Соціальний захист людей з функціональними обмеженнями

Одним з важливих напрямків соціальної політики держави на сьогодні є соціальний захист людей з функціональними обмеженнями. Зауважимо, що світова спільнота відмовилась від вживання звичного нам поняття «інвалід» не користь «люди з функціональними обмеженнями». Так термін «інвалідність» у Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийнятих в грудні 1993р. Генеральною асамблеєю ООН, визначається як «наявність різнобічних функціональних обмежень». Люди можуть стати інвалідами внаслідок фізичних, розумових, сенсорних дефектів, стану здоров’я чи психічних захворювань, що за своїм характером бувають постійними або тимчасовими. Обмеження життєдіяльності – це повна або часткова втрата здатності здійснювати самообслуговування, пересування, орієнтацію, спілкування, контроль за своєю поведінкою, а також можливості займатись трудовою діяльністю.

Ставлення до громадян з обмеженими можливостями є характерною ознакою цивілізованості держави та її демократичності.

За даними світової статистики кількість осіб, що мають певні функціональні обмеження у всьому світі постійно зростає. У світовій програмі дій стосовно інвалідів, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН, наводяться такі дані: у середньому щонайменше кожен десятий мешканець світу має фізичні, розумові або сенсорні дефекти, а близько 25% будь-якої групи населення відчувають на собі негативні впливи цього явища.

Отже, кожна країна має вирішувати цілий комплекс проблем, щоб сприяти повноцінній інтеграції людей з функціональними обмеженнями у фізичне і соціальне середовище. Такий стан речей передбачає врахування у функціонуванні державного механізму (наприклад, у структурі та спеціалізації медичних, освітніх, культурних, соціальних служб і закладів), виробництві (задоволення потреб у технічних засобах корекції і компенсації вад, препаратах, спеціальній продукції тощо), будівництві (пристосування архітектурного простору, влаштування спеціальних споруд і пристроїв), транспорті, спеціалізації громадських організацій, інших сфер людської діяльності. Тому сучасний підхід до розуміння явища інвалідності не обмежується задоволенням потреб та вирішення проблем лише осіб з функціональними обмеженнями, а стосується і значної частини інших людей, багатьох аспектів соціального та економічного життя.

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів визначають таке коло проблем, що виникають у осіб з функціональними обмеженнями у зв’язку з їх інтеграцією в суспільство:

- Проблеми фізичної доступності. Так, у багатьох країнах прийняті стандарти

в галузі будівництва громадських споруд і доріг, приватного житла, телефонних будок, туалетів і парків, які можуть бути доступними людям з фізичними і сенсорними обмеженнями.

- Проблеми освіти. У розвинутих країнах сьогодні спостерігається тенденція навчати дітей-інвалідів у звичайних школах, що сприяє інтеграції інвалідів в суспільний простір. Разом з тим, є необхідність у спеціальних методиках, які враховують потреби людей з порушенням слуху, зору, мови. Спеціальне навчання необхідне й для розумово відсталих. Сьогодні спеціальне навчання в Україні – найбільш сприятлива форма здобуття освіти окремими категоріями інвалідів.

- Проблеми зайнятості інвалідів. Зайнятість забезпечує суспільне визнання, можливості для інтеграції й самоствердження особистості. Активна підтримка інвалідів має здійснюватись через реалізацію таких заходів, як професійна підготовка, надання позик, субсидій малим підприємствам, укладання спеціальних

контрактів і надання привілейованого права на виробництво, оподаткування та ін.

- Проблеми підтримки прибутків і соціального забезпечення. В Україні розроблено нормативно-правову базу, що забезпечує виплату пенсій з причин інвалідності, пільгове оподаткування громадських підприємств інвалідів, пільгове забезпечення ліками, безкоштовний проїзд в транспорті, безкоштовне забезпечення їх засобами пересування. Проте, матеріальна забезпеченість людей з функціональними обмеженнями в Удержаві є досить низькою. Причинами цього можна назвати нестабільне економічне становище, не достатня наповненість бюджету, низька правова та психологічна культура населення по відношенню до даної категорії та ін.

- Підтримка прав на свободу особистості, особливо в питаннях статевих відносин, шлюбу, материнства і батьківства. Для вирішення даної проблеми пропонується:

сприяти забезпеченню можливості проживати разом з сім’ями;

надавати консультаційні послуги по плануванню сім’ї, інформувати про статеві функції організму, а також проблеми, спричинені інвалідністю;

сприяти зміні негативних стереотипів, особливо відносно дівчат і жінок, у питаннях шлюбу, статевого життя і права мати дітей;

інформувати інвалідів та їх сім’ї про те, як захистити себе від сексуальних та інших форм домагань.

