Суспільна криза та міжособистісна солідарність

Сучасні колізії життєвих криз особистості поширюються на тлі суспільних негараздів, нестабільності повсякденних умов життя та труднощів пристосування до них. Нестабільність кризового суспіль­ства є не що інше, як розрив внутрішньогрупової, міжгрупової, за-гальносоцієтальної (суспільство — особистість як визначальної) взаємодії людей. Поняття "взаємодія" виражає характер і зміст відно­син між індивідами та соціальними групами як носіями якісно різних видів діяльності, котрі відрізняються за своїми статусами й ролями, З суб'єктивного боку, взаємодія грунтується на взаємних очікуваннях лю­дей, тобто на взаємному передбачуванні відповідної поведінки, включаю­чи відносини соціальної солідарності, які можуть набирати форм емо­ційно-чуттєвих, духовних (в тому числі ідейних) і власне поведінкових та, у найрозвиненішій стадії, якостей соціальної згуртованості, що пе­редбачає усвідомлення групових цілей і дій, орієнтованих на їх досягнен­ня. Водночас соціальна солідарність є підґрунтям формування со­ціальної та індивідуальної ідентичності, самототожності особистості, без якої неможлива урівноваженість і гармонія її внутрішнього світу.

Головне у процесі суспільної стабілізації — це досягнення суспільної рівноваги на різних рівнях функціонування суспільства, аж до особисто­стей включно. Важливими складниками цього процесу є соціально-психологічні чинники, адже у суспільній трансформації як перехід­ному стані суспільства "беруть участь" такі соціально-психологічні феномени, як психологічне напруження і солідарність, соціальна три­вожність, особистісна й групова ідентичність, мотиваційні зміни ін­дивідуальної та групової діяльності тощо.

На погляд дослідників, руйнування ідентифікаційних спонук у період гострих криз і стійке домінування самоохоронних, захисних ідентичностей з сім'єю і найближчим оточенням, яке спостерігається нині, пояснюється втратою довіри до соціально-системної усталеності і, в якості природної людської реакції, прагненням формувати власні локальні мікросистеми відносно стабільних взаємозв'язків, які і за­безпечують потребу включення до соціуму, але звуженого до меж вузького кола "своїх", з ким індивід перебуває у відчутних міжосо-бистісних стосунках. Радше йдеться про ситуацію усвідомлення осо­бистістю свого власного інтересу в умовах невизначеності інтересу суспільного, тобто про вельми драматичну колізію, в якій люди почу­ваються далеко не однаково.

За таких умов наступним природним кроком освоєння реальності є пошук, пасивний чи активний, усвідомлений чи стихійний, шир-

шого кола людей з однотипними умовами життя і схожими життєви­ми позиціями, що давало б можливість, бодай почасти, приєднатися до загалу, позбутися самоізоляції і безпорадності.

Як побачимо далі, на конкретних життєвих ситуаціях, у кризовому суспільстві таке зближення і консолідація людей набувають вельми специфічних рис і неабиякого драматизму.

Передовсім поглянемо на загальну картину занепокоєння насе­лення сучасними обставинами життя, яку виявлено під час нашого дослідження означеної проблеми. Респондентам ставилося питання: "Які зміни у Вашому матеріальному, соціальному, моральному стані найбільше турбують Вас?" (опитування проводилось за відповідною соціологічною методикою з-поміж 1200 осіб у різних регіонах України). Проаналізуємо одержану інформацію (дані подано у від­сотках):

1995 р.

Ранг

1997 р. Ранг

Чинники занепокоєння населення

Зменшення реальних доходів, зниження рівня 63 1 69 1

життя

Погіршання стану здоров'я 25 4 35 2

Необхідність щоденно думати над проблема- 33 2 29 З

ми, які раніше не турбували

Загроза безробіття 18 5 27 4

Неможливість нормально харчуватися 11 18 5—6

Загальний тривожний стан 28 3 18 5—6

Втрата твердих орієнтирів, цілей життя 16 6 16 7

Становище безробітного 5 9 8 8

Погіршання стосунків у родині, з родичами 4 10 5 9—10

Зниження авторитету і можливостей своєї 8 8 5 9—10

професії

Нічого цього не відчуваю 2 11 2 11

Важко відповісти 4 1

Моніторингова (порівнювана в часі) інформація засвідчує, як і бу­денні спостереження, що найбільше турбот населенню завдає зни­ження життєвого рівня, зменшення реальних доходів (це позиція, рейтинг якої, на жаль, не змінився на краще упродовж двох років моніторингу, кількість занепокоєних цією обставиною зросла).

