Дослідження секреторної функції шлунка

Навчальна мета: уміти ввести тонкий зонд у шлунок; одержа­ти шлунковий вміст за методикою Лепорського; отримати шлун­ковий вміст за методикою Веретенова—Новикова—М'ясоєдова; одержати шлунковий вміст за допомогою парентеральних подраз­ників; здійснити беззондове дослідження секреторної функції шлунка; продезінфікувати шлунковий зонд.

Виховна мета: усвідомити значення психологічної підготовки хворого до виконання процедури та значення дослідження шлун­кового соку.

Початковий обсяг знань: знати показання та протипоказання до проведення дослідження шлункового соку зондовим методом; як використовувати ентеральні та парентеральні подразники; по­казники дослідження шлункового соку в нормі.

Оснащення:

1) стерильний тонкий шлунковий зонд;

2) стерильний шприц ємкістю 5—10 мл;

3) штатив з пробірками;

4) ниркоподібний лоток;

5) рушник, поліетиленовий фартух, гумові рукавички;

6) затискувач;

7) страви та речовини, що є ентеральними подразниками: м'яс­ний бульйон, 4% відвар капусти, 5% розчин етилового спирту;

8) речовини, що є парентеральними подразниками: 0,1% роз­чин гістаміну в ампулах, 0,025% розчин пентагастрину в ампулах, інсулін;

9) 1% розчин димедролу в ампулах;

10) таблетки "Ацидотест".

Дослідження шлункового соку здійснюють для визначення секреторної (кислотоутворювальної) і моторної (евакуаторної) функцій шлунка.

Показання та протипоказання до проведення дослідження шлун­кового соку зондовим методом. Показанням до такого дослідження є захворювання слизової оболонки шлунка.

Протипоказанням є:

—нещодавно перенесена шлунково-кишкова кровотеча;

—стенокардія;

—гіпертонічна хвороба НІ стадії;

—розширення вен стравоходу;

—загострення гастриту, виразкової хвороби шлунка та дванад­цятипалої кишки.

Використання ентеральних та парентеральних подразників. Як ентеральні подразники використовують:

а) м'ясний бульйон (1 кг нежирного яловичого м'яса відварю­
ють у 2 л води). Для дослідження потрібно 300 мл;

б) 4% відвар сухого листя капусти — 300 мл;

в) 5% розчин етилового спирту — 300 мл.
Як парентеральні подразники застосовують:

а) 0,1% розчин гістаміну в ампулах з розрахунку 0,08 мг на
10 кг маси тіла хворого, але максимальна кількість препарату не
повинна перевищувати 0,5 мл. Після введення гістаміну у хворих
може виникнути запаморочення, тахікардія, відчуття жару, по­
червоніння шкіри. Щоб зменшити вираженість подібної реакції,
за ЗО хв до введення препарату вводять протигістамінний препа­
рат — 1 мл 1% розчину димедролу;

б) 0,025% розчин пентагастрину в ампулах з розрахунку 0,1 мл
на 10 кг маси тіла хворого;

в) інсулін з розрахунку 2 ОД на 10 кг маси тіла хворого.
Нормальні показники дослідження шлункового соку. У нормі

натще в шлунку міститься до 50 мл секрету. Загальна кислот­ність 10 ОД. Вільна соляна кислота в багатьох осіб відсутня.

Після введення ентерального подразника загальна кислот­ність може бути від 40 до 60 ОД, вільна кислотність - від 20 до 40 ОД.

Показники кислотності шлункового вмісту після введення пар­ентеральних подразників у здорових людей вищі, ніж при вико­ристанні ентеральних.

Кількість ферменту (пепсину) 40—60 ОД.