Розділ I. Предмет, завдання та методи дослідження психологічного стану людини. Поняття про психічне здоров’я

МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

Видання під загальною редакцією професора І.Д. Спіріної, професора І.С. Вітенко

Рекомендовано Центральним методичним

кабінетом з вищої освіти МОЗ України,

як підручник для студентів вищих

медичних закладів ΙΙΙ-IV рівнів акредитації

Дніпропетровськ 2008

УДК

Авторський колектив

Академік УАН, професор І.Д. Спіріна, доктор психологічних наук, професор І.С. Вітенко, доц,к.м.н. С.Ф. Леонов, к.м.н. Ніколенко А.Є., А.М. Дячук, К.О Калініченко.,О.В. Кузнєцов

Приводом для написання підручника з медичної психології стала зростаюча роль психологічних знань в медичній практиці та розвиток нової спеціальності – медичний психолог. Світовий досвід свідчить про те, що цілий ряд досягнень у різних галузях медицини обумовлений безпосередньою участю медичних психологів в удосконаленні лікувально–діагностичних і реабілітаційних процесів. Для більшості лікарів стала зрозумілою необхідність психологічної підготовки для ефективної допомоги пацієнтам з різними захворюваннями. Психологічна допомога пацієнтам терапевтичних та хірургічних стаціонарів, участь психологів у інших формах лікарського втручання грають серйозну роль у профілактиці ускладнень захворювань, скороченні тривалості періоду відновлювання. У зв’язку з цим, актуальним є створення посібника для медичних вузів, який відповідає вимогам кредитно-модульної системи навчання та сучасним уявам про роль і місто психічних знань в діяльності лікаря.У підручнику надаються прості та ясні алгорітми професійних відносин на різних етапах лікувального процесу. Крім цього, важливою особливістю підручника є рекомендації лікарям різних спеціальностей для будування лікувального альянсу з різними категоріями пацієнтів.

Підручник розрахован на студентів усіх курсів вищих медичних навчальних закладів, лікарів різних фахів, майбутніх медичних психологів.

Зміст

Передмова.. 5

Розділ I. Предмет, завдання та методи дослідження психологічного стану людини. Поняття про психічне здоров’я.. 7

Предмет і задачі медичної психології. 7

Медична психологія як одночасно і психологічна і медична наука. 9

Теоретичні і методологічні основи медичної психології. Роль медичної психології у формуванні сучасних уявлень про єдність соматичного і психічного. 10

Роль медичного психолога у діагностичному, лікувальному, реабілітаційному процесах. 11

Розвиток медичної психології у світі і на Україні. Внесок робіт О.Р. Лурія, Л.С. Виготського, М.О. Бернштейна, П.К. Анохіна, К.К. Платонова, Б.В. Зейгарнік, Л.Ф. Бурлачка, В.М. Блейхера в розвиток світової та вітчизняної медичної психології. 12

Методи психологічного дослідження: спостереження, самоспостереження, цілеспрямована психологічна бесіда. Експериментально-психологічні методи, їх роль у психологічній діагностиці хворих. 18

Експериментально-психологічне дослідження. 22

Принципи побудови комплексного психологічного дослідження з урахуванням віку та культурних особливостей пацієнтів. 22

Визначення психічного здоров’я та рівнів психологічної адаптації людини. Критерії здоров’я ВООЗ. 23

Розділ II. Особистість та хвороба. Внутрішня картина хвороби. 25

Психічна структура особистості: темперамент, характер, інтелект, здібності. 25

Вчення про темперамент.. 25

Основні властивості темпераменту. 26

Характер. 27

Структура характеру. 28

Оцінка характеру. 29

Інтелект Здібності. Природа здібностей. 30

Інтелект.. 30

Класифікація здібностей. 32

Акцентуації особистості. Типологія та класифікації акцентуацій, особистості по К. Леонгарду, М.С. Лічко. 33

