Особистість у логотерапії віктора франкла

Австрійський психолог і психіатр В. Франкл (1906-1998) вважав, що рушійною силою людської поведінки і розвитку особистості є пошук Логосу, сенсу життя, що має здійснюватися конкретною людиною за її власною потребою. Екзистенційна теорія Франкла складається з трьох частин: учення про прагнення до сенсу, про сенс життя і про свободу волі.

Основна теза вчення про прагнення до сенсу свідчить: людина прагне знайти сенс і відчуває екзистенційну фрустрацію або вакуум, якщо її спроби залишаються нереалізованими. Прагнення до сенсу Франкл розглядає як природжену мотиваційну тенденцію, властиву всім людям і основною рушійною силою поведінки і розвитку особистості. Відсутність сенсу породжує у людини стан екзистенційного вакууму, що є причиною неврозів.

Головна теза вчення про сенс життя - життя людини не може позбутися сенсу ні за яких обставин; сенс життя завжди може бути знайдений. Відповідно теорії Франкла, сенс не суб'єктивний, людина не вигадує його, а знаходить у навколишній дійсності, у тому, що є для неї цінністю. Вчений виділяє три групи цінностей: творчості, почуття і ставлення. Сенс життя можна знайти в будь-якій із цих цінностей. Тобто, немає таких обставин і ситуацій, в яких людське життя втратило б свій сенс.

Основна теза вчення про свободу волі свідчить, що людина спроможна знайти і реалізувати сенс життя, навіть якщо ЇЇ свобода обмежена об'єктивними обставинами. Свобода, за теорією Франкла, тісно пов'язана з відповідальністю людини за правильний вибір і реалізацію сенсу свого життя.

Франкл підкреслював, що відсутність сенсу життя або неможливість його реалізувати приводить до неврозу, породжує у людини стан екзистенційної фрустрації. Неврози нерідко виникають тоді, коли людина усвідомлює беззмістовність свого життя, порожнечу існування. В основі таких поширених явищ, як депресія, правопорушення, алкоголізм, наркоманія, агресивність, моральні падіння, лежить відсутність смислу життя, що може бути частково компенсовано людиною потягом до влади, сексу, бажанням грошей.

Досліджуючи можливості корекції поведінки, представники гуманістичної психології орієнтуються на розвиток у людей усвідомлення своєї відповідальності за власну поведінку, яка базується на усвідомленні себе і свого місця в світі. Так, Роджерс вважає, що "потрібно допомогти людям упоратися зі щоденними вимогами, допомогти їм зрозуміти, що вони не безпорадні жертви, вони мають вибір і повинні бути відповідальними за свої вчинки навіть тоді, коли не здатні змінити ситуацію".

2. ГЕНЕТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ (Ж. Піаже , Д. С. Брунер)

Засновник генетичної психології - швейцарський психолог Ж. Піаже (1896-1980). У 1949-1951 рр.. Піаже створює основну працю «Введення в генетичну епістемологію».

Свою теорію розвитку дитячого мислення він побудував на логіці та біології. Він виходив з того, що основою психічного розвитку є розвиток інтелекту. І дійшов висновку, що етапи психічного розвитку - це етапи розвитку інтелекту, через які проходить дитина у формуванні адекватної схеми ситуації. У процесі адаптації та формуванні адекватної схеми використовуються два механізми побудови схеми - асиміляція і акомодація.

Піаже відкриває такі особливості дитячого мислення, як егоцентризм (невміння встати на чужу точку зору), синкретизм (не розчленованість дитячого мислення), трансдукція (перехід від приватного до приватного), артіфіціалізм (штучність світу), анімізм (натхненність).

БРУНЕР ДЖЕРОМ СЕЙМУР народився 1 жовтня 1915 року, американський психолог, який сприяв розвитку когнітивної психології, когнітивної теорії навчання в освітній психології та загальної філософії освіти. Його найважливіші роботи «Психологія пізнання», «За межами безпосередньої інформації». В даний час Брунер - старший науковий співробітник на юридичному факультеті Нью-Йоркського Університету. Ідеї ​​Джерома Брунера грунтуються на класифікації. Він закликає людей інтерпретувати світ з точки зору його подібностей і відмінностей. Брунер пропонує систему кодування, в якій люди утворюють ієрархічну організацію суміжних категорій. Кожен найбільш високий рівень категорій стає більш специфічним.

Брунер відкрив нові закономірності пізнавального розвитку. Аналізуючи структуру сприйняття, він виділив три компоненти: уявлення про навколишній світ у формі дій, образів, слів. Таким чином, він створив теорію перцептивних гіпотез: всі пізнавальні процеси представляють предмети навколишнього світу, які об'єднуються один з одним на основі засвоєних дітьми правил об'єднання категорій.

