Особистість учителя, педагогічні здібності вчителя

Особливості педагогічної діяльності вимагають від учителя відповідності цілому ряду вимог щодо якостей його особистості, серед яких можна виділити як головні, без яких педагогічна діяльність не може бути ефективною, так і другорядні.

До головних вимог, безумовно, відноситься любов до дітей, інтерес до педагогічної діяльності, знання (як спеціальні, так і загальна ерудиція), високорозвинутий інтелект, високий рівень культури, професіоналізм, здібність до самовдосконалення тощо. До важливих, але другорядних, оскільки без кожної з цих якостей діяльність можлива, відносимо життєрадісність, артистичність, привабливість, комунікабельність.

Сукупність головних і другорядних якостей створює ту саму індивідуальність учителя, його неповторність, що необхідна для розвитку педагогічної майстерності. У структурі таких професійно значущих якостей учителя, що забезпечують продуктивну його діяльність, можна виділити спеціальні (об’єктивні та суб’єктивні) якості, пов’язані як із професійною підготовкою вчителя взагалі, так і з його здібностями, педагогічними талантами, та особистісні якості (морально-вольові). Серед таких професійно значущих якостей можна виділити такі, що мають стійкий характер, і змінні. Це можна розглядати не лише характеризуючи сучасного вчителя, а й в історичному плані. Професійно значущі якості визначаються тими ролями, які виконує вчитель у своїй професійній діяльності.

Модель рольової структури особистості вчителя (РСОВ) становить систему відношень між ролями, виконуваними вчителем, які існують у певній взаємодії та ієрархічній залежності. Отже, РСОВ – це так званий рольовий комплекс, система компетентностей, здатностей і способів, які дають змогу вчителеві на технологічному рівні здійснювати ефективно свою діяльність, забезпечувати ціннісно зорієнтований простір для свого особистісного зростання, професійного вдосконалення, сталого саморозвитку з подальшою проекцією на активну взаємодію з іншими (учні, колеги, батьки) та досягнення спільних результатів у навчальній діяльності.

Моделі поведінки (ролі) вчителя як змістовні характеристики його рольової структури, реалізуючись у різних видах педагогічної діяльності, пов’язаних з умовами сучасної освіти в Україні, витікають з основних відношень, що існують між головними учасниками педагогічної взаємодії (вчителя та учнів). РСОВ визначається єдністю та цілісністю інтегрованих у певну систему, виконуваних учителем професійних ролей. В їх основі лежать відношення особистості вчителя, які виступають об’єднувачем усіх якостей особистості, що забезпечують взаємодію, стійкість, глибину та послідовність поведінки вчителя у його професійній діяльності.

У характеристиці особистості вчителя слід виділити такі важливі її компоненти, як спрямованість та педагогічна самосвідомість. Зважаючи на загальне розуміння спрямованості особистості в психології, спрямованість особистості вчителя характеризується його потребами (потреба бути вчителем), інтересами (інтерес до самої педагогічної діяльності, до дітей, пізнавальні інтереси вчителя), мотивами педагогічної діяльності, переконаннями, принципами, ідеалами, нарешті, його світоглядом. Розрізняють три типи спрямованості вчителя: істинно педагогічна, формально педагогічна та хибно педагогічна. Можна стверджувати, що лише істинно педагогічна спрямованість може бути запорукою досягнення високих результатів педагогічної діяльності.

Зовнішньо можна спостерігати чотири вектори спрямованості вчителя: спрямованість на учня, на себе, на батьків та на адміністрацію. Безумовно, всі чотири вектори мають місце в діяльності вчителя, але в підсумку ми повинні отримати саме спрямованість на учня.

Важливу роль в особистісній характеристиці вчителя відіграє педагогічна самосвідомість, до структури якої входить усвідомлення норм і правил, моделі педагогічної професії, співвіднесення себе з професійним еталоном, професійна ідентифікація, оцінка себе іншими, самооцінка, створення «Я-концепції» вчителя, що впливає на його діяльність, взаємодію з дітьми та іншими суб’єктами навчально-виховного процесу.

Ступінь успішності педагогічної діяльності визначається наявністю в учителя педагогічних здібностей, які розвиваються в діяльності, удосконалюються та проявляються в якості навчально-виховного процесу.

У педагогічній психології до педагогічних здібностей відносять:

· академічні – це рівень володіння та якість знань із тієї галузі науки, що викладає вчитель, інтерес до цієї галузі знань, здатність до самоосвіти;

· дидактичні – здатність передавати учням навчальний матеріал доступно, зрозуміло, методично доцільно, з урахуванням віку, підготовленості учнів тощо;

· організаційні – здатність організувати як власну діяльність, так і учнівську, планувати роботу, контролювати та вчасно коректувати;

· прогностичні – здатність передбачати результати власної роботи;

· комунікативні – здатність до спілкування, уміння організувати спілкування дітей, встановлювати контакти з усіма учасниками процесу, попереджати конфлікти;

· перцептивні – здатність адекватно сприймати учня, розуміти його; до перцептивних здатностей відноситься також педагогічна спостережливість;

· мовленнєві – здатність ясно й чітко висловлювати думки, володіти виразністю, емоційністю мовлення, діалогічністю тощо;

· авторитарні – здатність завоювати авторитет учнів, що залежить від особистісних якостей, і на основі цих якостей впливати на учнів;

· атенційні – здатність бути уважним, розподіляти увагу;

· творчі – здібності до пошуку нового, своєрідного, індивідуальний характер діяльності.

Безумовно, педагогічні здібності передбачають високий рівень розвитку загальних здібностей. Окремо до сукупності педагогічних здібностей слід додати володіння вчителем педагогічним тактом. Під педагогічним тактом будемо розуміти почуття міри допустимого по відношенню до всіх суб’єктів навчально-виховного процесу: дітей, колег, батьків.

В основі педагогічного такту, безумовно, лежить загальний високий рівень культури й вихованості вчителя. Крім того, дотримання вимог педагогічного такту можливе, якщо вчитель не тільки добре знатиме індивідуальні особливості учня, а й визнаватиме право учня бути таким, яким він є. У своїй діяльності вчитель повинен впливати на учня не з метою зробити його зручним для себе, а зробити так, щоб змінити учня на краще для нього. Слід пам’ятати: те, що може бути тактовним по відношенню до одного, може бути безтактним стосовно іншого. Педагогічний такт визначається вольовими якостями вчителя, наприклад, умінням стриматися, володінням своїми емоціями, володінням проксемікою (розташування партнерів під час спілкування), повагою до людей, доброзичливістю. Допомогти в дотриманні такту може почуття гумору. В основі ж усього – любов до дітей і до своєї професії.

Наши рекомендации