Теоретичні й емпіричні підходи до дослідження характеру

Як відомо, необхідною і неминучою формою отримання теоретичного знання є наукова класифікація об’єктів пізнання. Наукова класифікація не є поясненням, але це вже і не суто опис; вона – відомий підхід до пояснення і, отже, щось більше, ніж звичайний опис. Вона не лише сприяє руху науки від емпіричного накопичення знань до рівня теоретичного синтезу, але й дозволяє робити обґрунтовані прогнози відносно невідомих ще фактів або закономірностей. Класифікація доповнюється типологією, під якою розуміють науковий метод, заснований на розчленовуванні систем об’єктів і їх угрупуванні за допомогою узагальненої моделі або типу. Вона використовується в цілях порівняльного вивчення істотних ознак, зв’язків, функцій, стосунків, рівнів організації об’єктів.

Спроби побудови типології характерів неодноразово робилися упродовж усієї історії психології. Одна з найбільш відомих і ранніх була запропонована німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером (початок ХХ ст.). Дещо пізніше аналогічну спробу зробив його американський колега У. Шелдон, а в наші дні – К. Леонгард, А. Є. Личко, Е. Фромм і низка інших учених.

Типологія характерів будується на існуванні певних типових рис. Типовими називаються риси і прояви характеру, які є загальними і показовими для деякої групи людей. Відповідно під типом характеру слід розуміти вираження в індивідуальному характері рис, спільних для деякої групи людей.

Усі типології характерів, як правило, виходять з ряду загальних ідей.

1. Характер людини формується в онтогенезі відносно рано і протягом життя проявляє себе як більш-менш стійке особистісне утворення.

2. Поєднання особистісних рис, які входять в характер людини, не є випадковими.

3. Велика частина людей відповідно до своїх основних рис характеру може бути розподілена на типові групи.

Типології характеру, які нині існують в психології, залежно від провідної ознаки, покладеної в їх основу, можна розподілити на два напрями.

До першого слід віднести ті типології, у яких, передусім, підкреслюється значення спадкової, природної, соматичної або психодинамічної складової. Її природа може бути зумовлена або конституціональними, темпераментальними особливостями або спадковою складовою «Его». Це – типології характерів Гіппократа, Ф. Галля, Ф. Джордано, Е. Кречмера, У. Шелдона, К. Юнга, моделі К. Леонгарда, П. Б. Ганнушкіна і А. Є. Личко.

Другий потужний напрям у вивченні характеру можна визначити як культурологічний або культурно-антропологічний. Основна його ідея полягає в тому, що людина – це продукт культури, особистість людини виражає культуру, яка відбивається в її індивідуальній поведінці. Його представниками є Е. Фромм, Б. С. Братусь.

Конституційна типологія Е. Кречмера набула поширення після публікації автором в 1921 р. роботи «Будова тіла і характер». Головна ідея полягала в тому, що люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості. Кречмером було проведено багато вимірів частин тіла різних людей, що дозволило виділити 4 конституційні типи:

1. Лептосоматик (чи астенік) – людина з тендітною статурою, високим зростом, пласкою грудною кліткою, вузькими плечима і довгими та худими нижніми кінцівками.

2. Пікнік – людина з вираженою жировою тканиною, надмірно огрядна, малого або середнього зросту, тулубом, з великим животом і круглою головою на короткій шиї.

3. Атлетик – людина з розвиненою мускулатурою, міцною статурою, високого або середнього зросту, з широкими плечима та вузькими стегнами.

4. Диспластик – люди з безформною, неправильною будовою. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури, наприклад, надмірне зростання, непропорційна статура.

