Телебачення – це грань між інформацією і мистецтвом.» Тетяна Цимбал

Доба незалежності

18 серпня 2011 р. відбувся конкурс, за результатами якого обрані канали для чотирьох загальнонаціональних мультиплексів цифрового телебачення. Частина каналів до того моменту не розпочали мовлення, переможців обирали з програмної концепції. Тим, хто отримав ліцензії з програмної концепції, що не запустили канал до моменту оголошення переможців, дали рік на запуск каналів (до серпня 2012-го). Після оголошення результатів конкурсу ходили чутки про можливий продаж чотирьох каналів із загальнонаціональних мультиплексів (Real TV Estate, Star TV, Погода ТБ і Goldberry; перший з цього списку проданий). Також передбачалося, що деякі канали змінять концепцію, оскільки серед переможців на ефірні ліцензії були 4 музичні канали (Enter Music, М1, Star TV, MTV Україна; перший з цього списку змінив концепцію, став дитячим каналом Піксель TV), а деякі канали мають вузьку спрямованість (Погода ТБ, Хокей). UBR згодом відмовився від своїх місць у регіональному мультиплексі, на ці місця будуть претендувати інші канали під час повторного конкурсу.

Після Помаранчевої революції українське телебачення стало вільнішим. У лютому 2009 р. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заявила, що «політичний тиск на ЗМІ зріс останнім часом, за рахунок зміни законів та інших нормативних актів з метою зміцнення впливу на засоби масової інформації та регулюючі органи в цій сфері».^[1]

4 Сучасне українське телебачення. Медійні «обличчя».

Телебачення – звичне для нас слово. От про що пересічна людина одразу ж згадує, коли чує його? Для кожного, звісно ж, свої асоціації. Та існує більшість. Ось для них телебачення – це розвага і трата вільного часу. Навіть не засіб отримання інформації. Але саме для цього телепростір і був створений. Усім відомо, що слово – це зброя. Її найчастіше використовують представники ЗМІ. Тепер варто задуматися – а чи правильно журналісти сучасних телеканалів користуються своєю «зброєю»? Як на мене, то зовсім не так. Лише взяти до уваги той факт, що значна частина, ба більше, близько 90 відсотків інформації, що подають у новинах – негатив. Це новини про катастрофи, різноманітні кризи, вбивства, аварії і т.п. Людей просто залякують. Після цього соціум не може бути цілком психічно здоровим,на жаль. Це стосується й дитячих програм. Більшість із них нічого доброго не розвивають у дітях і навпаки, притуплюють їхні таланти.

«Стільки цікавого по телевізору – жити нема коли!» Андрій Вансович

Телебачення,до якого ми звикли надто просте. Це частина нас самих, попри те, цікаве воно нам чи ні. З року в рік українці все більше й більше зловживають переглядом популярних телеканалів. Так, мова йде саме про найбільш популярні, тому що, на превелику прикрість, саме вони несуть нездорову атмосферу до громадян. Це розважальні телепередачі, в яких освітлюється вся тупість сучасного життя. Також, це музичні передачі, де чути неякісну поп-музику. На усіх телестанціях видно або обличчя так званих «зірок», або ж наших політиків. «Четверта влада» зловживає своїми вміннями та можливостями впливу на людей. Не направляє у потрібне русло. Наше сучасне телебачення вчиться у західних сусідів. Саме тому транслюються низькоякісні серіали та політичні заангажовані передачі.

Телевізійний образ слабкіший, ніж у кіно, і тому вимагає посилення його словом.» Зенон Дмитровський

Звісно ж, що існує на українському телеетері й якісні програми. Переважна більшість з них – це авторські проекти, що порушують суспільно вагомі теми. Актуальність подібних телепередач не зникає роками і завжди знаходиться свій глядач.

Телебачення - це досягнення світової науки. Воно надало людям змогу знати і бачити все і всюди. Людина звикла перед телевізором відпочивати, хоча повинна була б вибирати вартісне для себе.

