Три види функціональних систем під час професійної діяльності

Рівень мобілізації працездатності людини при здійсненні нею професійної діяльності може бути різним. Він виявляється у формуванні відповідних якісних функціональних станів організму — нормального, граничного та патологічного.
Оцінка цих станів базується на взаємодії різних функціональних систем як одиниць інтегративної діяльності мозку. Встановлено, що в процесі праці активізуються три функціональні системи, стрижнем яких є різні рефлекторні акти як реакції на дію відповідних подразників.
Це основна, побічна і відновлювальна функціональні системи.
Основна функціональна система — це рефлекторні акти у вигляді трудових рухів, дій, психічних процесів відповідно до алгоритму конкретної трудової діяльності.
Побічна функціональна система реалізується у вигляді реакцій людини на подразники, не пов’язані безпосередньо з трудовим процесом, а зумовлені факторами виробничого середовища, внутрішніми станами людини, тобто є сторонніми відносно основної функціональної системи.
Відновлювальна функціональна система являє собою фізіологічні реакції організму у відповідь на вичерпність енергетичних речовин.
Ці три функціональні системи вступають між собою в нейрофізіологічний конфлікт, оскільки несумісні в один і той же час. Однак, внаслідок координаційної функції мозку, трудова діяльність здійснюється ефективно. Але такий стан зберігається доти, доки мобілізація працездатності не виходить за межу. Як тільки рівень мобілізації працездатності стає більшим, відновлювальна функціональна система набуває актуального значення і змінює напрямок регулюючої діяльності мозку.
Відновлювальна функціональна система за допомогою процесу гальмування блокує виконання трудового процесу, який становить основну функціональну систему. Рівень загострення нейрофізіологічного конфлікту між основною і відновлювальною функціональними системами в процесі праці, зміни в працездатності на кожній стадії цього конфлікту зумовлюють відповідний функціональний стан організму.
Функціональний стан організму є інтегральним показником мобілізації працездатності.
Для нормального функціонального стану характерна відсутність або згладжування нейрофізіологічного конфлікту між основною і побічною функціональними системами. Незважаючи на дію побічних подразників на організм працівника, основна функціональна система є стійкою домінантою, яка справляє гальмівний вплив на конкуруючі рефлекторні акти.
Другою особливістю нормального функціонального стану є те, що витрати функціональних ресурсів в організмі людини не виходять за межу працездатності. Затрати ресурсів поновлюються в ході роботи. Таким чином, нормальний функціональний стан — це стан сформованої координації, коли процес збудження є рушійною силою лише для основної функціональної системи. Інші функціональні системи ще не сформувалися або заблоковані гальмуванням і не справляють негативного впливу на основну. Об’єктивною ознакою такого функціонального стану є максимальна ефективність трудової діяльності за умови функціональної мобілізації відповідно до фізіологічного закону межі працездатності.
Для граничного функціонального стану характерні значні затрати функціональних ресурсів, які виходять за межу працездатності. В зв’язку з цим відновлювальна функціональна система теж набуває значної сили і за допомогою процесу гальмування обмежує рефлекторні акти, які становлять зміст трудової діяльності. Одночасно розгальмовуються побічні рефлекторні акти. У результаті загострюється нейрофізіологічний конфлікт між основною, побічною і відновлювальною функціональними системами.
Внаслідок цього трудова діяльність сповільнюється, при виконанні роботи виникають зайві і неточні дії та рухи, розсіюється увага, погіршується мислення, посилюються реакції на побічні подразники, наростає нервово-емоційне напруження.
Патологічний функціональний стан організму характеризується крайнім загостренням нейрофізіологічного конфлікту між функціональними системами. Відновлювальна функціональна система досягає значної сили і за допомогою гальмування намагається виключити активний стан мозку і перевести організм в сон. Щоб змусити себе працювати, працівникові потрібні велике напруження і вольові зусилля.
Патологічний функціональний стан виявляється у вигляді різних функціональних порушень. У зв’язку з затратами «заборонених» енергетичних ресурсів відбуваються значні зрушення в показниках серцево-судинної системи, газообміну і діяльності інших внутрішніх органів. Ознакою патологічного функціонального стану організму людини є також дискоординація, яка виявляється в парадоксальних і ультрапарадоксальних реакціях. Суть їх у тому, що позитивні сигнали, які спонукають до правильних дій, втрачають своє стимулююче значення, а негативні, навпаки, — спонукають і можуть викликати неадекватні реакції.

17. Дослідження побічних показників за методиками фізичної та розумової працездатності

18. Аналіз прямих показників працездатності

19. Психофізіологічна «ціна» ефективності діяльності

20. «Класичні» періоди в динаміці працездатності

Зниження працездатності в процесі будь-якої трудової діяльності проходить за визначеними фазами, які характеризуються відповідною динамікою функцій організму.
В динаміці працездатності виділяють декілька періодів, або фаз, з різним ступенем деталізації (М.І. Виноградов, 1966 p.; А.О. Єгоров, В.П. Загрядський, 1973; В.П. Зінченко, 1974; І.А. Сапов, B.C. Щеголєв, Г.Л. Апанасенко, 1979 та ін.). Найбільше значення в цьому відношенні для спеціалістів має динаміка працездатності, запропонована Ф.П. Космолинським і ЕА. Дерев'янко (1962). В її основі лежать взаємовідношення між функціями організму, продуктивністю роботи і розвитком стомлення на фоні емоційно-вольової напруги з врахуванням максимальних можливостей організму.
Таким чином, продуктивність праці зумовлюється максимальними можливостями організму для виконання визначеної роботи й рівнем емоційно-вольової напруги, а також залежить від індивідуальних особливостей організму, ставлення до праці, почуття відповідальності та дії факторів і умов праці спеціалістів.
В динаміці працездатності для практичного використання визначають шість класичних періодів: впрацьовування, високої працездатності, повної компенсації, нестійкої компенсації, прогресивного зниження успішної роботи і кінцевого пориву. Така ж динаміка працездатності спостерігається протягом як коротких (політ, вахта, зміна), так і тривалих робочих циклів. Крім вказаних шести періодів, у спеціалістів доцільно виділяти ще два: підготовчий та відновлюючий. Всі ці стадії (періоди) можуть вважатись окремими функціональними станами спеціалістів.
Динаміка працездатності людини протягом робочого циклу (за Космолинським Ф.ПЧ Дерев'янко БА, 1962 р.)