Зростання негативної актуальності і кількох інших позицій ("по­гіршання стану здоров'я", "загроза безробіття" і "становище безробіт­ного", "неможливість нормально харчуватися", "погіршання стосунків

у родині") не потребує коментарів через їхню очевидність, зумовлену кризовою ситуацією. Зацікавлює інша обставина: зниження актуаль­ності таких позицій, як "необхідність щоденно думати над проблема­ми, які раніше мене не турбували" та особливо "загальний тривожний стан" (1995 р. - 28% виборів, 1997 р. - 18%). Обидві позиції харак­теризують, за самооцінкою, саме внутрішній, суб'єктивно-особис-тісний стан людини і можуть вважатися аргументом на користь поси­лення адаптаційних процесів у життєдіяльності населення взагалі і стабілізації психологічного стану суспільства зокрема. Тобто маємо емпіричну ознаку різноспрямованості тенденцій трансформації умов життя (їхнього погіршання) і процесу адаптації людей до цих змін як психологічного урівноваження, виходу зі стресової ситуації, при­наймні для значної групи населення. За даними опитування, у со­ціально-демографічних групах переважають незначущі відмінності в оцінці стану тривожності. Виняток маємо у групі освіти — тривож­ніші за інших респонденти з вищою освітою та у віковій групі — найстарші з опитаних (66—75 років).

За такої складної життєвої ситуації закономірно сподіватись на значну зміну уявлень людей та їхніх орієнтацій щодо інтеграційних, консолідаційних чинників як у суспільстві в цілому, так і в най­ближчому соціальному оточенні.

У соціалістичну добу така солідарність, певна річ, набувала, як правило, колективістських форм, причому цілеспрямовано зорієнто-вувалась відповідними інстанціями у напрямі підтримки й поширення офіційних ідеологем та іміджів, різноманітних трудових починів, політичних пропагандистських кампаній, дружби народів і т. ін. По­ява будь-якої неформальної групової солідарності сприймалася як по­тенційна небезпека для держави і суспільства.

У сучасних умовах групова солідарність змінилася не лише за формою, спрямованістю і засобами легітимації, а й значною мірою за самими об'єктами і предметами солідарності.

Проілюструємо таку ситуацію на прикладі відповідей респондентів на запитання анкети "Що, на Вашу думку, об'єднує людей у нашому суспільстві?" (див. таблицю).

Вибори опитаних розподілились вельми нерівномірно. Верхню частину переліку (перші п'ять позицій) посіли, за винятком показни­ка "віра у краще майбутнє", негативні чинники солідарності.

Зважаючи на близькість ситуативно-змістовних характеристик, на­самперед спинимось на показниках "спільні труднощі життя" та "відчуття втрати нормального життя". Щодо національної ознаки рес­пондентів, то впадає в око істотна відмінність значущості розбіжно­стей між українцями та росіянами стосовно цих двох показників.

Чинники солідарності	%	Ранг
Спільні труднощі життя
Віра у краще майбутнє
Страх перед майбутнім		3-4
Відчуття втрати нормального життя		3-4
Незадоволення владою
Родинні та дружні почуття
Релігія (віросповідання)
Прагнення спільно долати труднощі життя у країні		8-9
Мова спілкування		8-9
Національна приналежність
Патріотичні почуття
Політичні погляди
Ніщо із переліченого не об'єднує
Важко відповісти

Так, якщо загальні труднощі життя практично однаково сприймають­ся обома етнічними групами, то відчуття втрати нормального життя вельми неоднакове. Тобто об'єктивні умови життя складаються, за оцінкою самих опитаних, переважно без впливу тих чи інших со­ціально-дискримінаційних феноменів, які б специфічно, в етнонаціо-нальному плані, вирізняли одну з двох груп, однак життєві втрати росіянам видаються вагомішими, що, вочевидь, пов'язано з діянням додаткових чинників, які справляють негативний вплив на загальну оцінку сучасного життя і, відповідно, від супротивного, за принци­пом контрасту, звичного життя минулого. Специфіку таких чинників з'ясуємо дещо нижче, але вже тут звернемо увагу на посилення розбіжностей за обома показниками залежно від мовності респон­дентів (україномовні і російськомовні): за показником "загальні труд­нощі життя", відповідно, 37 і 44%, а за показником "відчуття втрати нормального життя" — 25 і 51%.