Телебачення – це грань між інформацією і мистецтвом.» Тетяна Цимбал.

Цю межу треба добре бачити і намагатись не переступати через неї. Ідеальна формула корисного перегляду ТБ – саме серединка, де керують слова та мистецтво. Це насамперед залежить від того, хто подає матеріал і як він це робить. Але також залежить від глядача, що повинен не лише обирати, але й аналізувати та поглинати лише необхідне.

Після висвітлення сучасного телебачення майже зі всіх сторін, розумію – змінювати його у кращу сторону варто. В майбутньому я теж не проти взяти у цьому участь. Теорії достатньо, та й практичні навики можна здобути, якщо дуже захотіти.

Тож, на останок, глядачеві обирати – дивитись йому «телебачення, що втратило совість», або ж те, що створює реальність.

Найпопулярнішими недійними обличчями сучасного телебачення є Ольга Фремут, Катерина Осадча, Маша Єфросініна, Сергій Притула і т.д.

5 Історія українського телебачення. Етапи становлення.

Історія телебачення України розпочалася у 1925 р., коли талановитому фізикові-експериментатору Борисові Грабовському, вдалося зробити першу в колишньому СРСР і в цілому світі телевізійну передачу.

Тоді винахід нашого земляка, на жаль, не зміг відіграти вирішальної ролі. Однак і замовчати його не вдалося. Один з істориків і теоретиків телебачення колишнього СРСР О. Юровський, ніби виправдовуючи негативне ставлення до відкриття українського винахідника, писав, що це був труд одинака, а в такій країні, як СРСР, мовляв, мають значення тільки колективні досліди. Насправді ж, крім політичних міркувань, пояснення тут таке: "гелефот" Грабовського був розрахований на електронний спосіб передавання зображення на відстань, а тогочасна нерозвиненість електронної промисловості не давала змоги швидко реалізувати відкриття..

У 1939 р. першу телепередачу Здійснено в Києві. . Першими Передачами Київського телецентру були концерти майстрів мистецтв, у яких брали участь незабутні М. І. Литвиненко-Вольгемут, І. С. Паторжинський, О. А. Петрусенко та інші відомі артисти. Телебачення сприймалося тоді лише як засіб "транспортування" і "тиражування" (хоча й невеликого через обмежені можливості перегляду) творів інших мистецтв.

Аудиторія перших трансляцій складалася з кількох десятків власників телеприймачів у Києві. Перервала освоєння можливостей телебачення війна. Київський телецентр був зруйнований.

У 1949 р. на Хрещатику, 26 розпочалося будівництво нового телецентру. Через два роки було завершено першу чергу Київського телецентру - передавальну станцію з вежею, висота якої сягала понад 190 м. Тривало будівництво апаратно-студійного комплексу. Ще не було павільйонів, тому першими передачами стали два художні кінофільми. А після того, як став до ладу "малий павільйон", з нього 1 травня 1952 р. передано в ефір великий святковий концерт за участю оперних співаків столичного театру ім. Т. Г. Шевченка.

Згодом уведено в дію "великий павільйон" № 1 площею 270 м. У 1951-1952 роках Київ увійшов у першу десятку європейських столиць, де постало електронне телебачення. Над руїнами Хрещатика виріс Київський телецентр, збудований у дуже стислі терміни. Однак телевізори були рідкістю. Спочатку в Києві їх налічувалось 200-220, у 1952 - понад півтори тисячі. А 1953 р. київську телестанцію приймали уже 7 тис. телевізорів - спочатку одноканальних, а згодом - триканальних. Подивитися передачі ходили до сусідів, родичів, друзів.

Отже,більш-менш регулярне мовлення Київської телестудії почалося у 1952 р. Першими дикторами були Новела Серапіонова та Ольга Даниленко. У лютому 1956 р. кияни побачили перший випуск "Останніх вістей", точніше, почули - диктор читав з екрана усні повідомлення. Лише через три роки, у 1959 р., в інформаційних випусках з'явився зоровий ряд. Передача новин мала назву "Телевізійний кіножурнал".