ПЕРІОДИ ДІЯЛЬНОСТІ
I - ВПРАЦЬОВУВАНІСТЬ
II - ВИСОКА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ
III - ПОВНА КОМПЕНСАЦІЯ
IV - НЕСТІЙКА КОМПЕНСАЦІЯ
V - ПРОГРЕСИВНЕ ЗНИЖЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ
VI - КІНЦЕВИЙ ПОРИВ
1 - МАКСИМАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ ОРГАНІЗМУ
2 - ПРОДУКТИВНІСТЬ РОБОТИ
3 - ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА НАПРУГА
4 - СТОМЛЕННЯ
Підготовча стадія характеризується станом оперативного спокою, під яким розуміється готовність спеціаліста включитись в робочий процес. Хоча й робота ще не почалась, але організм готується до робочого навантаження, проходить мобілізація його функціональних можливостей. В результаті цього працездатність підвищується ще перед початком роботи. У молодих спеціалістів цей період може розтягуватись на декілька годин; організм непродуктивно витрачає при цьому свої енергетичні ресурси. Підготовча стадія відмічається перед польотом, маршем, заступанням на чергування, зміну. Головними ознаками підготовчого періоду є формування настанови на діяльність, мобілізація функціональних можливостей, посилення вегетативних процесів, які забезпечують енергетику організму.
Стадія впрацьовування характеризується поступовим зростанням функціональних можливостей організму, збільшенням продуктивності діяльності й одночасним пристосуванням людини до найбільш економного режиму виконання даної роботи. Об'єктивно відмічається поступове покращання якості й швидкості прямих й значне покращання побічних показників працездатності.
Зміни показників праці й функцій організму в стадії впрацьовування проходять не гармонічно, а з відомим початковим розладом між ними. Час, протягом якого наступає оптимальне співвідношення параметрів роботи й функцій організму, визначає тривалість цієї стадії. Виявлені зміни показників функцій організму свідчать про формування робочої домінанти та встановлення динамічного стереотипу.
Стадія високої (оптимальної) працездатності вважається основною в трудовій діяльності людини. Організм переходить на новий, найбільш економний рівень функціонування. Оптимальна працездатність визначається як здатність в заданих параметрах й конкретних умовах виконувати професійну діяльність при оптимальному функціонуванні систем організму. В цей період спостерігаються найбільш високі й стабільні прямі показники працездатності як наслідок адаптованості спеціаліста до умов діяльності. Тривалість цієї стадії залежить від інтенсивності роботи на постах та пунктах управління, а ті - від дії несприятливих факторів на організм.
Стадія повної компенсації характеризується деяким зниженням максимальних можливостей організму внаслідок появи втоми та її суб'єктивного прояву - стомлення. Але ефективність праці зберігається на попередньому рівні за рахунок емоційно-вольової напруги й використання компенсаторних механізмів організму.
В цій стадії праці побічні показники суттєво не змінюються. Разом з тим спостерігається деяке погіршення структури робочого процесу, що виражається в погіршенні пошукової діяльності й збільшенні часу, витраченого на виконання окремих елементарних операцій.
В практичній діяльності спеціалістів стадії оптимальної працездатності та повної компенсації можливо об'єднати в одну стадію оптимальної (стабільної) працездатності.
Стадія нестійкої компенсації (нестійкої працездатності) характеризується подальшим зростанням стомлення та зниженням максимальних можливостей організму. Зміна функцій організму в цей період носить виражений характер, іноді виходить за межі фізіологічних коливань. Прямі й побічні показники знижуються і в значній мірі залежать від зусиль волі. При цьому значно збільшуються скарги на погіршення самопочуття. Професійна працездатність знижується за рахунок порушення пошукової діяльності, збільшується кількість помилок, зменшується швидкість реакцій, збільшується кількість та тривалість відхилень від режимів роботи. Стадія прогресивного зниження продуктивності зумовлена подальшим розвитком стомлення і появою перевтоми у спеціалістів. В цей період виявляється однонаправлене погіршення показників функціонального стану організму. Відмічаються скарги на стомлення й значне погіршення самопочуття, які не проходять після регламентованого відпочинку. При виконанні професійної діяльності в ряді випадків спостерігаються грубі помилки, що можуть призвести до аварійних ситуацій, апатія до виконання обов'язків й бажання припинити роботу. Спроби підвищити працездатність не мають успіху, спеціалісти не можуть з необхідним рівнем надійності виконувати професійну діяльність, їм необхідно дати відпочинок до повного зникнення прикмет перевтомлення.
Стадія кінцевого пориву проявляється в кінці роботи, якщо відомий термін її закінчення. Працездатність людини значно підвищується за рахунок значної емоційно-вольової напруги й зумовленого цим використання психофізіологічних резервів. Внаслідок цього зовні виникає ефект відсутності прикмет перевтомлення, однак після закінчення роботи вони проявляються в більш вираженій формі.
Особливо важливими для підтримки працездатності спеціалістів є соціально-психологічні фактори: думки про близьку зустріч з рідними, про значимість й необхідність такої праці, уява про рівень своєї кваліфікації, яка повинна підтвердитись підтримкою високої продуктивності праці в умовах зниження працездатності при переборюванні стомлення.
Стадія відновлення починається з початком роботи, але найбільше виявляється після її закінчення. Із вчення І.П. Павлова відомо, що процеси виснаження та відновлення в організмі (в робочому органі) тісно пов'язані між собою і з процесами збудження і гальмування в ЦНС. Г.В. Фольборт (1951) встановив закономірність: всякий діяльний стан організму пов'язаний із втратою функціональних потенціалів, і чим більші ці втрати, тим інтенсивніший процес їх відновлення.
Аналізуючи дану закономірність стосовно до професійної діяльності, автор приходить до висновку, що коли до початку нового циклу роботи (чергування) стан функцій організму і рівень працездатності повертаються до початкового, то для конкретних умов праці діяльність відновлювальної функціональної системи організму ефективна й відпочинок достатній. Якщо цього не відбувається, значить або відновлювальна функціональна система недосконала і потребує корекції, або збільшені затрати функціональних резервів за попередній робочий цикл, які за відведений час повністю не прийшли до норми. Вважається, якщо стомлення не виходить за межі стадії повної компенсації, то це - нормальний стан працюючого організму. Якщо в процесі праці стомлення досягає стадії нестійкої компенсації й прогресивного зниження продуктивності, то воно служить сигналом до припинення роботи з тим, щоб не допустити розвиток перевтомлення й попередити різке зниження рівня безпеки праці.
Описана динаміка працездатності є орієнтовною. Не всі періоди виявляються чітко. На погляд авторів (І.А. Сапов, B.C. Щеголєв, Г.А. Апанасенко, 1979, М.С. Корольчук 1997, 1985) на практиці можливо виділити три основних періоди динаміки працездатності й функціонального стану організму — впрацьовуваність, відносно стійка працездатність й поступове її зниження. Автор роботи згоден з таким підходом до визначення, тому що на практиці дуже важко диференціювати між собою стадії високої працездатності, повної компенсації й нестійкої компенсації. Крім того, аналіз літератури та досвід практичного забезпечення показує, що підготовчу стадію можливо розглядати як одну з організаційних, а саме підготовча стадія, стадія виконання завдання, стадія відновлення. В динаміці працездатності спеціалістів пропоную виділяти:
1) стадію впрацьовування;
2) відносно стійкої працездатності;
3) нестійкої працездатності, як норми працездатності;
4) неухильного її зниження;
5) стадію кінцевого пориву.