В освітніх групах за обома показниками маємо послідовне наро­стання виборів з підвищенням освіти респондентів, причому різниця двох рядів даних у відповідних групах неістотна, тобто маємо одно­типну залежність: чим вищий рівень освіти, тим гострішою оцінюєть­ся ситуація сучасних життєвих труднощів і її контрастність порівняно з радянськими часами.

Аналогічну залежність, хоч і не таку значущу, виявлено за озна­кою матеріального стану сім'ї: "середній матеріальний стан", відпо­відно, 37 і 35%, а "поганий" і "дуже поганий" — приблизно по 42 і 38%.

Дещо інша картина складається у вікових групах респондентів, причому тенденція таких залежностей однакова за обома названими вище показниками: найменше виборів у крайніх освітніх групах (молодь до 25 років і група 66—75 років). Пік негативної солідарності припадає на вік 36—55 років. Привернемо водночас увагу читача до останньої вікової групи, оскільки ми ще не раз зустрінемося із нею в подальшому аналізі.

Що ж до схожості орієнтації крайніх вікових груп, то, треба дума­ти, мотивація оцінок в них різна. Соціально-часові і соціально-просторові межі для порівняння життєвих ситуацій в молоді, природ­но, значно вужчі, ніж у людей з більшим життєвим досвідом, чим і пояснюється відносно нижча актуальність нових життєвих труднощів у свідомості наймолодшої когорти. Для найстаршої ж групи звуження життєвого простору насамперед детерміноване природним зменшен­ням кількості соціальних ролей (професійних, побутових, гро­мадських), а отже, закономірним вилученням із свідомості низки осе­редків незадоволення, які вельми актуальні для решти вікових груп.

Проаналізуємо інші складові негативно-песимістичної картини об'єднавчих тенденцій (показники "страх перед майбутнім" та "не­задоволення владою").

За першою позицією у групі освіти маємо послідовне наростання виборів від 34% у респондентів з неповною середньою освітою до 47% — з вищою. Слід при цьому особливо підкреслити, що саме гру­па вищої освіти за більшістю позицій дає найпесимістичніші, нега-тивістські оцінки. Це, зазвичай, досить тривожне явище, адже ґрун­товна перебудова суспільних відносин вимагає широкого залучення до активної діяльності, мобілізації творчого, ініціативного потенціалу саме людей кваліфікованих, з відповідним кругозором і, певна річ, переконаних у можливості подолання труднощів, виходу з кризи. Тенденція до звуження соціального запиту на кваліфіковану працю, яка спостерігається нині, непокликаність творчої, зокрема наукової, думки, згортання фронту наукових досліджень і раціоналізаторських, проектних, інженерних розробок і т. ін. закономірно спричинюють дезадаптованість цієї соціальної групи і песимістичне сприйняття нею майбутнього.

У групі освіти позиція "страх перед майбутнім" тісно поєднана з позицією "незадоволення владою". Коментарі тут, мабуть, зайві.

ЗО

У вікових групах відносно страху перед майбутнім спостерігаємо поступове наростання виборів з піком у межах 36—55 років, а далі її поступове зниження. Крайні вікові групи дають однакову кількість виборів. Тобто тут знов найвразливіший середній та передпенсійний вік. Найстаріші ж респонденти, не дуже сподіваючись на краще май­бутнє життя, не надто вже й залякані майбутнім: по-перше, дається взнаки великий досвід життєвих випробувань і загартованість нашим нелегким життям, по-друге, життя вже "зроблено", основні події по­заду, залишився природний фініш, потреба життєвої перспективи мінімізована. Саме ця група і найменше не задоволена владою, тоді як у решті груп приблизно однакове значне незадоволення.

Зв'язок двох аналізованих позицій з рівнем матеріального стану респондентів постає у дзеркальному взаємному відображенні, з точ­ністю до навпаки: чим заможніші люди, тим в них менше страху пе­ред майбутнім і тим менше незадоволеності владою. Чим вони бід­ніші, тим більше страху і більше неприйняття влади.

Певна річ, особливу увагу привертає єдина позитивно-оптиміс­тична у верхній частині загального переліку чинників солідарності позиція "віра у краще майбутнє". Хоч вона і єдина, але посідає високе друге місце в загальному рейтингу виборів. Це по-перше. По-друге, аж надто важлива її наявність взагалі у час суспільної невизначеності, аморфності державницьких і партійних програм, розгубленості кер­маничів та й значної маси населення.

