Механізми психологічного захисту

Зупинимося на механізмах захисту, що найчастіше спостерігаються.

1. Проекція — приписування оточуючим своїх негативних, неприйнятних для власної особистості думок, бажань, тенденцій, спонукань, станів і якостей або визнання їх у себе, але за умови, що причина їх лежить в оточенні. Наприклад, чоловік визнає свою агресивність, але пояснює її відповіддю на агресивність дружини.

Таким чином, відхід від визнання власних негативних рис дозволяє людині зберігати відчуття самоповаги і не дезорганізовуватися.

2.Витіснення (репресія) — усунення особистістю неприйнятних для неї переживань, тенденцій, спонук зі сфери усвідомлення на неусвідомлюваний рівень, яке супроводжується функціональною амнезією. Витіснення може протікати з різним ступенем легкості. Особливо легко воно здійсню­ється в осіб істероїдного складу, для яких характерні демонстративність, егоцентричність, брехливість тощо. У особистостей педантичного складу, особливо схильних до застрягання (які довго не забувають завданих їм кривд та образ) цей процес відбувається з великими труднощами.

3.Регресія — повернення особистості у важкій ситуації до шаблонів поведінки, які в минулому були адекватні при розв'язанні труднощів, але в даний час вже не відповідають ситуаціям, віку особистості, рівневі її розви­тку тощо, або заміна важких для особистості завдань легшими.

4.Раціоналізація (захисне мотивування) — зниження цінності бажаних об'єктів, досягнень, якостей, яких особистість не може мати (або має до деякої міри). Характеризується тим, що особистість свідомо або не усвідомлено висуває помилкову причину неможливості виконання своїх справжніх бажань, намірів і вчинків з метою виправдати себе як у власних очах, так і в очах оточуючих.

5.Утворення реакції (контрастні реакції) — вироблення особистістю такої поведінки або таких властивостей, які протилежні її якостям і фор­мам поведінки, розцінюваним самою особистістю або суспільством як не­прийнятні.

6.Ідентифікація (імітація) — ототожнення себе з реальними або уявни­ми людьми, «гідною справою», соціальною мікрогрупою шляхом копіюван­ня манери поведінки, поглядів, думок та настанов. Ідентифікація допома­гає особистості здобути відчуття упевненості у важких для неї ситуаціях.

7.Ізоляція (відхід) — відокремлення, відмежування особистістю хворобливих переживань, які можуть вивести її зі стану рівноваги.

8.Компенсація — дії, спрямовані на заповнення особистістю свого реального або уявного недоліку шляхом розвитку «сили» в одній галузі діяльності (або однієї якості) для заповнення «слабкості» в іншій (замісні види діяльності), або вдосконалення тієї риси або того виду діяльності, у яких виявляється «слабкість» особистості.

9.Фантазія — уявне розв'язання проблеми, конфлікту, спрямоване на пом'якшення невдач і розчарувань, зняття напруження, тимчасове заспо­коєння і підтримка надій.

10.Сублімація — переключення неприйнятних для особистості і сус­пільства імпульсів і тенденцій у суспільно-схвалювані види діяльності, форми вчинків.

11.Зміщення — задоволення спонукань особистості за рахунок нейтрального об'єкта. Використовується в тих випадках, коли пряме задоволення неможливе і виявляється у вербальних, емоційних та рухових реакціях, спрямованих не на той, що спричинив емоційне напруження, а на нейтральний об'єкт.

12.Агресія — пряма атака на об'єкт, який спричинив важку ситуацію, з метою подолати труднощі. Варіантом агресії є реакція інверсії, коли агре­сія людини спрямована на саму себе, що може сприяти мобілізації адаптив­них можливостей особистості.

У сімейному житті агресивні прояви трапляються досить часто. Вони можуть мати вид прямої агресії (фізичної, словесної) або непрямої, що реалізується через інших членів сім'ї, друзів та знайомих.

13. Маніпуляція — полягає в тому, що людина розглядає інших людей як засіб задоволення власних потреб і бажань. Форми маніпулятивного ха­рактеру надзвичайно різноманітні. Однією з них є інграціація — механізм «втирання в довір'я», який забезпечується такими прийомами: вихвалян­ням вищих осіб, конформізмом, демонстрацією власної безпорадності, ви­ставлянням себе в кращому світлі. Найбільш замаскованою формою даного механізму захисту є демонстрація власної безпорадності. Зовні вона дуже схожа на механізм регресії, проте має іншу психологічну основу. Один із типових прикладів цього прийому — заглиблення у хворобу з використан­ням усіх переваг такого стану. Описаний механізм психологічного захисту є несприятливим для нормального функціонування сім'ї, оскільки робить неможливою терапевтичну функцію сім'ї, сутність якої полягає в емоцій­ній підтримці подружжям одне одного.