21. Динаміка працездатності під час професійної діяльності

22. Офіційні документи

23. Спостереження та звіт спеціаліста

24. Хронометраж та вивчення трудових операцій

Об'єктом хронометражу найчастіше виступає повторювана тех-нологічна операція або окремі її частини. За потреби може проводитися хронометраж затрат часу на виконання підготовчо-завершальної роботи та обслуговування робочих місць.

Хронометраж є одним із основних способів вивчення затрат часу при виконанні циклічно повторюваних елементів операції. Хронометраж може проводитися з метою:

встановлення фактичної тривалості основних і допоміжних елементів виробничої операції;

виявлення причин невиконання норм часу (виробітку), встановлених розрахунковим шляхом;

виявлення і вивчення передових прийомів і методів праці для їх наступного поширення;

одержання вихідних даних для розробки нормативів з праці;

встановлення нових або уточнених діючих норм затрат праці.

Залежно від числа працівників, робота яких вивчається хронометражним способом, розрізняють індивідуальний і груповий хронометраж.

Індивідуальний хронометраж дозволяє вивчати трудові процеси (операції) найґрунтовніше, з максимальною деталізацією.

Перевагою групового хронометражу є те, що він дозволяє поряд із вивченням структури і трудомісткості операції визначити реальну міру участі в колективному результаті кожного з членів бригади або ланки з метою раціональнішого поділу функцій та обов'язків.

На етапі підготовки до хронометражного спостереження необхідно, насамперед, визначити об'єкт і мету цього заходу. Ігнорування цієї вимоги може спричинити дискредитацію самої ідеї хронометражного дослідження, звести його до банального перегляду діючих норм затрат праці.

Велике значення має кваліфікація фахівця, який здійснює хро-нометражні спостереження. В його обов'язки входить глибоке озна-йомлення з призначенням і змістом технологічної операції, організацією та оснащенням робочого місця, кваліфікацією виконавців, а також виявлення основних факторів, від яких залежить тривалість операції.

До початку безпосередніх вимірів досліджувану операцію слід розчленувати на складові відносно самостійні частини (технологічні переходи або трудові прийоми), встановити фіксажні точки, визначити необхідну кількість повторних вимірів часу.

Якщо хронометраж проводиться з метою встановлення обґрунтованих норм, необхідно до його початку усунути всі перешкоди

нормальній роботі, а за об'єкт спостереження брати робітника чи групу робітників із середнім рівнем виконання норм. Коли хронометраж проводиться з метою виявлення і поширення передових методів праці, то за об'єкт спостереження обирають передового працівника і ще кілька інших, щоб можна було порівнювати фактичні затрати часу, встановлювати розміри відхилень та їх причини.

Хронометраж дій робітника, який не виконує норми, дає можливість знайти справжні причини цього негативного явища і вжити дійових заходів щодо поліпшення справи.

Для забезпечення точності вимірів затрат часу необхідно якнайточніше визначити фіксажні точки, що означають закінчення одного елемента операції і початок наступного.

Кожен робітник виконує свою операцію безперервно, якщо цього не вимагає специфіка технології. Отже, спостерігачеві не так легко визначити фіксажні точки і негайно реагувати на їх появу під час хронометражу. Для полегшення роботи фіксажні точки краще пов'язувати з чітко фіксованим зоровим чи звуковим сприйняттям. Це можуть бути, наприклад, моменти дотику руки виконавця операції до органів управління верстатом, інструменту, деталі тощо.

Перелік складових елементів операції та фіксажні точки, що їх розділяють, заносяться до відповідних граф хронокарти. Хроно-метражист розчленовує операцію таким чином, щоб полегшити в подальшому нормування операції або аналіз попередньо встановлених на неї норм.

Певну складність для хронометражиста становить визначення економічно оптимальної кількості вимірів. На практиці дуже часто ігноруються наукові рекомендації і хронометражист робить стільки вимірів, скільки вільних граф містить хронокарта (від 10 до 15). Але ж цілі проведення хронометражу можуть бути різні, і кожній з них має відповідати обґрунтована кількість повторних вимірів. На це справляють свій вплив, наприклад, такі чинники, як тип виробництва, величина допустимої похибки при спостереженні, рівень механізації трудового процесу, повторюваність операції (величина партії деталей), тривалість операції, коефіцієнт сталості хронометражного ряду тощо. Врахувати всі ці чинники для визначення оптимальної кількості вимірів неможливо, тому на практиці здебільшого користуються довідковими таблицями.

25. Аналіз помилок, анкетування та експертна оцінка

26. Експериментальні прийоми психофізіологічного аналізу професійної діяльності

27. Aлгоритмічний аналіз професійної діяльності та моделювання діяльності

28. Гігієнічний та психофізіологічний аналіз трудової діяльності

29. Об’єкт, предмет, мета та види професійного відбору

30. Сутність і принципи професійного відбору, підбору і раціонального розподілу спеціалістів

31. Сучасні напрями розвитку професійного психофізіологічного відбору і раціонального розподілу спеціалістів

32. Організація і проведення профвідбору

33. Поняття психічного здоров’я особистості

34. Рівні психічного здоров’я особистості

35. Критерії оцінки психічного здоров’я на соціальному,біологічному, психологічному рівнях

36. Методи оцінки психічного здоров’я

37. Основні поняття адаптації

38. Три головних взаємопов’язаних фактори безпеки праці.