Внутрішня картина хвороби.. 56

Рівні внутрішньої картини хвороби. 57

Типи реакції на хворобу. 58

Основні типи відношення до хвороби. 60

Діагностика основних типів відношення до хвороби. Додаткові психодіагностичні методики, трактова результатів дослідження. 61

Вплив відношення до хвороби на подальший перебіг захворювання та прогноз. Агравація, симуляція, дисимуляція, госпіталізм. Принципи психотерапевтичної корекції відношення до хвороби, тактика лікаря відносно хворих з патологічними типами реагування на хворобу. 61

Розділ III. Стан психологічних функцій і хвороба.. 65

Загальна характеристика пізнавальних процесів. 65

Вплив особливостей інтелекту хворого на лікувальний процес: інфантилізм, олігофренія, деменція. 66

Вплив порушень мови на лікувальний процес. 70

Клініко-психологічні аспекти емоційно-вольової сфери. Вплив хвороби на емоційно-вольову сферу людини.. 71

Нозогенії. Хворобливі зміни емоцій: тривога, депресії, емоційна лабільність. 73

Вольові якості особистості: витримка, рішучість, наполегливість, ініціативність, організованість та їх роль в лікувальному процесі. 76

Зміни волі, потягів та поведінки під час хвороби. 78

Свідомість, самосвідомість, їх рівні. Критерії непорушеної свідомості. 79

Критерії непорушеної свідомості: 80

Стани свідомості у хворого: при стомленості, сонливості, афективно-звужений стан. 84

Особливі стани свідомості 85

Розділ IV. Психологія медичних працівників.. 87

Основні вимоги до особистості медичного працівника.. 87

Важливі професійні якості лікаря. 87

Поняття “лікарського обов’язку”. 87

“Лікарська таємниця”. 88

Лікарські помилки. 88

Психологічні типи лікарів. 89

Поняття про “професійну деформацію”. 89

“Синдром вигоряння”. 90

Основи спілкування з колегами.. 91

Розділ V. Психологія лікувально-діагностичного процесу.. 96

Психологічні основи спілкування в лікувальному процесі. 96

Комунікативна компетентність, її роль в ефективній і безконфліктній взаємодії. 98

Функції спілкування: інформаційно-комунікативна, регуляторно-комунікативна, афективно-комунікативна. 101

Роль психологічних особливостей лікаря і медичної сестри, «ідеальний лікар» та «ідеальна медична сестра». 102

Психологічні особливості етапів діагностичного процесу. Медична деонтологія. Інформування хворого про діагноз. Взаємодія та спілкування лікаря з хворими та їх родичами. Значення психологічної установки хворого. 105

Медична деонтологія. 106

Деонтологія взаємостосунків з хворими. 116

Деонтологія повідомлення про діагноз. 117

Патерналізм, «інформована згода» та їх роль в діагностичному процесі. 118

Конфлікти в медичному середовищі, їх різновиди. Схема розвитку конфлікту. Конфлікт в діяльності лікаря. Особливості конфліктів між особами, що діють в лікувально-діагностичному процесі. Способи вирішення та попередження конфліктів. 124

Види конфліктів. 125

Способи вирішення та попередження конфліктів. 134

Розділ VI. Психосоматичні розлади.. 135

Психосоматичний підхід в медичній психології і медицині 135

Емоційний стрес, як фактор етіопатогенезу психосоматичних розладів. 139

Захисні механізми особистості 140

Класифікація психосоматичних розладів. 144

Розділ VII. Психологічні особливості хворих з різними захворюваннями.. 146

Серцево-судинні захворювання. 146

Есенціальна гіпертонія. 147

Ішемічна хвороба серця й інфаркт міокарду. 148

Виразка шлунку і дванадцятипалої кишки.. 149

Бронхіальна астма. 151

Психологія хворих з інфекційними захворюваннями.. 154

Психічні розлади при ендокринних захворюваннях. 156

Психологія хворих при хірургічному втручанні 156

Зв’язок між виразністю тривоги в передопераційному та післяопераційному періодах. 158

