Комунікативний етикет українців

Мова є унікальним явищем людського суспільного життя, формою буття людини й суспільства, які нею послуговуються, найважливішим засобом спілкування людей. Комунікація завжди здійснюється в межах певної культури, конкретної національної мови, неповторних мовних картин світу, а також законів спілкування, вироблених у межах даної мови й культури.

Культура спілкування – це вміння встановлювати зворотній зв’язок, зрозуміти й зреагувати на думки, почуття, проблеми іншої людини (співрозмовника).

Комунікативна культура нерозривно пов’язана з культурою поведінки, разом вони становлять частини одного цілого й виявляються через загальноприйняті норми етикету.

Етикет – правила ввічливості, доречна поведінка в будь-якому суспільстві. Стосовно спілкування слід розрізняти схожі, проте не ідентичні поняття: «мовний етикет», «мовленнєвий етикет», «комунікативний етикет».

Мовний етикет – сукупність «словесних форм ввічливості», які є загальноприйнятими в конкретному суспільстві, у певній людській спільноті. Це функціональна підсистема мови зі своїм набором знаків (слів, стереотипних фраз) і граматикою (правилами поєднання цих знаків), тобто набір засобів вираження.

Мовленнєвий етикет– набір постійно відтворюваних, стандартних словесних виразів мовного етикету, застосовуваних у повсякденному спілкуванні в ситуаціях привітання, прощання, вибачення, запрошення, розради, докоряння, побажання тощо. Це вибір мовних засобів вираження, засоби їх реалізації, застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування. Мовленнєва етика передбачає дотримання умов успішного спілкування: доброзичливого ставлення до адресата, демонстрації зацікавленості в розмові, емпатії – налаштованості на внутрішній світ співрозмовника, щирості у формулюванні думок, увазі, сигналами чого є різні репліки, а також міміка, усмішка, погляд, жести тощо.

Комунікативний (спілкувальний) етикет– застосування лінгвістичних та екстралінгвістичних засобів спілкування, що базуються на моральних приписах певного народу, національно-культурних традиціях, психології учасників комунікації. Це може бути зумовлене специфічними кліматичними умовами, способом ведення господарства, ставленням до сусідніх націй, рівнем культурного розвитку цивілізації. Проте більшою мірою спілкувальний етикет зумовлюється психологічними особливостями окремого народу, його ментальністю. Так, Ю. Липа, Н. Григоріїв, Я. Маркович, В. Давидова, Ф. Вовк та інші вчені-мовознавці й етнопсихологи називають як основні риси українського народу повагу до громадської думки, неможливість переступити через моральні приписи, пошану до праці.

Національна специфіка виявляється насамперед під час мовленнєвих актів, що базуються, зокрема, на ступені спільності знань про світ і мову, тобто на спільності історико-культурного тезауруса. На думку деяких дослідників, саме з тезаурусного (лінгво-когнітивного) рівня структури мовної особистості й починається її реалізація, розподіл нею цінностей за суб’єктивною ієрархією, на вищих сходинках якої стоятимуть моральні пріоритети, культурна спадщина, ставлення до людей та до праці.

Н. Григоріїв засвідчує те, що політичними ідеалами українського народу є свобода як особи, так і всіх суспільних гуртувань: родин, товариств, партій, класів, націй; рівноправність і демократія. Українці завжди поважали й цінували сім’ю, не принижуючи, проте, жодного члена родини, що виражалось, зокрема, у складанні колядок із привітаннями кожному в сім’ї персонально.

Отже, етикет спілкування тісно пов’язаний із вдачею народу, що можна простежити, зокрема, на лексичному рівні мови, оскільки в багатьох українських етикетних виразах ключову семантику передають слова з коренем добр-: доброго дня, доброго здоров’я, доброго вечора, доброго ранку, доброї ночі, добродії, люди добрі. У значенні слова «добрий» чітко наголошується моральний пріоритет добра. Окрім цього, існує багато етикетних одиниць із коренями ласк-, здоров-.

На думку дослідника В. Лагутіна, українці характеризуються зосередженням на внутрішньому світі, сентиментальністю й чутливістю, перевагою емоцій над інтелектом («кордоцентризмом», за висловом Г.Сковороди), що виявляється словотвірно: в існуванні широкої інтонаційної й морфологічної гами словесних виразів із суфіксами зменшення.

Чуйність і делікатність як головні риси українського народу живі й сьогодні, наприклад, у забобоні стосовно запитання: «Куди йдете?» (мовляв, закудикується дорога, не пощастить), яке моральні приписи наказують замінити питаннями типу: «Чи далеко зібралися?», «Чи скоро повернетесь?», «Як далеко доля провадить?» тощо.

Граматичні ж норми спілкування для українців полягають, зокрема, в обов’язковому використанні Кличного відмінка під час звертання (що зберігся лише в українській мові, наголошуючи на особливій важливості звертання для нашого народу), у відсутності обов’язкової наявності підмета на початку речення (на відміну від сучасних мов романо-германської групи) для уникнення одноманітності побудови синтаксичних конструкцій і надання ефектності висловлюванню.

Досить цікавими є також гендерні (соціостатеві) особливості етикету спілкування: у психіці української етноспільноти переважають два основні соціальні типи – «Миротворець» і «Адміністратор». Перший тип спілкування використовують переважно жінки, маючи більш розвинену чуттєву сферу, другий же тип є більш раціональним і тому більш характерний для мовлення чоловіків. І справді, в процесі здійснення комунікативного акту жінки є досить експресивними, занадто емоційними, часто непослідовними.

Етикетне спілкування потребує високого рівня усвідомленості й творчої активності у використанні мовних і позамовних засобів вираження. Для цього слід досконало знати й уміти доречно застосовувати їх у відповідних комунікативних ситуаціях. Уважність, чесність, ввічливість – основні вимоги мовленнєвого етикету.

Отже, українці, будучи від природи доброзичливими, чуйними, виробили свою специфічну систему спілкування – комунікативний етикет, заснований на поняттях добра, миру, злагоди, прагненні до порозуміння як основних пріоритетах для української нації.

Питання та завдання для самоконтролю

1. У чому виявляється національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету?

2. У чому сутність гендерних особливостей українського мовленнєвого етикету?

3. Схарактеризуйте особливості комунікативно-етикетної поведінки українців.

4. Поясніть відмінність між поняттями «мовний етикет», «мовленнєвий етикет», «комунікативний етикет».