Предмет медичної психології
Лекція № 1.
Предмет: «Основи психології та міжособового спілкування»
Спеціальність: «Сестринська справа»
Тема: Предмет, методи, завдання загальної і медичної психології.
Кількість годин: 2
www.psihologia-smedu.narod.ru
Викладач: Зашинський
Сергій Васильович
ПЛАН: 1. Предмет психології та її завдання.
2. Методи психології:
· Спостереження;
· Експеримент;
· Тест;
· Бесіда;
· Інтерв’ю;
· Анкетування;
· Соціометрія;
· Узагальнення незалежних характеристик;
· Самооцінка;
· Аналіз продуктів діяльності.
Предмет медичної психології.
Методи медичної психології.
Завдання медичної психології.
Самостійне опрацювання:Історичні аспекти розвитку загальної і медичної психології.
НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА:
-Основна:
1. Основи загальної і медичної психології /За ред. І.С. Вітенка і О.С. Чабана. – Тернопіль:Укрмедкнига, 2003. -344 с.
2. Шкуренко Д. А.Общая и медицинская психология: Учебное пособие. Ростов – на – Дону:”Феникс”, 2002. -352 с.
3. Косенко В.Г., Смоленко Л.Ф., Чебуракова Т.А.
Медицинская психология для медсестер и фельдшеров /Серия „Медицина для всех”.- Ростов н/Д: „Феникс”, 2002.- 416 с.
-Додаткова:
1. Полянцева О.И. Психология.Серия «Медицина для вас». – Ростов н/Д: «Феникс», 2002. 416 с.
2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. Посіб.-К.: Вища шк., 2000. – 479 с.: іл.
3. Матвеев В. Ф. Основы медицинской психологии, этики и деонтологии. - :Медицина, 1984 – 176 с.
Предмет психології та її завдання.
Психологія - одна з наук про людину. Об'єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини - психіка.Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об'єкти. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколишнього природного та соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Усе це становить психічну діяльністьлюдини, яку вивчає наука психологія.
Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми.
Термін "психологія"походить від грецьк. рsychе - душа і logos - слово, вчення, що означає "наука про душу".Психічне життя людини складне й має багато форм виявлення. Психічні явища- це своєрідні суб'єктивні переживання, суб'єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність - відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву, емоційно-вольову - різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі - вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності - потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо. Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально-психологічні властивості особистості - здібності, темперамент, характер та її психічні стани - піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість та ін.
Методи психології.
Психологія як наука має певні предмет і методививчення психічних явищ. Знання методів і вміння за їх допомогою вивчати вікові та індивідуальні особливості психічного розвитку особистості - шлях до глибшого пізнання психологічних особливостей особистості й використання цих знань у практичній діяльності.
Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні вимоги:
- психічні явища потрібно вивчати у їх розвитку, взаємозв'язку та взаємозалежності;
- метод психологічного дослідження має бути адекватним предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.
2.1. Основні методи психології. Спостереженняяк метод дослідження широко застосовується у психології та соціологічних дослідженнях …
Об'єктом спостереження є поведінка особистості в найрізноманітніших її зовнішніх виявах, коли реалізуються усвідомлювані та неусвідомлювані внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. За особливостями мовлення, виразними рухами - жестами, мімікою, виразами обличчя, пантомімічними актами (позами) тощо - можна виявити й простежити особливості уваги, розуміння змісту висловлювання, емоції та вольові якості, особливості темпераменту і риси характеру. Тому вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою вірогідністю робити висновки про їхні внутрішні, духовні особливості.
Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фотоапарата, відеокамери або диктофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати.
Психологічне наукове спостереження потрібно відрізняти від побутового. Наукове спостереження не обмежується описом зовнішньо виявленого, а проникає в сутність явищ, з'ясовує причини тих чи інших актів поведінки й цим розкриває їх психологічну природу.