Поява першої на українському телеекрані аналітичної передачі пов'язана з приходом у студію журналістів - учорашніх газетярів, працівників радіо. Ставало зрозуміло, що телебачення, передусім, є засобом масової інформації, тобто полем діяльності нового розділу журналістики. Подібно до відповідних відділів газет і редакцій радіо, на телебаченні створили галузеві редакції.

У 1956 р. почала діяти друга після Київської - Харківська студія телебачення. Через рік засвітилися голубі екрани в Донецьку й Одесі. У 1957 р. стала до ладу і Львівська телестудія. На 700-му році існування міста Лева тут, на верхів'ї гори Високого Замку, побудовано телевізійну вежу, а трохи нижче - апаратно-студійний комплекс Львівського телебачення. У квартирах кількох десятків львівських сімей 24 грудня 1957 р. уперше засвітився екран телевізора. Цього зимового вечора з ложі місцевого оперного театру звернулася з привітанням до нечисленних глядачів чарівна жінка - перший диктор Львівського телебачення Стефанія Харчук. З 1958 р. почали працювати телестудії у Дніпропетровську і Луганську, а з 1959 р. - у Сімферополі, Херсоні, Запоріжжі та Миколаєві.

У 1965 р. вперше вийшла в ефір загальноукраїнська (загальнореспубліканська) телепрограма, яку підготувала для УТ Харківська телестудія; цим започатковано "виходи" місцевих телестудій на Українське телебачення, хоча провідну роль у ньому й надалі відігравала Київська телестудія.

У 1969 р. в Україні з'явилось кольорове телебачення. Сконструював вежу Інститут електрозварювання - на чолі з Борисом Патоном. Унікальність конструкції полягала в тому, що вона - перша у світі цільнозварна і не має аналогів. І хоч вежа, як і весь комплекс, розрахована на п'ять програм, завдяки закладеному резерву нині має 20 телепередавачів.

Досягнуто цього, як кажуть, всілякими правдами і не правдами. Адже розподіл техніки повністю залежав від Москви. Українське телебачення було складовою частиною всесоюзного (центрального) телебачення і перебувало у його технічному, адміністративному та, особливо, політичному підпорядкуванні. Тоталітарній системі потрібно було слухняно-лакейське телебачення, яке обслуговувало інтереси комуністичного партапарату.

Партійне керівництво телебаченням, як і іншими засобами масової інформації (ЗМІ), проголошували відкрито, повну ж підпорядкованість УТ Москві всіляко завуальовували. А ось коли почалися процеси демократизації, все вийшло на поверхню. Відверта українофобія стала невід'ємною рисою практично всіх центральних в СРСР засобів масової інформації, зокрема й колишнього центрального телебачення.

З ухваленням Верховною Радою "Закону про телебачення і радіомовлення", утворенням Державного комітету телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо) і Національної телекомпанії України (НТКУ), яку створено як юридичну особу на місці безправних дирекцій телепрограм, Українське телебачення перестало бути додатком до "центрального", а стало цілком самостійною телесистемою.

Нині передавально-розподільна мережа УТ-1, УТ-2 і УТ-3 складається з 57 потужних телестанцій. Кожна з них покриває площу в радіусі від 50 до 100 кілометрів. Програми до цих станцій надходять багатоканальними радіорелейними лініями, довжина яких становить 15 тис. км. Ця система забезпечує телеглядачів програмами на всій території України. Однак протягом останніх років через недостатнє фінансування про ці можливості можна говорити лише як про потенційні. Більшість передавачів працює за зниженою в чотири-п'ять разів потужністю і зменшеним радіусом дії. А це особливо позначається на сільському населенні, якого у нас 15-16 млн. Багато сіл сьогодні є в зоні інформаційного вакууму, бо можливості приймати УТ-1 і УТ-2 порівняно з 1992 р. знизились щонайменше удвічі.