13.Інтроекція (асиміляція, інкорпорація) — прийняття індивідуумом поглядів, ідей, мотивів, настанов оточуючих людей з метою узгодити свою взаємодію з оточуючими, досягти відчуття власної сили, внутрішньої стій­кості та самоповаги.

14.Знищення — близьке за своєю суттю утворенню реакцій, але вияв­ляється в символічних жестах, у вигляді різних ритуалів.

15.Пригнічення — зміщення на периферію свідомості неприйнятних для особистості тенденцій, бажань, імпульсів та уявлень, які відносно лег­ко можуть знову стати усвідомлюваними.

16.Заперечення — активне неприйняття особистістю хворобливих для неї реальних фактів; часто супроводжується брехнею та фантазіями.

17.Обмеження — уникнення ситуацій, у яких можуть виявитися не­гативні якості і спонукання особистості або її слабкі сторони.

18.Дисоціація — збереження особистістю своїх суперечливих мотивів і якостей, які через їх значущість не можуть бути інтегровані. Цей механізм захисту дозволяє особистості до певного часу зберігати форми поведінки, що виключають одна одну, без істотного збитку для своєї діяльності і від­чуття самоповаги.

20.Інтелектуалізація — спосіб активної інтелектуальної переробки емоційних конфліктів або приховання особистістю своїх справжніх тенден­цій і думок за допомогою інтелектуальної активності.

21.Символізація — захисний механізм, за допомогою якого значущий для особистості і хворобливий об'єкт замінюється іншим, менш значущим, на основі наявності у них яких-небудь спільних рис.

22. Відхід від себе («вихід з поля») — полягає в тому, що людина або йде від важкої ситуації, або внутрішньо відмовляється від її психологічної переробки, або намагається піти від внутрішніх і зовнішніх конфліктів за допомогою наркотиків і алкоголю

23.Ідеалізація — переоцінка людиною своїх або чужих особистісних якостей. Цей механізм сприяє підвищенню самоповаги, міжособистісної надійності за загрози їх порушення.

24.Конверсія — неусвідомлене звільнення особистості від конфлікт­них переживань через символічні прояви психомоторного та сенсорного характеру.

25.Негативізм — стійкий опір особистості спробам інших людей управ­ляти її поведінкою або спрямовувати її. Сутність негативізму збережен­ня незалежності в ситуаціях, які є реальною або уявною загрозою стійкості соціального статусу особистості, її незалежності і відчуттю самоповаги.

26.Перцептуальний захист (вибіркова неуважність) — ігнорування до певної межі проявів несхвалення з боку оточуючих, що дає змогу особистос­ті оберігати себе від можливих внутрішніх конфліктів і підтримувати стан внутрішньої рівноваги і зовнішньої узгодженості.

27.Вербальна реформуляція — спосіб своєрідної словесної кваліфіка­ції неприйнятних для особистості спонукань і вчинків, що полягає у вико­ристовуванні евфемізмів — пом'якшувальних виразів і визначень.

28.Захисні маски — прийняття особистістю певних ролей, типів по­ведінки (підлещування, бравада, манірність), позицій з метою приховати від оточуючих свої справжні наміри, властивості. Цей захисний механізм оберігає особистість від дії несприятливих зовнішніх чинників і полегшує їй процес міжособистісного спілкування.

29.Відстрочування афектів — зміщення проявів афектів у часі щодо ситуації, яка їх спричинила. Це дозволяє особистості не дезорганізовуватися у відповідальні моменти і мати нагоду в подальшому прийняти негативні переживання до раціональної переробки.

30.Зміна якості афектів — трансформація неприйнятної для особистості модальності переживань в іншу, більш для неї прийнятну (наприклад, відчуття вини — в агресію).

31.Егоцентризм — перебільшення особистістю значущості свого Я шляхом постійного прагнення звернути на себе увагу оточуючих, підкрес­лення своєї цінності; цей механізм спрямований на підвищення низького відчуття самоповаги

Механізми психологічного захисту є складними операціями і діями, за допомогою яких особистість прагне подолати і переробити зовнішні та вну­трішні чинники, що порушують стан її внутрішньої рівноваги. Зовнішніми чинниками, що включають механізми захисту, можуть бути психологічні стресори, фрустрації, тобто психологічно важкі для особистості ситуації і явища, які перешкоджають її самоактуалізації, а також різноманітні міжособистісні конфлікти. До внутрішніх чинників належать насамперед негативні емоційні стани — напруження, душевний дискомфорт, пригніче­ність, відчуття провини, тривоги, страху, туги та ін. Це можуть бути також різні неприйнятні для особистості тенденції, спонукання, потяги, нереалі­зовані прагнення і мотиви, потреба в самоактуалізації, внутрішні конфлік­ти, необхідність підтримки і збереження відчуття самоповаги в ситуаціях, що так чи інакше ображають особистість. Загалом сутність і мета психічної адаптації — підтримка і збереження духовного гомеостазу, узгодженості і стійкості елементів самосвідомості особистості, окремих компонентів Я.