Одноразового спостереження за якимось явищем у поведінці та діяльності особистості недостатньо для того, щоб робити висновки про її психічний склад, розум, почуття, волю, риси характеру, темперамент, цілеспрямованість, моральні якості. Для того щоб уникнути випадкових суджень, потрібні кількаразові спостереження тих чи інших морально-психологічних особливостей у різних умовах і на різноманітному матеріалі. За одноразовим або випадковим виявленням успіхів не можна судити, скажімо, про здібності особистості, силу її пам'яті чи мислення.
Щоб спостереження набрало наукового характеру, воно має відповідати певним вимогам:
- бути цілеспрямованим, а не випадковим;
- здійснюватися планомірно й систематично;
- бути забезпеченим якомога більшою кількістю фактів;
- точно фіксувати результати спостереження.
Наукове спостереження висуває певні вимоги й до особистих якостей дослідника. Зокрема, він повинен мати такі якості:
• бути об'єктивним при фіксації, словесному описі та класифікації спостережень;
• володіти собою, тобто його настрій та особисті характерологічні якості не повинні впливати на спостереження та позначатися на ньому та висновках;
• не бути тенденційно упередженим в організації спостереження та очікуванні його наслідків, щоб не зробити безпідставних висновків;
• не піддаватися першим враженням про піддослідного;
• не бути поблажливим щодо піддослідного;
• не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати його поведінку з власної позиції.
Об'єктивність має характеризувати весь процес дослідження й бути визначальним чинником для висновків.
Для чіткості й точності фіксації даних використовують певні бланки.
Експериментє одним з основних методів психології. Особливість його полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно й закономірно. При цьому дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, які діяли в момент виникнення та перебігу досліджуваного явища, розкрити причини, що його зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з метою нагромадження додаткових відомостей для обгрунтування одержаних результатів.
Розрізняють експерименти лабораторний та природний. Лабораторний експеримент може здійснюватись як з використанням апаратури, так і без неї, але із застосуванням спеціально розроблених експериментальних матеріалів. У природному експерименті, на відміну від лабораторного, зберігається зміст звичайної діяльності людини, але створюються умови, за яких обов’язково викликається (провокується) досліджуване психічне явище.
Природний експеримент, як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб досліджуваний не знав, що його досліджують, і розв'язував свої завдання спокійно, у звичному для нього темпі, з притаманними йому характерологічними особливостями і ставленням до навчальних, трудових, спортивних та інших доручень.
Різновидом природного експерименту є перетворювальний (навчальний та виховний).
Отже, експериментальний підхід у вивченні особистості можна забезпечити такими методами, як спостереження, бесіда, інтерв'ю, анкетне дослідження, якщо предмет дослідження вивчатиметься різними способами і в різних умовах, як того потребує експеримент.
2.2. Додаткові методи психології. Тест — це проба, іспит, один із способів психологічної діагностики рівня розвитку психічних процесів і властивостей людини. Психологічні тести становлять собою певну систему завдань яка оцінюється та стандартизується за допомогою спеціального математичного (кореляційного, факторного та ін.) аналізу.
Розрізняють тести для вивчення інтелектуальних здібностей, рівня розумового розвитку особистості й тести успішності. За їх допомогою можна з'ясувати рівень розвитку окремих психічних процесів, рівні засвоєння знань, загального розумового розвитку особистості. Тести дають можливість порівнювати рівні розвитку та успішності піддослідних з вимогами спеціальних програм і професіограм різних спеціальностей.
З метою уникнення помилок при використанні тестів як методу психологічного дослідження їх зміст повинен відповідати досліджуваному явищу (розумовій діяльності, увазі, пам'яті, уяві тощо) і не потребувати для виконання спеціальних знань. Зміст тесту та інструкція до його виконання мають бути максимально чіткими та зрозумілими. Результати тестового дослідження не можна оцінювати як абсолютні показники розумових можливостей особистості. Вони є лише показниками рівня розвитку певних якостей на момент дослідження залежно від конкретних умов життя, навчання та виховання особистості.