Уведення в дію приватно-комерційними структурами сотень малопотужних телепередавачів для власних програм лише створює видимість гараздів щодо забезпеченості населення телебаченням. Адже радіус їхньої дії - усього 5-10 км, а встановлюють їх переважно в обласних.

Виникло телебачення і на перших порах розвивалося як засіб зв'язку на замовлення військових і, зокрема, розвідки. Ніхто з можновладців не вбачав у телебаченні засобу масової інформації, масової комунікації, що чинитиме інформативний і психологічний вплив на людей.

Сьогодні в Україні діють сотні недержавних телемовних організацій, що засновані підприємцями, комерційними структурами, громадськими, науково-технічними товариствами, органами влади, приватними особами і зарубіжними компаніями. За обсягами мовлення недержавне телебачення переважає державне, надаючи йому свої найкращі програми.

Від преси ТБ запозичило: розмір шрифту тексту, колір букв і фону (наприклад, білі букви на синьому фоні), подачу тексту сторінками, поєднання тексту із зображувальними засобами. На телеекрані вербальна письмова мова присутня і як елементи повідомлень (заставки, титри), і як самостійні тексти (телегазета, телетекст), що з'являються на екрані телевізора і їх при потребі можна вивести на папір принтером, якщо матеріал є на сайті.

6 Українські диктори радянської доби. Персоналіі.

У радянські часи однією з найбільш престижних професій була професія телевізійного диктора Раніше дикторами були в основному жінки. Ці жінки проходили величезний конкурс, перш ніж сісти перед телекамерами. У нас в Україні, наприклад, приходило 250-300 і більше претендентів на одне місце. З українського телебачення ми знаємо таких видатних дикторів, як Ольга Даниленко, Тамара Чала, Тетяна Цимбал, Тамара Стратієнко та інші. До речі, три останні стали народними артистами України саме за досягнення у дикторському майстерності. Тут варто зазначити, що диктори телебачення були значно популярнішим артистів естради і кіно.
Але у дикторів, особливо у жінок, були певні недоліки в роботі. Наприклад, якщо з якихось причин жінки змінювали своє сімейне становище, розлучалися, то практично тривалий час, а іноді навіть назавжди, вони вже позбавлялися права виходити в ефір під старим прізвищем. Іноді були винятки, але це в тому випадку, коли телеведуча не виходила тривалий час в ефір, а займалася сім'єю.

Диктори в українському ефірі з’явилися в 1952-му. Вони віталися з глядачами і робили невеличкі анонсові оголошення між програмами та прогноз погоди. Першою була чорнява Ольга Даниленко, трішки пізніше прийшла білявка - Олена Ніколаєва, Новела Серапінова. Їх обох, на жаль, вже немає серед живих.

Один із перших дослідників телебачення у колишньому СРСР В. Саппак так писав про побачену на телеекрані О. Даниленко: «Красуня-українка ніби зійшла зі святкового плаката».

У лютому 1956 р. кияни побачили перший випуск «Останніх вістей», точніше, почули — диктор читав з екрана усні повідомлення. Лише через три роки, у 1959 р., в інформаційних випусках з'явився зоровий ряд. Передача новин мала назву «Телевізійний кіножурнал».

Олена НіКОЛАЄВА 1953 по 1966 рік працювала диктором на Українському телебаченні разом з Ольгою Даниленко.

7 Нові телевізійні проекти і телевізійні ведучі телебачення незалежності.

Український телепростір далекий від ідеалу, але з року в рік можна прослідкувати тенденцію до підвищення соціального рівня та вдосконалення. Прикладом для наслідування став світовий досвід, але при цьому наші телевізійники змогли віднайти родзинку у кожній зі своїх програм, запропонувати щось таке, що властиве суто українцям.