Спектр застосування психологічних механізмів захисту, як видно з наведеного їх опису, вельми широкий, але основним об'єктом їх дії є різнома­нітні психогенні чинники. А оскільки у виникненні сексуальних розладів психогеніям належить першорядна роль, знання цих механізмів надзви­чайно важливе і для розуміння ґенезу порушень сексуальної функції, і для їх корекції.

Розглянемо особливості дії механізмів психологічного захисту в сексуальному житті людини.

Виокремлюють певні типи (парадигми) «маніпуляцій з об'єктом» при психологічній переробці (зживанні, переживанні) негативних чинників для досягнення стану психічної рівноваги. Ф. В. Василюк (1984) описує п'ять таких парадигм.

Енергетична парадигма — відняття енергії від «хворобливого об'єкта» за типом: а) зниження спонукання; б) розрядки енергії — добре відоме відреагування; в) переведення енергії — наприклад, трансформація відчуття провини в агресію, зокрема, гіперсексуальність чоловіка при зраді; г) до­дання енергії — введення нового мотиву в нав'язану діяльність (наприклад, еротична активність жінки як помста, спосіб приниження партнера за дис­гармонію).

Просторова парадигма — зміна змістовного або формально-топічно­го особистісно-психологічного простору об'єкта, що спричинив психіч­ний дискомфорт. Така зміна в змістовно-психологічному вимірюванні може полягати в переведенні короткочасного особистісного конфлікту з партнеркою у психосоматичне порушення; у витісненні на периферію свідомості різних неприйнятних для осо­бистості спонукань, сексуальних еталонів. Зміна у формально-топічному вимірюванні може полягати в обмеженні або розширенні кола партнерів при формуванні сексуального розладу, обмеженні при розвитку сексу­альної дисгармонії інтимного спілкування у вигляді закриття свого внутрішнього світу перед чоловіком (дружиною), а також у винесенні внутрішнього конфлікту в зовнішню ситуацію, поясненні його зовнішніми причинами.

Тимчасова парадигма — зсув у часі як самої проблеми, так і можливо­го способу її розв'язання. Це можуть бути багатократні обіцянки звернути­ся до сексопатології при появі сексуальних порушень і відсовування в часі здійснення статевого акту; покладання надії на те, що сексуальні труднощі з часом самі собою розв'яжуться; перенесення тривалого «німого» сексу­ального конфлікту з партнером найближчим часом («раніше все було добре, а ось тільки зараз стало гірше»).

Генетична парадигма — активні самостійні пошуки причин, які при­звели до сексуального розладу, і спроби їх усунення. Генетична парадигма, як правило, не може бути реалізована без допомоги лікаря, оскільки вима­гає зміни уявлень, що склалися, про себе як учасника, творця важкої ситуа­ції або стану, а воно блокується консервативними механізмами стабілізації образу Я. Найчастіше ця парадигма призводить до виявлення помилкових початкових причин виникнення сексуальних порушень, але водночас вона допомагає особистості зберігати стійкий «зрозумілий» порядок як в її вну­трішньому світі, так і в міжособистісних відносинах. У тих випадках, коли сексуальна дисгармонія зумовлюється необізнаністю або неправильною поінформованістю в питаннях психогігієни статевого життя, іноді для до­сягнення адаптації в генетичній парадигмі достатньо просто пояснити по­дружжю справжній стан речей.

Інформаційно-когнітивна (пізнавальна) парадигма — спотворення особистістю або її відхід від адекватної оцінки неприємного явища, а також її зміна його особистісного значення, цінності для себе. Типовий приклад — досить поширена суб'єктивна оцінка аноргазмії у жінок.