В психофізіології безпеки праці виділяють три головні взаємопов'язані фактори: людина, виробництво, система безпеки праці.
Для характеристики здатності людини протистояти небезпеці необхідно розглянути динамічну структуру особистості, запропоновану К.К. Платоновим (1972) в практичному її застосуванні. Автор виділяє чотири головні підструктури особистості й дві додаткові, які зумовлюють здатність людини протистояти небезпеці:
1. Біологічна під структура, яка виходить з природних властивостей людини та проявляється в саморегуляції, самозбереженні; структурному надлишку (парні органи, компенсація), інформаційному (резерв органів сприйняття, збереження й переробки інформації та її передачі).
2. Психологічна підструктура, яка характеризує індивідуальні особливості психічних пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, мислення, емоції, почуття, воля). Психофізіологічні якості та стани людини визначають реакцію людини на небезпеку. Тобто можливості людини виявити небезпечну ситуацію й адекватно реагувати на неї залежно від її індивідуальних особливостей та типу вищої нервової діяльності. На поведінку людини в небезпечній ситуації впливає також її психічний та фізичний стан.
3. Підструктура професійних якостей та досвіду суттєво впливає на протидію небезпеці в праці. Мається на увазі не стільки знання, навички та уміння (ЗНУ), спрямовані на досягнення мети праці, скільки саме безпечне вирішення всіх завдань. Слід відмітити, що вміння безпечно працювати залежить насамперед від рівня професійної майстерності, яка включає в себе знання правил безпеки і значно підвищує ступінь надійності спеціаліста. Цьому сприяють й здібності людини, які дозволяють спеціалісту шукати нові шляхи, нові методи безпечного вирішення завдань у різних та несподіваних ситуаціях.
4. Соціальна підструктура, яка зумовлює можливості людини протистояти небезпеці, визначається ступенем мотивації до праці та її безпеки. В літературі відмічається, що рівень мотивації до виконання роботи й забезпечення безпеки не однакові для різних людей, і останній мотив має значну вагу серед інших, надихаючих людину до діяльності.
Розглянуті підструктури особистості складають гнучку систему із взаємодоповненнями й взаємними концепціями, які сприяють надійності її існування та діяльності. Тому й можливості людини протистояти небезпеці також не слід розглядати як просту суму перерахованих підструктур. Таким чином рівень індивідуальної захищеності людини від небезпеки є наслідком дії складної системи саморегуляції, яка базується на динамічній структурі особистості. Вказують на наявність різних рівнів в структурі особистості О.М. Леонтьев (1975), К.К. Платонов (1971).
Автори звертають увагу дослідників на багатогранність, складність міжрівневих зв'язків, які утворюються в процесі предметної діяльності й підкреслюють, що абстракція, пов'язана з виділенням в особистості окремих рівнів, не порушує її цілісності, природності в умовах професійної діяльності.
Розглянувши складові частини індивідуальної захищеності, перейдемо до такого фактора, як виробництво. Під цим терміном розуміється не тільки процес праці, а й простір, в якому здійснюється трудова діяльність та виникає небезпека і де людина може піддаватися її дії. Виробництво в цьому випадку розуміється значно ширше. Це може бути будь-який технічний об'єкт (ОП ПУ, кабіна літака, автомобіля, лікувальний заклад і т.д.). Крім того, вважається, що і навколишнє середовище, в тому числі й навколишнє соціальне оточення, теж може виявитися джерелом психічної травми. Серед різних робіт, які виконуються на виробництві спеціально виділяють роботи (групи професій) підвищеної небезпеки. До них належать всі роботи, пов'язані з електрострумом, системами високого тиску і т.д. Такий розподіл проводиться з розрахунків на нормальні умови, організацію та експлуатацію техніки. В разі порушень в сферах може виникнути додаткова виробнича небезпека, котра робить звичайну роботу небезпечною.
Розмежовуючи роботи на категорії високої та невисокої небезпеки, слід відмітити, що нещасні випадки, як показує досвід, частіше виникають в роботах з невисокою небезпекою. Це пояснюється тим, що до робіт з підвищеною небезпекою допускаються особи, які пройшли спеціальну додаткову підготовку з техніки безпеки, самі засоби техніки безпеки більш досконалі, таких робіт значно менше, ніж звичайних, і саме головне, висока ціна помилки на роботах з підвищеною небезпекою зумовлює відповідний психологічний настрій, настанову й особисту відповідальність за безпечну працю.
Третя підструктура - система безпеки праці, яка спрямована на зниження рівня виробничої небезпеки та сприяє підвищенню захисту людини в праці. Система безпеки праці вирішує ряд головних завдань:
- сприяє забезпеченню загальної організації безпеки професійної діяльності;
- сприяє розробці й використанню індивідуальних та стаціонарних засобів захисту від небезпечних факторів;
- сприяє організації навчання безпечній роботі, виконанню правил безпеки праці, контролює готовність техніки та людей до небезпечної роботи;
- здійснює пропаганду й виконання безпечної праці.
В самій системі безпеки праці закладено велике коло заходів: від вдосконалення техніки й технологічних процесів, до організації різними шляхами безпечних умов праці взагалі, а також безпосередньо на кожному робочому місці, вже в процесі проектування техніки та умов професійної діяльності. Технічних принципів вирішення проблеми є досить багато, але до всіх засобів захисту (колективних та індивідуальних) ставиться вимога: виконуючи свої захисні функції, вони не повинні утворювати перешкод, а органічно вписуватись в професійну діяльність, технологічний процес, організацію виробництва.
Взаємодія підструктури системи безпеки праці та спеціаліста має три напрямки вирішення проблеми:
- створення й використання індивідуальних засобів захисту;
- розробка правил безпеки праці й навчання;
- пропаганда й виховання безпечної поведінки в праці.
Таким чином, на людину діє система безпеки праці, яка сприяє підвищенню професійної майстерності, її ефективності та безпечності, а мотивація безпечної праці забезпечує спеціаліста правилами, індивідуальними засобами захисту й таким чином додатково збільшує його захищеність.
Дія системи безпеки праці на виробництво виявляється в зменшенні виробничих небезпек, а також в зменшенні рівня їх дії завдяки стаціонарному захисту. Небезпечні фактори й засоби протидії їм формують виробничу небезпеку.
На базі взаємодії трьох підструктур (людина - виробництво -система безпеки праці) складається фактичний рівень безпеки праці.
Вчені на практиці виділяють два головних фактори, які зумовлюють фактичну безпеку праці: результуюча виробнича небезпека та результуюча захищеність людини від цієї небезпеки, і сама людина виявляється активним та провідним компонентом цих взаємовідносин. Тому що захищеність - це не тільки здатність людини протидіяти небезпеці, але головне - не спонукати своєю діяльністю її прояв та реалізацію. Однак у випадках, коли виникає небезпека, незалежно від діяльності конкретного спеціаліста, висока професійна майстерність, адаптивні й творчі можливості людини дозволяють своєчасно виявити небезпеку й найти можливості протидії, навіть в самих безвихідних ситуаціях.
Таким чином, безпека праці - це результат активної предметної діяльності людини, яка виявляється у взаємовідносинах людина - виробництво - система безпеки праці.

