Шляхи аналізу художнього твору

Питання шляхів аналізу художнього твору привертало увагу багатьох українських і російських методистів, але й досі чимало його сторін вимагає наукового висвітлення та уточнення. Немає і єдино визначеної термінології на означення шляхів аналізу художнього твору...
У школі вже давно практикується аналіз художнього твору, що грунтується на повторному прочитанні і глибокому осмисленні в процесі його вивчення найважливіших ідейно значущих епізодів. Детально розглядаючи епізод за епізодом, розділ за розділом, учні поступово усвідомлюють задум твору, ідейно-естетичну концепцію митця. Такий шлях аналізу ряд методистів називали цілісним. Його ще називають аналіз за розвитком дії, аналіз "услід за автором", послідовний аналіз.

Під композиційниманалізом розуміємо такий шлях розгляду твору, коли аналіз епізодів, образів-персонажів і твору в цілому визначається особливостями його композиції.

Композиційний аналіз, як і цілісний, також вимагає розгляду сюжету твору і його особливостей. У композиції епічних творів важлива роль належить групуванню персонажів, позасюжетним елементам.
Кожен художній твір відрізняється від іншого не лише своїм змістом, а й побудовою, і тому не може бути єдиної схеми аналізу творів композиційним шляхом.
Композиційний аналіз роману "Прапороносці" можна розпочати з окреслення найважливіших складових частин його композиції. Роман "Прапороносці" має складну будову. Кожна з його частин становить собою композиційно завершений твір, і разом з тим усі вони тісно повязані між собою. Сюжет також розгалужується кількома лініями. Окрім основної сюжетної лінії - зображення визвольного походу, є другорядні: Шура Ясногорська - Юрій Брянський, Шура Ясногорська - Євген Черниш. У трилогії виразно представлені "історії" життя Хоми Хаєцького, Саші Сіверцева, Ягідки, Ференца та ін. Кожна з сюжетних ліній визначається загальним задумом письменника і є логічно вмотивованою. У кожній частині трилогії є своя кульмінація. Найвищого напруження дія досягає тоді, коли автор зображує битву на плацдармі. Учні пригадують найголовніші епізоди твору, які відіграють важливу роль у реалізації творчого задуму письменника, визначають їх композиційне навантаження.
У романі немає одного центрального персонажа. Його наскрізний персонаж - збірний образ воїнів. Їм приділено найбільше уваги. Письменник змальовує типові характери солдатів і офіцерів, що розкриваються в діях, думках, прагненнях, показує духовне зростання й змужніння своїх героїв. В узагальнених збірних образах виступають у творі визволені з-під фашистського гніту народи Західної Європи. Вороги миру й прогресу змальвані в основному через їхні злочинні дії в збірному образі фашистських завойовників та їхніх поплічників. Показуючи стаждання, смерть і руїни, що їх несли з собою гітлерівці, письменник викриває мерзенну суть фашизму.
Необхідно, щоб учні простежили, яку роль у загальній побудові твору, в реалістичному відображенні картин війни, у розкритті характерів героїв, у розгортанні сюжету і в безпосередньому вияві авторської оцінки відіграють батальні сцени, ліричні відступи, екскурси в історію життя персонажів, пейзажі, образи-символи, епіграфи до всіх частин трилогії.

Науково обґрунтованим у методиці викладання літератури є пообразний шлях аналізу. Він передбачає ґрунтовне вивчення образів художнього твору, через які простежується ідейно-художня концепція митця. Образи подаються тут великим планом, вони є ядром, логічним центром аналізу, тоді як одиницею аналізу "за розвитком дії" є епізод, композиційно-найважливіші складові частини композиції. Пообразний шлях аналізу диктується специфікою літератури. У центрі уваги письменника - людина, людські характери, соціальні й психологічні типи людської поведінки. Через образи персонажів письменник виявляє свої погляди на життя, свої естетичні концепції, утверджує чи заперечує явища дійсності, порушує важливі проблеми часу. В літературних персонажах чи не найбільше опредмечується реальна дійсність. У них виражається психологія народу, його національний характер. розкривається внутрішній світ людини.
Письменники вдаються до змалювання різних характерів та життєвих епізодів невипадково. Вони прагнуть викликати у читача роздуми і переживання, естетичні емоції, певне ставлення до дійсності. Тому аналіз образів відіграє важливу роль у розкритті творчого задуму письменника. У середньому, а особливо у старшому шкільному віці посилюється інтерес до внутрішнього світу людини, учень починає усвідомлювати себе як особистість. У цей період загострюється увага до позитивних образів твору.
Звісно, не можна розглядати соціально значимий образ-характер, змальований письменником, поза зв'язком з темою, ідеєю, сюжетом, композицією твору, системою образотворчих засобів. Аналіз літературних героїв не може зводитися тільки до розкриття рис їхнього характеру, життєвої історії. Учень може добре усвідомити характер, вчинки героя, але за цим не бачити тих важливих суспільних проблем, які поставлені письменником. Необхідно не тільки показати, що змальовує письменник, але й що він хоче сказати читачеві, як він ставиться до своїх героїв, якими засобами створює образ і чи виправдана саме така побудова образу. Учнів потрібно вчити бачити ідейну функцію кожного образу, художні засоби його творення, діалектичний взаємозв'язок з іншими компонентами твору. Аналіз образів повинен бути всебічним.
Художній твір можна аналізувати і під кутом зору політичних, моральних та естетичних проблем, які втілені в ньому. Проблема - це складне, важливе й актуальне питання людського буття, поставлене письменником у художньому творі, що вимагає осмислення, розв'язання, дальшого дослідження. Якщо проблема є основою, логічним центром, віссю, навколо якої групується матеріал у процесі вивчення художнього твору, такий шлях аналізу називаємо проблемно-тематичним. Він практикується переважно в старших класах, зокрема під час вивчення окремих епічних полотен, вимагаючи від учнів концептуальних форм мислення, вміння робити широкі висновки та узагальнення. Цей шлях аналізу дає багато можливостей для використання виховного впливу художньої літератури.