У психології широко застосовують метод опитування,коли потрібно з'ясувати рівень розуміння піддослідним якихось завдань, життєвих ситуацій, або коли потрібна інформація про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінки особистості. До найпоширеніших різновидів опитування як методу психологічного дослідження належать бесіда, інтерв'ю, анкетне та соціометричне дослідження. Бесіда- це цілеспрямована розмова з піддослідним з метою з'ясування уявлення або розуміння ним явищ природи та суспільства, наукових питань, взаємозалежностей, причин та наслідків, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості. Поставлені запитання мають бути чіткими й зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивації, тобто відповідей на запитання не лише "що це таке?", а й "чому?", "як?".
Одним з варіантів бесіди є інтерв'ю,яке використовують у психологічних та соціологічних дослідженнях. В інтерв'ю виявляються думки, погляди, факти з життя респондента, тобто піддослідного, його ставлення до політичних подій, ситуацій, соціальних явищ тощо. Інтерв'ю може бути нестандартизованим і стандартизованим. У нестандартизованому інтерв'ю запитання до респондента формулюються не до кінця і можуть змінюватись у процесі дослідження, а у стандартизованому вигляді вони становлять собою певну систему і формулюються чітко.
Анкетне дослідження- один із способів психологічного дослідження. За допомогою анкетування досліджуються літературні, мистецькі, спортивні, професійні інтереси та уподобання, мотиви, ставлення до вибору дій, вчинків, різновидів праці, до тих чи інших переживань, їх оцінювання. На поставлені в анкеті запитання анкетовані дають відповіді в письмовій формі. Причому запитання ставляться так, що відповіді на них будуть описовими або альтернативними: "так", "ні", "не знаю", "важко відповісти", а бо так, що в них наперед дається кілька варіантів відповіді, серед яких піддослідному пропонується підкреслити один, що відповідає його особистим поглядам та інтересам. В анкеті ставляться запитання і констатуючого, і мотиваційного характеру, як у бесіді та інтерв'ю. Анкета може бути іменною, коли піддослідний зазначає своє прізвище та ім'я, наводить певні відомості про себе, та анонімною, при використанні якої отримують більш правдиві відповіді.
За допомогою анкетного дослідження можна зібрати великий обсяг матеріалу, що дає підстави вважати одержані відповіді достатньо ймовірними. Недоліками цього методу є суб'єктивізм, випадковість відповідей, складність перевірки їх правильності та щирості.
Соціометричне дослідження,або метод вибору,застосовують для з'ясування взаємин у колективі, оцінних ставлень піддослідних до інших, віддавання переваги одним членам колективу чи групи перед іншими при виборі керівника, приятеля. Підставою для оцінного ставлення та вибору є почуття симпатії або антипатії до інших. У психології соціометричну методику застосовують з метою вивчення групової диференціації, коли членам групи пропонують відповісти на запитання типу: "З ким ти хотів би приятелювати?", "Кого ти обрав би керівником групи?". Вибір може бути взаємно позитивним, взаємно негативним або позитивним (чи негативним) з боку члена групи та негативним (позитивним) з боку того, кого він обрав би.
Кількість позитивних і негативних виборів фіксується на матриці, після чого розраховують їх відсоток. За допомогою соціометричного дослідження можна виявити реальне місце особистості в колективі за її діловими якостями, популярністю, міжособистісними стосунками.
Метод аналізу продуктів діяльностігрунтується на тому, що в результатах роботи людини виявляються її знання, вміння та навички, здібності, уважність і спостережливість, риси характеру. Отже, продукти діяльності дають можливість побачити в них найрізноманітніші психічні якості та властивості особистості, рівень їх розвитку.
Продуктами діяльності є: листи, автобіографії, вироби, малюнки, моделі, фотографії та ін. Порівнюючи роботи, які учень виконує в різний час, на різних етапах навчання, можна виявити рівень його розвитку, досконалість умінь та навичок, акуратність, майстерність, кмітливість, наполегливість тощо.
Продукти діяльності можна аналізувати також у процесі їх створення. Спостерігаючи цей процес, можна виявити не тільки його якість, а й динаміку, темп роботи, вправність у дії, ставлення до завдання. Дані спостереження допомагають глибше та всебічно пізнати розумові, емоційні, вольові й характерологічні якості та властивості особистості.
