Завдання та проблемні ситуації. Поясніть, чому відчуття є генетичне первинною формою відображен­ня дійсності

Поясніть, чому відчуття є генетичне первинною формою відображен­ня дійсності.

У чому виявляється і чим зумовлюється суб'єктивний характер відчуттів?

Чим можна пояснити в кожному конкретному випадку скарги на такі
розлади зорових відчуттів: "Погано бачу предмети при яскравому
освітленні", "Коли заходжу з вулиці в погано освітлену кімнату, тривалий час нічого не бачу", "Не можу читати: літери та рядки в книзі роз­пливаються"?

Чим пояснити той факт, що збільшення інтенсивності дії подразника в од­них випадках відчувається, а в інших — ні?

Чому невербальний ефект мовного спілкування — інтонація — іноді втрачає експресивну функцію і як це позначається на спілкуванні?

Іноді відчуття викликаються дією на аналізатори неадекватних подраз­ників. Яке значення для медичної практики може мати цей феномен?

Список використаної та рекомендованої літератури ^=^=

Веккер Л. М. Психические процессьі: В 3 т. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. —
Т. 3.

Грегори Р. Л. Глаз й мозг: Психология зрительного восприятия. — М.:
Мир, 1970.

Лурия А. Р. Ошущение й восприятие. — М.: Изд-во МГУ, 1978.

Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение,
1977.

Психологія І За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии. — М.: Педагогика, 1989.

Хрестоматия по ощущению й восприятию. — М.: Изд-во МГУ, 1975.

Розділ 11

СПРИЙМАННЯ

Поняття про сприймання

Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не лише про певні властивості та якості, що притаманні тим або іншим об'єктам чи явищам, відчуваючи їх, а й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Таке цілісне їх відображення в мозку лю­дини характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання — сприймання.

Сприймання — це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивос­тей при безпосередній дії на органи чуття.

У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивос­тей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відно­шення між його якостями. У результаті сприймання виникають суб'єктивні образи сприйманих об'єктів — уявлення. Процес сприй­мання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяль­ність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан осо­бистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції пос­тають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дійовість особистості. Вона виявляється в рухах органів чуття, спрямованих на об'єкти, які сприймаються, в їх обмацуванні, обстеженні зором їх контурів, окремих частин. У всіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє виокремленню предмета серед інших об'єктів. На це звернув увагу І. Сєченов, вказуючи на те, що сенсорний і руховий апарати у набутті досвіду об'єднуються у відображувальну систему. Практичні дії — це одна з основних перед­умов адекватного сприймання предметів та явищ об'єктивної дійс­ності.

Різновиди сприймань

У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єд­ності. Сприймань поза відчуттями не буває. Розрізняють сприймання за сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.), відношенням до психічного життя (інтелек­туальні, емоційні, естетичні), складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з відчуттям. На відміну від відчуття специфічне у сприйманні полягає в тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає пред­метом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору і слуху то­що. При цьому один з різновидів сприймання постає як провідний, а інші — як допоміжні. Наприклад, у музичній діяльності провідним завжди є слух, а допоміжним — кінестетична чутливість. У кваліфіко­ваного хірурга кінестетична чутливість відіграє велику роль — кон­тролює і регулює рухи, потрібні під час оперування.

За відношенням до психічного життя особистості сприймання на­буває особливого значення. В об'єкті сприймання може специфічно постати інтелектуальний або емоційний бік предмета чи явища, що пізнається. Наукові знання потребують інтелектуального їх сприй­мання, тобто сприймання змісту, розуміння понять і термінів, викону­ваних дій, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне ж сприй­мання яскраво постає при сприйманні художніх, мистецьких творів. У цьому різновиді сприймання провідну роль відіграє його емоційний бік, безпосередній вплив сприйманого об'єкта на почуття — моральні, естетичні. Певна річ, художнє сприймання відбувається в єдності з інтелектуальним. Розуміння того, що сприймається, є необхідною його передумовою, але емоційне переживання в художньому сприйманні визначає його характер: піднесеність або пригніченість настрою, пе­реживання високого, комічного, трагічного, що збуджується сприйма­ним матеріалом. Сприймання за змістом — це сприймання простору, руху, часу. У сприйманні простору, руху та часу беруть більшу чи мен­шу участь різні аналізатори в їх взаємозв'язку.

