певна специфіка здійснення кримінального провадження (ст. ст. 224 та 477 КПК).

У Кримінальному кодексі України також не міститься дефініції поняття насильства, хоча сам термін та похідні від нього використовуються як у Загальній, так і в Особливій частинах.

Серед науковців, які досліджували феномен насильства, наявна суттєва розбіжність думок щодо його визначення. Це викликано, перш за все, тим, що насильство належить до категорії оціночних понять – те, що в одних випадках вважається насильством, в інших таким не вважається. Особливу складність цьому питанню додає відсутність одиниць для вимірювання насильства. Таким чином, можна дійти висновку, що жодна дефініція насильства не може вважатися остаточною.

До основних ознак насильства, на нашу думку, можна віднести такі:

а) насильство – це акт поведінки (а не мотив або емоції) у виді дії або бездіяльності;

б) протиправність як ознака насильства означає, що воно порушує права чи свободи людини;

в) умисний характер діяльності (діяння, вчинене з необережності, не можна вважати насильницьким);

г) здійснюється методом фізичного або психічного впливу;

д) вчиняється з використанням силової переваги (застосовується до осіб, які мають меншу здатність до захисту, наприклад, через вікові, фізичні, психічні особливості чи фактори зовнішньої ситуації);

е) потерпіла особа вважає цю поведінку жорстокою і несправедливою;

ж) здійснюється шляхом нав’язування своєї волі всупереч (якщо воля знаходиться в активному стані) або поза волею потерпілого.