На телеканалі СТБ транслюються різного формату програми українського виробництва, які можна поділити на інформаційні, соціальні і пізнавальні, а також розважальні програми. До першої когорти відносяться такі програми: «Вікна-Новини», «Один за всіх», «У пошуках істини», «Детектор брехні», «Паралельний світ», «Містичні історії», «Документальний детектив» та інші. Розважальні телепередачі є найпопулярнішими на українському телебаченні, тому їх значно більше, а саме це: «Все буде добре», «Україна має талант», «Хата на тата», «Х-фактор», «Танцюють всі!», «Битва екстрасенсів», «Неймовірна правда про зірок», «Зіркове життя», «МастерШеф», «Караоке на майдані», «Фермер шукає дружину», «Моя правда», та інші. Окремо серед розважальних проектів каналу СТБ можна виділити такі реаліті-шоу: «Кохана, ми вбиваємо дітей», «Холостяк», «Правила життя», «Зважені та щасливі».

8 Найновіші телевізійні «зірки».

Катерина Олександрівна Осадча

Українська журналістка, ведуча програми «Світське життя» на телеканалі «1+1». В юності (з 13 до 18 років) працювала в модельному бізнесі в Західній Європі, після 18 років повернулася до України.

Народилася 12 вересня 1983 року в Києві. Батько — Осадчий Олександр Володимирович, генеральний директор ВО «Київприлад». Мати — домогосподарка, за професією бібліотекар. У Каті є молодший брат (різниця у віці — кілька років).

Крім занять в школі, Катя займалася музикою і танцями (танцювала в хореографічному ансамблі «Соколята»). У тринадцять років почала професійну кар'єру моделі, закінчила школу моделей агентства «Багіра». У 14 років, після закінчення дев'ятого класу, вирушила на три місяці на зйомки в Токіо. Пізніше були зйомки в Німеччині, Англії, Франції. Випускні іспити в школі Катя здала екстерном через напружений знімальний графік в Парижі.

У 18 років Катя закінчила модельну кар'єру і повернулася жити до України. Вийшла заміж за народного депутата України від Партії зелених Олега Поліщука і в 2002 році народила від нього сина Іллю. У 2004 році розлучилася з чоловіком. Ще під час вагітності Катя вирішила присвятити себе телевізійній журналістиці. Через слабке знання української мови через чотири місяці після народження дитини стала займатися з викладачем для відпрацювання навичок мовлення, дикції, постановки голосу. Заочно закінчила історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Перший досвід телевізійної журналістики з'явився після роботи позаштатним кореспондентом Першого національного каналу. У 2005 році Катя пройшла кастинг і стала ведучою проекту «Світські хроніки» на телеканалі «Тоніс». У 2007 році стала ведучою програми «Світське життя» на Першому національному. З серпня 2008-го програма почала виходити на телеканалі «1+1».У 2009 році брала участь у другому сезоні програми «Танцюю для тебе» на каналі «1+1» з партнером Андрієм Крисем. У 2011-му стала ведучою шоу «Голос країни» на «1+1». У 2012 році на каналі стартувало талант-шоу «Голос. Діти», в якому роль Каті як ведучої змінилася — вона допомагала дітям впоратися з хвилюванням перед виходом на сцену.З 11 жовтня 2015 року буде ведучою шоу Маленькі гіганти на 1+1.

У 2007 році зайняла 96 місце в рейтингу «100 найвпливовіших жінок України» за версією журналу «Фокус», в 2013-му — 64-те. У 2009 році зайняла 6 місце у рейтингу «Обличчя Києва» за версією газети «Афіша». У 2009 році капелюшок Каті Осадчої у вигляді ворони, що сидить на гілці, був відзначений британською газетою The Daily Telegraph як один з найбільш екстравагантних на королівських кінних скачках «Royal Ascot».

Частиною образу Каті Осадчої є екстравагантні капелюшки, на чому було загострено увагу в сатиричному мультсеріалі «Казкова Русь», де вона стала прототипом «Каті Острячої».

Марія Олександрівна Єфросиніна

Народилася 25 травня 1979 року, Керч, УРСР ) - українська телеведуча.

