Порядок проведення медичного забезпечення під час надзвичайної ситуації
Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей,
своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх
лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах
надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру повинні
передбачати:
планування і використання існуючих сил та засобів закладів
охорони здоров'я незалежно від форм власності і господарювання;
введення в дію Національного плану соціально-психологічних
заходів при виникненні та ліквідації надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру;
розгортання в умовах надзвичайної ситуації техногенного та
природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів;
завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та
санітарно-епідеміологічних заходів;
контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої
сировини, питної води і джерелами водопостачання;
контроль за станом атмосферного повітря та опадів;
завчасне створення і підготовку спеціальних медичних
формувань;
накопичення медичних засобів захисту, медичного та
спеціального майна і техніки;
контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та
епідемічною ситуацією;
підготовку медичного персоналу та загальне медико-санітарне
навчання населення.
Для забезпечення своєчасного надання екстреної медичної
допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які
беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру, в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві та Севастополі створюються центри екстреної медичної
допомоги та медицини катастроф, у складі яких діють служби
медицини катастроф як особливий вид аварійно-рятувальних служб.
Координацію діяльності центрів екстреної медичної допомоги та
медицини катастроф на випадок надзвичайних ситуацій техногенного
та природного характеру здійснюють спеціальні комісії
загальнодержавного (регіонального, місцевого, об'єктового) рівня,
що утворюються згідно із цим Законом.
Організаційно-методичне забезпечення діяльності центрів екстреної медичної допомоги та
медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у
сфері охорони здоров'я.
Постраждале населення, а також особи, залучені до виконання
аварійно-рятувальних робіт при виникненні надзвичайної ситуації
техногенного та природного характеру, і рятувальники за висновком
центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф та/або
медико-соціальної експертної комісії гарантовано забезпечуються
відповідним лікуванням та психологічним відновленням у
санаторно-курортних закладах, при яких створено центри
медико-психологічної реабілітації.
Неповнолітні особи, які постраждали у надзвичайній ситуації (у тому числі спричиненій
дорожньо-транспортною пригодою), а також у яких внаслідок
надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру (у тому
числі спричиненої дорожньо-транспортною пригодою) загинув один із
батьків або обоє батьків, гарантовано забезпечуються відповідним
лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних
закладах, при яких створено центри медико-психологічної
реабілітації.
Центри медико-психологічної реабілітації створюються при
санаторно-курортних закладах незалежно від форми власності і
підпорядкування. Перелік санаторно-курортних закладів, при яких
створюються центри медико-психологічної реабілітації, а також їх
відповідність вимогам медико-психологічної реабілітації кожні два
роки визначаються в порядку ( 859-2009-п ), встановленому
Кабінетом Міністрів України. Зазначений перелік затверджується
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров'я, та центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері цивільного захисту.
Медико-психологічна реабілітація рятувальників та
постраждалих у не визначених і не затверджених відповідно до
частини п'ятої цієї статті санаторно-курортних та інших закладах
забороняється.
Білет №13
1. Аварійно-рятувальні служби поділяються на:
1) державні, регіональні, комунальні, об’єктові та громадських організацій;
2) спеціалізовані та неспеціалізовані;
3) професійні та непрофесійні.
Аварійно-рятувальні служби утворюються:
1) державні - центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, іншими центральними органами виконавчої влади;
2) регіональні - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі відповідно;
3) комунальні - органами місцевого самоврядування у місті, районі міста, селищі, селі;
4) об’єктові - керівником суб’єкта господарювання, що експлуатує об’єкти підвищеної небезпеки;
5) громадських організацій - громадською організацією відповідно до закону.
Державні, регіональні, комунальні аварійно-рятувальні служби і аварійно-рятувальні служби громадських організацій, створені на професійній основі, є юридичними особами.
Спеціалізовані професійні аварійно-рятувальні служби, діяльність яких пов’язана з організацією та проведенням гірничорятувальних робіт, є воєнізованими.
Непрофесійні об’єктові аварійно-рятувальні служби створюються з числа інженерно-технічних та інших досвідчених працівників суб’єктів господарювання, які мають необхідні знання та навички у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт і здатні за станом здоров’я виконувати роботи в екстремальних умовах.
Працівники аварійно-рятувальної служби поділяються на основних та допоміжних.