З виділеними типами будови тіла Е. Кречмер співвідніс певні типи характеру. Астенічну статуру має шизотимік. Він замкнений, схильний до роздумів, до абстракції, погано пристосовується до оточення, чутливий, ранимий. У цьому типі Е. Кречмер виділив різновиди: люди, що тонко відчувають, ідеалісти-мрійники, холодні владні натури й егоїсти, «сухарі» та безвільні. Шизотиміки коливаються між чутливістю і холодністю, загостреністю і тупістю почуття («образить іншого і при цьому образиться сам»). Типологічні риси такої характерології: наполегливість і систематична послідовність, невибагливість, спартанська суворість, холодність у відношенні до долі окремих людей, витончені естетичні почуття, непідкупна справедливість, пафос з приводу народних страждань і в той же час мало доброзичливості, природного людинолюбства, розуміння конкретної ситуації й особливостей окремих осіб.

Цих людей можна розділити на такі групи:

· чисті ідеалісти і моралісти;

· деспоти і фанатики;

· люди холодного розрахунку.

Пікнічну статуру має циклотимік. Його емоції коливаються між радістю і сумом. Він товариський, відвертий, добродушний, реалістичний в поглядах. Серед циклотиміків Е. Кречмер виділяє такі різновиди: веселі базіки, спокійні гумористи, сентиментальні тихоні, безтурботні любителі життя, активні практики. Також існують типи історичних лідерів, що відносяться до цієї групи людей:

· хоробрі борці, народні герої;

· організатори великого масштабу;

· політики примирення.

Атлетичну статуру мають іксотиміки. Вони бувають двох видів: енергійні, різкі, упевнені в собі, агресивні або маловразливі, із стриманими жестами і мімікою, що мають негнучке мислення.

Е. Кречмер також співвідносить тип статури з психічними захворюваннями, причому припускає, що між нормальною людиною і хворим немає чіткої межі: біотипи індивідуальності першого (циклотимік, шизотимік) можуть перерости в аномалії характеру (циклоїд, шизоїд), а потім і в психічне захворювання (маніакально-депресивний психоз, шизофренія).

Слід зазначити, що в концепції Е. Кречмера має місце ототожнення характеру і темпераменту.

У вітчизняній психології склалася думка про те, що темперамент і характер дуже близькі, але не тотожні феномени. Відзначається, що особливості темпераменту в тій або іншій формі відбиваються на характері людини. Це пов’язано з тим, що основні властивості темпераменту складаються значно раніше, ніж завершується формування характеру. Тож прийнято вважати, що характер розвивається на основі темпераменту. Темперамент визначає в характері такі риси, як урівноваженість або неурівноваженість поведінки, легкість або трудність входження в нову ситуацію, рухливість або інертність реакції і т. ін. Проте необхідно усвідомлювати те, що темперамент не зумовлює характер людини. У людей з однаковими властивостями темпераменту може бути абсолютно різний характер. Особливості темпераменту можуть лише сприяти або протидіяти формуванню тих або інших рис характеру.

Сучасні уявлення про типологію характерів представлені концепціями К. Леонгарда (1968) про особистісні акцентуації і про типи акцентуації характеру в підлітковому віці А. Є. Личко (1977).

Поняття «акцентуації» було введене в психологію німецьким ученим К. Леонгардом. Типологія особистостей К. Леонгарда заснована на оцінці стилю спілкування людини з оточенням. Акцентуація характеру – це крайні варіанти норми як результат посилення окремих рис характеру. При цьому в індивідуума проявляється підвищена чутливість, уразливість до одних стресогенних чинників при стійкості до інших.

На думку К. Леонгарда, в оцінці стилів спілкування можна виділити певні типи акцентуації. У класифікацію, запропоновану К. Леонгардом, входять:

1. Гіпертимний тип. Його характеризує надзвичайна контактність, балакучість, вираженість жестів, міміки, пантоміміки. Така людина часто спонтанно відхиляється від первинної теми розмови. У неї виникають епізодичні конфлікти з оточенням через недостатньо серйозне ставлення до своїх службових і сімейних обов’язків. Люди цього типу нерідко самі бувають ініціаторами конфліктів, але засмучуються, якщо оточення робить їм зауваження з цього приводу. З позитивних рис, привабливих для партнерів по спілкуванню, у людей цього типу – енергійність, жадання діяльності, оптимізм, ініціативність. У той же час вони мають і деякі відразливі риси: легковажність, схильність до аморальних вчинків, підвищену дратівливість, прожектерство, недостатньо серйозне ставлення до своїх обов’язків. Вони важко переносять умови суворої дисципліни, монотонну діяльність, вимушену самотність.

