A Позиція як система вибіркових відносин

Поняття “позиція особистості” запропоноване відомим австр.псих. А.Адлером, засновником індивідуал.психології. Сам він наз. Своє вчення “позиційною психологією”. У А.Адлера поняття соціальної позиції пов'язане з прагненням особистості до успіху, самоствердження, до почуття спільності. Ці імпульси виконують компенсаційну функцію в подоланні почуття неповноцінності, пов'язаного з органічними дефектами, н-д, малим зростом людини. Компенсація почуття неповноцінності здебільшого реалізується у прагненні до влади та прагненні до спільності, що виявляється у готовності людини до співробітництва з іншими для досягнення спільних цілей. Поняття “позиція особистості” вживається як у нашій так і в зарубіжній літ-рі, проте описуються по-різному. Дуже часто його ототожнюють із поняттями “роль”, “статус”, “відношення”, “установка”, “ціннісні орієнтації”. Є два загальні підходи до розуміння позиції. З першого підходу (соціологічного) під позицією розуміється щось зовнішнє до особистості, те місце, яке вона посідає в системі відносин певної соціальної структури, умови, за яких людина діє як особистість. Так, чеський психолог Ф.Якубчак вважає, що позиція характеризує місце особистості, класу або категорії людей у суспільній структурі, а також стосовно інших людей. Для І.С.Кона, А.Кречмара, Е.В.Бєляєва позиція – це також соціальне становище особистості, її місце в соціальній структурі. В.І.Селиванов, А.Д.Глоточкін вживають поняття позиції в значенні ролі. У другому підході (психологічному) позиція розглядається як внутрішній компонент, який входить до структури особистості. Зокрема, Б.Г.Ананьєв виходить з того, що позиція особистості як суб'єкта суспільної поведінки і соціальної діяльності є складною системою відносин особистості, вказуючи, установок і мотивів, цілей та цінностей. В.М.Мясищев пов'язує поняття “позиції” з системою відносин особистості, вказуючи, що психол. відношення виражає активну вибіркову позицію особистості, яка визначає індивідуальний характер діяльності та окремих вчинків. Для Л.І.Божович позиція виступає як система внутрішніх мотивів, потреб, прагнень (“внутрішня позиція”), які зумовлюють певну структуру ставлення людини до дійсності, до оточення і до самої себе. Саме з позиції, на думку Б.Д.Паригіна, починається той структурний пласт психіки, що характеризує особистість вже не як об'єкта, а як суб'єкта соціальних відносин. Як соціально-психол. поняття “позиція” є структурно-особистісним утворенням, яке з одного боку, відображає відношення особистості в системі соціально-психол. спілкування, а з іншого – відображенням міжособистісних відносин у внутрішній структурі особистості, яка ґрунтується на її вибірковому, усвідомленому ставленні до людей безпосереднього кола спілкування, суспільства, самої себе. Тобто йдеться про інтегральну властивість особистості, систему її вибіркових відносин. Властивістю позиції особистості як вибіркової активності в системі взаємовідносин є притаманне людині прагнення завойовувати для себе право на певну лінію поведінки, що є рушійною силою її соціального і психічного розвитку.

19Б. Соціальна роль. Усвоение опыта происходит через усвоение социальных ролей. Выдают понятия: социальный статус, социальные роли, ролевое поведение.

Статус – положение человека в общественной системе отношений. (Статус студента, статус преподавателя – отношение к вузу) .

Социальная роль – связано с социальным статусом (определенная поведенческая модель) . Норма поведения человека, занимающего определенный статус. (Общество задает стереотип поведения в определенном статусе: норма поведения студента; норма поведения преподавателя) .

Ролевое поведение – конкретное исполнение человеком социальной роли находит отражение в индивидуальности.

Америк Мидд впервые предложил понятие социальная роль. Человек становиться личностью только тогда, когда он умеет посмотреть на себя глазами другой личности.

Структура роли: 1. Модель поведения человека, занимающий определенный статус со стороны общества. 2. Система представления поведения самого человека, занимающий определенный статус.

3. Реальное наблюдаемое поведение человека, занимающего данный статус. Кода согласованны компоненты, роли едины – поведение адаптивно. Кода рассогласование – ситуация ролевого конфликта. Поведение неадекватно, дезадаптивно. Ролевые конфликты: межролевой, внутриролевой.