39. Правила взаємодії компонентів праці.

Враховуючи, що психофізіологія безпечної та ефективної діяльності спеціалістів, з одного боку, безпосередньо вирішує завдання оптимізації трудової діяльності, в тому числі і підвищення безпеки праці, а з другого - використовується для розроблення більш безпечної техніки, умов праці, засобів захисту, необхідно розглянути деякі поняття безпеки праці.
Людина приймає участь в процесі будь-якої професійної діяльності; через відповідні знаряддя праці вона діє на предмет праці у відповідних умовах середовища. Встановлюються певні правила взаємодії компонентів праці спеціаліста зі знаряддям й предметом праці, навколишнім середовищем (порушення норм та зв'язків між ними є причинами небезпеки). Тому фактор організації взаємодії компонентів праці розглядається як п'ятий компонент трудового процесу, який їх пов'язує й визначає поведінку людини, застосування знарядь та предметів праці, а також допустимі умови середовища. Серед різних факторів професійної діяльності з поглядів безпеки праці прийнято виділяти небезпечні виробничі фактори, які можуть призвести до травми, та шкідливі виробничі фактори, дія котрих може призвести до професійного захворювання. Шкідлива дія на організм може відбуватись внаслідок безпосереднього контактного впливу (механічного, хімічного, електричного і т.д.), дистанційного (світлового, теплового), а також зразу після дії або через визначений час (після радіоактивного опромінення). Крім того, небезпечні виробничі фактори можна розподілити (І. Балінт, М. Мурані, 1968) на наявні та потенційні. Одним з центральних понять безпеки праці, на думку цих же авторів, є нещасний випадок, його несподіваність та ненавмисність. Однак умова несподіваності нещасного випадку не завжди обов'язкова. Так, в небезпечній ситуації, коли спеціаліст усвідомлює й розуміє положення, яке склалось, і може знайти шляхи уникнення, або ж хоча б зниження тяжкості нещасного випадку. В літературі є велика кількість визначень поняття "нещасний випадок". Приведу два з них, які, на мою Думку, доповнюють один одного.
Нещасний випадок - несподіване, ненавмисне пошкодження організму людини, яке перешкоджає нормальному здійсненню діяльності, що виникло внаслідок дії на нього небезпечного виробничого фактора або особистої поведінки (Котик М.А., 1981).
Нещасний випадок можливо розглядати й у інший спосіб. Небезпечні виробничі фактори мають зовнішньо визначені просторові зони дії, які називають небезпечними зонами й характеризуються видом небезпеки та її інтенсивністю, а також часом її дії (Алякринський B.C., 1978, Ачин В.А., 1976). Крім того, для виникнення нещасного випадку (НВ) людина повинна обов'язково знаходитись в небезпечній зоні, порушити порядок (особистий, технологічний, організаційний), а також повинний збігтися цілий ряд інших обставин.
Виходячи з цих міркувань, нещасний випадок можливо визначити як подію, яка виникає в результаті порушення трудового процесу й збігу цілого ряду обставин частіше за все в той період, коли людина знаходиться в небезпечній зоні.
Деякі автори розцінюють НВ як "небажану подію, яка веде до матеріального збитку і/або пошкодження" (Аршава В.Г., 1974, 1981). Однак домовимося, що поняття "нещасний випадок" в подальшому викладанні буде використовуватись тільки у зв'язку з пошкодженням людини, незалежно від матеріальних втрат.
Крім загальновизнаних позначень поняття НВ, слід спеціально зупинитись на його психологічній дії.
Інстинкт самозбереження, незважаючи на випадковість НВ, не є для людини психологічним виправданням. Тому НВ виявляється складним психологічним феноменом, в якому переплітаються й фактори випадковості, й необхідності, й обов'язку прогнозувати події, й страждання, й переживання почуття особистої вини, невдачі з різким стрибком дезорганізації процесу діяльності, фізичним та матеріальним пошкодженням. Як показали дослідження П. Ховстеттера (1971), поняття НВ найбільш тісно пов'язується із словами: вина, страждання, полохливість, легковажність.
Нещасний випадок нерідко має й соціальні наслідки: негативно впливає на інших спеціалістів, знижує показники праці, погіршує психологічний клімат.
Небезпечна (аварійна) ситуація - ситуація, в якій створюється достатньо велика можливість виникнення нещасного випадку. Хоча слово "аварія" означає ушкодження, збиток і тому може застосовуватись до будь-яких видів тілесних і матеріальних пошкоджень. В наш час це слово прийнято пов'язувати з технічними порушеннями та їх наслідками. Якщо аварія є наслідком тілесних пошкоджень людей, то тоді йде мова про аварію і пов'язані з нею НВ. Якщо ж порушення в роботі техніки призводить до НВ, в якому загинула хоча б одна людина, то така подія кваліфікується як катастрофа.
К.К. Платонов (1971) визначає аварійну ситуацію як "ускладнення умов трудової діяльності, яка робить неможливим її виконання за раніше наміченим планом у зв'язку з загрозою аварії. Причинами виникнення таких ситуацій можуть бути неправильні дії людини (особистісний фактор), відмова техніки, порушення необхідної організації трудової діяльності, зміна умов середовища або комплекс цих факторів (Хінт Ю., 1975).
Не всяка небезпечна ситуація веде до нещасного випадку. Тому можливо вести мову про небезпечну ситуацію, яка існувала, але НВ по тим чи іншим причинам вдалось уникнути. Таку подію прийнято називати передумовою до нещасного випадку. Іноді передумову тлумачать як небажану подію, котра при зміні ситуації могла б з'явитись причиною пошкодження і/або матеріального збитку.