2. Дистимний тип. Його характеризує низька контактність, небагатослівність, домінуючий песимістичний настрій. Такі люди є зазвичай домосідами, обтяжуються шумним товариством, рідко вступають в конфлікти з оточенням, ведуть замкнутий спосіб життя. Вони високо цінують тих, хто з ними дружить, і готові їм підкорятися. Їх характеризують такі риси, що привабливі для партнерів по спілкуванню, як: серйозність, сумлінність, загострене почуття справедливості. Є у них і відразливі риси. Це пасивність, сповільненість мислення, неповороткість, індивідуалізм.

3. Циклоїдний тип. Йому властиві досить часті періодичні зміни настрою, унаслідок чого так само часто змінюється манера спілкування з оточенням. У період підвищеного настрою такі люди є товариськими, а в період пригніченого – замкненими. Під час душевного підйому вони поводяться як люди з гіпертимною акцентуацією характеру, а в період спаду – як люди з дистимною акцентуацією.

4. Збудливий тип. Цьому типу властива низька контактність в спілкуванні, сповільненість вербальних і невербальних реакцій. Нерідко такі люди занудливі і похмурі, схильні до хамства і лайки, до конфліктів, у яких самі є активною, провокуючою стороною. Вони незлагідні в колективі, владні в сім’ї. У емоційно спокійному стані люди цього типу зазвичай добросовісні, акуратні, люблять тварин і маленьких дітей, однак у стані емоційного збудження бувають дратівливими, запальними, погано контролюють свою поведінку.

5. Застряючий тип. Його характеризує помірна товариськість, занудливість, схильність до моралей, неговіркість. У конфліктах така людина зазвичай виступає ініціатором, активною стороною. Вона прагне добитися високих показників у будь-якій справі, за яку береться, висуває підвищені вимоги до себе; особливо чутлива до соціальної справедливості, у той же час образлива, уразлива, підозріла, мстива; іноді надмірно самовпевнена, честолюбна, ревнива, висуває непомірні вимоги до близьких і підлеглих на роботі.

6. Педантичний тип. Людина з акцентуацією такого типу рідко вступає в конфлікти, виступаючи в них швидше пасивною, ніж активною стороною. На службі вона поводиться як бюрократ, вибуває оточенню багато формальних вимог. Разом із тим вона охоче поступається лідерством іншим людям. Іноді докучає домашнім надмірними претензіями на акуратність. Привабливі риси: сумлінність, акуратність, серйозність, надійність в справах, а відразливі і конфліктні – формалізм, занудливість, буркотіння.

7. Тривожний тип. Людям з акцентуацією цього типу властиві: низька контактність, боязкість, невпевненість у собі, мінорний настрій. Вони рідко вступають у конфлікти з оточенням, займаючи в них зазвичай пасивну позицію, в конфліктних ситуаціях шукають підтримки й опори. Нерідко мають такі привабливі риси: дружелюбність, самокритичність, сумлінність. Унаслідок своєї беззахисності вони також нерідко служать мішенями для жартів.

8. Емотивний тип. Ці люди віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі обраних, з якими встановлені хороші контакти, яких вони розуміють «з півслова». Рідко самі вступають в конфлікти, граючи в них пасивну роль. Образи носять в собі, не «виплескуючи» назовні. Привабливі риси: доброта, жалісливість, загострене почуття обов’язку, сумлінність. Відразливі риси: надмірна чутливість, слізливістьа.

