Психологічні реакції онкологічних хворих

Проведене спеціальне дослідження Бажина Е.Ф., Гнєздилова А.В. (1983) знайшло, що у всіх онкологічних хворих і на всіх етапах лікувального процесу спостерігаються психогенні реакції, що розрізняються ступенем своєї виразності, клінічним проявам і психологічним змістом.

Ступінь виразності реакції звичайно коливається від легкої до важкої: причому під першою розуміється комплекс нерізкий виражених розладів, що наближаються до невротичного рівня, при важкому ступені сила переживань досягає значної інтенсивності, досягаючи майже психотичного рівня. Проміжне положення займає середній ступінь виразності реакції, що відповідає невротичному рівню. До ведучого розладам при цих реакціях відносяться тривога, що досягає іноді рівня чи страху навіть жаху, зниження настрою (від смутного, сумного до глибокої туги), апатія, іноді дисфорія (тужно-злісний настрій).

Ступінь виразності реакцій і їхня симптоматика зв’язана, насамперед з тим чи іншим етапом лікувального процесу й преморбідними особливостями особистості хворих. Були виділені основні етапи: діагностичний, що починається з найперших контактів пацієнта з онкологічною службою, етап надходження в клініку, що охоплює перші 7—9 днів перебування в стаціонарі, передопераційний етап, потім післяопераційний період, підготовка до виписки і виписка зі стаціонару і, нарешті, катамнестичний етап, що охоплює час перебування хворого дома і період амбулаторного лікування і спостереження.

Для розуміння особливостей розвитку психічних реакцій онкологічного хворого необхідний також і облік преморбідних особливостей особистості. Відповідно до прийнятої класифікації можуть бути виділені групи: «синтонні» , «циклоїди», виділяється також група «шизоїдів», що характеризуються стриманістю, замкнутістю, відомою відгородженістю. Групі «збудливих» властиві імпульсивність, запальність, дратівливість, що сполучаються з педантизмом, в’язкістю, повільність. «істероїдні» суб’єкти характеризуються демонстративністю, театральністю, перебільшеними афектами. Завершують опис «тривожно-недовірливі» суб’єкти, що схильні до вираженої тривоги по будь-якому приводі.

Знання етапів лікувального процесу, уміння визначати ступінь виразності психічної реакції, а також преморбідних особливостей особистості хворих представляється необхідним для розуміння і пророкування особливостей поводження хворих, вибору форм і методів психокорекційної роботи, як із самим пацієнтом, так і з його мікросоціальним оточенням.

Загальні задачі медико-психологічної роботи з онкологічними хворими

У сучасній соціальній психології підкреслюється, що в тім чи іншім реагуванні суб’єкта на різні життєві обставини, істотну роль грає його система ціннісних орієнтації. Останні зв’язані зі співвідносною важливістю цілей життя і засобів для їхнього досягнення, ступенем втягненості у сфери діяльності — трудову, сімейно-побутову й ін.: вони спираються на минулий досвід установкою суб’єкта (у даному випадку онкологічного хворого), на різного роду ситуації й об’єкти.

Ситуація зустрічі з онкологічним захворюванням є для кожного хворого безумовно конфліктної, причому даний конфлікт має чисто психологічний характер, так насамперед він зв’язаний з безпосередньою погрозою для життя, тобто має вітальний характер. Хворий, потрапляючи в подібну ситуацію перед обличчям небезпеки випробує тривогу, страх, що найчастіше приводить до фіксації психічних порушень і дезорганізації поводження. Погроза для життя приводить до високого рівня емоційної напруги і порушенню значимих відношенні особистості.

У подібній ситуації починає формуватися, розвертатися і діяти механізми психологічного захисту, під якою в сучасній психології розуміється особлива регулятивна система, основною метою якої є усунення чи значне зм’якшення почуття тривоги, зв’язаного з наявністю усвідомлюваного конфлікту. Психологічний захист покликаний як би обгороджувати свідомість хворого від тих переживань, що своєю змістовною стороною травмують психіку. У конкретних же ситуаціях (у медицині в цілому, а зокрема й в онкології) психологічний захист при своєму виникненні і подальшому розвитку має ряд конкретних механізмів, форм і типів, як те: заперечення, придушення, проекцію, ідентифікацію, регресію, ізоляцію, раціоналізацію, конверсію й ін. Важливо підкреслити, що психологічний захист може бути як успішної, так і неуспішної. Вибір онкологічними хворими компенсаторних механізмів відбувається, як правило, на неусвідомлюваному рівні і зв’язаний з тими чи іншими преморбідними особливостями особистості.

