Завдання та проблемні ситуації. 1. Доведіть, що здібності як властивість особистості є продукт суспільного розвитку

1. Доведіть, що здібності як властивість особистості є продукт суспільного розвитку.

Чому не можна розглядати високий рівень розвитку знань, умінь і на­
вичок особистості як найважливіший показник її здібностей?

Які психічні якості особистості є обов'язковою умовою успішного розвит­
ку здібностей? Розкрийте та обгрунтуйте їх.

Чи можна фактичний успіх у певній діяльності розглядати як виявлення
здібностей до неї? Чому?

Доведіть неправомірність твердження про уроджену природу здібностей.

Чим можна пояснити помилки в оцінюванні здібностей до певних різно­
видів діяльності на ранніх етапах розвитку особистості, як, наприклад,
у А. Ейнштейна та А. Клеро — до математики, у В. Сурікова — до живо­
пису?

Життя має багато прецедентів, коли люди, що мали добрі задатки до
розвитку певних здібностей, не реалізували їх. Які причини найчастіше
постають як перешкоди на шляху їх розвитку?

Що дає змогу людині з гіршими здібностями до певної діяльності вико­
нувати її краще, ніж людині з кращими здібностями? Які психічні якості
особистості роблять це можливим?

Чи можливий високий рівень розвитку спеціальних здібностей в інтелек­
туальній сфері на тлі низького рівня розвитку загальних здібностей? Який
зв'язок існує між спеціальними та загальними здібностями?

Список використаної та рекомендованої літератури ^=^=

Айзенк Г. Проверьте свои способности. — М.: Мир, 1972.

Богеен Г. Й. Уровни й компоненти речевой способности человека: Учеб.
пособие. — Калинин, 1975.

ВенгерЛ. А. Педагогика способностей. — М., 1973.

Голубева 3. А. Комплекснеє исследование способностей // Вопр. психоло-
гии. — 1986. — №5.

Лейтес Н. С. Умственньїе способности й возраст. — М.: Педагогика,
1971.

МатюшкинА. М. Одаренньїе й талантливьіе дети // Вопр. психологии. —
1988.—№4.

Мерлин В. С. Структура личности: Характер, способности, самосозна-
ние: Учеб. пособие к спецкурсу. — Пермь: Изд-во Перм, ун-та, 1990.

Небьілицьт В. Д. Психофизиологические исследования индивидуальньїх
различий. — М.: Наука, 1976.

Немов Р. С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение,
1977.

Психологія І За ред. Г. С. Костюка. — К.: Рад. шк., 1968.

Чудновский В. 3. Воспитание способностей й формирование личности. —
М., 1986.

Якиманская М. С. Развивающее обучение. — М., 1979.

Розділ 19

ХАРАКТЕР

Поняття про характер

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в тем­пераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяль­ності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дис­ципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших — лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид осо­бистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психо­логічні особливості особистості називаються рисами характеру.Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнен­ня цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психо­логічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Термін "характер"(від грецьк. спагаїсіег — "риса", "прикмета", "відбиток"). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у "Характеристиках" описав з по­зицій мораліста 31 тип людських характерів — людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін. Пізніше філософи та психологи засадовими стосовно пояснень і класифікації людських характерів робили або особливості будови та функцій тіла, або мораль­но-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.

Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відо­мо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяль­ності, суспільних відносинах.

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передба­чати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдя­ки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарак­терні спричинили його занепад.

Структура характеру

Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особис­тості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокрем­лення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сут­ності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював не­обхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, писав він, — ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси вису­ваються на перший план, а які — ледве виявляються, затираються.

Визначити структуру характеруозначає виокремити в ньому про­відні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст ха­рактеруособистості визначається суспільними умовами життя та ви­ховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формоюнаміри, прагнення реалізують­ся по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

спрямованість;

переконання;

розумові риси;

емоції;

волю;

темперамент;

повноту;

цілісність;

визначеність;

силу.

Спрямованістьє провідною в структурі характеру особистості. Во­на виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінно­му ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання— знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принципо­вості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досяг­нення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єристам ці риси характеру не влас­тиві.

Розумові рисихарактеру виявляються в розсудливості, спостереж­ливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапають­ся за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумо­ва ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.

Емоціїстають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть ви­являтись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому став­ленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воляв структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого харак­теру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохит­ним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди — слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні на­полягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.

Темпераменту структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер — це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують

різноманітне за змістом Індивідуальне ставлення до явищ навко­лишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка ре­акцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі пере­конання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер — це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру — спрямо­ваність, інтелект, емоції, воля, темперамент — інтегративне вияв­ляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері зага­лом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнотахарактеру — це всебічний розвиток основних його струк­турних компонентів — розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність.Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У без­характерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх вияв­лення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх устано­вок особистості.

Особливо важливою в характері є його визначеність.Твердість і не­залежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за до­сягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості дору­чення. На людину з визначеним характером можна покладатися, до­ручаючи їй важливі справи — вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невиз-наченим характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

Силахарактеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх дола­ти. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста — характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеруне виключає того, що в різних си­туаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазна­чені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступли­вою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру за­лишається і саме у цьому виявляється.