3. КОГНІТИВНА ПСИХОЛОГІЯ (Д. Міллер, У. Найссер, Г. Келлі)

Когнітивна психологія - одне з найпопулярніших наукових напрямів у західній та вітчизняній психології. Когнітивна психологія вивчає те, як люди отримують інформацію про світ, як ця інформація є людиною, як вона зберігається в пам'яті і перетворюється в знання і як ці знання впливають на нашу увагу і поведінку. Термін "когнітивний" (від англ. Cognition - знання, пізнання) означає пізнавальний. Приміром, у своїй фундаментальній праці "Пізнання і реальність" (1976) У. Найссер пише, що "Когнітивна, або інакше пізнавальна, активність - це активність, пов'язана з придбанням, організацією і використанням знання. Така активність характерна для всіх живих істот, і особливо для людини. З цієї причини дослідження пізнавальної активності складає частину психології.

Когнітивна психологія виникла наприкінці 50 - початку 60-х рр.. XX ст. як реакція на характерне для пануючого в США біхевіоризму заперечення ролі внутрішньої організації психічних процесів.

Спочатку головним завданням когнітивної психології було вивчення перетворень сенсорної інформації від моменту потрапляння стимулу на рецепторні поверхні до отримання відповіді (Д. Бродбент, С. Стернберг).

При цьому дослідники виходили з аналогії між процесами переробки інформації в людини та в обчислювальному пристрої. Були виділені численні структурні складові (блоки) пізнавальних та виконавчих процесів, в тому числі короткочасна пам'ять і довготривала пам'ять (Дж. Сперлінг, Р. Аткінсон).

Ця лінія досліджень, зіткнувшись із серйозними труднощами в зв'язку зі збільшенням числа структурних моделей приватних психічних процесів, призвела до розуміння когнітивної психології як напряму, завданням якого є доказ вирішальної ролі знання у поведінці суб'єкта (У. Найссер).

Інтенсивно розробляються також когнітивні теорії емоцій (С. Шехтер), індивідуальних відмінностей (М. Айзенк) й особистість (Дж. Келлі, М. Махоні).

Таким чином, когнітивна психологія охоплює практично всі пізнавальні процеси - від відчуттів до сприйняття, розпізнавання образів, пам'яті, формування понять, мислення, уяви.

Отже, представниками когнітивної психології отримано багато важливих даних, що роблять більш зрозумілим процес пізнання в цілому, та встановлено чимало закономірностей окремих пізнавальних процесів.

Знання про світ не є простою сукупністю відомостей про світ. Уявлення людини про світ програмують, проектують її майбутню поведінку. І те, що людина робить і як вона це робить, залежить не тільки від її прагнень і потреб, а й від відносно мінливих уявлень про реальність.

Все вище сказане обґрунтовує актуальність даної теми. Основоположником цього підходу є американський психолог Дж. Келлі. На його думку, єдине, що людина хоче знати в житті, - це те, що з ним сталося і що з ним станеться в майбутньому.

Теорія Келлі представляє когнітивний підхід до особистості. Келлі припустив, що найкращим чином поведінка людини можна зрозуміти, вважаючи його дослідником. Подібно дослідникам, людям необхідно з певною точністю прогнозувати і контролювати події, що відбуваються в їх оточенні.

Головним джерелом розвитку особистості, згідно з Келлі, є середовище, соціальне оточення. Когнітивна теорія особистості підкреслює вплив інтелектуальних процесів на поведінку людини. У цій теорії будь-яка людина порівнюється з ученим, перевіряючим гіпотези про природу речей і роблять прогноз майбутніх подій. Будь-яка подія відкрито для багаторазового інтерпретування.

В основі когнітивної теорії Келлі лежить спосіб, за допомогою якого індивіди осягають і інтерпретують явища (або людей) у своєму оточенні. Назвавши свій підхід теорією особистісних конструктів, Келлі концентрує увагу на психологічних процесах, які дозволяють людям організувати і зрозуміти події, що відбуваються в їх житті.

Усвідомлення людиною дійсності - це завжди предмет для тлумачення. На думку Келлі, об'єктивна реальність, звичайно, існує, але різні люди усвідомлюють її по-різному. Отже, ніщо не постійно і не остаточно.

Джордж Келлі зіграв ключову роль у розробці когнітивного напрямку сучасної персонології, і заслуговує особливої подяки за те, що спонукав психологів вивчати раціональні та інтелектуальні аспекти людської психіки. Крім того, теорія Келлі застосовна і до областей, далеких від тих, які традиційно визначають як когнітивні.