Так, у частини хворих можна зустрітися з запереченням наявності пухлинного процесу. Суть цього виду психологічної компенсації складається в неприйнятті хвороби, завзятої віри, переконаності в доброякісному характері процесу (якщо взагалі його існування допускається). Особливо частими ці способи компенсації спостерігаються у осіб, преморбіду яких були властиві істероїдні риси. Інша група хворих вибирає інший спосіб психологічного захисту: тут мова йде про невизначену установку стосовно діагнозу. Найчастіше хворі прямо заявляють про своє небажання одержувати яку-небудь інформацію про свій стан. Для них особливо характерна відповідь типу: «Не знаю», що може бути інтерпретоване як вираження «покірності долі» і повної залежності від лікаря. У деяких пацієнтів таке відношення виражається найчастіше у вираженій пасивності, що доходить порою до ступеня апатії. У хворих цієї групи в преморбіді звичайно переважали риси тривожної помисливості, дані пацієнти були в цілому схильні до швидкого виснаження запасу щиросердечних сил.

Зустрічався і третій тип реагування — коли хворі частково, не цілком визнавали наявність у себе злоякісної пухлини, при цьому характерні були висловлення типу: «Може бути щось і є. Напевно, пухлина». Відзначалося, однак, дуже своєрідне явище: хворі дивилися на себе як ви з боку. Ця характерна риса дозволила розглядати даний вид особистісного реагування як визначення дистанціювання суб’єкта від сформованої конфліктної ситуації, що позначається альтернативними поняттями «здоров’я-хвороба», «життя— смерть». Такий своєрідний тип психологічного захисту спостерігався переважно в тих пацієнтів, преморбіду яким були властиві шизоїдні риси.

Остання, четверта, група хворих характеризувалася реалістичним, адекватним прийняттям факту наявності онкологічного захворювання. Після відносно короткочасного періоду тривоги і розгубленості вироблялася тверда установка на будь-який, навіть самий травматичний вид лікування, виражене бажання якомога швидше одержати спеціальну медичну допомогу. Відбувалася мобілізація всіх психологічних ресурсів особистості. Окремі пацієнти прямо заявляли, що вони знають усі про характер свого захворювання, але вірять у мистецтво лікарів, успіхи медицини і т.п. До цієї групи звичайно відносилися пацієнти, преморбід яким характеризувався рисами синтонності і частково циклоїдними особливостями. Загальними для них були свідома установка на лікування і видужання, оптимізм.

Психічні розлади різного ступеня виразності (від психологічних донозологічних реакцій на діагноз і прогноз захворювання до гострих психозів) при онкологічної патології - часте явище, що спостерігається як онкологами, хірургами, гінекологами, так і психіатрами і психологами

Виділяється п’ять фаз реагування на злоякісні новотвори і рак:

1 фаза (анозогнозична): з’являється слідом за першим припущенням з
наявності в пацієнта злоякісного новотвору. Вона характеризується
запереченням наявності в себе онкологічної патології, зменшенням ваги
свого стану, анозогнозією, переконаністю, що діагноз є помилковим.

2 фаза (дисфорічна): настає після підтвердження діагнозу виявляється бурхливим протестом, дисфорією» схильністю робити агресивні дії у відношенні навколишніх чи себе (наприклад, суїцидальні).

3 фаза (аутосугестивна): характеризується прийняттям фактів про наявність \ пацієнта злоякісного процесу і необхідності тривалого лікування в сполученні з «веденням торгу» — «головне щоб не було болів».

4 фаза (депресивна): настає після тривалого періоду , терапії до виявляється поступовою втратою надії на видужання, появою песимізму, пригніченості і пасивності.

5 фаза (апатична): з’являється на останніх етапах захворювання виражається «примиренням» хворого з долею, прийняттям будь-якого результату, супроводжується байдужністю стосовно зовнішніх і внутрішніх процесів.

Кількість суїцидальних спроб при онкологічних захворюваннях значно перевищує подібний показник при інших соматичних захворюваннях. Цей факт ще раз указує на те, що, по-перше, існують деякі відмінні риси психічних переживанні при онкологічних захворюваннях, по-друге, жодне з існуючих захворювань не несе в собі настільки могутньої стресуючого навантаження, як злоякісна пухлина.

Частота і виразність психічних реакцій на онкологічну патологію залежить багато в чому від локалізація і характеру хворобливого процесу, наявності метастазів і деяких інших факторів (А. В. Гнєздилов). Однак, не тільки локалізація і характер онкологічного захворювання впливають на частот}- появи психічних порушень. Немаловажну роль грають такі фактори, як особливості характеру людини, що заболіли онкологічним захворюванням, наявність у преморбіді акцентуйованих рис характеру (Е.Ф.Бажин. А.В. Гнєздилов).