Сприймання просторувідбувається за участю зорового, кінесте­тичного та слухового аналізаторів. Об'єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у

просторі, глибини, рельєфу. Сприймання розмірів на око і дотик до­сягає значної досконалості. Сприймання горизонтальних ліній точніше, ніж сприймання вертикальних. У сприйманні простору велику роль відіграє окомір. Просторові явища досить точно сприймаються та­кож тактильно та кінестетично. Сліпі, наприклад, вивчаючи географію, виконуючи трудові дії, успішно орієнтуються дотиком на рельєфному глобусі у розміщенні деталей об'єктів праці.

Слухом людина достатньо успішно сприймає напрямок звуків у просторі: далеко, близько, вгорі, внизу, праворуч, ліворуч. Напря­мок на слух можна визначити з точністю до 10 градусів. При моно-уральному сприйманні звуку точність сприймання напрямків пору­шується.

Сприймання віддалі, глибини та рельєфності відбувається по-різно­му при монокулярному та бінокулярному баченні. При бінокулярно­му сприйманні (сприймання двома очима) точність визначення віддалі набагато більша, ніж при монокулярному (сприймання одним оком). Сприймання глибини та рельєфу залежить від того, як відображається предмет на сітківці ока: в кореспондуючих чи диспаратних точках сітківки.

Якщо збуджуються кореспондуючі точки сітківки, тобто такі, що симетрично розміщені у правому та лівому оці від центральної ямки, то зображення сприймається як один предмет, в одній площині. Якщо ж сприйнятий предмет на сітківці зображується диспаратне, тобто в обох очах по-різному віддалено від центральної ямки, то предмет ба­чимо або подвоєним, якщо диспаратність є значною, або об'ємно, рельєфно, якщо диспаратність є незначною. На цьому принципі побу­довано стереоскопи, стереоскопічне кіно.

При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ілюзії, тобто неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, угнутості. Пряма паличка, занурена у склян­ку з водою, здається зігнутою; розмір сонця вранці та ввечері здається великим порівняно з тим, як воно сприймається в зеніті; два однако­вих кути, однакових кружечки, однакові лінії здаються різними серед більших або менших за розміром зображень таких самих предметів тощо.

У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та конвергенція органу зору. Акомодація— це зміна опуклості кришта­лика відповідно до віддалі предмета, а конвергенція— це спрямуван­ня очей на предмет сприймання. Ці фізичні зміни в органі зору пов'я­зані зі сприйманням віддалі та обсягу предмета.

Сприймання руну — це відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається ру­хомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета. У першому випадку рух предмета сприймається адекватніше, ніж у другому. При сприйманні рухомого предмета відносно іншого пред­мета, що рухається в одному з ним напрямку або у протилежному на­прямку, може виникнути ілюзія відсутності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предме­та, здається рухомим, але його рух сприймається у протилежному на­прямку.

Якщо в полі зору немає нерухомого предмета, відносно якого сприймався рухомий предмет, то рух сприймається у 15-20 разів по­вільнішим. Рух літака на тлі безхмарного неба здається повільнішим.

Сприймання часуполягає у відображенні тривалості та послідов­ності дії подразника на організм. Спеціального органу для сприйман­ня часових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналіза­тори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серце­биття тощо).

Безпосереднє сприймання тривалості часу є незначним (0,75 с). Триваліші інтервали людина сприймає в результаті поділу та відліку їх рівними частинами в межах однієї секунди. Отже, великі інтервали часу сприймаються опосередковано.

Сприймання послідовності відбувається завдяки перервам у трива­лості дії подразників на аналізатори. Сприймання тривалості зале­жить від ставлення до змісту, характеру сприйманого об'єкта. Сприй­мання цікавого викликає ілюзію швидкості перебігу часу, а сприймання нецікавого, неприємного, вимушене очікування створюють ілюзію уповільнення тривалості дії.

Знання різновидів сприймання та їх закономірностей має важливе значення для формування професійних якостей фахівця.

Властивості сприймань

Важливою умовою успішного сприймання об'єктів дійсності є його вибірковість.Вибірковість предмета сприймання зумовлюється потре­бами та інтересами людини, необхідністю у знаннях, професійною спрямованістю тощо.