Метод узагальнення незалежних характеристик- це об'єднання та узагальнення даних багатьох спостережень, виконаних незалежно одне від одного в різний час, за різних умов та у різних видах діяльності. Одержані незалежні характеристики: розумові дані особистості, її моральну вихованість, дисциплінованість, спрямованість інтересів і здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи інших якостей - узагальнюють у певну систему під певним кутом зору.
За допомогою методу самооцінкивиявляють рівень здатності особистості оцінювати себе загалом або свої окремі морально-психологічні якості - психічні процеси, стани та властивості, наприклад уважність, спостережливість, пам'ятливість, кмітливість, правдивість, чесність, принциповість, дисциплінованість, акуратність, культурність, ввічливість, працьовитість, мужність, успішність у навчанні, роботі та ін.
Предмет медичної психології.
Предметом медичної психології є різноманітні особливості психіки хворого та її вплив на здоров’я і хворобу, а також забезпечення оптимальної системи психологічних цілющих впливів, у тому числі всіх обставин, що сприяють обслуговування хворого, які правомірно об’єднують у систему «медик – пацієнт». Таким чином, медична психологія сприяє не тільки покращенню необхідних контактів з хворими, швидшому і найбільш повному одужанню, але й попередженню хвороб, охороні здоров’я, вихованню гармонійності особистості.
Більш широко медична психологія вивчає весь діапазон цілющих або згубних впливів особистості людини і міжособистих відносин на її здоров’я і хворобу.
Медична психологія - галузь психологічної науки, спрямована на вирішення теоретичних і практичних завдань, пов'язаних із психопрофілактикою захворювань, діагностикою хвороб і патологічних станів, а також на вирішення питань, пов'язаних із психокоррекційними формами впливу на процес одужання, вирішення різних експертних питань, соціальною і трудовою реабілітацією хворих людей.
У медичну психологію, як одну з галузей психології, включаються або пов'язані з нею наступні розділи: психологія хворого, психологія лікувальної взаємодії, норма й патологія психічної діяльності, патопсихологія, психологія індивідуальних розходжень, вікова клінічна психологія, сімейна клінічна психологія, психологічне консультування, психокорекція й психотерапія, неврозологія, психосоматична медицина.
Медична психологія тісно пов'язана з родинними дисциплінами, у першу чергу, із психіатрією й патопсихологією. Сферою загального наукового й практичного інтересу медичної психології й психіатрії являється діагностичний процес. Розпізнавання психопатологічних симптомів і синдромів неможливе без знання їхніх психологічних антонімів - феноменів повсякденного життя, що відбивають індивідуально-психологічні особливості людини й розташовуються в межах нормальних варіацій психічного реагування.
У медичній психології тісно переплітаються питання психології й основні завдання медицини. Подібно психології й основним клінічним дисциплінам, медичну психологію ділять на загальну медичну психологію й приватну.
Загальна медична психологія займається вивченням особистості хворого, лікаря, середнього й молодшого медичного працівника і їхніх взаємин.
Приватна медична психологія вивчає ці ж питання стосовно до кожної конкретної медичної дисципліни: хірургії, терапії, педіатрії, санітарії, невропатології, психіатрії й т.д.
Предметом вивчення медичної психології є: особистість хворої людини, особистість медичного працівника (у тому числі й майбутнього), а також взаємини хворої людини й медичного працівники в різних умовах.
В це коло питань входить також психологія взаємин медичних працівників кожної ланки й всіх ланок між собою в процесі професійної діяльності й у побуті, при спеціалізації й удосконаленні, у суспільному житті й т.д.
Медична психологія вивчає:
1) роль психіки в зміцненні здоров'я й попередженні захворювань;
2) місце й роль психічних процесів у виникненні й плині різних хвороб;
3) стан психіки в процесі лікування захворювання й, зокрема , реакції на різні медикаменти;
4) психічні порушення, що виникають при різних захворюваннях, і методи їх
купування.
Важливими питаннями медичної психології є психопрофілактика, психотерапія й психогігієна.