Проблеми виражаються безпосередньо через образи твору і життєві ситуації, змальовані письменником. Кожен великий майстер відкриває перед читачем нові грані життя. Важливо, щоб читач, проникаючи в художню тканину твору, оцінюючи вчинки героїв, певні життєві ситуації, самовдосконалювався, формував високі морально-естетичні смаки. У плані формування життєвої позиції, світогляду, моральних переконань та ідеалів проблемно-тематичний шлях аналізу має великі переваги порівняно з іншими шляхами. Він забезпечує зв'язок матеріалу, що вивчається, з сучасним життям.

Вибравши проблемно-тематичний шлях аналізу роману О.Гончара "Прапороносці", після з'ясування історії написання твору визначаємо його головні теми і проблеми. Центральною темою роману є завершальний етап війни з фашизмом на теренах Східної і Західної Європи. Письменник змальовує бойові будні солдатів і офіцерів мінометної роти Юрія Брянського і стрілецього полку Самієва. Цій центральній темі підпорядковані підтеми, що визначають додаткові сюжетні лінії. Осмислюючи проблеми війни і миру, О.Гончар поставив перед собою завдання - показати велич ратного подвигу, гуманну сутність народної моралі, непоборність сили патріотизму, красу вірності в бойовому побратимстві, жорстокість і трагізм війни.
Моральні, соціальні, філософські проблеми і теми твору неможливо осягнути позa авторською оцінкою дійсності. Тому важливо не лише простежити, які ці проблеми і теми втілюються в окремих сценах, епізодах, образах, елементах художньої структури, а й з'ясувати, з яких позицій вони ставляться, осмислюються. Розгляд тем і проблем має сприяти глибокому розумінню твору, його ідейного задуму, майстерності художнього зображення.
У методичній літературі є спроби окремо виділити структурно-стильовий аналіз художнього твору. Його елементи можуть використовуватися під час вивчення індивідуального стилю письменника, невеликих за розміром віршів, яких учні ще не вивчали, з метою визначення найхарактерніших особливостей творчого почерку митця. Проте детальний структурно-стильовий аналіз не набув і не може набути в школі такого самостійного значення, як, скажімо, у літературознавчих чи мовознавчих дослідженнях. Як слушно зауважує методист В.Маранцман, "в центрі вікових інтересів учня виявляються проблеми не чисто естетичного, а ідеологічного, морального прядку, проблеми передусім змісту, а не форми творів мистецтва. Завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти учням поглибити цей інтерес до ідейної, моральної сторони мистецтва, виявити зміст через форму, бо поза естетичним освоєнням твір не розкривається"¹.
Практична реалізація шляхів аналізу твору залежить і від майстерності вчителя, від його вміння будувати урок, cпрямовувати аналіз у потрібне русло, передбачати можливі прорахунки учнів.
Слід зазначити, що не всі художні твори, які вивчаються навіть у старших класах, можна проаналізувати будь-яким шляхом. Вибір шляху аналізу залежить насамперед від характеру твору. Кожен художній твір потребує своєрідного підходу до його вивчення. В одних випадках краще покласти в основу аналізу проблемно-тематичний шлях, особливо якщо твір багатопроблемний за своїм змістом, в інших - звернутися до пообразного шляху.
Шлях аналізу залежить також і від вікових особливостей учнів. Якщо аналіз твору за розвитком дії можна практикувати в усіх класах, то композиційний і проблемно-тематичний - переважно у старших класах.
І, нарешті, шлях аналізу художнього твору визначається дидактичними завданнями, метою, яку ставить учитель, організуючи роботу над твором.
Отже, який би шлях аналізу не обрав учитель, в результаті вивчення твору в учнів повинні скластися чіткі уявлення про його ідейно-художнє багатство, систему групування персонажів, своєрідність композиції, особливості сюжету, специфіку мови тощо. Всі елементи художньої структури твору взаємопов'язані між собою. Розгляд одних неминуче викликає за собою розгляд інших. Проте ці елементи залежно від обраного шляху можуть розглядатися то великим, то середнім, то загальним планом. Ракурс бачення їх у процесі аналізу може бути різний. Справді художній твір невичерпний у своїй основі.
Глибина аналізу художнього твору визначається не кількістю сцен, образів, композиційних прийомів, які стають об'єктом вивчення, а самою суттю роботи над твором.