Основні властивості сприймання — предметність, цілісність, струк­турність, константність та осмисленість.Предметність сприймання виявляється у співвіднесенні відомостей про об'єкти із самими об'єкта­ми як носіями певної інформації.

Така об'єктивація одержуваних вражень у конкретних об'єктах реального світу забезпечує орієнтувальну та регулювальну функції у практичній діяльності людини. Предметність сприймання є набутою властивістю, що формується у процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу.

Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його ок­ремі компоненти постають в єдності. Відсутність у предметі якогось одного його боку або деталі не заважає цілісному сприйманню. Пред­мет як ціле, ставлення до нього як цілого, що утворилося у процесі на­буття досвіду, визначає його структуру. Лише у процесі аналізу пред­мет розчленовується на складові, виокремлюються ті чи інші його характеристики.

Цілісно сприйняте не завжди осмислюється як предмет, що має певну структуру. Осмислення сприйнятого залежить від досвіду та знань особистості. Тому одні й ті самі предмети людьми різного рівня культурного розвитку, дітьми та дорослими сприймаються та осмис­люються по-різному. За мірою осмислення сприйнятого виокремлю­ють синкретичне сприймання,характерними ознаками якого є нероз­членованість, злитість сприйманого. Воно спостерігається у дітей, у малодосвідчених людей. Синкретизм спричинює неадекватність сприй­мання. При такому сприйманні предмет у свідомості не постає у спе­цифічних, притаманних йому особливостях і може сприйматись як інший предмет, який чимось нагадує сприймане. Деякі психологи по­яснюють синкретизм сприймання дітей та малокультурних дорослих їх біологічним недорозвиненням. Таке пояснення синкретизму без­підставне. Синкретизм залежить переважно від досвіду, знань осо­бистості, які набуваються в єдності з розвитком, дозріванням орга­нізму.

Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Колір кам'яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жовтуватим; циліндр сприймаємо як круглий, хоча в деяких положеннях його фор­ма нагадує еліпс. Засадовими стосовно константного сприймання є

динамічні стереотипи, тобто утворені тимчасові нервові зв'язки під впливом багаторазового сприймання предмета в певній системі, послідовності, структурі.

У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попе­редній досвід, попередні уявлення особистості. Залежно від повноти їх змісту, спрямованості, організованості сприймане відображається у свідомості більш-менш адекватно. Зміст попереднього досвіду, спо­рідненість його із сприйманим об'єктом, інтерес до нього є тією перед­умовою ефективності та адекватності сприймання, яку називають ап­перцепцією.У багатьох випадках людина у предметах бачить те, що вона хоче в них побачити залежно від особистісної установки на сприймання.

Сприймання визначається як об'єктивними, так і суб'єктивними умовами. Серед об'єктивних умов, які забезпечують адекватність сприймання, потрібно враховувати яскравість, звучність, динамічність предмета, тобто силу подразника, та фізичні умови сприймання — освітленість предмета, віддаль від особи, що сприймає, будову само­го предмета — структуру, де чітко виявляються його компоненти, контрастність тла та фігури.

Замасковані предмети, різні види камуфляжу, які приводять до часткового або повного злиття предмета з тлом, сприймаються нечітко, неадекватно. Серед суб'єктивних умов сприймання особливо важливими є уважність і спостережливість.

Сприймання може порушуватися в результаті органічних ушкод­жень кори великих півкуль головного мозку. Травми голови, крово­виливи викликають сенсорну або моторну афазію (несприймання мо­ви, порушення вимови, втрату здатності синтезувати, узагальнювати), нездатність, наприклад, абстрагувати колір від предмета й переноси­ти його на інший предмет. Під впливом глибоких переживань, праг­нень щось побачити, почути виникають галюцинації, тобто відчуття предметів, звуків, запахів, яких насправді немає, які не діють на наші органи чуття. Галюцинації мають внутрішнє походження, без від­повідного зовнішнього подразнення. Під час галюцинацій у корі вели­ких півкуль головного мозку активізуються раніше утворені тимчасові нервові зв'язки під впливом дії тих чи інших предметів та явищ дійсності.