Співвідношення темпераменту та характеру
Характер – найбільш повне та узагальнене вираження змістовних проявів індивідуальності, а темперамент – динамічних. Оскільки зміст проявляється лише в певній динаміці, а динаміка завжди містить в собі той чи інший зміст, то логічно розглядати співвідношення темпераменту та характеру.
У психології існує кілька поглядів на їх співвідношення:
1. Темперамент і характер – різні аспекти прояву людини, та вони відносно автономні один від одного. Це ніби різні прояви вимірювання індивідуальності. При будь-якому типі темпераменту можуть уживатися різні риси характеру та навпаки. Проста аналогія: візьмемо дві характеристики людини – повноту та зріст. Вони виражають різні міри, при цьому можуть існувати різноманітні сполучення повноти і зросту: повною чи худорлявою може бути людина і високого і середнього, низького зросту, тобто при будь-якому зросту людини може мати місце будь-яка повнота. Також при будь-якому типі темпераменту можуть мати місце будь-які риси характеру: моральність–аморальність, егоїзм–альтруїзм, щедрість–жадібність, працелюбність–ледачість тощо. Так само якась одна якість характеру може реалізовуватись у різних типах темпераменту: наприклад, щедрість може бути притаманною і С, і Ф, і М, і Х, тільки проявлятися вона буде з різною швидкістю, спокійно або уривчасто, однак нюанси її проявів не змінять суті. Так, різноманіття поєднань типів темпераменту та якостей характеру, безумовно, мають місце в житті. Порівняйте декількох ваших знайомих, у яких виражена, наприклад, така якість характеру, як доброта, та прослідкуйте, як саме вона виражається у представників різного типу темпераменту. Таке різноманіття перетинань цих двох характеристик індивідуальності робить особистість людини багатогранною, надає неповторного колориту, який властивий лише цій конкретній людині.
2. Другий погляд у цілому заснований на положеннях першого (про те, що між різними аспектами індивідуальності можуть бути будь-які поєднання), але стверджує, що все-таки деякі сполучення між типами темпераменту та характеру трапляються частіше, інші – рідше, одні є більш природними, гармонійними, інші – неприродними, вигадливими. Наприклад, мстивість як якість характеру може бути присутня при будь-якому типі темпераменту, частіше вона буде у Ф та М, але не в Х та С, а грубість – у Х частіше, ніж в представників інших типів. Така ситуація спостерігається з якостями темпераменту. Іншими словами, при можливості інших поєднань деякі якості характеру більш притаманна для певних типів темпераменту, проте це не суворо визначено. Відсутня конкретна прив’язка якостей характеру до типів темпераменту, наприклад, скупість – тільки у Ф, щедрість – тільки у С тощо. У той же час такі поєднання трапляються досить часто. Виникає питання: чим така прив’язка зумовлена? Оскільки в психічному розвитку дитини темперамент з’являється та оформлюється раніше, ніж характер, то є можливість говорити про те, що саме особливості темпераменту зумовлюють частоту і типовість накладання на них певних рис характеру, а не навпаки. Таким чином, при будь-якому типі темпераменту можуть існувати будь-які риси характеру, а не навпаки. Проте наявність кожного типу темпераменту сприяє формуванню та закріпленню лише конкретних рис характеру, які сполучаються саме із цим типом темпераменту. Такі риси характеру формуються з більшою вірогідністю, а також за менший час та при менших зусиллях. З іншого боку, кожний тип темпераменту заважає формуванню інших рис характеру, та вони виникають з меншою вірогідністю, а також за більш тривалий час та з більшими виховними зусиллями. На сьогоднішній день відсутній перелік рис характеру, які поєднані або не поєднані з кожним із типів темпераменту. Окремі приклади, подібні зазначеним, не можуть повністю відповісти на це цікаве та важливе питання, можна лише зазначити, що з цього погляду, легше сформувати відповідальне відношення до дорученої справи у М, ніж у С; легше дисциплінувати Ф, ніж Х. Можливо у представника будь-якого типу темпераменту сформувати будь-яку якість, але зусилля будуть не рівнозначні, тому в умовах мінімуму зусиль одні якості поєднанні з одними типами темпераменту, інші – з іншими, у результаті чого одні поєднання більш вірогідніші, ніж інші. Проте, якщо виховні зусилля будуть спрямовані по максимуму варіант розвитку у будь-яких якостей будь-яких типів темпераменту є можливим.
3. Згідно з третім поглядом, темперамент є основою, на якій виростає та тримається характер. Характер у своїй основі має два практично рівноцінних витоки формування: темперамент та життєві впливи, до яких входять: життєвий досвід, навчання, виховання, залучення до різних соціальних груп тощо. Можливо, що у формуванні характеру життєві впливи мають велику питому вагу, вони накладаються на вже існуючий темперамент та синтезуються з ним в єдину систему.
4. Згідно з четвертим поглядом, темперамент входить до структури характеру як одна з основних частин, разом із системою відношень, світоглядом та іншими підструктурами, які формуються в цілому відносно незалежно від темпераменту.
5. Згідно з п’ятим поглядом, характер та темперамент перебувають у конфліктних конкуруючих відносинах: кожен з них прагне «підкорити» свого конкурента. Це протиборство між характером та темпераментом надає особистості напруженості та жвавості, які виникають не самостійно, а є наслідком більш-менш вираженої внутрішньої боротьби. Наприклад, якщо у людини виявленою існуючою рисою характеру буде принциповість, правдолюбність і тип темпераменту М, то існуюча принциповість не буде «задовільнена» тими динамічними формами проявів, які типові для М, а буде «вимагати» від М проявів, що є типовими для С або Х, тим самим намагаючись сформувати інший тип темпераменту, у якому цій рисі характеру було б «зручно» проявлятися в найбільш яскравій формі. З іншого боку, якості М, пов’язані зі слабкістю нервової системи, будуть її знищувати. Така боротьба може продовжуватися роками, доки одна з цих якостей не переможе.
Разом із тим в цьому підході міститься ідея про те, що людина може та повинна керувати своїм темпераментом: іноді стримувати, іноді змінювати, додавати певні якості та викорінювати ті, які не відповідають спрямованості особистості. Ідея про самовиховання особистістю свого темпераменту визнана корисною. Займатися самокорекцією темпераменту необхідно, проте слід бути уважним.
У цілому, питання про співвідношення темпераменту та характеру залишається відкритим та має потребу в проведенні спостережень та експериментальних досліджень.