Тема 4. Основи фізіології та психології праці

План

4.1. Праця як основний вид діяльності людини та її фізіолого-психологічні особливості.

4.2. Працездатність людини, основні сучасні проблеми.

4.3. Важкість праці.

Література [4.1 - 4.9]

4.1. Праця як основний вид діяльності людини

та її фізіолого-психологічні особливості

Праця - це доцільна, свідома організована діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних та особистих потреб людей.

Діяльність - це форма активного відношення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду.

Праця як процес являє собою єдність трьох складових:

- самої праці як доцільної діяльності;

- предмета праці (того, на що спрямована праця);

- знарядь праці (речі або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва і виробничим середовищем.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивості предмета праці за допомогою знарядь праці, називаються предметними діями.

Предметні дії працівника нерозривно пов’язані з його фізіологічною активністю та психологічною діяльністю. Вони визначаються, регулюються та виступають в єдності трьох аспектів: предметно-дієвого, фізіологічного, психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона, пов’язана з виконанням певної системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт праці.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за своєю суттю явище має природну передумову-використання фізіологічних функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей. Під час праці до активної діяльності залучаються всі органи й системи організму, мобілізуються фізіологічні функції, витрачається енергія (нервова, м’язова та ін.).

Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються та регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю – пізнавальною, мотиваційною, емоційною. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал. Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива без спілкування. В єдиному процесі спілкування працівників вирізняються три аспекти:

- комунікативний – обмін інформацією;

- інтегративний – обмін знаннями, ідеями, діями;

- перцептивний – сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

Функції людини як організму у процесі праці вивчає фізіологія праці, тому предметом її є життєдіяльність організму людини у процесі праці.

Функції людини як особистості вивчає психологія праці, тому предметом її є психіка людини в умовах виробництва, закономірності функціонування та формування особистості у процесі праці.

Отже предметом курсу „Фізіологія та психології праці” є закономірності динаміки фізіологічних і психологічних функцій людини у процесі праці.

Фундаментальні методологічні принципи фізіології і психології праці такі: нервизм, єдність організму з навколишнім середовищем; урівноваження; цілісність відображення у свідомості об’єктивної реальності; суспільно-історичний детермінізм розвитку психіки й свідомості; єдність свідомості та діяльності; розвиток особистості і діяльності; психічна регуляція.

У конкретних дослідженнях фізіологія і психологія праці базується на таких загальнонаукових підходах: комплексність; системність; особистість; гуманізм; єдність наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактору. Вона передбачає застосування різних методів дослідження: фізіологічних, психологічних, статистичних, математичних та ін. Ефективне вивчення функціонального стану працівника можливо за умови розумного поєднання різних методів дослідження.

Перехід України до ринкової економіки висуває щодо фізіології і психології праці такі завдання:

- розробка фізіологічних та психологічних критеріїв, оптимальної організації різних видів праці;

- гуманізація праці на підприємствах різних форм власності;

- підвищення працездатності, запобігання перевтоми працівників і створення умов оптимальної життєдіяльності з метою підвищення ефективності праці;

- вивчення потенційних можливостей психіки людини та оптимальна організація трудової діяльності з метою якомога повнішої реалізації творчого потенціалу працівника;

- розробка механізмів формування у людей психологічних установок на ринкову поведінку у сфері діяльності;

- вивчення мотиваційних механізмів підвищення ефективності праці;

- психологічне обґрунтування соціально-трудових відносин між суб’єктами ринку праці;

- розробка критеріїв і шляхів забезпечення конкурентоздатності людини на ринку праці;

- вивчення механізмів самореалізації особистості у трудовій діяльності;

- удосконалення методів професійної орієнтації, переорієнтації, та професійного відбору;

- удосконалення методів виробничого навчання;

- психологічні проблеми незайнятого населення та безробіття.

Фізіологія і психологія праці (ФПП) вважається теоретичною основою організації праці, оскільки дає теоретичне обґрунтування таких її напрямків:

- нормування праці;

- поліпшення умов праці; розробка режимів праці та відпочинку;

- оплата й стимулювання праці;

- підвищення культури праці та ін.;

- розподіл і кооперація праці;

- удосконалення трудових приймів і рухів;

- планування та організація робочих місць.