Щодо вікових характеристик респондентів, то природною вигля­дає переважність виборів цієї позиції наймолодшими — молодь до 25 років і найменшість — найстаршими (66—75 років), яким очікувати кращого життя вже немає коли, зважаючи на загальмованість су­спільної трансформації. Проте близькою до останньої групи вияви­лась когорта 46—55 років. Слід думати, що непевність часової пер­спективи життя у людей цього віку пов'язана з додатковим наванта­женням на психіку, спричиненим ще порівняною віддаленістю для багатьох з них пенсійного рубежу з його відносною гарантованістю, хоч і недостатнього, а все ж доходу. При цьому для них вельми акту­альною є небезпека залишитись без роботи саме через вік, а водночас на них значною мірою покладаються сім'ї дітей, які щойно сформу­валися і ще вимагають батьківської опіки. Відтак перспектива життя їх досить складна.

Закономірним виглядає чіткий зв'язок міцності віри в майбутнє з матеріальним станом респондентів ("середній стан" — 47%, "пога­ний" — 37%, "дуже поганий" — 32%). Наголосимо, однак, на іншому:

і за низької оцінки своїх матеріальних здобутків і умов життя третина опитаних в кожній з двох останніх груп все ж не втрачає надії на світло в кінці тунелю трансформації.

Вельми специфічний розподіл виборів за цим показником в освітніх групах. Приблизно на однаковому рівні оптимізму перебу­вають, з одного боку, респонденти з неповною середньою та вищою освітою, з іншого — з середньою загальною та спеціальною освітою. Близькість орієнтацій двох останніх груп зрозуміла, так би мовити, за визначенням. Що ж до двох попередніх, то тут, вочевидь, маємо різні мотиваційні складові сприйняття майбутнього. Опосередкований ар­гумент такого тлумачення стосовно групи неповної середньої освіти — це порівняно вагома частка в ній когорт із властивим їм пе­реважанням песимістичного сприйняття життєвої перспективи. У групі вищої освіти дається взнаки інтелектуальний раціоналізм в оцінці сучасної кризової ситуації: люди з вищою освітою, за даними опитування, якомога далі відсувають рубіж виходу України з кризово­го стану (половина з них віднесли цей часовий рубіж на десять і значно більше десяти років, найдовше за всіх). Певна річ, є в цих групах і спільне мотиваційне підґрунтя, пов'язане саме з освітою. З одного боку, недостатність неповної середньої освіти для залучення до сучасного трансформаційного процесу, з іншого — соціальна не-покликаність багатьох професій внаслідок хаотичного структурного зламу народного господарства (вища освіта).

Центральне місце в загальному переліку чинників солідарності (ранги 6 і 7) посіли зі значним перепадом позиції "родинні та дружні почуття" та "релігія (віросповідання)". Порівняно скромні місця цих позицій у рейтингу, якщо зважити на їхню належність до одвічних загальнолюдських цінностей, зайвий раз засвідчують гостроту сучас­ної суспільної ситуації, коли у свідомості респондента актуалізуються насамперед мотиватори тривоги загальносуспільного рівня, надосо-бистісного виміру. Люди усвідомлюють масштаби кризи і її здатність однаковою мірою для багатьох, навіть більшості, самими обставинами життя стимулювати солідаристські настрої як масовидне явище, за­лишаючи індивідуально-особистісні феномени, так би мовити, в ре­зерві, як те, що саме собою розуміється.

Щодо родинних почуттів, то саме до такого висновку спонукають наші дані про їхнє місце в переліку чинників соціального занепо­коєння населення. Так, погіршання стосунків у родині, з родичами відзначили лише 5% опитаних (1997 р.). Щоправда, порівняно з опи­туванням 1995 р. він дещо зріс (було 4%), але в загальному масиві опитаних це частка незначна. Наголошуємо на цій обставині через те,

що порівняно малоактуальна роль родинних почуттів як чинників соціальної солідарності могла б тлумачитись і як взагалі деструктивна тенденція на побутовому рівні. Однак наведені додаткові дані про це не говорять.

