Методична розробка семінарського заняття №1

Тема:Духовні цінності та духовні прагнення

Мета:конкретизація та поглиблення знань, отриманих на лекції та при самостійній роботі.

План семінара:

1. Вступна частина:

- перевірка присутніх.

- оголошення теми семінарського заняття та пояснення принципу роботи.

2. Основна частина:

1)Компоненти духовної сфери особистості:ідеали,смислі,цінності,досвід.
2)Поняття духовних цінностей та духовного прагнення
3)Духовні цінності у системі самореалізації
4)Парадокс справедливості як духовної цінності

5) Додаткова інформація про честь та гідність. Дискусія.

Цінність духовного укладена в ессенциальном заповненні фізичної екзистенції особистості, яка була б не мислима без останньої. Разом з тим духовність означає не тільки полагание смислів і цінностей, а й їх спрямованість, тому її цінність полягає не тільки у вільному виборі пріоритетів, але і в їх певній якості. Духовний орієнтир існування може бути різним: спрямованим до пошуку божественного досконалого буття, до шукання істини, боротьбі зі смертю і т.д. Рівень розвитку духовності визначається багато в чому у зв'язку з тим, до чого звернений сам вибір.

М.Й. Боришевський, розглядаючи духовність як одну з суттєвих характеристик особистості, визначає її як багатовимірну систему, складовими якої є утворення у структурі свідомості та самосвідомості особистості, в яких віддзеркалюються її найбільш актуальні морально-релевантні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей, до себе самої, що стали суб’єктивно значущими регуляторами активності. Одиницею виміру духовності вчений вважає ціннісні орієнтації. У систему цінностей, в контексті яких функціонує духовність, входять моральні, естетичні, інтелектуальні, екологічні, світоглядні, валеологічні, громадянські та інші цінності. Отже, духовність тлумачиться як вищий рівень розвитку особистості, суто людська ознака, яка пов’язана зі сходженням особи до вищих людських цінностей на шляху утвердження моральних принципів Добра, Істини, Краси, Мудрості та Любові.

Самотворення є однією з умов гармонійного розвитку особистості. Цей процес – внутрішнє, діяльне начало, своєрідна ентелехія розвитку особистості, стрижнева сутнісна здатність, що забезпечує можливість безперервних змін у структурі особистості як динамічної, саморегульованої та відкритої системи. Незважаючи на те, що саме поняття "самотворення" акцентує увагу на внутрішньому в особистості, однак процес самотворення у своїх позитивних характеристиках не означає замкнутості індивіда на своїх власних внутрішніх проблемах, оскільки у такому випадку зникав би соціальний сенс самовдосконалення: процес самотворення перетворився б у непотрібні, позбавлені життєвої доцільності індивідуалістичні маніпуляції.

Самотворення – процес, що відбувається у контексті порівняно високого рівня розвиненості духовної сфери особистості, що забезпечує неперервність цього процесу, дозволяючи людині підійматись до найвищих ціннісних інстанцій і відчувати "насолоду керованого власноруч саморуху".

Самотворення стає особливо актуальною, гострою необхідністю за умови, коли людина змушена іноді кардинально перебудовувати власне Я, відмовлятись від звичних уявлень про себе, якщо ті не витримали життєвих випробувань.

Український психолог І. Бех розглядає справедливість як одну із суттєвих морально-духовних цінностей особистості. Учений визначає цю категорію «як вид міжособистісної взаємодії, що ґрун- тується тільки на значущості справ взаємодіючих суб’єктів» і є «найпростішою потребою, що власти- ва людині незалежно від її особистісного розвитку й суспільних умов, у яких вона перебуває». У словнику сучасної української мови справедливість визначена, як людські відносини, дії, вчинки, які відповідають морально-етичним і правовим нормам. На психологічному рівні (І. Бех, М. Боришевський, Е. Голинчик, О. Гуревич та ін.) справедли- вість розглядається науковцями як одна із якостей, що сприяє об’єктивному оцінюванню дій людей і власної дії. Крім того, справедливість визначається, як морально-духовна риса людини, як мета виховання, стимулює особисту активність, самостійність, рішучість у відсічі антигуманних проявів поведінки оточуючих, тісно пов’язується з вимогливістю, принциповістю, добросовісністю, чесністю, правдивістю, чистосердечністю й щирою відкритістю. На рівні побутової свідомості під справедливістю розуміли відповідність, співрозмірність визнання заслугами людини. На це звертає увагу М. Васильєва, слушно підкреслюючи, що «загальне поняття “справедливість” відбиває відповідність між роллю окремих людей і суспільних інститутів у житті суспільства та їх реальним положенням, що відповідає або не відповідає прогресивним ідеалам суспільства...» (Наталія Іщук Справедливість як професійно важлива цінність майбутнього вчителя фізичної культури)

Гідність (ПОЧУТТЯ ГІДНОСТІ У ДУХОВНОМУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ Бех)

Під гідністю будемо розуміти усвідомлення і переживання особистістю самої себе у сукупності морально-духовних характеристик, що викликають повагу оточення. При цьому не виключається варіант, коли внутрішні утворення як характеристики особистості не викликають поваги до неї. У такому випадку слід говорити про ступінь суспільної значущості цих характеристик особистості, або ж про недостатню моральну вихованість того, хто вступає у взаємодію з носієм почуття гідності. Будемо мати на увазі, що цей зворотній зв'язок як повага – ставлення об’єкта гідності до її суб’єкта є обов’язковим у концептуалізації почуття гідності.