- Духовно-етичні проблеми. Перспективним є залучення людей з обмеженнями до розвитку культурних цінностей і художньо-естетичної діяльності. Озвучені книжки, друковані видання, написані простою мовою, чіткий формат і кольори для розумово-відсталих, адаптовані теле- і театральні постанови для глухих

– це великий крок у наданні інформації для тих, хто раніше такої можливості не мав. Заняття хореографією, музикою, літературою, театром, спортом сприяють виявленню здібностей, розвитку творчого потенціалу. Сюди ж відноситься і проблема організації дозвілля і відпочинку.

Перераховані групи проблем людей з функціональними обмеженнями не залишаються поза увагою української держави та суспільства в цілому. Так, за даними Міністерства соціальної політики України [81] за роки незалежності України державна політика по відношенню до інвалідів зазнала кардинальних змін. Якщо за часів СРСР основні зусилля держави спрямовувалися на соціальне забезпечення цієї категорії громадян, то в даний час державна політика базується на соціальному захистові громадян з особливими потребами. В основі принципу соціального захисту інвалідів лежить не соціальне забезпечення, як пасивна функція

соціального захисту, а захищеність інвалідів через створення для них у суспільстві відповідних умов та рівних можливостей для реалізації життєвих потреб, здібностей та творчого потенціалу.

Серед найбільш дієвих програм Міністерства соціальної політики України щодо соціального захисту людей з функціональними обмеженнями можна назвати забезпечення протезно-ортопедичними виробами та спеціальним автотранспортом, санаторно-курортне оздоровлення, виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування інвалідів, безкоштовне та пільгове встановлення інвалідам І та ІІ групи телефонів, надання матеріальної допомоги, соціальна, трудова та професійна реабілітація інвалідів.

За даними Управлінь праці та соціального захисту населення на сьогодні повністю задовольняється потреба інвалідів у протезно-ортопедичній допомозі, забезпеченні засобами реабілітації та пересування (включаючи й інвалідні коляски з електроприводами). Постійно розширюється номенклатура технічних засобів реабілітації, при виготовленні виробів для інвалідів підприємства протезно-ортопедичної галузі використовують сучасні матеріали та впроваджують нові технології.

Для створення умов вільного доступу маломобільних груп населення до об'єктів соціальної інфраструктури розроблена Програма забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2003 №863. На виконання цієї Постанови розроблені та затверджені заходи щодо реалізації Програми забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів соціальної інфраструктури.

Таким чином, можна стверджувати, що шляхи вирішення більшості проблем людей з функціональними обмеженнями окреслені на державному рівні та затверджені законодавчими і нормативними актами України. Однак, прикрим є те, що їх реалізація гальмується не стільки певною недосконалістю чинної законодавчо-нормативної бази, скільки практикою її застосування.

Недоліки забезпечення виконання вимог законодавства стосуються багатьох напрямів вирішення проблеми інвалідності, але запровадженню нових, сучасних форм і методів навчально-виховної і корекційної роботи, лікуванню, оздоровленню і реабілітації, повноцінному соціальному супроводу життєдіяльності самих осіб з функціональними обмеженнями та їх сімей найбільше перешкоджає обмеженість

бюджетних асигнувань та недостатність зусиль багатьох органів державної виконавчої влади місцевого самоврядування.

Суттєві недоліки щодо виконання чинного законодавства пов’язані також і з людським фактором – рівнем професійної етики фахівців соціальних, педагогічних, медичних установ, які мають опікуватися проблемами осіб з функціональними обмеженнями, а також ставленням суспільства в цілому до сприйняття та проблем інвалідів. За суб’єктивними оцінками членів сімей, де є особи з функціональними обмеженнями, поки що мають місце випадки неуваги до потреб цієї категорії населення, відсутності співчуття, доброзичливості, бажання якнайкраще виконувати професійні обов’язки з боку тих посадових осіб, з якими ці люди зустрічаються в повсякденній практиці.

Ще одна перешкода удосконаленню системи ресоціалізації осіб з функціональними обмеженнями – організаційно-управлінська і функціональна не координованість діяльності з розробки відповідної соціальної політики і конкретних напрямів соціальної роботи, яка тривалий час існувала на загальнодержавному рівні. Останнім часом Міністерство праці та соціальної політики України взяло на себе провідну роль у цій сфері, але очевидно, що зусиль одного міністерства замало – подальша перспектива удосконалення системи полягає у міжгалузевій площині, потребує міцної кооперації, поєднання зусиль різних відомств та місцевої влади, відповідного наукового управління.

Таким чином, проблеми соціальної роботи із людьми, що мають функціональні обмеження є досить актуальними як на рівні суспільства та держави, так і на місцевому та індивідуальному рівнях. Саме ця актуальність повинна спонукати соціальні інституції та тих, хто в них працює, приділяти велику увагу пошуку, розробці і впровадженню моделей соціальної підтримки, які б найбільше відповідали потребам людей з функціональними обмеженнями й були оптимально пристосовані до місцевих умов, традицій та ресурсних можливостей. Інформація про організацію діяльності деяких організацій і закладів, що надають соціальні послуги людям з функціональними обмеженнями в Україні, представлена у додатках Б, В, Г, Д, Е.