Межролевой конфликт – возникает в том случае, когда человек является исполнителем нескольких ролей, требования которых несовместимы или нет сил, времени исполнять эти роли хорошо (профессионала, студента, дочери, жены, родителя) . Человек должен выстроить приоритетность ролей в зависимости от ситуации, тогда снимается межролевой конфликт.

Внутриролевой конфликт – к исполнителю одной роли предъявляются разные требования различными социальными группами (студент – требования семьи к нему одни, студент – требования студентов другие) . Снимает конфликт выбор значимых требований референтной группы.

Аттитюды и поведение

С момента своего возникновения понятие аттитюда все время привлекалось для объяснения социального поведения. Поскольку аттитюды рассматриваются как предрасположенность к исполнению определенных видов поведения, естественно предположить, что они направляют и, в известном смысле, детерминируют социальные действия. Расовые предрассудки (негативные аттитюды по отношению к расовым или этническим группам) несут ответственность за дискриминационное поведение, политические действия вытекают из либеральных или консервативных аттитюдов, а многие виды поведения в сфере половых и семейных отношений объясняются религиозной принадлежностью. В качестве общего правила предполагается, что позитивные аттитюды будут вызывать благоприятные действия в отношении объекта аттитюда, тогда как негативные аттитюды будут вызывать неблагоприятные действия.

Исследование отдельных случаев, казалось, подтверждали гипотезу о тесной связи между аттитюда и поведением. И действительно, предположение о том, что аттитюды могут использоваться для прогнозирования и объяснения социальных действий, не встречало серьезных возражений вплоть до конца 1960-х гг. Однако к этому времени появились многочисленные свидетельства того, что предполагаемая устойчивая связь между вербальным выражением аттитюда и открытым поведением не отвечает фактическому положению дел. В хорошо проконтролированных исследований не удалось обнаружить связи между расовыми аттитюдами и такими действиями, как предпочтение в приеме представителей определенной расовой группы в отеле или ресторане, конформизм по отношению к их мнениям или действиям или распространение пригласительных билетов только среди представителей этой группы. В числе многих других отрицательных данных приводились доказательства того, что аттитюды, касающиеся обмана, не могут предсказать реального поведения, целью которого является обман, что аттитюды в отношении другого человека оказывались не связанными с сотрудничеством или соперничеством с этим человеком и что аттитюды по отношению к работе имели мало общего с прогулами, опозданиями или увольнениями.

Под давлением этих отрицательных фактов социальной психологи были вынуждены пересмотреть взгляды на природу аттитюда и его связь с социальным поведением. Обновленному пониманию способствовал возврат пониманию аттитюда как ненаблюдаемого, гипотетического конструкта, который должен выводиться на основе измеряемых реакций на объект аттитюда.

Отдельно взятые виды поведения, однако, могут предсказываться на основе аттитюдов, касающихся этих видов, — например, аттитюд по отношению к употреблению марихуаны (в отличие от глобальных аттитюдов по отношению к этой контркультуре), аттитюд по отношению к посещению церковных служб (в противоположность аттитюдов, касающимся самой церкви) или аттитюд по отношению к сдаче крови (вместо глобальных аттитюдов, связанных с альтруизмом). Однако множатся свидетельства, что тенденции к реагированию, отражаемые в аттитюдах по отношению к специфическим действиям, могут изменяться в результате ситуационных требований или непредвиденных событий. Кроме того, обнаружено, что люди различаются по степени своей подверженности влиянию таких внешних факторов. Таким образом, даже если аттитюды по отношению к определенным действиям могут вызывать корреспондирующие поведенческие намерения, то, в какой степени намерения реализуются в действительности, опосредуется ситуационными факторами и индивидуальными различиями. Тем не менее в отсутствие непредвиденных событий поведенческие аттитюды и намерения, как правило, оказываются довольно точными предикторами последующих действий.

23. Функції:1. інформаційно-комунікативна (передача та прийом повідомлення) , 2. регуляторно-комун-на (орг-ція взаємодії між людьми, корекція людиною своєї діяльності чи стану) , 3. афективно-ком-на ( зміни стану людини спрямовані або ненавмисні) . Глобальні: фактор розвитку особистості та фактор розв-ку суспільства. Леонтьєв: "спілкування завжди включене у будь-яку діяльність і є її суттєвим аспектом, а сама діяльність - умовою спілкування. "

Спілкування як взаємодія виконує регулятивну функцію як засіб внутрішньої організації, узгодження діяльності окремих учасників спільного процесу. Це інтегративний чинник, за допомогою якого здійснюється об'єднання частин (індивідів) у певний тип цілісності (соціальну групу) .