Тема 2. принципи, функції та компоненти юридичної деонтології
Юридична наука (правознавство) – це суспільна наука, яка вивчає державу і право, включає знання про виникнення, розвиток і функціонування державно-правових явищ.
Теорія – це система аргументованих положень, яка поєднує цілісні знання про закономірності та важливі зв’язки юридичної діяльності чи окремих її складових.
Поняття – це юридичне знання, яке відтворює суттєві якості, зв’язки та відносини будь-якого державно-правового явища.
Категорія – це загальне поняття, яке виражає знання про закономірні зв’язки явищ і предметів об’єктивного світу, їх найхарактерніші ознаки.
Термін – це слово чи група слів, які точно визначають певне юридичне поняття.
Дефініція – це коротке визначення державно-правового поняття, яке виражає суттєві ознаки юридичного явища.
Юридична аксіома – це юридичне положення, істинність якого перевірена часом і яке є відправною точкою юриспруденції.
ТЕМА 3. ЮРИДИЧНА ПРОФЕСІЯ І СОЦІАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ЮРИСТА.
Юрист – це фахівець в галузі права, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних проблем заради захисту прав і законних інтересів громадян.
Юридична професія – це різновид соціальної діяльності, який виділяється серед інших специфічними властивостями, зумовлених значенням права і законності в житті суспільства.
Юридичний фах – це вузька сфера професійно-трудової діяльності юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових знань, умінь і навичок, необхідного рівня професійно-правового мислення і діяльності.
Кваліфікація юриста – це ступінь підготовленості, наявність спеціальних правових знань, умінь і практичних навичок, необхідних для виконання професійних обов'язків.
Атестація юриста – це процес визначення кваліфікації, оцінка росту і якості знань, характеристика професіоналізму.
Соціальна діяльність – це спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого шляхом перетворення та осягнення навколишнього світу задовольняються життєві потреби та інтереси соціальних суб’єктів.
Юридична (правова) діяльність – це один із видів соціальної діяльності, що здійснюється суб’єктами права з використанням правових засобів та з метою отримання правового результату, внаслідок чого в процесі функціонування суспільних відносин відбувається створення, розвиток та матеріалізація права.
Соціальне регулювання діяльності юриста – це впорядкування поведінки юриста шляхом надання йому прав, повноважень, обов'язків, встановлення заборон, передбачених соціальними нормами.
Юридична справа – це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної ситуації, яка потребує розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом.
ТЕМА 4. ДЕОНТОЛОГІЧНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЮРИСТА.
Свідомість – це вищий рівень психічного відображення людиною дійсності, її реалізація в узагальнених образах і поняттях.
Деонтологічна правосвідомість юриста – це результат його правосвідомості, сформований під впливом правової інформаційної культури, при виконанні службового обов’язку.
Обов’язок – це необхідна поведінка суб’єкта, за недотримання якої настає відповідальність.
Службовий обов’язок юриста – це передбачена нормативно-правовими актам необхідність виконувати певні дії, зумовлені його службовим становищем у державних, громадських або приватних організаціях.
Соціальна практична діяльність – це форма свідомого та активного відношення людини, соціуму до навколишнього світу, що є домінантою та фактором розвитку суспільства, умовою його існування, складовою його культури, зміст якої становить доцільна зміна та перетворення суспільства в інтересах людей і яка охоплює мету, засоби, результат і процес діяльності.
Юридична практична діяльність – це професійна діяльність компетентних суб’єктів, пов’язана з правом, сутністю якої є втілення норм права в соціальні взаємодії.
Юридична практика – це актуально здійснювана діяльність юристів як професійних знавців права щодо безпосереднього захисту прав, свобод та законних інтересів суб’єктів права, надання їм допомоги у складенні правових документів, консультуванні щодо вибору найбільш оптимальних варіантів поведінки у відповідностями з нормами права, посвідченні юридичних фактів тощо, в процесі яких забезпечується реалізація норм права його суб’єктами.
Принципи юридичної практичної діяльності – це основні засади, вихідні положення, ідеї, які є орієнтирами, вимогами її здійснення, відображають сутнісні властивості права.
Функції юридичної практичної діяльності – це напрями її правового впливу на інститути права та суспільні відносини.
ТЕМА 5. АСПЕКТИ ДУХОВНО-НАЦІОНАЛЬНОГО ПОЧУТТЯ ЮРИСТА.
Духовна культура юриста – це ступінь засвоєння ним норм природного права, оволодіння сукупністю духовних надбань людства у галузі науки, освіти, мистецтва та практичну реалізацію цих цінностей у його професійній діяльності.
Нація – це соціально-економічна і духовна спільнота людей з певною психологією і свідомістю, виникнення яких відбулося історично і яким властива стійка сукупність сутнісних характеристик.
Етнос – це позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднаних спільним походженням (реальним або міфічним), культурою (деякими її елементами), мовою (не завжди), історією (справжньою або вигаданою), традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).
Національна культура юриста – це знання культурно-правової спадщини української нації, прав нації, усвідомлення політико-правової мети української нації, засвоєння мовленнєвої культури та їх впровадження у професійну діяльність.
Національна ідея – це духовна концентрація самосвідомості, розуміння народом сутності свого буття, існування та призначення у державотворенні.
Політика – це складна система ідей, відносин, дій соціальних суб’єктів, які формують, формулюють, реалізують життєво важливі інтереси великих соціальних груп.
Політична культура юриста – це знання політичної історії України, сучасної політичної ситуації, їх оцінка та використання у професійній діяльності в межах позитивного права.
Ідея – це сукупність думок про напрямок вирішення якої-небудь проблеми.
Філософія – це особливий різновид духовної культури, призначення якої – в осмисленні основ природного і соціального світу, людини та її сутності.
Філософська культура юриста – це ступінь осмислення законів буття і власної професійної діяльності, формування любові до істини, аналіз причинно-наслідкових зв’язків у правових явищах та вироблення почуття і потреби природно-правової справедливості.
Наукова культура юриста – це ступінь творчого пізнавального процесу професійної діяльності як духовного явища, накопичення знань та ефективної наукової абстракції для постановки вибору й розв’язання проблеми нормативної діяльності людини у правовому полі.
ТЕМА 6. АСПЕКТИ МОРАЛЬНО-ПРАВОВОГО ПОЧУТТЯ ЮРИСТА.
Мораль – це одна із форм суспільної свідомості, суспільний інститут, який виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах суспільного життя.
Моральна діяльність– це специфічна діяльність людини у суспільстві, що здійснюється з метою виконання та на підставі системи вимог існуючої моралі.
Моральні відносини– це специфічні відносини, які виникають між людьми в процесі моральної діяльності.
Моральна свідомість– це система поглядів, ідей, уявлень, про належну поведінку, яка відповідає соціальним інтересам.
Моральні почуття– це узагальнені переживання, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе.
Моральні нори– це правила поведінки, які виникли під впливом громадської думки відповідно до уявлень людей про добро і зло, обов’язок, справедливість, честь і забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.
Моральна культура юриста– це один із аспектів його загальної культури, який є головним критерієм у виборі моделі, мети, засобів здійснення юридичної діяльності.
Правова культура юриста– це знання теорії держави і права, чинного законодавства, вміння і навички його реалізації.
Професійна культура юриста– це втілення системи моральних норм, загальнолюдських цінностей, національних традицій та звичаїв, норм службової поведінки в професійній діяльності.