9. Демонстративний тип. Цей тип акцентуації характеризується легкістю встановлення контактів, прагненням до лідерства, жаданням влади і похвали. Така людина демонструє високу пристосовність до людей і в той же час схильність до інтриг (при зовнішній м’якості манери спілкування). Люди з акцентуацією цього типу дратують оточення самовпевненістю і високими домаганнями, систематично самі провокують конфлікти, але при цьому активно захищаються. Вони мають такі риси, привабливі для партнерів по спілкуванню, як: ввічливість, артистичність, здатність захопити інших, неординарність мислення і вчинків. Їх відразливі риси: егоїзм, лицемірство, хвастощі, ухилення від роботи.

10. Екзальтований тип. Йому властиві висока контактність, балакучість, влюбливість. Такі люди часто сперечаються, але не доводять справу до відкритих конфліктів. У конфліктних ситуаціях вони бувають як активною, так і пасивною стороною. У той же час особи цієї типологічної групи прив’язані й уважні до друзів і близьких. Вони альтруїстичні, спроможні на співчуття, мають добрий смак, проявляють яскравість і щирість почуттів. Відразливі риси: панікерство, схильність до миттєвих змін настрою.

11. Екстравертований тип. Такі люди відрізняються високою контактністю, у них багато друзів, знайомих, вони балакучі, відкриті для будь-якої інформації, рідко вступають в конфлікти з оточенням і зазвичай грають в них пасивну роль. У спілкуванні з друзями, на роботі і в сім’ї вони часто поступаються лідерством іншим, вважають за краще підкорятися і знаходитися в тіні. Вони мають такі привабливі риси, як: сумлінність, готовність уважно вислухати іншого, зробити те, про що просять. Відразливі особливості: схильність підкорятися впливу інших, легковажність, необдуманість вчинків, пристрасть до розваг, до участі в поширенні пліток і чуток.

12. Інтровертований тип. На відміну від попереднього, його характеризує дуже низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Такі люди люблять самотність; вступають в конфлікти з оточенням тільки при спробах безцеремонного втручання в їхнє особисте життя. Вони часто емоційно холодні ідеалісти, відносно слабо прив’язані до людей. Мають такі привабливі риси, як: стриманість, наявність твердих переконань, принциповість. Є у них і відразливі риси. Це – упертість, ригідність мислення, наполегливе відстоювання своїх ідей. Такі люди на все мають свій погляд, який може виявитися помилковим, різко відрізнятися від думки інших людей, проте вони будь-що продовжують його відстоювати.

Пізніше класифікацію характерів на основі опису акцентуації запропонував А. Є. Личко. Ця класифікація побудована на основі спостережень за підлітками. Крайні варіанти нормального характеру в підлітків він вивчав з позицій загальнопсихологічної теорії стосунків В. М. М’ясищева, і його дослідження уявляються найбільш психологічними. Акцентуація характеру, за Личко, – це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому в поведінці людини спостерігаються відхилення, що не виходять за межі норми, але межують із патологією. Така акцентуація, як тимчасові стани психіки, найчастіше спостерігаються в підлітковому і ранньому юнацькому віці. Пояснюється цей факт тим, що при дії психогенних чинників, що адресуються до «місця найменшого опору», можуть наставати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. У дорослішанні дитини особливості її характеру, що проявилися в дитинстві, залишаючись досить вираженими, втрачають свою гостроту, але з часом знову можуть проявитися виразно (особливо якщо виникає захворювання).

На відміну від К. Леонгарда, А. Є. Личко вважає доцільним говорити не про акцентуацію особистості, а про акцентуацію характеру, справедливо вважаючи, що особистість – поняття ширше і включає інтелект, здібності, світогляд тощо.