До основних працівників аварійно-рятувальної служби належать працівники, які організують і виконують аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи та забезпечують готовність аварійно-рятувальних служб до проведення таких робіт. Основні працівники професійної аварійно-рятувальної служби поділяються на керівних та рядових.
До допоміжних працівників професійної аварійно-рятувальної служби належать працівники, які забезпечують її повсякденну діяльність.
Особливим видом аварійно-рятувальних служб є служби медицини катастроф, які діють у складі центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф системи екстреної медичної допомоги, що створюються органами влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя відповідно до закону.
Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.
Статут аварійно-рятувальної служби або положення про аварійно-рятувальну службу розробляється на підставі типового статуту (положення) аварійно-рятувальної служби та затверджується органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, суб’єктом господарювання, які утворили таку службу.
Державні, комунальні аварійно-рятувальні служби та аварійно-рятувальні служби громадських організацій набувають статусу юридичної особи з дня їх державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб. Статути державних, комунальних аварійно-рятувальних служб та аварійно-рятувальних служб громадських організацій, які подаються державному реєстратору, мають бути погоджені з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
На аварійно-рятувальні служби покладається виконання таких завдань:
1) аварійно-рятувальне обслуговування на договірній основі суб’єктів господарювання та окремих територій, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій;
2) подання місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування та суб’єктам господарювання пропозицій щодо поліпшення протиаварійного стану суб’єктів господарювання і територій та усунення виявлених порушень вимог щодо дотримання техногенної безпеки;
3) невідкладне інформування керівників суб’єктів господарювання, які експлуатують об’єкти підвищеної небезпеки, про виявлення порушень вимог пожежної та техногенної безпеки на таких суб’єктах господарювання;
4) проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;
5) виконання робіт із запобігання виникненню та мінімізації наслідків надзвичайних ситуацій і щодо захисту від них населення і територій;
6) захист навколишнього природного середовища та локалізація зони впливу шкідливих і небезпечних факторів, що виникають під час аварій та катастроф;
7) забезпечення готовності своїх органів управління, сил і засобів до дій за призначенням;
8) пошук і рятування людей на уражених об’єктах і територіях, надання у можливих межах невідкладної, у тому числі медичної, допомоги особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до лікувальних закладів;
9) ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіаційного та бактеріального зараження, інших небезпечних проявів;
10) контроль за готовністю об’єктів і територій, що ними обслуговуються, до проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
11) участь у розробленні та погодження планів локалізації і ліквідації аварій на об’єктах і територіях, що ними обслуговуються;
12) організація ремонту та технічного обслуговування аварійно-рятувальних засобів, розроблення та виробництво їх окремих зразків;
13) участь у підготовці працівників підприємств, установ та організацій і населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій.
Аварійно-рятувальні служби мають право на:
1) отримання від місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання інформації, необхідної для виконання покладених на службу завдань;
2) безперешкодний доступ на об’єкти суб’єктів господарювання та їх територію для виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
3) встановлення вимог щодо додержання заходів безпеки для всіх осіб, які перебувають у зоні надзвичайної ситуації;
4) проведення під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій документування, кіно- і відеозйомки, фотографування та звукозапису;
5) тимчасову заборону або обмеження руху транспортних засобів і пішоходів поблизу та в межах зони надзвичайної ситуації.
Завдання і функції конкретних аварійно-рятувальних служб визначаються їх статутами чи положеннями, які погоджуються з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та затверджуються згідно із законодавством.
Матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності аварійно-рятувальних служб здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, підприємств, установ, організацій, що створюють аварійно-рятувальні служби, коштів від надання додаткових платних послуг, а також добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, інших не заборонених законодавством джерел.
2. Основними елементами сховища є…
Сховища це інженерні споруди, які забезпечують надійний захист людей від усіх уражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних і СДЯР, бактеріальних засобів і уражаючих факторів звичайної зброї, обвалів і уламків зруйнованих будівель і споруд.
Класифікуються вони за захисними властивостями, місткістю, місцем розміщення, забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням і часом побудови.
За захисними властивостями (від дії вибухової хвилі) сховища поділяються на п'ять класів.
За місткістю сховища поділяються на: малі — до 150 осіб, середні — від 160 до 450, великі — понад 450 осіб.