Складніша ситуація з оцінкою ролі релігії. В Україні, як відомо, міжконфесійні відносини досить напружені, а відтак про соліда­ристські тенденції слід говорити стосовно окремої конкретної кон­фесії, яка водночас може виступати як конфліктогенний чинник на суспільному рівні.

На жаль, вкрай мало виборів здобула позиція "спільно долати труднощі життя у країні". Тут не вперше з досвіду нашого досліджен­ня змушені зафіксувати кволість активно-діяльнісної установки насе­лення, що мала б спрямовуватись не лише на самовиживання у най­ближчому оточенні, а була б зорієнтована на перетворення справді суспільного масштабу, без чого неможливе кардинальне зрушення, перелом ситуації в Україні. У цьому відношенні суспільний сучасний настрій різко відрізняється від масового колективного ентузіазму 30-х років як складової ще тоді молодої революції (звісно, разом з її зво­ротною, негативною стороною) і від післявоєнного часу з масовим прагненням до мирної будівничої праці по відновленню країни.

Аналізуючи решту показників, зауважимо — як позитивну тен­денцію — низьку актуальність позицій "мова спілкування", "націо­нальна приналежність", "політичні погляди". Вони перебувають на периферії суспільної солідарності, хоча й потенціально, і це, на жаль, засвідчують події в різних регіонах світу, у країнах СнД включно, містять неабиякий потенціал національних, соціальних, міжосо-бистісних конфліктів. Стосовно ж, особливо, політичних поглядів, то, як відомо, вся радянська епоха була просякнута лейтмотивом ідейно-політичної (монопольної) єдності, пильності і протиборства з "чужи­ми впливами", тобто єдності заради протистояння.

Одначе так само неактуальними виявились і патріотичні почуття. Воістину разом із водою тоталітарних міфологем у суспільній і інди­відуальній свідомості виплеснуто і дитя-феномен патріотизму, влас­тивий, зазвичай, національно і державно свідомій спільноті в історії і в сучасності. В даному разі у проблемі патріотизму як чинника суспільної солідарності закумульовано низку суперечностей, що є на­слідком попередньої епохи: руйнування союзної держави як спільної батьківщини для всіх її громадян, причому держави з пропагованими і впроваджуваними у виховний процес атрибутами месіанізму, могут­ності, оплоту найпрогресивніших надбань людства тощо. Звідси сформований з дитинства стереотип патріота і патріотизму для ба-

-

гатьох людей за нових умов виявився в змістовному плані вихолоще­ним, неадекватним реальності, а натомість не сформовано образ патріота нової незалежної держави, відсутні зразки патріотичної діяльності, надто мляво і нецілеспрямовано ведеться патріотичне ви­ховання, причому нерідко і в педагогічній практиці, і в засобах масо­вої інформації наявні спрощення, примітивізм і хуторянство в його найгірших втіленнях.

Подивимось, однак, пильніше на такі важливі, з огляду на добу, ознаки опитаних, як національність і мовність. Означені характери­стики справляють специфічний вплив на сприйняття суспільних си­туацій, хоча, як вже зазначалося, в цілому свідомо люди не схильні вважати їх істотними об'єднавчими чинниками.

	Українці		Росіяни
%	Ранг	%	Ранг
	8-9		7-8
	4-5
			3-4
	4-5
			3-4
	8-9
			12-13
			7-8
			12-13

Чинники солідарності

Прагнення спільно долати труднощі життя у країні

Відчуття втрати нормального життя

Віра в краще майбутнє

Спільні труднощі життя Родинні та дружні почуття Незадоволення владою Страх перед майбутнім Мова спілкування Патріотичні почуття Політичні погляди Релігія (віросповідання) Національна приналежність Ніщо з переліченого не об'єднує Важко відповісти

Розподіл виборів чинників солідарності за національною ознакою респондентів (українці — росіяни) виявляє в низці показників вельми істотні розбіжності. Так, в українців найвищий рейтинг у переліку чинників посідає "віра у краще майбутнє", тоді як у росіян пік ви­борів припадає на "відчуття втрати нормального життя", тобто маємо відносну полярність: оптимістична орієнтація у першому випадку і песимістична — в другому.

Порівняємо ситуацію виборів згідно з національністю опитаних з ситуацією виборів відповідно до їхньої мовності.