Класифікація акцентуації характерів у підлітків, яку запропонував А. Є. Личко, виглядає таким чином:

1. Гіпертимний тип. Підлітки цього типу відрізняються рухливістю, товариськістю, схильністю до пустощів. У події, що відбуваються вони завжди вносять багато шуму, люблять неспокійні компанії однолітків. При хороших загальних здібностях вони виявляють непосидючість, недостатню дисциплінованість, вчаться нерівно. Настрій у них завжди хороший, піднесений. З дорослими – батьками і педагогами – у них нерідко виникають конфлікти. Такі підлітки мають багато різноманітних захоплень, але ці захоплення, як правило, поверхневі і швидко проходять. Підлітки гипертимного типу часто переоцінюють свої здібності, бувають занадто самовпевненими, прагнуть показати себе, вихвалятися, справити на оточення враження.

2. Циклоїдний тип. Характеризується підвищеною дратівливістю і схильністю до апатії. Підлітки з акцентуацією характеру цього типу вважають за краще знаходитися вдома на самоті, замість того, щоб десь бувати з однолітками. Вони важко переживають навіть незначні прикрощі, на зауваження реагують украй роздратовано. Настрій у них періодично змінюється від піднесеного до пригніченого (звідси назва цього типу). Періоди перепаду настроїв складають приблизно два-три тижні.

3. Лабільний тип. Цей тип характеризується великою мінливістю настрою, причому часто це непередбачуване. Приводи для несподіваної зміни настрою можуть виявитися найнікчемнішими, наприклад, кимось випадково сказане слово, чийсь непривітний погляд. Усі вони здатні впасти в смуток, і похмурий настрій за відсутності якихось серйозних прикрощів і невдач. Поведінка цих підлітків багато в чому залежить від миттєвого настрою. Сьогодення і майбутнє відповідно до настрою може сприйматися то у світлих, то в похмурих тонах. Такі підлітки, перебуваючи в пригніченому настрої, украй потребують допомоги й підтримки з боку тих, хто може поправити їх настрій, здатний відвернути, підбадьорити. Вони добре розуміють і відчувають ставлення оточення до них.

4. Астеноневротичний тип. Цей тип характеризується підвищеною недовірливістю і примхливістю, стомлюваністю і дратівливістю. Особливо часто стомлюваність проявляється під час інтелектуальної діяльності.

5. Сензитивний тип. Йому властива підвищена чутливість до усього: до того, що приносить радість, і до того, що засмучує або лякає. Ці підлітки не люблять великих компаній, рухливих ігор. Вони зазвичай соромливі і боязкі при сторонніх людях, і тому часто сприймаються оточенням як замкнені. Відкриті і товариські вони бувають тільки з тими, хто їм добре знайомий, спілкуванню з однолітками віддають перевагу над спілкуванням з малюками і дорослими. Вони відрізняються слухняністю і виявляють велику прихильність до батьків. У юнацькому віці в таких підлітків можуть виникати труднощі адаптації до кола однолітків, а також «комплекс неповноцінності». У той же час у цих же підлітків досить рано формується почуття обов’язку, виявляються високі моральні вимоги до себе і до навколишніх людей. Недоліки у своїх здібностях вони часто компенсують вибором складних видів діяльності і підвищеною старанністю. Ці підлітки розбірливо обирають собі друзів і приятелів, виявляють велику прихильність в дружбі, обожнюють друзів, старших за них віком.

6. Психастеничний тип. Такі підлітки характеризуються прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань, до самоаналізу і оцінок поведінки інших людей. Проте нерідко вони бувають сильніші на словах, ніж на ділі. Самовпевненість у них поєднується з нерішучістю, а безапеляційність суджень – з поспішністю дій, що робляться якраз в ті моменти, коли вимагається обережність і обачність.