Отже, мета трудової діяльності реалізується в результатах праці, які можуть збігатися або не збігатися з метою (моделлю). Тому ефективність праці оцінюється параметрами - кількісними і якісними. Найважливішими з них є продуктивність, якість, надійність, які залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується його працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, вміннями, здібностями, становленням до праці, ініціативністю, активністю, організаційністю.

Потенціальні ресурси працівника здійснюються її поглядами, постановами, мотивами, інтересами, які формують його трудову концепцію. Саме вона є підґрунтям підвищення конкурентоздатності й мобільності працівників на ринку праці, сфери діяльності та форми зайнятості.

4.2. Працездатність людини, основні сучасні проблеми

Працездатність – це функціональні властивості організму людини, необхідні для виконання певної роботи. Рівень функціональних можливостей людини залежить від умов праці, стану здоров’я, віку, ступеня працездатності та мотивації до праці.

Біологічна здібність людини до праці відображає здатність організму витримувати під час трудового процесу певні навантаження (енергетичні, нервові, психічні, емоційні).

Відрізняють загальну, професійну і поточну працездатність.

Загальна працездатність – це максимальна можливість організму здійснювати роботу. Вона пов’язана з поняттям „здоров’я”.

Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту. Це поняття дослідники розглядають з обох сторін як здоров’я населення та здоров’я індивідуума.

Здоров’я населення – це поняття статистичне, яке характеризується комплексом демографічних показників народжуваності та смертності, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю, середньою тривалістю життя. Вони залежать від умов життя населення, характеру і стану навколишнього середовища, умов та інтенсивності праці, тривалості робочого дня, матеріальної забезпеченості, житла, а також від рівня розвитку охорони здоров’я.

Здоров’я індивідуума пов’язане з життєдіяльністю самого організму, із різноманітними факторами, які впливають на людину. Суттєвим показником, який характеризує стан здоров’я індивідуума, є його працездатність. Зараз у зв’язку зі змінами характеру та змісту праці поняття „загальна працездатність” уточнено – це максимальна здібність виконувати роботу певної якості при такому високому рівні нервово-емоційного напруження та мобілізації сил організму, яке не представляє загрози для стану здоров’я, а саме не призводить до перенапруги або до втоми.

Розрізняють загальну фізичну втому та розумову працездатність. Розумова працездатність характеризується обсягом доцільної діяльності з переробки інформації, яка виконується з певною інтенсивністю на протязі заданого часу, при заданих критеріях, якості, на заданому рівні надійності. У зв’язку з цим показниками розумової працездатності вважають: продуктивність, точність, швидкість виконання тих або інших операцій, стійкість до перешкод та ін.

Більш конкретним поняттям є професійна працездатність – здібність виконувати конкретну роботу на протязі багатьох років при оптимальному ступені мобілізації фізіологічних систем організму.

Ступінь мобілізації функціональних можливостей людини при виконанні нею професійної діяльності може бути неоднаковим. Він визначається якісно-різними станами організму: нормальним, граничним та патологічним. Як вказує Китов А.І. працездатність можна оцінювати на різних відрізках часу: за весь період трудової активності, який триває від початку трудової діяльності до виходу на пенсію; за час від працевлаштування до адаптації до змісту і умов праці; від моменту адаптації до досягнення професійної майстерності вищого рівня; за період підтримування такої майстерності; в предпенсійний період і т.д. Працездатність - це не весь потенційний резерв, а лише той, який людина спроможна ввести в дію, враховуючи вже витрачену енергію і ступінь її здібності до вольових зусиль. У цьому зв’язку для оцінки працездатності важливе значення має величина, яка характеризує кількісну характеристику резервів людського фактору. При цьому розрізняють: гранично досяжну величину, яка має місце в особливих випадках, при особливих обставинах, у короткі терміни часу і оптимальну для робітника величину. Ця величина вельми рухома і чуйна до умов, змісту і характеру праці. З цього приводу введене нове поняття „стійкість” – яка характеризує здібність підтримувати цей рівень продуктивності праці на протязі певного часу, тому що сучасне виробництво пред’являє до робітника постійно змінні вимоги.