40. Порушення норм та зв’язків між компонентами праці як причини небезпеки.

Людина приймає участь в процесі будь-якої професійної діяльності; через відповідні знаряддя праці вона діє на предмет праці у відповідних умовах середовища. Встановлюються певні правила взаємодії компонентів праці спеціаліста зі знаряддям й предметом праці, навколишнім середовищем (порушення норм та зв'язків між ними є причинами небезпеки). Тому фактор організації взаємодії компонентів праці розглядається як п'ятий компонент трудового процесу, який їх пов'язує й визначає поведінку людини, застосування знарядь та предметів праці, а також допустимі умови середовища. Серед різних факторів професійної діяльності з поглядів безпеки праці прийнято виділяти небезпечні виробничі фактори, які можуть призвести до травми, та шкідливі виробничі фактори, дія котрих може призвести до професійного захворювання. Шкідлива дія на організм може відбуватись внаслідок безпосереднього контактного впливу (механічного, хімічного, електричного і т.д.), дистанційного (світлового, теплового), а також зразу після дії або через визначений час (після радіоактивного опромінення). Крім того, небезпечні виробничі фактори можна розподілити (І. Балінт, М. Мурані, 1968) на наявні та потенційні. Одним з центральних понять безпеки праці, на думку цих же авторів, є нещасний випадок, його несподіваність та ненавмисність. Однак умова несподіваності нещасного випадку не завжди обов'язкова. Так, в небезпечній ситуації, коли спеціаліст усвідомлює й розуміє положення, яке склалось, і може знайти шляхи уникнення, або ж хоча б зниження тяжкості нещасного випадку. В літературі є велика кількість визначень поняття "нещасний випадок". Приведу два з них, які, на мою Думку, доповнюють один одного.
Нещасний випадок - несподіване, ненавмисне пошкодження організму людини, яке перешкоджає нормальному здійсненню діяльності, що виникло внаслідок дії на нього небезпечного виробничого фактора або особистої поведінки (Котик М.А., 1981).
Нещасний випадок можливо розглядати й у інший спосіб. Небезпечні виробничі фактори мають зовнішньо визначені просторові зони дії, які називають небезпечними зонами й характеризуються видом небезпеки та її інтенсивністю, а також часом її дії (Алякринський B.C., 1978, Ачин В.А., 1976). Крім того, для виникнення нещасного випадку (НВ) людина повинна обов'язково знаходитись в небезпечній зоні, порушити порядок (особистий, технологічний, організаційний), а також повинний збігтися цілий ряд інших обставин.
Виходячи з цих міркувань, нещасний випадок можливо визначити як подію, яка виникає в результаті порушення трудового процесу й збігу цілого ряду обставин частіше за все в той період, коли людина знаходиться в небезпечній зоні.
Деякі автори розцінюють НВ як "небажану подію, яка веде до матеріального збитку і/або пошкодження" (Аршава В.Г., 1974, 1981). Однак домовимося, що поняття "нещасний випадок" в подальшому викладанні буде використовуватись тільки у зв'язку з пошкодженням людини, незалежно від матеріальних втрат.
Крім загальновизнаних позначень поняття НВ, слід спеціально зупинитись на його психологічній дії.
Інстинкт самозбереження, незважаючи на випадковість НВ, не є для людини психологічним виправданням. Тому НВ виявляється складним психологічним феноменом, в якому переплітаються й фактори випадковості, й необхідності, й обов'язку прогнозувати події, й страждання, й переживання почуття особистої вини, невдачі з різким стрибком дезорганізації процесу діяльності, фізичним та матеріальним пошкодженням. Як показали дослідження П. Ховстеттера (1971), поняття НВ найбільш тісно пов'язується із словами: вина, страждання, полохливість, легковажність.
Нещасний випадок нерідко має й соціальні наслідки: негативно впливає на інших спеціалістів, знижує показники праці, погіршує психологічний клімат.
Небезпечна (аварійна) ситуація - ситуація, в якій створюється достатньо велика можливість виникнення нещасного випадку. Хоча слово "аварія" означає ушкодження, збиток і тому може застосовуватись до будь-яких видів тілесних і матеріальних пошкоджень. В наш час це слово прийнято пов'язувати з технічними порушеннями та їх наслідками. Якщо аварія є наслідком тілесних пошкоджень людей, то тоді йде мова про аварію і пов'язані з нею НВ. Якщо ж порушення в роботі техніки призводить до НВ, в якому загинула хоча б одна людина, то така подія кваліфікується як катастрофа.
К.К. Платонов (1971) визначає аварійну ситуацію як "ускладнення умов трудової діяльності, яка робить неможливим її виконання за раніше наміченим планом у зв'язку з загрозою аварії. Причинами виникнення таких ситуацій можуть бути неправильні дії людини (особистісний фактор), відмова техніки, порушення необхідної організації трудової діяльності, зміна умов середовища або комплекс цих факторів (Хінт Ю., 1975).
Не всяка небезпечна ситуація веде до нещасного випадку. Тому можливо вести мову про небезпечну ситуацію, яка існувала, але НВ по тим чи іншим причинам вдалось уникнути. Таку подію прийнято називати передумовою до нещасного випадку. Іноді передумову тлумачать як небажану подію, котра при зміні ситуації могла б з'явитись причиною пошкодження і/або матеріального збитку.

41. Фактор організації взаємодії під час праці як п’ятий компонент трудового процесу.

42. Небезпечні виробничі фактори.