Компенсація як спосіб дії адаптивних механізмів при сексуальних порушеннях може відбуватися за типом компенсації, псевдокомпенсації та гіперкомпенсації. При компенсації збереження сексуальної функції на достатньому рівні забезпечується включенням додаткових психічних функ­цій. Наприклад, добре відомо, що недостатність оргастичних переживань у одного з подружжів може заповнюватися шляхом «накладення» уявно­го образу другого партнера, з яким досягається стан повного оргазму. При цьому діють адаптивні механізми фантазії, ідеальної ідентифікації з уяв­ним партнером, перцептуального захисту (від актуального партнера), при­гнічення легких аверсійних тенденцій до актуального партнера, дисоціація особистісних та фізіологічних особливостей партнера, егоцентризм (як орі­єнтація тільки на досягнення індивідуальної насолоди), часткова деперсо­налізація партнера (як відмова йому в повній еротичній привабливості) та система раціоналізації такої своєї поведінки.

Багатокомпонентність багатофакторне забезпечення сексуальної функ­ції визначає можливість найрізноманітніших варіантів та рівнів компенса­ції. Так, недостатність ерекції у чоловіків може компенсуватися не тільки завдяки адекватній техніці статевого акту, але і за рахунок особистісної ідентифікації з дружиною, інтроекції її внутрішнього світу, зміщення цін­ності сексуальних відносин із суто фізіологічної на особистісно-інтимний план, а також завдяки позитивному перенесенню, симпатизму, ідеалізації відносин, позитивній вербальній реформуляції свого стану і взаємин із дру­жиною. Така продуктивна компенсація сприяє відновленню порушеного сексуального здоров'я.

Існує, проте, і психічна псевдокомпенсація — така поведінка особис­тості, яка не забезпечує відновлення порушеної сексуальної функції в ціло­му, а сприяє лише збереженню її окремих компонентів або її імітацію. Ще 1948 р. один із піонерів вітчизняної сексопатології І. В. Іванов описав ка­муфляжну «донжуанську» поведінку при розладах потенції. Ця форма пси­хологічного захисту так чи інакше присутня при зниженні ерекції і лібідо психогенного характеру. Для псевдокомпенсації характерне використання захисної маски «сильного із статевого погляду чоловіка», що виявляється в активному флірті поверхневого характеру або в хвастощах з приводу чис­ленних «перемог», зв'язків. Використовується і механізм утворення контр­астних реакцій за типом упевненого, владного в спілкуванні з жінками чо­ловіка з одночасною їх дискредитацією за рахунок деперсоналізації інших. По-друге, адап­тивні механізми набувають рис патологічності при надмірному напруженні гомеостатичних систем і різних патологічних станах. Це ще раз підтвер­джує відоме положення, що патологія дозволяє розкрити закономірності норми. У стані ж відносної норми, коли особистість не стикається з осо­бливими утрудненнями, психологічні механізми захисту не виявляються наочно, але постійно працюють на неусвідомлюваному рівні, підтримуючи стан внутрішнього психічного гомеостазу особистості та її міжособистісної адаптованості, швидко нейтралізуючи ті повсякденні труднощі, з якими особистість постійно стикається в житті.

На підставі класифікації станів регуляторних систем за ступенем їх напруженості (Р. М. Баєвський, 1979) можна виділити чотири рівні пору­шення діяльності психологічних механізмів захисту.

1.Мінімальне напруження, що виникає при порушенні звичного сте­реотипу статевого життя, короткочасних ексцесах тощо. Подібні ситуації суб'єктивно переживаються особистістю як стан короткочасного диском­форту, на ліквідацію якого й спрямований психологічний захист. Статева функція при цьому зберігається, і адаптивні механізми забезпечують сек­суальну гармонію.

2.Напруження, що веде до мобілізації психологічних механізмів за­хисту. Воно виникає в складніших ситуаціях і супроводжується різними особистісними реакціями з короткочасними легкими сексуальними порушеннями. Адаптивні механізми спрямовані при цьому як на відновлення сексуальної функції, так і на збереження особистісно-психологічного гомеостазу. У цих випадках адаптивні механізми виразно виявляються, сексу­альна функція тимчасово знижується.

3.Перенапруження адаптивних психологічних механізмів, що виявля­ється в їх недостатності для повної нейтралізації утруднень, що виникли. При цьому спостерігаються клінічні ознаки невротичних реакцій різного типу, сексуальна функція істотно порушується, а психологічний захист спрямований на корекцію цих порушень, внутрішнього стану особистості та міжособистісних ускладнень. Самі механізми захисту починають на­бувати патологічного характеру, привносячи додаткові утруднення у від­новлення порушених функцій. Як правило, до такого стану призводять або тривалі міжособистісні конфлікти, які то загасають, то загострюються, або досить потужні психогенії.

Тривале збереження подібного стану закінчується проривом бар'єру психічної адаптації особистості (Ю. А. Александровський, 1976), руйну­ванням адаптивних механізмів і розвитком хвороби.