7. Шизоїдний тип. Найбільш суттєва риса цього типу – замкненість. Ці підлітки не дуже тягнуться до однолітків, вважають за краще бути насамоті, перебувати в компанії дорослих. Вони нерідко демонструють зовнішню байдужість до оточення, відсутність інтересу до них, погано розуміють стани інших людей, їхні переживання, не вміють співчувати. Їхній внутрішній світ нерідко наповнений різними фантазіями, якимись особливими захопленнями. У зовнішніх проявах своїх почуттів вони досить стримані, не завжди зрозумілі для оточення, передусім для своїх однолітків, які їх, як правило, не дуже люблять.

8. Епілептоїдний тип. Ці підлітки часто плачуть, ігнорують оточення, особливо в ранньому дитинстві. Такі діти, як відмічає Личко, люблять мучити тварин, дратувати молодших, знущатися з безпорадних. У дитячих компаніях вони поводяться як диктатори. Їхні типові риси: жорстокість, владність, себелюбство. У дитячому колективі вони встановлюють свої суворі, майже терористичні порядки, причому їхня особиста влада в таких групах тримається здебільшого на добровільній покірності інших дітей або на страху. В умовах суворого дисциплінарного режиму вони почувають себе нерідко на висоті, прагнуть догоджати начальству, домагатися певних переваг перед однолітками, отримати владу, встановити свій диктат над оточенням.

9. Істероїдний тип. Головна риса цього типу – егоцентризм, жадання постійної уваги до власної особи. У підлітків цього типу нерідко виражена схильність до театральності, позерства, малювання. Такі діти погано переживають, коли в їхній присутності хтось хвалить їхнього ж товариша, коли іншим приділяють більше уваги, ніж їм. Для них насущною потребою стає прагнення привертати до себе увагу оточення, вислуховувати на свою адресу захоплення і похвали. Для цих підлітків характерні претензії на особливе положення серед однолітків, і щоб вплинути на оточення, привернути до себе увагу, вони часто виступають у групах в ролі призвідників і заводіїв. Однак які нездатні стати справжніми лідерами і організаторами справи, завоювати неформальний авторитет, вони часто і швидко терплять фіаско.

10. Нестійкий тип. Його іноді невірно характеризують як тип слабовільної людини, що пливе за течією. Підлітки цього типу виявляють підвищену схильність і потяг до розваг, причому без розбору, а також до неробства. У них відсутні будь-які серйозні, у тому числі професійні, інтереси, вони майже зовсім не думають про своє майбутнє.

11. Конформний тип. Підлітки цього типу демонструють кон’юнктурне, а часто просто бездумне підпорядкування будь-яким авторитетам, більшості в групі. Вони зазвичай схильні до моралізації і консерватизму, а їхнє головне життєве кредо – «бути як усі». Це тип пристосованця, який заради своїх власних інтересів готовий зрадити товариша, покинути його в скрутну хвилину, але щоб він не зробив, він завжди знайде «моральне» виправдання своєму вчинку, причому нерідко навіть не одне.

Серед концепцій характеру, що представляють культурно-антропологічний напрям, найбільше поширення отримала концепція Е. Фромма.

Е. Фромм відмічав, що провідною потребою людини, що становить саму суть людського буття, є потреба зв’язку з навколишнім світом. Тим самим у структурі характеру підкреслюється етичний і моральний аспект особистості. Це означає, що суспільство, культура, впливаючи на особистість, її формування і розвиток, зумовлюють загальні особливості особистості, типові для більшості цієї групи, що знаходить своє вираження в соціальному характері або «основній особистості» – еквіваленті поняття «соціальний характер». Найбільш яскравим прикладом основної особистості (соціального характеру певного історичного періоду) може служити теорія авторитарної особистості, розроблена у межах психоаналітичного напряму (Е. Фромм, Т. Адорно та ін.).

Соціальний характер – це сукупність істотних ознак, властивих певній групі людей; вона є продуктом суспільного розвитку. Очевидно і те, що ці «істотні ознаки» розрізняються між собою стосовно кожного конкретного індивіда. Тож, разом з соціальним характером людини слід виділяти й індивідуальний характер. Таким чином, у рамках культурно-антропологічного напряму розробляються поняття соціального й індивідуального характеру. Першим, хто спробував розвести ці поняття, був Еріх Фромм.