Крім того, як пише А.І. Китов, змінність сучасного виробництва, в якій робітник пристосований до одних трудових завдань при переході на інші втрачає свою працездатність, викликає необхідність оцінювати працездатність з позиції її пластичності – тобто здібності робітника при засвоєнні нових трудових навичок утримувати продуктивність праці на попередньому рівні або на рівні близькому до нього, та мобільність – тобто здібність до швидких змін величини в напрямку зростання. До поняття „мобільність” включають здатність при наявних резервах людського фактору у короткий час здійснювати стрибок від даного рівня працездатності на більш вищий, визначений завданням. Ця характеристика працездатності набуває особливого значення у світі вимог концепції прискорення соціально-економічного розвитку.

Зміна функціональних можливостей організму на протязі робочого періоду (найчастіше зміни) називають поточною або внутрішньозмінною працездатністю.

Відомі психофізики, характеризуючи проблеми фізіологічної праці в області працездатності, вказують, що у процесі багаторічного узагальнення результатів фізіологічного дослідження трудових процесів сформулювалася концепція робочого динамічного стереотипу (РДС).

РДС – це система рефлексів, які забезпечують активне пристосування організму людини до трудової діяльності. Конкретні прояви РДС різноманітні. Кожний окремий вид праці характеризується здебільшого мобілізацією й найбільшою напругою окремих фізіологічних функцій, яким належить провідна роль у досягненні конкретної трудової мети.

Отримавши розвиток та багатократне підтвердження у сфері трудової поведінки людини, концепція РДС тісно стискається з фізіологічним вченням про вищу нервову діяльність, про засвоєння ритму і про домінанту. У зв’язку з цим проблема нервової напруги при розумовій діяльності привертає в останній час особливу увагу, так як високе та тривале напруження стає характерним для багатьох професій. Проблема фізіологічного нервового напруження самим тісним чином пов’язана з психологічним боком працездатності у системі опосередкованої праці.

4.3. Важкість праці

Важкість праці - це ступінь сукупного впливу всіх факторів трудового процесу та умов праці на працездатність і здоров’я людини, її життєдіяльності і відтворення робочої сили (табл. 4.3.1.).

Таблиця 4.3.1

Фактори, які впливають на величину витрат праці

З точки зору фізіології і психології праці важкість праці виражається функціональним напруженням організму, яке виникає під впливом м’язового і нервово-емоційного навантаження, а також зовнішніх виробничих умов.

Наукової основою класифікації праці за важкістю є сучасна фізіологічна теорія функціональних систем та гігієнічна класифікація праці.

Стосовно трудової діяльності функціональна система організму є інтегральним комплексом психофізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних витрат. Рівень витрат на досягнення мети праці може бути достатнім або вимагати залучення резервів організму, що виявляється у формуванні певних функціональних станів організму: нормального, граничного і патологічного.

Критерієм для оцінки функціонального стану організму виступає наявність або відсутність ефекту Сєченова при переключенні після закінчення роботи на інший вид діяльності.

Функціональний стан організму нормальний тоді, коли навантаження на організм не перевищують фізіологічні можливості людини, а умови праці сприятливі.

Граничний функціональний стан організму являє перехідну форму між нормою і патологією. Основними ознаками його є відсутність позитивного ефекту Сєченова по більшості функціональних проб, що виявляється в погіршенні деяких функцій, що призводить до неточних, зайвих рухів і зниження якості роботи.

Патологічний функціональний стан організму характеризується функціональною недостатністю важливих вегетативних підсистем і органів кровообігу, дихання у практично здорових людей, виникненням парадоксальних і ультра парадоксальних реакцій, викликають дії, що на практиці призводять до помилок, аварій, травматизму.

Згідно з цими функціональними станами, виділено три класи важкості праці. В кожному класі встановлено по дві категорії важкості праці.