Закінчила школу із золотою медаллю, потім Київський національний університет імені Тараса Шевченка, факультет іноземних мов (спеціальність - перекладач з англійської та іспанської мов)

У 19 років дебютувала на українському Першому національному телеканалі (УТ-1) у програмі «Щасливий дзвінок». Незабаром Марія отримала запрошення від «Нового каналу», на якому запускали нову ранкову програму «Підйом». У 2002 році програма отримала премію «Телетріумф» у номінації «Краще телевізійне шоу». У 2005 році була ведучою 50-го, ювілейного, конкурсу «Євробачення». У жовтні 2005 року перейшла на канал ICTV (програма «Лінія конфлікту». З вересня 2006 року ведуча телешоу «Один у полі» на каналі «Інтер».

У 2006 році її фото з'явилося на обкладинці журналу ELLE.

Співпрацювала з російськими каналами «Муз-ТВ», НТВ («Фактор страху»), ДТВ («Мій товстий бридкий наречений»).

Завдяки природному цікавості, роботі на телебаченні та знанню декількох мов, Маша з перших вуст отримувала відповіді на свої питання від світових зірок: Цезарії Евори, Паоло Коельо, Енріке Іглесіаса, Ані Жирардо, Жерара Депардьє, Келі Джойс, Лоберт Лоретті, а також від політиків і багатьох зірок шоу-бізнесу, театру і кіно, які живуть на просторах СНД.

У 2006 році телеведуча потрапила в Топ-100 журналу «Фокус» - «Найвпливовіші жінки України». Як зазначило видання, впливовість обумовлена ​​«успішною кар'єрою і популярністю».

У 2007 році вийшла на театральні підмостки в комедійному спектаклі-антрепризі «Допомогти так легко, або Звідки беруться діти» (постановник - головний режисер столичного «Театру на Подолі» - Віталій Малахов). Героїня Єфросиніної - сурогатна мати. На сьогоднішній день Маша вже не є акторкою театру через відсутність часу, але, за її словами, дуже хотіла б повернутися.

В кінці 2007 року вперше знялася у відеокліпі на пісню Віталія Козловського «Ти хотіла», режисером якого був київський кліпмейкер Алан Бадоєв. Презентація кліпу відбулася в лютому 2008 року.

2 березня 2008 на українському телеканалі «Інтер» почалися зйомки ток-шоу «Модний вирок», в якому Маша Єфросиніна виступає в ролі адвоката.

У 2009 році Маша Єфросиніна названа «Телеведучій року» за версією журналу EGO.

В даний момент телеведуча працює ведучою і продюсером на «Новому каналі», де спочатку вела шоу «Фабрика зірок 3» з Андрієм Доманським, потім «Україна сльозам не вірить» разом з Сергієм Притулою та Олександром Педаном. Далі стала постійною учасницею гумористичного шоу «Зроби мені смішно» разом із Сергієм Кузіним, Сергієм Притулою, Олександром Педаном і Дмитром Коляденком. З 15 лютого 2011 стала ведучою шоу «Хочеш? Співай! »І шоу« Співай, якщо зможеш! ». З 3 березня 2011 стала керівником і ведучою шоу «Мрії збуваються». В кінці 2011 року були відзняті останні передачі другого сезону «Мрії збуваються».

Маша Єфросиніна неодноразово отримувала нагороди за звання «Самою стильною ведучою України». Вона володарка премій «Чорна перлина», «ELLE-кумир». За професійну діяльність Маша удостоїлася премії «Телезірка», як улюблена ведуча розважальних програм.

У 2012 році Маша Єфросиніна представила телеглядачам дві програми. 7 жовтня стартувало шоу «ШоумаSтгоуон» на «Новому каналі», провідною і продюсером якого була Маша. 11 листопада «Новий канал» запустив цикл фільмів «Прокинутися знаменитим», відзнятий під керівництвом Маші Єфросиніної. Кожен з шести фільмів розповідає історію людей, які стали справжніми кумирами для сучасних українців.

У 2013 році, після трирічної перерви, Маша Єфросиніна повернулася на театральні підмостки, зігравши одну з ролей у виставі «Допомогти так легко, або Звідки беруться діти» київського Театру на Подолі.

