Психоаналітична теорія особистості

Психоаналітична теорія особистості ґрунтується на уявленні про те, що людина є складною енергетичною системою з провідни­ми силами у несвідомій сфері. її запропонував австрійський психіатр та невропатолог початку XX ст. Зигмунд Фройд, спира­ючись на досягнення фізіології і фізики.

Було висунуто два припущення: перше — переживання ранньо­го дитинства відіграють вирішальну роль у формуванні особис­тості дорослої людини, отже фундамент особистості закладається до п'яти років; друге — людина народжується з певною кількістю сексуальної енергії (лібідо), яка у своєму розвитку проходить п'ять психосексуальних стадій.

Фройд вважав, що поведінку людини активують процеси збу­дження, спричинені тілесними потребами. У кожної людини є ли­ше певна обмежена кількість такої енергії, і вона функціонує за відомим законом збереження і перетворення енергії. Потреби лю­дини виявляються в інстинктах життя і смерті. Інстинкти смерті підкоряються принципу ентропії, тобто закону термодинаміки, згідно з яким будь-яка енергетична система прагне до збереження динамічної рівноваги.

Структура особистості Зигмунда Фройда

За Зигмундом Фройдом, особистість має три структурні ком­поненти: ід, его і суперего, які слід розглядати скоріше як процеси, ніж стани.

Ід (від лат. id — воно) — найстаріша базова структура особис­тості, яка функціонує у несвідомій сфері і надає нашій поведінці енергію. Це вроджений і винятково примітивний аспект особис­тості, який діє за принципом біологічного потягу і задоволення, тобто напруження розряджається негайно. Цього досягають або через рефлекторні дії, або через фантазії. Оскільки ід не знає стра­ху і тривоги, воно може бути необережним і через це стати не­безпечним для індивідуума і суспільства. Упродовж усього життя ід має центральне значення для індивідуума.

З появою в дитини уявлення про те, що крім неї самої існує ще й зовнішній світ, виникає другий структурний компонент особис­тості его(від лат. ego — я). Его діє на рівні несвідомої, передсвідо-мої і свідомої сфер психіки і відповідає за прийняття рішень. Його функція — задовольнити бажання ід, перед тим узгодивши їх із вимогами соціального довкілля. Отже, его підкоряється принципу реальності, мета якого — привнести в нашу поведінку розумність. Залежно від набутого досвіду его може змінюватися.

Суперего(від лат. super — зверх; ego — я) так само, як і его, діє на рівні несвідомої, передсвідомої і свідомої сфер психіки. Супере­го формується у процесі соціалізації і інтерналізації¹. Це — набір моральних норм особистості. Він починає формуватися в 3-5 років і завершується, коли батьківський контроль замінюється самокон­тролем. Цей самоконтроль спрямовується ідеалістичними цілями і морально-етичними принципами людини.

Інший представник психоаналітичної теорії особистості швей­царський психіатр середини XX ст. Карл Юнгзвертав увагу на са­морозвиток особистості, на пошук своєї індивідуальності. Він опи­сав дві основні форми спрямованості особистості: екстраверсію і інтроверсію. Екстравертовані люди спрямовані на зовнішній світ, інших людей та предмети. Вони рухливі і комунікабельні. Інтро­верти, навпаки, занурені у свій внутрішній світ, у свої почуття. Вони стримані і прагнуть усамітнення. Обидві форми співіснують, однак одна з них є домінантною.

У своїй теорії особистості К. Юнґ надавав значення прагненню людини до інтеграції, гармонії і цілісності. Кінцева мета життя — це повна реалізація свого «Я», становлення неповторної індивіду­альності. Досягнення цієї мети — самореалізація — є кінцевою стадією розвитку особистості; вона потребує високих здібностей і освіченості і тому досяжна лише незначній кількості людей.