Психічне реагування на захворювання

Вважається, що тип реагування на соматичне захворювання, пов'язаний з оцінкою пацієнтом його важкості. Суб’єктивне ставлення пацієнта до захворювання називається «внутрішньою картиною хвороби» (Р.Лурія). Сутність його в інтелектуальній інтерпретації діагнозу захворювання, когнітивній оцінці його важкості та прогнозу і формування на цій основі емоційного та поведінкового паттерну. Для пацієнта внутрішня картина хвороби складається з розуміння механізмів виникнення неприємних та хворобливих відчуттів, оцінки їх значення для майбутнього, а також реакції на хворобу у вигляді емоційних переживань та вибору способу дії та поведінки в нових для людини умовах. Об’єктивна важкість хвороби – інформація про летальність після подібного розладу, вірогідність інвалідізації та хроніфікації хворобливого процесу – є одним з факторів для формування внутрішньої картини хвороби. Але, як правило, пацієнт рідко довіряє медичним даним. Він схильний до аналізу ситуації через призму суб’єктивної важкості хвороби, ґрунтуючись на відомому тільки йому чи його субкультурній групі (сім’ї, мікроколективу) ставлення до хвороби.

Суб’єктивне ставлення до хвороби формується на ґрунті багатьох факторів, які можна об’єднати в наступні групи:

1) соціально-конституціональну

2) індивідуально-психологічну.

Під соціально-конституціональними параметрами розуміють вплив статі, віку та професії людини, під індивідуально-психологічними – якостей темпераменту, особливостей характеру та якостей особистості. Розглянемо ж ці фактори.

Стать.

Особливості статі людини впливають на суб’єктивне ставлення до хвороби та формування типу реагування на захворювання. До особливостей цього параметру слід віднести відомі факти кращого перенесення жінкою больового відчуття, станів тривалого обмеження рухів чи відсутності рухів. Цей факт можна пояснити як психофізіологічними особливостями статі, так і психологічними традиціями ролі жінки та чоловіка у певних спільностях та культурах.

Наприклад, в народів країн Заходу вважається, що пологи пов’язані з одним із самих сильних больових відчуттів, які може відчути людина. Внаслідок цього формується певне ставлення до болю, готовність її відчути, та виражені больові відчуття жінок. Протилежне ставлення до пологів описується в жінок низки африканських народів. Там жінка, яка очікує дитину продовжує активно фізично працювати, ставиться до пологів як до звичайного явища, не співвідносячи його з больовими відчуттями. Фактично подібна позиція сприяє більш легкому перенесенню пологів.

Вік.

Вікові особливості людини також суттєво впливають на формування суб’єктивного ставлення до хвороби та типу реакції на неї. Відомо, що для кожної вікової групи існує свій реєстр важкості захворювань – своєрідне розподілення хвороб по соціально-психологічній важкості та значимості.

Для дітей, підлітків та молоді найбільш важкими в психологічному плані є хвороби, які змінюють зовнішній вигляд людини, роблять її непривабливою (шкірні хвороби, алергічні, травми та операції, опіки). Це пов’язане із системою цінностей, розташуванням пріоритетів, що має молода людина, для якої найвищої цінності набуває задоволення основної потреби – «задоволеність своєю зовнішністю». Таким чином, найбільш важкі психологічні реакції можуть викликати хвороби, які з медичної точки зору не є загрозливими для життя.

Особи зрілого віку важко психологічно будуть реагувати на хронічні та інвалідизуючі захворювання. Це пов’язано також із системою цінностей та відображує прагнення людини зрілого віку задовольняти такі соціальні потреби, як потреба в благополуччі, незалежності, самостійності. Саме задоволення подібних потреб може бути заблоковане появою хронічної чи інвалідизуючої хвороби (онкологічні, хронічні соматичні захворювання).

Другою значимою групою захворювань для зрілої людини є венеричні та психічні захворювання (для деяких людей – геморой(суб’єктивна непрестижність захворювання), аборт, хвороби серця). Психологічна реакція на них зумовлена не завжди оцінкою їх як загрозливих для здоров’я, а пов’язана з переживаннями з приводу того, як зміниться соціальний статус та авторитет людини, яка має таке захворювання у випадку, якщо про це стане відомо.

Для людей похилого віку найбільш значимі захворювання, які можуть призвести до смерті. Інфаркт, інсульт, недоброякісні пухлини асоціюються в них зі смертю.

Професія

Людина, частіше зрілого віку, оцінює важкість захворювання виходячи із впливу симптомів на його теперішню та майбутню працездатність. Значимими стає професійно зумовлена значимість того чи іншого органу. Наприклад, оперний співак може важче віднестись до ангіни чи бронхіту, чим до гастриту та язви шлунку. Це пов’язане з тим, наскільки суттєво впливають симптоми хвороби на якість виконання професійних обов’язків. Для спортсмена важливішим стане остеохондроз хребта ніж депресія, а для творчої людини – навпаки.

Особливості темпераменту

За визначенням – темперамент, це характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто, темпу, ритму та інтенсивності окремих психічних процесів та станів. До значимих для вироблення певного типу психічного реагування на хворобу параметрам темпераменту можна віднести емоційність, перенесення болю, як ознаку емоційності та обмеження руху та відсутність рухів, що відображує параметр активності.