Навесні 2014 року в ефірі «Нового каналу» вийшло романтичне реаліті-шоу «Серця трьох з Машею Єфросиніною» - телевізійна історія трьох дівчат, що шукають любов; Марія Єфросиніна виступала в якості ведучої.

Наприкінці травня 2014 Єфросиніна покинула «Новий канал», взявши паузу, щоб присвятити час сім'ї (у серпні 2014 народила другу дитину), активно зайнятися громадською діяльністю і підготувати новий проект, з яким вона планує повернутися на телебачення вже навесні 2015 року.

Єфросиніна бере участь у допомозі дітям, хворим на лейкемію. Влітку 2014 розпочала співпрацю з фондом «Твоя Опора», дії якого спрямовані на допомогу дітям і сиротам, які мають проблеми зі здоров'ям. Разом з фондом Єфросиніна створила проект «Charity weekend» - це цикл зустрічей, тематичних заходів, майстер-класів та інтерв'ю з відомими людьми. Всі вони об'єднані однією темою - жінка та її світ: сім'я, здоров'я, кар'єра, краса, внутрішні переживання. Вхідні квитки на такі заходи платні, а всі виручені гроші «Charity weekend» спрямовує в дитячі будинки.

Ольга Фреймут

Українська телеведуча, журналістка та модель. Екс-ведуча програми «Підйом» на «Новому каналі» (разом з Олександром Педаном і Сергієм Притулою), «Шоуманії» (разом із Дмитром Коляденком), «Хто зверху?» із Сергієм Притулою, «Ревізору», співведуча програми «Страсті за ревізором» на «Новому каналі», та «Голос країни. Перезавантаження» на телеканалі «1+1». З вересня 2014 року — ведуча передачі «Інспектор Фреймут» на телеканалі «1+1».

Ольга народилась 25 лютого 1982 року в Новому Роздолі Львівської області. Батько — футболіст, мати — майстер спорту з плавання. У ранньому дитинстві відвідувала матчі за участі батька.Вісім років навчалася в музичній школі грі на фортепіано.Ступінь магістра міжнародної журналістики отримала у Львівському національному університеті ім. Івана Франка та Міському університеті Лондона (англ. City University London), де отримала диплом magna cum laude. Під час навчання працювала офіціанткою.

Працювала журналістом у компанії Бі-Бі-Сі. Знімалася у рекламі. Після Помаранчевої революції повернулася з Лондона до Києва, де отримала роботу в міжнародному відділі 5-го каналу. Згодом збагнула, що робота журналіста-міжнародника її не задовольняє. Певний час пропрацювала фешн-журналістом у програмі «Сніданок з 1+1».

2008 року ранкове шоу на «1+1» закрили. Про кастинг на ранкове шоу «Нового каналу» дізналася від продюсера і журналіста Людмили Падлевської і згодом, після успішного проходження проб, стала співведучою «Підйому» разом з Олександром Педаном і Сергієм Притулою. 27 травня 2011 року вийшов останній ефір «Підйому» в такому складі.

2010 року була обличчям нової колекції української дизайнерки Оксани Караванської.

Із червня 2011 року спільно з Дмитром Коляденком вела «Шоуманію». 4 березня 2012 року проект закрили для переформатування.

Наприкінці серпня 2011 року стартувала програма «Ревізор», у якій Ольга Фреймут перевіряла якість закладів сфери обслуговування України.Ця передача стала одним із найуспішніших проектів «Нового каналу» у сезоні 2011/12. 10 березня — 2 червня 2012 року разом із Сергієм Притулою вела шоу «Хто зверху?».

2011 року у складеному журналом «Фокус» рейтингу «30 найуспішніших телеведучих України» Ольга Фреймут посіла 26 місце.Має досвід у сфері дубляжу: улітку 2011 року озвучила Смурфетку із Смурфиків.і Грейс Келлі в фільмі «Принцеса Монако» (2014)

2 грудня 2011 року вела жеребкування групового етапу Чемпіонату Європи з футболу 2012.