За місцем розташування — на вбудовані, які розміщені у підвальних приміщеннях будівель, та окремо побудовані поза будівлями.
За забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням — промислового виготовлення і спрощене, виготовлене з підручних матеріалів.
За часом побудови на: побудовані завчасно і швидко споруджені.
Сховища будуються з урахуванням таких вимог: забезпечувати захист людей від усіх уражаючих факторів, безперервне перебування в них людей не менше двох діб, розташування на місцевості, що не затоплюється на відстані від ліній водостоку і каналізації, мати входи і виходи з тим ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок їх завалу — аварійні виходи, мати вільні підходи, де не повинно бути горючих або дуже димлячих матеріалів, висота основних приміщень не менше 2,2 м і рівень полу, вище ґрунтових води не менш як на 20 см.
Сховища складаються з основного приміщення для розміщення людей і допоміжних приміщень — входів, для фільтровентиляційного обладнання, санітарного вузла, для дизельної установки, резервуарів для води чи артезіанських свердловин, для продуктів харчування, медичної кімнати, тамбур-шлюзи, тамбури (рис. 35).
Рис. 35. План сховища:
Захисні герметичні двері; 2 — шлюзові камери; 3 — санітарно-побутові відсіки; 4 — основні приміщення для розміщення людей; 5 — галерея і оголовок аварійного виходу; 5 — фільтровентиляційна камера; 7 — медична кімната; 8 — комора для продуктів
Площу приміщення, призначеного для укриття людей, розраховують на одну особу 0,5 м2 при двоярусному і 0,4 м2 при триярусному розміщенні нар, у робочих приміщеннях пунктів управління — 2 м2 на одного працюючого, місця для сидінь розміром 0,45 х 0,45 м, а для лежання — 0,55 х 1,8 м.
Щоб у сховище не проникало повітря, забруднене радіоактивними речовинами, отруєне небезпечними хімічними речовинами і заражене бактеріальними засобами, воно має бути герметичним.
Входи до сховищ обладнують двома шлюзовими камерами (тамбурами), відокремленими від основного приміщення і перегородженими між собою герметичними дверима. Зовні знаходяться міцні захисні герметичні двері, які можуть витримати ударні хвилі ядерного вибуху.
Аварійний вихід — це підземна галерея з виходом на територію, яка не завалюється, через вертикальну шахту й оголовок. Аварійний вихід закривається захисно-герметичними віконницями, дверима для захисту від ударної хвилі. Оголовок розміщується від будівель на відстані, яка дорівнює половині висоти найбільшої будівлі плюс 3 м — це і є територія, яка не завалюється.
У фільтровентиляційному приміщенні розміщується фільтровентиляційний агрегат, який вентилює приміщення й очищає зовнішнє повітря від РР, хімічних речовин і бактеріальних засобів. Фільтровентиляційна система може працювати у двох режимах: чистої вентиляції і фільтровентиляції. У першому режимі повітря очищається від грубодисперсного радіоактивного пилу, а в другому — від решти радіоактивних речовин, а також отруйних, сильнодіючих ядучих речовин і бактеріальних засобів. Крім цього, може бути режим повної ізоляції сховища з регенерацією повітря у ньому.
Якщо сховище загерметизоване повністю і надійно, то після закривання дверей і приведення фільтровентиляційного агрегату в дію тиск повітря всередині сховища стає трохи вищим ніж атмосферний, утворюється так званий підпір. За величиною підпору роблять висновки про стан герметизації сховища: він має дорівнювати приблизно 5 Па (0,5 мм вод. ст.).
У сховищі обладнують різні інженерні системи: електропостачання — труби з електропроводкою фарбують у чорний колір, водопостачання — труби фарбують у зелений колір, опалення — труби фарбують у коричневий колір, радіотрансляційна точка, телефонний і радіозв'язок. Там також мають бути дозиметричні й хімічні прилади розвідки, засоби індивідуального захисту, засоби гасіння пожеж, аварійний запас інструментів, засоби аварійного освітлення, запас медичних засобів, продуктів і води.
Після деякого дообладнання — встановлення захисних герметичних пристроїв, систем фільтровентиляції, водопостачання та ін., як сховища можуть бути використані шахтні виробки, катакомби, метрополітен, транспортні й пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель, підземні (у скельних породах) приміщення різного господарського призначення.