Психологічні реакції онкологічних хворих. 160

Психологія вагітних та при гінекологічних захворюваннях.. 163

Соціально-психологічні типи старечого віку (по І.С. Коні): 178

Розділ VIII. Психологічні аспекти залежної, суїцидальної поведінки, танатології та евтаназії. 182

Психологічні аспекти залежності від психоактивних речовин.. 182

Суїцидальна поведінка.. 185

Особливості суїцидальної поведінки соматично хворих.. 189

Особливості суїцидальної поведінки хворих на СНІД.. 189

Особливості суїцидальної поведінки в онкології 189

Особливості суїцидальної поведінки при вроджених та набутих фізичних дефектах. 189

Особливості суїцидальної поведінки при залежностях. 190

Психологічні аспекти умирання та смерті 190

Проблема евтаназії 191

Розділ IX. Психогігієна, психопрофілактика. Основи психотерапії. 192

Психогігієна та психопрофілактика.. 192

Психогігієна. 192

Психопрофілактика. 196

Психотерапія. 199

Види психотерапії: 200

Основні сучасні концепції та принципи психотерапії: 201

Техніка проведення. Етапи раціональної психотерапії: 202

Гіпнотерапія або гіпносугестивна психотерапія. 203

Метеріально– опосередкована непряма психотерапія (placebo – терапія). 204

Аутогенне тренування. 205

Раціональна психотерапія. Застосування, ускладнення та протипоказання. 207

Психоаналіз. Застосування, ускладнення та протипоказання. . 207

Артотерапія. Застосування, ускладнення та протипоказання. 208

Гештальт – терапія. Показання та протипоказання для поведінки. 208

Психотерапія в соматичній медицині та в роботі лікаря загальної практики. 208

Психологічна допомога у кризових періодах та психологічні особливості надання медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях. 214

Список літератури.. 216

Передмова

У числі наук, розвивають сучасні підходи до пізнання людської особистості, виділяється медична психологія, специфічним предметом якої є дослідження патологічних психічних станів і процесів, у тому числі й у їх соматичних проявах, з одного боку, і психологічних проявів і наслідків патологічних соматичних процесів і явищ - з іншої. До цього часу вона склалася у відносно самостійну область знань, що спирається на великий корпус експериментальних даних і отриманих на основі їхнього узагальнення закономірностей.

Сучасна медична психологія має у своєму розпорядженні солідний методологічний і методичний апарат, що дозволяє одержувати надійні практичні рекомендації, необхідні для ефективної діагностики і лікування різних захворювань, а також для етично і соціально виправданого впливу на мислення і поведінку людей з метою їхньої адаптації до змін умов життя, нормалізації психологічного клімату в трудових й інших колективах, раціональній організації різних видів діяльності і, нарешті, для навчання і виховання дітей, молоді і дорослих. Теоретичні й експериментальні дослідження в області медичної психології своїми результатами сприяють розвитку психологічної науки, медицини і педагогіки, а використання її прикладних висновків допомагає в професійній діяльності психологів, лікарів, соціальних працівників, вихователів, вчителів і викладачів, багатьох інших категорій фахівців, що мають справу з людьми.

Зростаюче значення медичної психології обумовило поширення її викладання у вищих навчальних закладах. У системі медичної освіти вона є однією з тих дисциплін, без яких немислима підготовка сучасного лікаря широкого профілю, здатного як до дослідницької, так і до практичної роботи в галузі медицини, у сфері керування, у соціальних службах і ін. Допомога лікаря, який опанував медичну психологію дуже часто буває необхідна для діагностики і вироблення раціональних рекомендацій при лікуванні широкої гами захворювань, що кореняться в патологічних змінах у внутрішньому світі особистості. Вона завжди буває корисна для визначення диференційованих, враховуючих індивідуальні особливості пацієнтів, методик лікування, підвищуючи ефективність медичної допомоги в цілому.

