Діагностика готовності дитини до навчання. організація діагностування при

вступі дітей до школи:

Шкільна зрілість (готовність) – це такий рівень психічного розвитку дитини, при якому умови шкільного навчання будуть впливати на нього позитивно.

Під психологічною готовністю до школи розуміють такий рівень психічного розвитку дитини, який дозволяє дитині ефективно долати труднощі адаптації та початкового навчання в школі.

Оцінити готовність дитини до школи – означає в якій-то мірі дати прогноз навчальної успішності дитини в школі.

Основне завдання діагноста – з'ясувати ступінь шкільної зрілості дитини.

В сучасні психології відсутня єдина позиція щодо показників шкільної зрілості.

- На думку Ельконіна, готовність до школи (шкільна зрілість) виявляється у сформованості передумов учбової діяльності (вольовий або емоційно-вольовий компонент шкільної зрілості).

Такими передумовами є: довільність та організованість.

- Л.Г. Бажович приділяла увагу особистісному розвитку дитини і провідними критеріями готовності вважала рівень сформованості потребово-мотиваційної сфери (соціальний або особистісний компонент шкільної зрілості).

У дитини з'являється: бажання вчитися, інтерес до читання, математики, розуміння сенсу оцінки, сприйняття себе як суб'єкта навчання.

- Л.А. Венгер, Я.Йєрасек та ін., вважали провідним компонентом шкільної зрілості – рівень сформованості пізнавальних процесів (дій, операцій уважності, запам'ятовування, зосередженість, мислення). – це інтелектуальний або пізнавальний компонент шкільної зрілості.

На сучасному етапі розвитку вікової психології відповідно до цих теоретичних позицій виділяють структурні компоненти шкільної зрілості:

1) вольовий (емоційно-вольовий);

2) особистісний (соціальний);

3) інтелектуальний (пізнавальний).

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільне значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне до занять специфічно шкільного змісту;

проявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного І місту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура і ін.), має належне уявлення про підготовку до школи;

відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни); віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки і г. ін.); визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Корекційна робота в перші тижні навчання дитини в школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів учіння. У цьому плані рекомендуємо групову форму роботи з використанням ігрових моментів.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи включає:

обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатність розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносне послаблення значення уяви), логічним запам'ятовуванням;

деякі вміння й навички звукового аналізу слів, підготовку руки до письма (певний розвиток тонкої моторики руки і зорово-рухової координації).

Практика показує, що при діагностиці інтелектуальної готовності необхідно насамперед ураховувати:

чи є в дитини фонд дієвих знань, тобто той обсяг, який буде використаний у пізнавальному процесі;

чи сформувалось у дошкільника одне з основних новоутворень в інтелектуальній сфері — децентроване мислення, що характеризується здатністю утримувати "подвійну позицію" — як свою, так і партнера, судити з погляду іншого. Це дає змогу виконувати непрямі задачі, знаходити загальні способи вирішення задач. На основі децентрованого мислення розвиваються теоретичне ставлення до знань, уміння співпереживати (емпатія).

Проводячи корекційну роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використовувати ігри, які розширюють світогляд та словниковий запас дитини, тренують увагу, пам'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри. При цьому рекомендуємо комплекси ігор та вправ Н. Гугкіної, М. Безруких та С. Єфимової.

Особистісннй компонент готовності складається з цілого ряду показників: дитина повинна чітко усвідомлювати свою внутрішню позицію, статеву належність, мати навички самообслуговування, вміти підкоряти себе обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїми бажаннями. Аби влитися у класний колектив, знайти в ньому своє місце, включитися в загальну діяльність, дитина має володіти собою, рахуватися з думкою інших дітей, поважати цю думку, бути морально зрілою (знати норми поведінки, позитивно ставитися до цих норм, осмислено їх реалізувати у контактах з оточуючими). Особистісна готовність виявляється в умінні спілкуватися з учителем, учнями, у сформованості внутрішніх етичних норм та критичної самооцінки як новоутворень в особистісній сфері, у контекстності спілкування як здатності бачити позицію партнера, подвійний зміст запитань тощо.

Для діагностики особистісної готовності до школи пропонуємо такі методики: "Сходинки" (Дембо—Рубінштейн), "Хто більше" (О. Кравцова).

При проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дітей розуміти почуття, емоції, дії інших, формувати в них емпатію. Рекомендуємо використати також комплекс занять із психогімнастики.

Емоційний компонент готовності дитини до навчання проявляється в тому, що вона іде до школи з задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримує впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

Вольовий компонент готовності виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі вимагає довільного сприйняття, тобто вміння не тільки слухати, але й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити почату справу до кінця.

В якості центрального психологічного новоутворення дошкільного віку Л. Виготський вважає узагальнення переживань, або інтелектуалізацію афекту.

Узагальнення переживань проявляється в утраті безпосередньої поведінки, в узагальненому сприйнятті дійсності, у довільності поведінки. Втрата безпосередності у спілкуванні, набуття довільності як здатності підкоряти свою поведінку певним правилам і вимогам виступає суттєвим компонентом психологічної готовності до шкільного навчання.

Для діагностики цього компонента ми пропонуємо такі методики: "Будиночок" (І. Дубровіна), "Так і ні не говори" (О. Кравцова).

При проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дитину формувати ціні, засоби їх досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, учинків, брати на себе відповідальність. Рекомендуємо також комплекс занять із психогімнастики.

Як же діагностувати сформованість основних компонентів психологічної готовності до школи!

Виходячи з результатів досліджень, а також практичних даних, вважаємо, що організація обстеження має відповідати таким основним вимогам:

тривалість психологічного обстеження має становити 20 — ЗО хвилин, оскільки діти такого віку зберігають оптимальний рівень розумової працездатності саме протягом цього часу;

обстеження має відбуватися за присутності батьків, що знімає у дітей і батьків небажане напруження.

