Психологічне консультування і психологічна корекція

Зміст і основна мета психодіагностики.

Психодіагностика - це процедура обстеження психіки індивіда за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу. Психологічний діагноз - це опис індивідуальних особливостей психіки конкретної людини. Психологічний діагноз слід відрізняти від медичного та педагогічного. Медичний діагноз - це резолюція лікаря про наявність чи відсутність тієї чи іншої хвороби або наслідків її перенесення (наприклад, олігофренія, шизофренія, психастенічний невроз, нестійка психопатія тощо). Педагогічний діагноз - це оцінка можливостей навчання або виховання дитини (наприклад, затримка психічного розвитку, розумова відсталість, соціально-педагогічна занедбаність, важковиховуваність, обдарованість тощо). Психологічний діагноз - це, по суті, психологічна характеристика на індивіда, в якій описуються притаманні тільки йому особливості інтелектуальної, емоційно-вольової сфер, риси характеру, система цінностей, інтересів тощо. У психодіагностиці використовуються традиційні методи психології, такі, як спостереження, бесіда, а також специфічні психодіагностичні методики, до яких, зокрема, відносяться тести та проективні техніки.

Психодіагностичне обстеження може проводитись в індивідуальній та груповій формі. Вибір форми обстеження залежить від мети та від методик, що використовуються. Є такі психодіагностичні методики, які можна застосувати тільки індивідуально.

В залежності від мети обстеження, складності проблеми, індивідуальних та вікових особливостей досліджуваного, тривалість діагностики може бути різною. В одних випадках для цього достатньо одного заняття, в інших - проводиться від трьох до п'яти занять. При цьому тривалість одного заняття також залежить від віку та індивідуальних особливостей клієнта (для молодших школярів - до 30-45 хв.; для підлітків до 60-90 хв.)

Психологічне консультування і психологічна корекція.

Психологічне консультування - це процес створення психологом таких умов спілкування, за яких клієнт, здійснюючи дослідження власної особистості, починає краще розуміти себе та свої стосунки з іншими людьми, по-новому бачить і оцінює свої проблеми і знаходить альтернативні варіанти їх розв'язання, бере відповідальність за своє життя на себе. Основне завдання психологічного консультування, за словами В. М. Федорчука, полягає у тому, щоб допомогти клієнтові подивитись на свої проблеми збоку, змінити його установки на інших людей та на форми взаємодії з ними. На відміну від психокорекції, при якій психолог активно формує у клієнта певні навички, у психологічному консультуванні клієнт сам працює над своїми проблемами, а психолог лише створює для цього умови. Якщо результатом психокорекції є зміна зовнішньої поведінки, то результатом психологічного консультування (як і психотерапії) є перебудова внутрішнього психологічного життя індивіда.
Психологічне консультування використовується у тих випадках, коли потрібно змінити погляди клієнта на життя і своє місце в ньому, на стосунки з іншими. Воно ефективне у роботі з особами, які здатні до глибокого самоаналізу, можуть критично поставитись до себе. Тому цей вид психологічної допомоги можна проводити з учнями підліткового та юнацького віку, з вчителями, батьками.

Психокорекція (у перекладі з латинської - це поправка, часткове виправлення або зміна), це вплив психолога на дискретні характеристики прояву внутрішнього світу людини. Психокорекція це форма психолого-педагогічної діяльності, спрямована на виправлення таких особливостей психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній оптимальній моделі нормального розвитку.
Психокорекцію необхідно відрізняти від психологічного консультування та від психотерапії. Психологічне консультування та психотерапія передбачають глибоке проникнення у внутрішній світ клієнта та зміни його поглядів на себе та свої стосунки із зовнішнім світом. Ефективність психологічного консультування та психотерапії значною мірою залежить від особистісної зрілості клієнта, від його здатності до самоусвідомлення. Психокорекція не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватись навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. Психокорекція - це процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.
Психокорекція потрібна у роботі з такими клієнтами, які добре розуміють і усвідомлюють свої проблеми, знають, що потрібно робити, щоб їх позбутися, але змінити свої звички самотужки не можуть. Також психокорекція використовується для роботи з клієнтами, які відзначаються незрілою особистістю, зокрема з дітьми. Ця форма роботи психолога застосовується для виправлення вад пізнавальної та емоційно-вольової сфери, для подолання відставання в інтелектуальному або особистісному розвитку.
Психокорекція може виступати як самостійний вид діяльності практичного психолога, може доповнювати психологічне консультування. Психокорекційні прийоми використовуються також для психопрофілактики.

15. Етичний кодекс психолога.

Етичний кодекс психолога було прийнято 20 грудня 1990 року на першому Установчому з'їзді Товариства психологів.

Прийнятий кодекс є сукупністю етичних норм та правил по­ведінки, які склалися в психологічному співтоваристві, регулю­ють його діяльність і сприяють більш ефективному та успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності.

Етичний кодекс складається з 7 розділів:

1.Відповідальність.

2. Компетентність.

3. Захист інтересів клієнта.

4. Конфіденційність.

5. Етичні правила психологічних досліджень.

6. Кваліфікована пропаганда психології.

7. Професійна кооперація.

При Товаристві психологів України створена Комісія з етики, яка стежить за додержанням Етичного кодексу та здійснює робо­ту, спрямовану на правильне його тлумачення.

16. Знання практичного психолога.

Найважливіша якість діяльності психолога — профе­сійна компетентність, яка включає: професійні знання, уміння, навички, здібності.

Психолог повинен бути різнобічно підготовленим спеціаліс­том. Тому його професійна ерудиція включає в себе не тільки знання психології, а й певну сукупність знань в галузі філософії, історії, культурології, педагогіки, економіки, соціології, політо­логії, права, фізіології, фізичної культури, математики та інфор­матики, концепцій сучасного природознавства

Крім того, в межах відповідної спеціалізації психолог пови­нен володіти цілим рядом поглиблених знань і практичних умінь. До основних сфер спеціалізації відносяться: загальна психологія; психологія особистості; соціальна психологія; по­літична психологія; психологія менеджменту; психологія праці і організаційна психологія; клінічна психологія; психофізіоло­гія; спеціальна психологія, психологія розвитку і акмеологія; педагогічна психологія, психологічне консультування; психо­логія соціальної роботи; юридична психологія; психологія спорту. Дані вимоги як мінімум необхідні для професійної дія­льності психолога

17. Вміння і навички практичного психолога.

Професійні уміння визначають успішність практичної діяль­ності психолога, його здатність застосовувати психологічні знан­ня для виконання своїх обов'язків: конкретні дії, прийоми, пси­хологічні «техніки».

Професійні навички — це добре засвоєні, легко і упевнено викону­вані дії, які дозволяють психологу ефективно виконувати роботу. Чим більший досвід, тим більше професійних навичок набуває спеціаліст.

Для успішної роботи у сфері наукової психології необхідні відповідні здібності. К.А. Рамуль [33, 134] вважає необхідними і важливими для кожного вченого такі якості: спонтанна допитли­вість, здатність тривалий час займатися розв'язанням однієї про­блеми, порівняно високий рівень наукової обдарованості, яка пе­редбачає розвиток пам'яті, творчого мислення, фантазії і спостережливості. Однак, на думку К.А. Рамуля [33, 134], для вченого-психолога не є необхідним або досить важливим оволо­діння спеціальними здібностями, поряд з тими, які необхідні або досить важливі для кожного вченого взагалі.