Чинники	Україномовні	Російськомовні
солідарності	%	Ранг	%	Ранг
Прагнення спільно долати труднощі				8-9
життя в країні
Відчуття втрати нормального життя		6-7
Віра у краще майбутнє
Спільні труднощі життя				3-4
Родинні та дружні почуття		6-7
Незадоволення владою				3-4
Страх перед майбутнім
Мова спілкування				8-9
Патріотичні почуття
Політичні погляди				12-13
Релігія (віросповідання)
Національна приналежність
Ніщо з переліченого не об'єднує				12-13
Важко відповісти

Картина співвідношення чинників солідарності за мовною озна­кою респондентів строкатіша, але стратегія виборів аналогічна.

З-поміж усіх наведених даних виборів чинників солідарності в оцінці респондентів особливо вирізняється позиція "відчуття втрати нормального життя" (за мовною ознакою амплітуда розбіжності між російськомовними і україномовними відповідно від першого до шостого—сьомого місця, а кількість виборів — від 51 до 25%). Це істотно більше, ніж за ознакою національної приналежності (49 і 34%). Інакше кажучи, маємо підставу твердити, що мовні, власне, мовно-культурні, характеристики респондентів є істотним, одним з найважливіших чинників рівня психологічної адаптованості чи деза-даптованості особистості, як і її соціальної ідентичності. Такий вис­новок посилюється зверненням до сумарної кількості виборів за чо­тирма основними негативно-оцінними чинниками солідарності: 1) "відчуття втрати нормального життя"; 2) "спільні труднощі життя"; 3) "незадоволення владою"; 4) "страх перед майбутнім". Співвідно­шення сукупної негативно-змістової психологічної енергетики солі­дарності виявляється таким: 1) українці — 145% виборів, україно­мовні — 119%; 2) росіяни — 179%, російськомовні — 181%. В україн­ській групі ознака мовності знижує негативну енергетику порівняно з національністю, причому обидві сукупності виборів значно менші,

ніж у російській групі. Що ж до останньої, то тут навпаки — мовність посилює негативну енергетику порівняно з національністю, і обидві значно переважають українську групу. Тобто глибша адаптованість до ситуації править за сприятливе підґрунтя для позитивно орієнтованої солідарності і толерантності, в даному разі з етнополітичного і етно­культурного погляду. Дезадаптованість посилює психологічну енерге­тику солідарності в бік негативізму. Адже сьогодні державомовність є проблемою адаптації для російськомовного населення (не всього, звичайно) і не є такою проблемою для україномовних. Та справа, яс­на річ, не лише у державній мові. Тут сконцентровано велике коло проблем політичного, культурного, соціального змісту, які активно дебатуються у суспільстві. Є і псевдопроблеми, котрі штучно збуджу­ються проімперськими і ліворадикальними силами з метою підви­щення соціально-політичного напруження в суспільстві.

За рештою показників українці і україномовні мають помітно більшу кількість виборів за винятком "родинних і дружніх почуттів", де вони практично однакові. А загалом ці позиції, як вже зазначало­ся, обиралися респондентами нечасто, вони малоактуальні з різних причин, про що вже йшлося. До того ж — і це важливо підкреслити, і тут в українців і україномовних істотно більше консолідаційних орієнтацій за наведеними ознаками, ніж в росіян і російськомовних респондентів.

Принагідно зазначимо позицію "релігія (віросповідання)", котра порівняно актуальна для українців і особливо україномовних. Певна річ, віруючі значно частіше, ніж невіруючі обирали релігію як чинник суспільної солідарності (відповідно 24 і 9%). Водночас не залишимо поза увагою і ту обставину, що при опитуванні віднесли себе до віруючих три чверті респондентів, але з-поміж них вказав на релігію як чинник солідарності лише кожний четвертий. Маємо, як вже го­ворилося, серйозні міжконфесійні проблеми.

Таким чином, емпірична інформація про настрої людей стосовно повсякденних цінностей життя свідчить про значне зміщення інте­граційних орієнтацій у сферу спільного незадоволення, неприйняття, негативізму. Ця позиція здебільшого виявляється на емоційно-чуттєвому рівні, раціонально усвідомлюється переважно людьми з вищою освітою і поки що не перевтілюється у такого самого масшта­бу масову поведінку непокори, протесту, порушення громадського порядку. Певна річ, такий суспільно-психологічний фон не є кращою з можливостей для гармонізації внутрішнього світу людини, зняття стресової напруженості, викликаної часом дрібними негараздами сімейно-побутового чи особистісного характеру, а отже, провокує і загострює драматичне сприйняття життя і життєву кризу особистості.