До першої категорії важкості належать роботи, які виконуються в комфортних умовах виробничого середовища, при оптимальних величинах м’язового, розумового і нервово-емоційного навантаження.

Ознакою другої категорії важкості праці є умови, які не перевищують гранично допустимих значень виробничих факторів і не призводять до відхилень в стані здоров’я працівників.

Роботи третьої категорії важкості характеризується підвищеними м’язовими або нервово-емоційними навантаженнями, а також не зовсім сприятливими виробничими умовам.

До четвертої категорії важкості належать роботи, при виконанні яких наприкінці зміни або тижня у працівника формується передпатологічний граничний стан організму. Підвищений вплив небезпечних і шкідливих виробничих факторів призводить до виробничо зумовлених і професійних захворювань.

До п’ятої категорії важкості належать роботи, які виконуються в несприятливих (екстремальних) умовах, у працівників наприкінці зміни або тижня формуються патологічні функціональні стани організму. Для працівників, зайнятих виконанням робіт 5-ої категорії важкості, характерний високий рівень виробничо зумовлених і професійних захворювань, виробничого травматизму.

До шостої категорії важкості належать роботи, які виконуються в особливо несприятливих умовах, а ознаки патологічного стану організму виявляються уже в першій половині зміни або днів тижня. Роботи 5-ої і 6-ої категорій важкості призводять до непродуктивного використання робочої сили, а тому мають бути ліквідовані в першу чергу.

Для кількісної оцінки важкості праці використовується спеціальна „Карта умов праці на робочому місці”. В ній, крім характеристики галузі, кількості робітників, в тому числі жінок, зайнятих на аналогічних роботах, міститься перелік санітарно-гігієнічних виробничих умов і елементів трудового процесу (психофізіологічних).

Показники трудового процесу і виробничого середовища заносяться в „карту” і переводяться в бали. Кожному елементу присвоюється бал від 1 до 6 залежно від кількісного його значення, що відповідає кількості категорій важкості праці(табл.. 4.3.2).

Таблиця 4.3.2.

Карта умов праці на робочому місці

Категорія важкості праці	І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VI
Інтегральна оцінка	до 18	від 19 до 33	від 34 до 45	від 46 до 53	від 54 до 58	від 59 до 60

Категорія важкості визначається виходячи з інтегральної оцінки

Контрольні запитання

1. Що таке діяльність, в яких видах вона проявляється?

2. Суть й ознаки праці як діяльності та як процесу?

3. Назвіть і охарактеризуйте аспекти праці.

4. Охарактеризуйте працю з фізіологічного та психологічного боку.

5. Які завдання висуває щодо фізіології і психології праці перехід України до ринкової економіки?

6. Що ви розумієте під трудовим потенціалом?

7. Що таке працездатність?

8. Що таке здоров’я?

9. Назвіть яку розрізняють працездатність?

10.Охарактеризуйте особливості працездатності в світі вимог концепції прискорення соціально-економічного розвитку.

11. Що таке концепція робочого динамічного стереотипу (РДС)?

12. Важкість праці, які фактори впливають на величину затрат праці?

13. Суть медико-фізіологічної класифікації важкості праці.

14. Дайте оцінку категорій важкості праці.

Література

4.1. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 232 с.

4.2. Климов Е.А. Введение в психологию труда. Учебник для ВУЗов. - М.: ЮНИТИ, 1998. - 350 .

4.3. Китов А.И. Экономческая психология. - М.: Экономика, 1987. - 260 с.

4.4. Физиология и психология труда. Учебное пособие (под.ред. В.В. Адамчука). - М.: Экономическое образование, 1992.

4.5. Мониторінг психофізіологічних функцій. - // Охорона праці. - 2003. - №1.

4.6. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі. - Форт, 2001.

4.7. Психофізіологічна реабілітація, як фактор підтримки професійної працездатності. - // Охорона праці. - 2003. - №2.

4.8. Синенько М. Організація професійного навчання кадрів на виробництві.

4.9. Эргономіка: Учебное пособие для ВУЗов (под. ред. проф. В.В. Адамчука) - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 1999. - 254 с.