Небезпечні і шкідливі виробничіфактори, які існують на підприємствах, за природою дії поділяються на такі групи:
І - фізичні,
ІІ - хімічні,
ІІІ - біологічні,
ІV - психофізіологічні.
До першої групи відносяться машини і механізми, що рухаються, вироби, заготовки, матеріали, підвищена або знижена: температура, вологість, рухливість повітря, освітленість робочої зони; підвищений рівень на робочому місці: шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвукових коливань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової та інфрачервоної радіації.
Група фізичних факторів на металургійних підприємствах представлена насамперед машинами і механізмами, які рухаються, транспортерами подачі сировини і готової продукції, електромостовімі вантажно-розвантажувальними пристроями, електрокарами, залізничним транспортом та т.др
Травмування ними можливе при порушенні правил безпеки, правил технічної експлуатації, правил дорожнього руху, при відсутності необхідних засобів сигналізації, інформації; при недотриманні габаритів безпеки, а також при роботах з порушенням вимог безпеки (допуск до керування механізмами ненавченого особи).
Особливо небезпечним є недотримання габаритів наближення залізничних шляхів до виробничих приміщень, подача рухомого складу на вантажно-розвантажувальні естакади технологічних складів. Ця небезпека різко зростає за відсутності світлової та звукової сигналізації, плакатів-попереджень, чітко визначених проходів.
Незахищені рухливі елементи виробничого обладнання також можуть травмувати працівника, якщо відсутні огородження, недосконалі, несправні технічні засоби безпеки, технічно несправне обладнання або засоби управління ім.
Травмуючим фактором може стати і інструмент при його несподіваному руйнуванні під час роботи або при його невідповідність характеру роботи.
Хімічні небезпечні та шкідливі чинники - це перш за все отруйні гази, а також пил різного складу.
Група хімічних факторів ділиться на такі підгрупи.
Щодо характеру впливу на організм людини:
1. Загальнотоксичні, які діють на центральну нервову систему, на кров і кровотворні органи, наприклад сірководень, ароматичні вуглеводи, оксид вуглецю тощо;
2. дратівливі, які викликають подразнення слизових оболонок очей, носа і гортані і діють на шкіру: пари лугів і кислот, оксиди азоту і аміак, сірчаний і сірчистий ангідрид і т.п.;
3. сенсибілізуючі речовини, які після відносно нетривалої дії на організм викликають підвищену чутливість до них. Навіть незначна кількість цієї речовини при подальшому дії на організм призведе до швидкої реакції, яка викличе шкірні хвороби, астматичні явища, хвороба крові;
4. канцерогенні, що призводять до розвитку злоякісних (ракових) пухлин;
5. мутагенні - визиают порушення спадковості і позначаються на потомстві.
Щодо шляху проникнення в організм людини:
а) ті, що діють через дихальні шляхи;
б) ті, що діють через шлунково-кишковий тракт;
в) ті, що діють через шкірний покрив.
Група психофізичних небезпечних і шкідливих факторів за характером дії ділиться на перевантаження фізичні та нервово-психічні. Фізичні перевантаження бувають статичні, динамічні, гіподинамія. Нервово-психічні перевантаження діляться на розумову напругу, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження.
Перш за все це стосується інженерно-технічних працівників, майстрів, бригадирів, операторів, диспетчерів, машиністів транспортних засобів.
Група біологічних факторів- сюди можна віднести мікроорганізми, які зустрічаються у сховищах (басейнах) зворотного водопостачання, біологічних очисних спорудах.

43. Мета, завдання, принципи, методи психофізіологічного і психологічного забезпечення ефективності професійної діяльності.

44. Дві групи шляхів збереження працездатності спеціалістів.

Проблема шляхів і засобів підвищення ефективності та безпечної діяльності хвилює вчених усього світу. В останні десятиріччя суттєвий внесок в її розробку для спеціалістів зробили ВТ. Алтухов, Г.Л. Апанасенко, Ю.М. Бобров, В.А. Бобров, В.А. Бухарін, В.В. Довгуша, Ю.Н. Єгоров, В.П. Загрядський, А.М. Карпухіна, М.С. Корольчук, В.І. Кулешов, І.А. Сапов, А.С. Солодков, С.Г. Терещенко, B.C. Щеголєв, В.М. Крайнюк, П.П. Криворучко, В.І. Осьодло, О.А. Блінов та ін.
Вчені виділяють дві групи шляхів, які використовуються для збереження працездатності спеціалістів. Перша група шляхів визначається ще до зустрічі спеціаліста з технікою і найбільше значення мають:
- розподіл функцій та прогноз впливу і взаємозв'язків в системі "техніка-людина-середовище" з урахуванням психофізіологічних можливостей людини;
- професійний психологічний відбір з обов'язковим довгостроковим прогнозом психофізіологічних резервів організму та успішної працездатності спеціалістів;
- використання психофізіологічних методів навчання та тренування, спрямованих на розвиток саме тих психологічних якостей і фізіологічних властивостей організму, котрі лежать в основі ефективного використання роботи в конкретній спеціальності.
Друга група шляхів використовується в процесі обслуговування та експлуатації техніки і в свою чергу включає дві групи заходів. Одні з них застосовуються постійно, інші - за необхідністю.
Призначення заходів першої групи - профілактика несприятливих функціональних змін в організмі, збереження й підвищення стійкості й психофізіологічних резервів організму, запобігання розвитку вираженого стомлення та перевтомлення у спеціалістів. У першу групу заходів включаються:
- динамічний контроль за станом функцій організму та працездатності;
- заходи щодо розширення психофізіологічних резервів організму в період між виконанням циклів учбових завдань (польотів, навчань, тренувань);
- заходи в період виконання циклів або окремих учбових завдань;
- заходи після виконання учбових завдань;
- заходи безпосередньої дії на організм (раціональний режим праці та відпочинку під час виконання завдань), активний та пасивний відпочинок, водні процедури, додаткова вітамінізація, ультрафіолетове опромінення, оптимізація емоційного стану.
Заходи другої групи проводяться в разі необхідності з метою мобілізації резервних можливостей організму для підтримки й негайного підвищення працездатності (після напруженої професійної діяльності, специфіки умов її виконання, індивідуальних особливостей, віку). До заходів, що застосовуються в разі необхідності, відносяться вдихання кисню при нормальному тиску, гіпербарична оксигенація, повітряно-теплові процедури, дія імпульсним електричним струмом, застосування електросну, використання фармакологічних препаратів.
Описані заходи відносяться до фізіологічного забезпечення учбових завдань (І.А. Сапов з співавт., 1980), а вони в свою чергу включені в систему медичного забезпечення учбових завдань разом з лікувально-профілактичними, санітарно-гігієнічними та протиепідемічними заходами. Крім суто фізіологічних заходів, котрі дозволяють підвищити працездатність за рахунок регуляції неспецифічної стійкості, функціонального стану й фізіологічних резервів організму спеціалістів, важливе значення для ефективного та безпечного виконання професійної діяльності мають матеріально-технічні та соціально-психологічні заходи. Останні вважаються неспецифічними заходами підвищення працездатності.
Матеріально-технічні заходи спрямовані на пристосування обслуговуючих технічних систем та умов навколишнього середовища до людини. Соціально-психологічні заходи включають професійний відбір, професійну підготовку, формування змін, постів екіпажів (колективів), в цілому психологічне та психофізіологічне забезпечення діяльності.

