Поняття судимості та її правові наслідки

Судимість — це особливий правовий стан особи, який виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком щодо неї, яким вона засуджується до певного покарання, і пов'язаний з настанням для цієї особи певних негативних правових наслідків. Стан судимості закінчується її погашенням або зняттям.

Інституту судимості присвячений розділ XIII Загальної частини КК (ст. 88-91).
Після вступу в силу обвинувального вироку з призначенням винній особі покарання (в тому числі й зі звільненням від його відбування з випробуванням) у неї виникає стан судимості. Цей стан завершується у певних випадках моментом відбуття покарання (закінченням строку випробовування), а у більшості випадків він продовжується і після відбуття покарання, до закінчення певних, встановлених в законі строків.
Отже, строк судимості складається з: а) проміжку часу від вступу вироку у законну силу і до початку його виконання; б) періоду відбування покарання; в) проміжку часу від відбуття покарання (або від звільнення від його подальшого відбування) і до моменту погашення судимості або зняття її судом.
Доцільність інституту судимості обумовлена необхідністю закріплення мети покарання, у першу чергу — спеціального і загального попередження злочинів.

Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України (ч. 2 ст. 88 КК).
Особа, що має судимість, піддається певним обмеженням цивільно-правового і адміністративно-правового характеру (т. з. загально-правові наслідки), які покликані сприяти запобіганню нових злочинів і мають певний примусовий вплив. Ці наслідки мають безумовний характер, адже настають в результаті припису закону або судового рішення.
Так, наявність у особи судимості є перешкодою для обіймання нею певних посад і заняття певними видами діяльності. Судимість не дозволяє особі бути суддею, нотаріусом, судовим експертом, адвокатом, співробітником прокуратури, служби безпеки, міліції тощо. Не може бути обраним депутатом Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину. Особи, які мають судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

За певними категоріями осіб, які мають судимість після відбуття покарання у виді позбавлення волі, згідно з законом від 1 грудня 1994 р. "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" судом встановлюється адміністративний нагляд, який пов'язаний з певними обмеженнями їх прав і свобод.
Поруч із загально-правовими наслідками особа, що має судимість, може відчути наслідки кримінально-правового характеру, пов'язані із цим станом. Але вони мають умовний характер, тобто настають тільки у випадках, коли особа, перебуваючи у стані судимості, вчинить новий злочин. Отже можливість настання цих наслідків є важливим запобігальним чинником для впливу на особу, що має судимість.
Так, у частині статей Особливої частини КК наявність судимості за аналогічний злочин є кваліфікуючою ознакою. Наприклад, порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом
(ст. 213 КК) буде кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті, якщо вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.
Судимість також входить у більш широке поняття, яким є повторність злочину. Вчинення тотожного (а в певних випадках і однорідного) злочину за наявності судимості за аналогічне діяння є різновидом повторності, що теж у багатьох випадках є кваліфікуючим чинником. Скажімо, вчинена повторно (в т. ч. і за наявності судимості) легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, кваліфікується за ч. 2 ст. 209 КК.
Вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину є обставинами, що обтяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). Вчинення злочину при наявності судимості за злочин, вчинений раніше, за певних умов збільшує строки настання формально-юридичної підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК) або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК).
Наявність судимості позбавляє можливості застосовувати до особи звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45-48 КК).
Судимість пов'язана із призначенням покарання (в тому числі й зі звільненням від його відбування з випробуванням). Тому особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, а також які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості (ч. 3, 4 ст. 88 КК).