Соціальний характер, згідно з Е. Фроммом, утворює ядро структури характеру, що властиве більшості представників цієї культури. Завдяки ж індивідуальному характеру люди, що належать тій самій культурі, відрізняються між собою.

У концепції Е. Фромма під рисою характеру розуміється орієнтація характеру. Та або інша орієнтація виражає домінуючі соціальні установки. У цьому сенсі його концепція виявляється досить близькою до популярної у вітчизняній психології концепції відношень. Однак ці концепції мають відмінності. Зовнішніми детермінантами відношень особистості є об’єктивне предметне середовище, люди і внутрішній світ самої людини, її «Я», взаємодія з якими сприяє формуванню відповідних відношень особистості, що закріплюються в рисах характеру. Детермінантами фроммівських орієнтацій є місце розташування «джерела усіх благ» і відношення людини до «благ» джерел, що фіксується в способах її досягнення.

У зв’язку з цим усі орієнтації Фромм спочатку ділить на плідні й неплідні. Людина з плідною орієнтацією бачить це джерело в собі, вона сприймає себе як втілення всіх своїх сил і можливостей. Люди з неплідними орієнтаціями, по-перше, бачать джерела благ поза собою, а по-друге, обирають непродуктивні способи досягнення цих благ.

До неплідних орієнтацій Фромм відносить рецептивну, експлуататорську, користолюбну і ринкову, які лежать в основі відповідних їм характерів. Протистоїть їм плідна орієнтація.

Рецептивна орієнтація формується у людини тоді, коли їй уявляється, що джерело благ лежить поза нею, і єдиний спосіб знайти бажане – це отримати його з цього зовнішнього світу. Вони хочуть отримати любов, але не здатні її давати, вони готові до сприйняття ідей, оскільки не можуть їх виробляти; їм завжди потрібний хтось, хто може дати їм інформацію і тому представлені самі собі вони виявляються мовби паралізованими.

Експлуататорська орієнтація відрізняється від попередньої тим, що люди цього типу не сподіваються отримати щось в дар; забирають бажане силою або хитрістю. Ці люди крадуть і привласнюють собі усе: любов, ідеї, речі. Інша людина розглядається як об’єкт експлуатації й оцінюється за її корисністю.

Користолюбна орієнтація заснована на тому, що люди, які дотримуються її, не вірять, що їм хтось щось може дати (рецептивна орієнтація) або вони зможуть вкрасти, чи присвоїти (експлуататорська орієнтація) – їх безпека може бути забезпечена за рахунок економії і користолюбства, а витрата сприймається ними як особиста загроза (як приклад – пушкінський скупий лицар).

Суть ринкової орієнтації в тому, що вона не розвиває в людині ніякого специфічного і постійного виду стосунків (на відміну від попередніх). Сама мінливість установок складає єдину стійку властивість. Людина з ринковим характером розвиває в собі тільки те, що можна пустити на продаж, вона ладна продати себе, свої знання, послуги, уміння і т. ін., тому в неї не можуть існувати стійкі установки, цінності або переконання. Стійкість, індивідуальність – це бар’єр на шляху продажу, тому особа з ринковою орієнтацією вільна від будь-якої індивідуальності.

Фромм, характеризуючи неплідні орієнтації, вважає, що будь-яка з них має не лише негативну, але й позитивну сторону, що зумовлено рівнем плідності в цілісній структурі характеру.

Плідна орієнтація – це здатність людини використовувати всі свої сили і реалізувати закладені в собі можливості. Людина з плідною орієнтацією сприймає себе як втілення своїх сил і, використовуючи їх, вона виявляється вільною і незалежною від того, хто бажає контролювати її сили.