Інтерес лікарів до психології, при переважно "біологічній" орієнтації їх підготовки, обумовлений усе більш переконливим діагностичним, лікувальним і реабілітаційним досвідом останніх років, науковими дискусіями провідних спеціалістів світу, що розглядають психологію як доповнення до двох інших базисних медичних наук - патологічної анатомії і патологічної фізіології, розвиток яких багато в чому визначив формування медицини і її успіхи.

Якщо виходити з того, що лише 10-15% діяльності охорони здоров’я реалізує лікувально-оздоровчий потенціал здоров’я людини, то це вірно лише за умови, що зусилля лікарів і іншого медичного персоналу зосереджені на "біологічному" його лікуванні. При більш широкому підході до захворювання і лікування виявляються додаткові ресурси, надані медичною психологією.

Поліпшення психологічної підготовки медичних кадрів позитивно позначилося на розвитку практичної охорони здоров’я. У багатьох лікувальних установах, насамперед у психіатричних і неврологічних клініках, створені й успішно працюють кабінети і відділення медичної психології. В особливо тісному співробітництві з медичною психологією розвиваються авіаційна, космічна й екстремальна медицина, що вимагає підвищеної уваги до внутрішнього світу особистості.

Сьогодні медичний психолог - це фахівець, в обов’язки якого входить як участь у психодіагностичних і психокорекційних заходах, так і в лікувальному процесі в цілому. В деяких клініках створюється "бригадна" модель надання медичної допомоги, що виникла спочатку в психотерапевтичній і психіатричній службах. Поступово ці принципи знаходять визнання й в інших областях охорони здоров’я, оскільки за ними майбутнє - більш високий рівень професійно і гуманістично орієнтованої медицини. У центрі бригади як функціональний підрозділ - лікуючий лікар, що працює разом із психотерапевтом, клінічним психологом і фахівцем із соціальної роботи. Відповідно до біопсихосоціальної парадигми медицини, кожний з них виконує свій діагностичний, лікувальний і реабілітаційний план під керівництвом і в тісному співробітництві з лікуючим лікарем.

Зміни торкнулися і самого поняття "медична психологія". Тенденція до зміни назви “медична психології” на “клінічна психологія” відбиває процес, що почався в останнє десятиліття - її інтеграції у світову психологію. У пострадянських країнах була загально прийнята назва «медична психологія». У якості психологічної і медичної науки її задачею було взаємне збагачення теорії і практики медицини і психології. Обидва терміни, при всій їхній близькості, мають істотні розходження. Перший з них («клінічна психологія») претендує на цілісну наукову і практичну психологічну дисципліну, а другий («медична психологія») виступає як збірний образ області і місця застосування психологічної спеціальності.

Велике значення ролі медичної психології для практичної охорони здоров’я визначило настійну потребу її вивчення майбутніми лікарями. Обґрунтовуючи необхідність психологічної підготовки медичних кадрів, І.П. Павлов, зокрема, відзначав: «Благодаря психологии я могу себе представить сложность данного субъективного состояния... посмотреть, войти в субъективное состояние другого, вчувствоваться, вмыслиться». Хвороба завжди індивідуальна, вона уражає конкретну людину, і щоб знайти засіб для її зцілення, лікар повинен уявляти собі не тільки зовнішню, але і внутрішню картину хвороби, бачити можливі психологічні передумови і наслідки патологічних процесів, розуміти змінену хворобою особистість пацієнта. Аналіз скарг і збирання анамнезу, соматичне і психіатричне обстеження, проведення усіх видів експертиз, призначення і здійснення етіологічної і патогенетичної диференційованої терапії, рішення питань видужуючих - усе це потребує від лікаря заглибленого проникнення в особистість хворого.

Розділ I. Предмет, завдання та методи дослідження психологічного стану людини. Поняття про психічне здоров’я