У випадку, коли об’єкт гідності не проявляє поваги до суб’єкта гідності, останній захищає своє право на заслужену повагу відповідними гуманними способами, тобто чинить виховний вплив на нього.

Гідність особистості має зовнішнє втілення: у поставі, ході, мові. Характер нашої ходи, рухів, мови з найперших хвилин формується під впливом нашої взаємодії з соціальним простором, який може бути або простором поваги або зневаги. Конкретний стиль зовнішнього втілення є улюбленим предметом для творів письменників-сатириків. Однак у виховному плані більш важливим є внутрішній вимір почуття гідності, який вбачається у самодостатності та сенсі життя особистості.

Наше визначення поняття гідності як ставлення особистості до себе у контексті поваги іншими є дієвим підґрунтям для розкриття процесу його виховання у сутнісних показниках. Схематично даний процес може бути представлений наступним чином.

Структурна модель виховання у особистості почуття гідності

Згідно запропонованого нами поняття почуття гідності, змістовною її основою виступає сукупність моральних характеристик особистості. Вони повинні піднятися до рангу відповідних цінностей як безумовних смислоутверджувальних імпульсів морально-духовної активності особистості. Процесуальний механізм їх формування звично розглядається як оволодіння особистістю когнітивним компонентом, який має набути суб’єктивної значущості на основі впливу емоційно-ціннісного компоненту.

Таким чином, почуття гідності не дозволяє людині замкнутися у своєму внутрішньому світі й жити за його особливостями, а повсякчас бути дієво причетним до людського оточення, змінюючи його за мірками власного морально-духовного розвитку.

Честь

Порівняння з гідністю:

У людини, що живе у рамках етики честі, формується обмежена ціннісна система, яка підпорядкована головній цінності певної форми життя: вільного громадянина, майстра-управлінця, соціального працівника тощо. Дана ціннісна система, так би мовити, обслуговує центральну цінність, пов’язану з певним родом занять особистості. Так, у прихильника етики професійної честі цінуються якості професіонала; вони повинні бути домінуючими у його особистісній структурі; інші ж цінності часто-густо є лише фоном для провідної цінності як визначального критерію його конкретної форми життєдіяльності. З позиції локальної ціннісної системи суб’єкти етики честі й дають оцінку своєму життю та визначають міру його повноти.

Етика честі виявилася досить суперечливою. З одного боку суб’єкт честі прагнув захистити її, якщо хтось зазіхав на неї. З другого – це робилося на тлі гіперболізованої слави й величі, до якої він постійно прагнув (особливо цей феномен був характерним для воїнської честі). У такій ситуації формувався переважно демонстративний тип особистості. Ці Его-пристрасті за своєю емоційною енергетикою, об’єднуючись з тяжінням до влади, виявлялися набагато сильнішими за ті позитивні моральні цінності, які культивувалися цією етичною системою, і часто істотно змінювали її.

Гідність як надцінність, якщо я їй рішуче відданий, є домінантною ознакою моєї особистості. У такому статусі гідність доцільно трактувати як показник вищої моральної самосвідомості, до якої мусить піднятися особистість. Це не видається теоретичним перебільшенням: сучасна мораль, як складова загальнолюдської культури, пройшла складний і суперечливий шлях розвитку. Нинішнє усвідомлення непорівнянної вищості цінності гідності ґрунтується на тому, що воно витіснило попередні менш адекватні погляди, наприклад, стосовно етики універсальної справедливості, самовираження чи порядності, й тому слугує стандартом, виходячи з якого, інші існуючі погляди можна критикувати, а деякі їхні позиції схвалювати.

3. Заключна частина:

- обговорення незрозумілих моментів, відповіді на запитання,

- підведення підсумків проведеного заняття.

Література:

1. Бех І. Справедливість-несправедливість у міжособистісних взаєминах",педагогіка і психологія,вісник АПН Украіни № 1, 2006 р.

2. Боришевський М. Й. Духовні цінності як детермінанта розвитку й саморозвитку особистості // Педагогіка і психологія. - 2008. - № 2. - С. 49-57.

3. Гуманістична психологія. Онтологія в 3х томах (Упоряднік Г. Бал), 2й том: “Психологія і духовність”, Київ, 2005 р.

4. Знаков В. В. Духовность человека в зеркале психологического знания религиозной веры // Вопросы психологии. 1998. № 3, с. 104-114 (переизд.: Психология духовности: Хрестоматия. Липецк, 2002, с.25-35).

5. Леонтьев Д. А. Психология свободы: к постановке проблемы самодетерминации личности // Психологический журнал. 2000, № 1, с.15-25.

6. Манеров В. Х. Духовность человека как ценность и предмет психологии // Человек и его ценности в XXI веке. Материалы международного семинара. СПб., 2002.

7. Манеров В. Х. Ценностно-смысловые и духовно-нравственные ориентации современных студентов // Духовные и социальные проблемы современной России в свете Православия. СПб., 2002, с.150-155.

8. Савчин М.В. Духовний потенціал людини ; ред.: О. Пілько. - Івано-Франківськ : Плай. Вид-во Прикарп. ун-ту, 2001. - 204 c.

9. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник / Пер. с англ. и нем. Д. А. Леонтьева, М. П. Папуша, Е. В. Эйдмана. — М.: Прогресс, 2001. — 368с