Методи прямого ціноутворення

1. Методи встановлення цін на підставі витратна виробництво та реалізації продукції –полягають в тому, що величина ціни товару ставиться в безпосередню залежність від витрат виробництва й обігу, що представляє витрати в грошовій формі на виробництво й реалізацію одиниці товару. Основний недолік цих методів в тому, що вони не враховують попит, заявлений на даний вид продукції.

Розрахунок ціни по методу "середні витрати+прибуток". Цей спосіб ціноутворення полягає в нарахуванні певної націнки (в %) на собівартість товару або на продажну ціну: Оптові й роздрібні торговці самі встановлюють відсоток націнки, вибираючи той або інший метод. Оскільки від націнок на товар залежить прибуток підприємства, то цьому питанню приділяється винятково важлива увага при аналізі й розрахунках.

Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Цей метод також ґрунтується на витратах. Як відомо, головне завдання при встановленні цін - це забезпечення цільового прибутку, тобто фірма прагне встановити ціну, яка забезпечить їй бажаний обсяг прибутку. Цим методом користується, наприклад, корпорація "Дженерал Моторс". Вона призначає на свої автомобілі ціни з таким розрахунком, щоб одержати 15 - 20% прибутку на вкладений капітал.

2. Ринковий механізм ціноутворення (на основі попиту).Серед безлічі цін (шкали цін) існує тільки одна, по якій покупці бажають і можуть придбати, а продавці готові реалізувати певну кількість товару. Така ціна називається рівноважною (ринковою) ціною, а у випадку, коли вона зафіксована в договорі, - договірною.

При будь-якій іншій ціні, що буде вище або нижче рівноважної, існує розрив між попитом та пропозицією. Ціна вище рівноважної стимулює виробників робити більше продукції, але в споживачів знижує бажання купувати цей товар, перемикаючи їхній попит на інші товари. Як наслідок, на ринку з'являється надлишкова пропозиція даного товару. Однак таке положення не може зберігатися постійно. Наявність надлишкового товару у виробників буде спонукувати їх до зниження ціни, у результаті ціна може впасти навіть нижче рівноважної. За новою ціною виробники будуть готові запропонувати набагато меншу кількість товару, але число покупців, готових придбати цей продукт, зросте. Попит перевищить пропозицію, утвориться дефіцит. У свою чергу, конкуренція між покупцями приведе до росту ціни, а ріст ціни підштовхне виробників до збільшення випуску товару.

3. Методика встановлення цін на основі конкуренції - фірма в основному відштовхується від цін конкурентів і менше уваги звертає на показники власних витрат або попиту. Вона може призначити ціну на рівні вище або нижче рівня цін своїх основних конкурентів.Відомі такі різновиди цієї методики:

«Залежне» встановлення цін. Тут ціни визначаються, виходя­чи із їх ринкового рівня, оскільки він не диктується одним чи кіль­кома підприємствами, а формується внаслідок спільних дій вели­кої кількості добре поінформованих покупців і продавців на ринках однорідних товарів (харчові проду­кти, сировина).

«Слідування за лідером». Тут йдеться про орієн­тацію на ціни провідних підприємств, тобто таких, котрі посідають домінуючу позицію на ринку тієї чи іншої продукції (наприклад, IBM на ринку комп'ютерів).

Тендерне ціноутворення(установлення цін способом конку­рентних торгів). Воно має місце в разі конкурентної боротьби між підприємствами за право отримати той чи інший контракт. Головне завдання такого методу ціноутворення — визначити ціну, нижчу ніж в основних конкурентів, але достатньо високу для отримання влас­ного прибутку і таким чином виграти тендер (підписати контракт).

Найчастіше тендери оголошує держава (наприклад, проведен­ня наукових досліджень, розроблення проектів суспільного хара­ктеру тощо). Що вища ціна — то менша можливість отримати замовлення. За низької ціни збільшується можливість виграшу, але одночасно зростає і ризик отримати занадто малий прибуток.

4. Методика встановлення цін на основі узаконених умов. У всіх країнах з ринковою економікою існують ті чи інші ці­нові обмеження, тобто узаконені умови, згідно з якими розра­ховуються і регулюються ціни на товари чи послуги.

Державному регулюванню, як правило, підлягають ціни на товари першої необхідності із низькою ціновою еластичністю та на продукцію підприємств-монополістів. Основна мета цінового регулювання — захист споживачів та підтримання нормальних умов конкуренції.

Залежно від форм безпосереднього впливу держави регулю­вання цін буває прямим і непрямим.

Прямі форми державного регулювання:

— «заморожування» (блокування) — збереження існуючого рівня цін або заборона їх підвищення протягом певного часу;

— установлення урядом фіксованих цін або їх мінімального чи максимального рівня;

— установлення всіх економічних параметрів діяльності галу­зей — монополістів (обсягу інвестицій, тарифних ставок оплати праці, цін на продукцію тощо);

— установлення «цін втручання», тобто мінімальних закупіве­льних цін на сировину;

Непрямі форми державного регулювання:

— визначення загальних принципів формування цін;

— заборона різного роду домовленостей між фірмами щодо спільного формування цінової політики;

— вплив на рівень цін через монополію держави і державні підприємства;

— установлення антидемпінгового мита на імпортні товари;

— ратифікування цін, тобто обов'язкове інформування відпо­відних державних органів про наміри товаровиробника підвищи­ти ціни;

— установлення фіксованих норм прибутку чи рентабельності продукції;

— узгодження політики цін завдяки використанню «контрак­тів стабільності» (підприємство отримує право підвищувати ціни на одні товари, одночасно знижуючи ціни на інші).

Різновидом розрахунку цін на підставі узаконених умов є та­кож біржове ціноутворення,тобто фіксування цін угод купівлі-продажу на товарних біржах. Біржове ціноутворення може здійс­нюватись як за результатами біржового дня (кінцеве котируван­ня), так і в процесі торгів (проміжне котирування).