Суб’єктивне відчуття інтенсивності болю суттєво впливає на ступінь зосередження уваги людини на цьому відчутті, і, як наслідок на його перенесенні. Крім того екстраверти та інтроверти по різному реагують на біль. За думкою Айзенка, екстраверти сприймають усі рівні стимуляції (в тому числі і больової) ніж інтроверти.

Сприйняття болю різних людей залежить від різного порогу «больової чутливості». В однієї людини в силу психофізіологічних особливостей може бути низький поріг, вона відчуває біль за умови незначних ушкодження чи діях ззовні, в іншої – високий поріг, він відчуває біль тільки за умови серйозного пошкодження (Р.Мелзак). Нерідко поріг больової чутливості корелює з рівнем емоційності. В межах відомих типів темпераменту найбільш низькі пороги в холерика та меланхоліка в порівнянні з сангвініком та флегматиком.

Особливості характеру

Феноменологічно та синдромологічно оформленість типу психічного реагування на хворобу базується на особливості характеру людини. Тип акцентуації може визначати вибір того чи іншого типу реагування. Суб’єктивне ставлення до хвороби формується на основі сімейного виховання і, виховання саме ставлення до хвороби, способам перенесення хвороби, визначення місця параметру здоров’я - хвороба в ієрархії цінностей дитини.

Існують дві протилежні сімейні традиції виховання суб’єктивного ставлення до хвороби – «стоїчна» та «іпохондрична». В рамках першої дитина постійно нагороджується за поведінку, спрямовану на самостійне подолання недугу, поганого самопочуття. ЇЇ хвалять, коли вона не звертає уваги на біль, продовжує займатися тим, чим займалася до її виникнення. «Стоїчна» традиція заснована на лозунгу: «Не плач». Протилежна їй сімейна традиція формування надцінного ставлення до здоров’я, коли батьки винагороджують уважне ставлення до стану свого здоров’я, прискіпливість в оцінці хворобливих проявлень, виявлення в себе перших ознак хвороби. В сім’ї дитина навчається при найменшій зміні стану самопочуття звертати свою увагу та увагу оточуючих (спочатку батьків, потім вихователів, вчителів, подружжя, колег) на хворобливі проявлення. Девізом в цьому випадку є вираз: «Будь уважним, інакше захворієш та помреш».

Особливості особистості

До особистісних особливостей відносять ціннісні орієнтації людини, її моральні критерії. На формування суб’єктивного ставлення до хвороби в першу чергу впливають світосприйняття та філософська позиція з приводу сенсу життя та життя після смерті. Психологічні реакції на захворювання різні в глибоко віруючих людей та атеїстів. Частіше глибоко віруючі люди більш адекватно, психологічно комфортно ставляться до хвороби, що призводить до смерті («Бог дав, Бог взяв»). Атеїсти реагують на появу хвороби яка може призвести до втрати працездатності, або навіть смерті, образою. Вони починають шукати винуватця хвороби, створюють навколо себе ворожнечу ситуацію і самі психологічно неадекватно на неї реагують.

І. Виділяють декілька світоглядних установок у відношенні походження хвороби:

- Хвороба як кара;

- Хвороба як іспит;

- Хвороба як повчання іншим;

- Хвороба як розплата за гріхи пращурів.

Дані установки пов’язані із на вірі в зв'язок між поведінкою людини, її моральністю та виникненням в неї хвороби. При цьому підкреслюється пасивна роль індивіда. Він не здатен протистояти хворобі за виключенням кардинально змінити свою поведінку та замолити гріхи.

ІІ. Друга група установок пов’язана з наслідковими та середовищними причинами:

- Хвороба як незворотність;

- Хвороба як збіг обставин;

- Хвороба як своя ж помилка.

В рамках цього світогляду усі процеси (в тому числі походження хвороб) розглядається через призму зовнішньої чи внутрішньої заданості. Багато людей впевнені в тому, що «погана спадковість» є фатальним фактором у походженні хвороб ( «І твій батько так хромав», «Вся в свою мати - погано бачиш»). Протилежна тенденція – повністю заперечувати спадковість і розглядати виникнення хвороби , ґрунтуючись на зовнішніх факторах поведінки людини («Говорила тобі – не жуй гумку – от і захворів Снідом»). Існує ще одна позиція – «Сам винен», яка пов’язана з «локус контролем» людини.

ІІІ. Третя світоглядна платформа оцінки механізмів походження хвороб базується на містичному підході до процесів етіопатогенезу:

- Хвороба внаслідок заздрощів;

- Хвороба внаслідок ревнощів.

В межах даного підходу джерело хвороба сприймається в упередженому ставленні близьких оточуючих (сусідів, знайомих, родичів, колег) до людини. Процес виникнення хвороби розглядається як екстраполяція «негативної енергії» однієї людини на іншу.

Рівень освіченості людини та рівень її культури як особистісні якості також впливають на оцінку суб’єктивної важкості хвороби. Особливо це стосується рівня медичної освіченості та культури. Негативним в психологічному відношенні є крайнощі. Як низька медична культура, так і висока з однаковою вірогідністю здатна викликати важкі психологічні реакції. Однак механізми їх будуть різними: в одному випадку – це пов’язано з недостатністю, в іншому – з надлишком інформації про хвороби, їх важкості, протіканні.