У 2012 році разом з Олександром Педаном та Сергієм Притулою вела проект «КабріоЛіто».

У 2012 році озвучила аудіозбірки «Казки братів Грімм». Проект був реалізований журналом «Кореспондент» у співпраці з Радою німців України та Посольством Федеративної Республіки Німеччина в Україні.

Восени 2012 року як член журі брала участь в шоу великих перевтілень «ШОУМАSТГОУОН».

З 9 березня 2013 року на «Новому каналі» йде другий сезон шоу «Хто зверху?», який веде Ольга Фреймут разом із Сергієм Притулою.

У 2013 році стала обличчям фарби для волосся Garnier Color Naturals.

З 2013 року рекламне обличчя питних йогуртів «Активіа».

З жовтня 2013 року разом з Арамом Мнацакановим вела на «Новому каналі» шоу «Війна світів. Ревізор проти Шефа».

У листопаді 2013 року вийшов фільм Любомира Левицького «Тіні незабутих предків», де в епізодичній ролі журналістки з'являється Фреймут.

24 грудня 2013 року були підписані документи про звільнення з Нового каналу, та перехід Фреймут на 1+1.

З 2 березня 2014 в ефірі телеканалу «1+1» виходить програма «Голос країни. Перезавантаження», де Ольга є ведучою.

3-го вересня 2014 р. на «1+1» відбулась прем'єра авторської програми Ольги — «Інспектор Фреймут», у якій ведуча буде перевіряти заклади громадського харчування.

У 2015 році стала новим обличчям Ювелірного дому ZARINA.

З 11 жовтня 2015 року тренер в шоу Маленькі гіганти на 1+1.

9Телевізійне амплуа.

10 Публічний виступ, виступ перед камерою, страх публічного виступу

Cтрах перед публічним виступом - явище звичайне. Бояться практично всі. Навіть багато досвідчених ораторів відчувають хвилювання, коли виходять виступати з новою темою або перед незнайомою аудиторією. Звичайно людина боїться того, що її погано сприймуть, перервуть, поставлять важке запитання, помітять помилки, будуть сміятися і т.п.

За даними досліджень різних соціологічних і психологічних інститутів страх публічних виступів стоїть на другому місці в списку страхів людства. А що ж на першому? На першому місці стоїть страх смерті. Цікавіше виглядає ця статистика в США та Великобританії. В США публічний виступ стоїть першим у списку страхів. Тобто, якщо вірити статистиці, люди в США більше бояться виступати, ніж померти.

Сценічне хвилювання, або сценофобія — форма страху, зумовлена напруженим очікуванням перевірки тих чи інших здібностей, характеризується тривожними відчуттями, пов'язаними з можливим провалом. Сценічне хвилювання ввжається проблемою багатьох акторів, музикантів, спортсменів, публічних діячів і людей, що спілкуються з великою аудиторією. Cтрах перед публічним виступом - явище звичайне. Бояться практично всі. Навіть багато досвідчених ораторів відчувають хвилювання, коли виходять виступати з новою темою або перед незнайомою аудиторією. Звичайно людина боїться того, що її погано сприймуть, перервуть, поставлять важке запитання, помітять помилки, будуть сміятися і т.п.

За даними досліджень різних соціологічних і психологічних інститутів страх публічних виступів стоїть на другому місці в списку страхів людства. А що ж на першому? На першому місці стоїть страх смерті. Цікавіше виглядає ця статистика в США та Великобританії. В США публічний виступ стоїть першим у списку страхів. Тобто, якщо вірити статистиці, люди в США більше бояться виступати, ніж померти.

Симптомами страху є сильне серцебиття, пітливість, тремтіння голосу, тремор губ і кінцівок, скутість голосових зв'язок, нудота тощо. У деяких випадках страх сцени може бути частиною більш загальних психологічних розладів (фобій), але багато людей відчувають страх сцени не маючи ніяких інших психологічних проблем. У психології боязнь публічних виступів є одним із симптомів глософобії. За оцінками психіатрів, відчувають страх перед виступом 95% людей.