З іншого боку, це може створювати певні труднощі: батьки часто намагаються підказати, коментувати або оцінювати відповіді дітей. Тут необхідні витримка і такт, аби утримувати батьків на позиції спостерігачів; тактика психолога має спиратися на індивідуальні особливості кожної дитини. У випадку труднощів психолог допомагає дитині в роботі чутливість до допомоги і виступає показником научуваності дитини. Вона оцінюється виходячи з того, який вид допомоги необхідний для дитини (спрямовуюча організуюча, навчаюча).

Крім психологічного обстеження, доцільно фіксувати свої] спостереження за поведінкою дитини. Тут можна рекомендувати методику Й. Шванцара. Психологічне обстеження дитини, що вступає до школи дає змогу.

націлити вчителя на слабкі та сильні сторони учня;

допомогти батькам у вирішенні виховних задач, з вони стикаються з перших днів навчання у школі;

визначити сформованість суттєвих для шкільного навчання особливостей психіки дитини;

розкрити індивідуальну своєрідність психічного розвитку дитини та її потенційні можливості;

намітити, якщо це потрібно, напрями психологічної корекції особистості дитини.

Організація діагностування при вступі дітей до школи:

Дослідження готовності дитини до школи проводиться не раніше попереднього навчального року – у квітні.

Практичний психолог керується законом України «Про прийоми дітей до 1 класу загального навчального закладу». Пункт №5 «При прийомі дитини до 1 класу є неприпустимими проведення тестувань, співбесід, екзаменів з перевірки її знань, щодо засвоєння навчально-виховної програми дошкільного навчального закладу». Рівень шкільної зрілості визначається за психологічними показниками.

У разі потреби повторне тестування проводиться в кінці серпня.

Встановлений рівень шкільної зрілості не є підставою для відмови дитині у початку навчання.

Рівень зрілості дитини до школи має прогностичне значення. За ним можна визначити успішність дитини в школі.

Для визначення загальної шкільної зрілості подається 7 методик.

Пізнавальна готовність – 14 методик.

Особистісна (соціальна) готовність – 8 методик.

Діагностування молод. школярів здійснюється для контролю за динамікою психічного розвитку дитини. Основними задачами діагностування є: вивчення задатків і здібностей; виявлення обдарованих дітей; поглиблене діагностування невстигаючих та дітей з порушенням поведінки.

На основі результатів діагностики плануються корекційні, розвивальні заходи, здійснюється диференційований та індивідуальний підхід в навчанні та вихованні.

Загальними критеріями контролю за рівнем психічного розвитку учнів початкової школи є новоутворення:

1)Довільність поведінки і психічної діяльності.

2)Здатність (самоконтроль) адекватно контролювати себе.

3)Рефлексія.

4) План дій – внутрішній план дій виявляються в навчальній діяльності і фіксуються в L та Q даних.

За М. К. Акимовой виділяють таку структуру психологічної готовності у відповідності з 2 сферами психіки: інтелектуальну та особистісну готовність.

Діагностика інтелектуальної готовності пропонує оцінку розвитку особистості дитини за параметрами: 1)окремі психічні функції (сенсорна, моторика, мовлення); 2) осведомленность; 3) обученность; 4) обучаемость.

Діагностика особистісної готовності включає такі характеристики: 1) рівень розвитку мотивації; 2) емоційна сфера; 3) рефлексія; 4) спілкування.

Діагностика психологічної готовності дає психологу інформацію для вирішення наступних задач: виявить найбільш сприятливі терміни вступу дитини до школи та форму навчання; своєчасно виявити дітей, які потребують корекційно-розвивальної роботи по психологічній підготовці до навчання; встановити круг дітей, які потребують психологічної підтримки на етпі адаптації та ін.

Задача психолога, виходячи з результатів діагностування – виявити чи готова дитина до навчання у школі з 6 років, чи їй потрібно йти до школи після 7 р.

Діагностика психологічної готовності проводиться у весняно-літній період у ході індивідуального дослідження, лише деякі діагностичні методики пропонують групові форми діагностики. Найкраще дітей діагностувати не в школі, а в звичних для них умовах, створюючи неупереджену обстановку і використовуючи ігрові прийоми і методи.

Позитивною є спроба психолога діагностувати дитину в присутності батьків, коли можна показати труднощі дитини у виконанні того чи іншого завдання.

Ще більш надійні результати психологічної готовності можуть бути тоді, коли психолог не 1 раз зустрічається з дитиною і максимально розширює форми отриманої інформації.

Також можна провести бесіди з лікарями, батьками, родичами про розвиток дитини.

Вибір варіанта організації діагностики псих. готовності визначається психологом, виходячи із конкретних умов роботи (кіл-ть часу, вік, поставлені задачі).

Кількість методик оцінки псих. готовності, які відрізняються по таким параметрам:

- форма проведення (групова, індивід.)

- вивчені признаки псих. готовності (інтелект., особист.)

- характер показників готовності (кількісний, якісний).

- ступінь формалізованості процедур (контроль, проведення, інтерпретація)

- достовірність отриманих результатів (надійність)

- рівень прогностичної валідності (валідні, невалідні).

Для діагностики псих.готовності пропонуються:

- окремі методики, які вивчають переважно якісь певні окремі компоненти готовності;

- діагностичні програми, які дозволяють різносторонньо дослідити псих.особливості досліджених і оцінити сформованість компонентів.

39. Методики визначення загальної шкільної зрілості:

1) «Орієнтаційний тест шкільної зрілості Керна-Йєрасека (невербальна частина)»