45. Зміст першої групи шляхів збереження працездатності спеціалістів

Проблема шляхів і засобів підвищення ефективності та безпечної діяльності хвилює вчених усього світу. В останні десятиріччя суттєвий внесок в її розробку для спеціалістів зробили ВТ. Алтухов, Г.Л. Апанасенко, Ю.М. Бобров, В.А. Бобров, В.А. Бухарін, В.В. Довгуша, Ю.Н. Єгоров, В.П. Загрядський, А.М. Карпухіна, М.С. Корольчук, В.І. Кулешов, І.А. Сапов, А.С. Солодков, С.Г. Терещенко, B.C. Щеголєв, В.М. Крайнюк, П.П. Криворучко, В.І. Осьодло, О.А. Блінов та ін.
Вчені виділяють дві групи шляхів, які використовуються для збереження працездатності спеціалістів. Перша група шляхів визначається ще до зустрічі спеціаліста з технікою і найбільше значення мають:
- розподіл функцій та прогноз впливу і взаємозв'язків в системі "техніка-людина-середовище" з урахуванням психофізіологічних можливостей людини;
- професійний психологічний відбір з обов'язковим довгостроковим прогнозом психофізіологічних резервів організму та успішної працездатності спеціалістів;
- використання психофізіологічних методів навчання та тренування, спрямованих на розвиток саме тих психологічних якостей і фізіологічних властивостей організму, котрі лежать в основі ефективного використання роботи в конкретній спеціальності.
Друга група шляхів використовується в процесі обслуговування та експлуатації техніки і в свою чергу включає дві групи заходів. Одні з них застосовуються постійно, інші - за необхідністю.
Призначення заходів першої групи - профілактика несприятливих функціональних змін в організмі, збереження й підвищення стійкості й психофізіологічних резервів організму, запобігання розвитку вираженого стомлення та перевтомлення у спеціалістів. У першу групу заходів включаються:
- динамічний контроль за станом функцій організму та працездатності;
- заходи щодо розширення психофізіологічних резервів організму в період між виконанням циклів учбових завдань (польотів, навчань, тренувань);
- заходи в період виконання циклів або окремих учбових завдань;
- заходи після виконання учбових завдань;
- заходи безпосередньої дії на організм (раціональний режим праці та відпочинку під час виконання завдань), активний та пасивний відпочинок, водні процедури, додаткова вітамінізація, ультрафіолетове опромінення, оптимізація емоційного стану.

46. Характеристика другої групи шляхів збереження працездатності спеціалістів

Проблема шляхів і засобів підвищення ефективності та безпечної діяльності хвилює вчених усього світу. В останні десятиріччя суттєвий внесок в її розробку для спеціалістів зробили ВТ. Алтухов, Г.Л. Апанасенко, Ю.М. Бобров, В.А. Бобров, В.А. Бухарін, В.В. Довгуша, Ю.Н. Єгоров, В.П. Загрядський, А.М. Карпухіна, М.С. Корольчук, В.І. Кулешов, І.А. Сапов, А.С. Солодков, С.Г. Терещенко, B.C. Щеголєв, В.М. Крайнюк, П.П. Криворучко, В.І. Осьодло, О.А. Блінов та ін.
Вчені виділяють дві групи шляхів, які використовуються для збереження працездатності спеціалістів. Перша група шляхів визначається ще до зустрічі спеціаліста з технікою і найбільше значення мають:
- розподіл функцій та прогноз впливу і взаємозв'язків в системі "техніка-людина-середовище" з урахуванням психофізіологічних можливостей людини;
- професійний психологічний відбір з обов'язковим довгостроковим прогнозом психофізіологічних резервів організму та успішної працездатності спеціалістів;
- використання психофізіологічних методів навчання та тренування, спрямованих на розвиток саме тих психологічних якостей і фізіологічних властивостей організму, котрі лежать в основі ефективного використання роботи в конкретній спеціальності.
Друга група шляхів використовується в процесі обслуговування та експлуатації техніки і в свою чергу включає дві групи заходів. Одні з них застосовуються постійно, інші - за необхідністю.
Заходи другої групи проводяться в разі необхідності з метою мобілізації резервних можливостей організму для підтримки й негайного підвищення працездатності (після напруженої професійної діяльності, специфіки умов її виконання, індивідуальних особливостей, віку). До заходів, що застосовуються в разі необхідності, відносяться вдихання кисню при нормальному тиску, гіпербарична оксигенація, повітряно-теплові процедури, дія імпульсним електричним струмом, застосування електросну, використання фармакологічних препаратів.
Описані заходи відносяться до фізіологічного забезпечення учбових завдань (І.А. Сапов з співавт., 1980), а вони в свою чергу включені в систему медичного забезпечення учбових завдань разом з лікувально-профілактичними, санітарно-гігієнічними та протиепідемічними заходами. Крім суто фізіологічних заходів, котрі дозволяють підвищити працездатність за рахунок регуляції неспецифічної стійкості, функціонального стану й фізіологічних резервів організму спеціалістів, важливе значення для ефективного та безпечного виконання професійної діяльності мають матеріально-технічні та соціально-психологічні заходи. Останні вважаються неспецифічними заходами підвищення працездатності.
Матеріально-технічні заходи спрямовані на пристосування обслуговуючих технічних систем та умов навколишнього середовища до людини. Соціально-психологічні заходи включають професійний відбір, професійну підготовку, формування змін, постів екіпажів (колективів), в цілому психологічне та психофізіологічне забезпечення діяльності.